Організацію війська Запорозького реєстрового, що перебуває на службі Річі Посполитої

 

Через те, що єдиним нашим бажанням у справі управління державами є знайти такі способи, з яких наші вірнопіддані завжди переконувалися б у нашій королівській ласці, але, оскільки козацька сваволя так розгнуздалася, що для приборкання її довелося рушити наші війська і битися з козаками[1], і з благословіння Бога як володаря всіх воєн, розгромити і уразити їх, відвернувши цим страшну небезпеку від Річі Посполитої, — тому на вічні часи позбавляємо козаків старшинства, всяких старовинних судових установ, права, доходів і інших відзнак, набутих ними за вірні послуги від наших предків і тепер внаслідок заколотів утрачених, і бажаємо тих, кого живих зберегло воєнне щастя, мати в стані простого народу, оберненого в хлопів.

Реєстровим же козакам, число яких Річ Посполита визначила на своїй службі тільки 6 тисяч і які смирилися перед нами і Річчю Посполитою, ми встановлюємо таку військову організацію, згідно з постановою цього сейму.

На місце старшого, який більше не буде [вибиратись] з-серед козаків, ми будемо ставити старшого комісара, від сейму до сейму, за рекомендацією гетьманів, — людину, яка була б народжена в шляхетському стані, в лицарській справі досвідчена, підтримувала б у війську лад, запобігала б усяким бунтам, була б справедлива до вбогих людей і з розпорядження гетьмана приходила б у той час і на призначене місце, де потребуватиме Річ Посполита. Він мусить бути приведений до присяги за такою формою:

«Я, такий-то, присягаю Господу Богу, в святій Трійці єдиному, що на цій посаді вірно і віддано буду служити найсвітлішому Владиславу IV, королю, моєму панові, його наступникам, королям польським, і Річі Посполитій, сваволю козацьку по моїй можливості буду заспокоювати, заздалегідь запобігати бунтам і про останні гетьмана коронного вчасно повідомляти, чинити справедливість потерпілим від козаків, а козакам кривд і несудових присудів не чинити. Буду додержуватися всіх вказівок і в усьому коритися наказам гетьмана. Так поможи мені, Боже, і його святі страждання».

Цьому комісарові мусять коритися осавули, полковники, сотники, як і все військо. Всі вони, також полковники з комісаром, мусять залежати від гетьмана. Більше того: і осавулами мусять бути шляхтичі, досвідчені в лицарському ремеслі, випробуваної доблесті і віри. Сотники і отамани можуть обиратися з самих козаків, добре заслужених перед нами і Річчю Посполитою, і людей лицарських. Резиденція комісара мусить бути в Трахтемирові, як у центральному пункті. Полковники мусять перебувати кожний при своєму полку, причому не відлучатися з своїх місць, хіба на законній підставі і то з відома коронного гетьмана.

Полки з своїми полковниками повинні ходити по черзі на Запорожжя для охорони тих місць і щоб перешкодити татарським переходам через Дніпро. Треба невпинно стежити, щоб козацька вольниця не ховалась по островах і звідти не чинила б походів на море. Разом з тим жоден козак не повинен наважуватись ходити на Запорожжя без паспорта комісара; спійманий комендантом козацьким, він підлягає смертній карі.

При виході українського війська в поле повинен також одночасно виходити і комісар з двома полками за межі волості, особливо коли немає виняткової небезпеки, і там, розташувавшись коло Чорного шляху, чинити опір татарським роз’їздам. В разі великої небезпеки він мусить з’єднати все військо і піти з ним туди, куди направить його гетьманський наказ.

Попереджаємо також про те, що, перебуваючи на службі у Річі Посполитої, козаки не терпітимуть від старост і українських підстарост безсудних вироків. Так само козаки не повинні втручатися ні в які справи, що їх не стосуються, і не повинні чинити ніяких труднощів у здобуванні доходів у наших маєтках, — за цим полковники і комісар повинні пильно стежити, і якби виявились недбалими в виконанні своїх обов’язків, то підлягають відповідальності перед коронним гетьманом. В разі виникнення справи між міщанином з наших маєтків і реєстровим козаком в судах у таких справах повинні засідати підстарости з полковником.

Призначаємо також іменем нашим і Річі Посполитої комісарів для визначення осілості козаків, якою повинні користуватися козаки на вічні часи з тим, щоб не було щорічних приписок на шкоду Річі Посполитій і зменшення доходів з наших маєтків.

Козаки реєстрові ніким не повинні бути обтяжені як щодо земель, так і особисто. Наші міщани, згідно з старовинними правами і заборонами, не повинні ні самі вступати в козаки, ні втягати в це своїх синів, ні навіть віддавати заміж за козаків своїх дочок під страхом кари з конфіскацією майна.

Попереджаємо і про те, що козаки в далеких українських місцевостях (крім Черкас, Чигирина, Корсуня, де для безпеки від поганих повинні проживати) і в інших містах на самій Україні не проживали, щоб, живучи там разом, вони не мали ніякого приводу до зборищ і далі до бунтів.

Призначаємо також комісарів сейму для того, щоб вони придивились до трахтемирівських земель і щоб землі, силою відібрані козаками, були повернуті старим володільцям.

Докладніший виклад даної організації в особливому списку переданий до державного архіву.

 

 

БОГДАН ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ

ЛИСТ ДО ПОЛЬСЬКОГО КОРОЛЯ ВЛАДИСЛАВА IV

Від 2 липня 1648 року

 

Найясніший милостивий королю, пане наш милостивий та добродію!

Вірність підданства нашого із приниженими послугами нашими рицарськими під ноги вашій королівській милості, пана нашого милостивого, найнижче і покірно віддавши, хоча вже частократ своїми скаргами наприкрилися вашій королівській милості, панові нашому милостивому, в невиносних кривдах своїх, які діються від їхніх милостей панів старост та українських державців, але що ми ні від кого іншого не маємо жодної оборони, тільки кладемо надію свою на пана Бога і на милостиву ласку вашої королівської милості, пана нашого милостивого, і зараз у тяжкому жалю при нещасті своєму припадаємо з плачем із цим приниженим проханням нашим до милостивих ніг вашої королівської милості. Вже-бо кілька літ чиняться над нами такі невиносні кривди та великі зневаги, що не тільки в убогих статках своїх, але й самі в собі невільні ми залишаємося: хутори, луки, сіножаті, ниви, ріллі, стави, млини, дідичні пасіки, навіть у добрах вашої королівської милості, шкідливо беруть, і що б тільки котрому у нас, козаків, сподобалося, ґвалтом відбирають і самих нас безбожно обдирають, б’ючи, мордуючи, до тюрем саджаючи, на смерть за наші добра нас забивають, відтак наробили нам поранених та покалічених силу товариства нашого. А пани полковники[2], будучи приручними слугами їхніх милостей панів старост, замість того, щоб боронити нас од таких бід і наших навальностей, супроти нас-таки допомагають панам урядовим. Навіть жиди, в надії на їхні милості, над нами великі збитки чинять, що й у турецькій неволі неподібно, аби християнство мало відносити такі біди, які діються над нами, найнижчими підніжками вашої королівської милості, пана нашого милостивого. Власне, гадаємо щодо того, що такі збитки чиняться над нами на прикрість вашій королівській милості, бо все казали: «Ото вам король! Чи допоможе вам король, овечі синове?» Відтак, найясніший королю, пане наш милостивий, більше не можемо таких утруднень та невинного мордування на собі терпіти. З великих бід своїх, аж інші і в домах своїх усидітись не можуть, покинувши жінок, діток і всі убогі статки свої, з великої неволі своєї частина нас, війська, мусять, де можуть, голови свої тільки з душами закотити і нікуди інде, тільки на звичні місця наші ідуть, на Запорожжя, звідки предки наші від давніх віків звикли Польській Короні і вашій королівській милості, пану нашому милостивому, віддавати своє вірне підданство й послуги. І тут, на Запорожжю, не дають нам спокою, незважаючи на жодні права, ані привілеї, які маємо від вашої королівської милості, пана нашого милостивого, вольності наші військові і нас самих унівеч обернули, маючи нас, власне, не як слуг королівської милості, але за власних своїх невільників, у чому сам пан Бог є нам свідком, що, будучи у вірнім підданстві й послушенстві вашій королівській милості, жодної сваволі не вчиняли і на ніщо зле не поривалися. А що його милість пан краківський[3], — про якого не гадаємо, щоб міг бути добрим приятелем вашої королівської милості, пана нашого милостивого, і очевидно: його милість дозволу на такі мордування не мав, які над нами діялися, — так той на нас наступив із військом на Запорожжя і Україну сплюндрував, бажаючи нас і ймення козацьке викоренити або із землі вигнати, а цього, щоб відлучитися від ласки вашої королівської милості, ми аж ніяк не бажаємо. А що його милість над волю й наказа вашої королівської милості, пана нашого милостивого, на здоров’я наше із великими військами наступив, мусили мимоволі зажити помочі кримського хана, котрий нам у цьому разі допоміг, згадавши про те, що ми їх також рятували кількаразово у таких же пригодах до їхніх неприятелів. Це статися мусило із догляду Божого, що при сухих дровах і сирим дісталося. Хто тому причина, нехай сам пан Бог судить. А ми як перед тим були вірними підданими вашої королівської милості, так і зараз неодмінно на всіляку послугу Річі Посполитої супроти кожного ворога за достоїнство вашої королівської милості, пана нашого милостивого, готові здоров’я своє скласти, а Кримська орда відтоді, взявши перемир’я з нами, напевне, не має впадати до держави вашої королівської милості. Отож принижено просимо, аби ваша королівська милість, пан наш милостивий, виказавши вітцівське милосердя над нами, найнижчими підніжками своїми, відпустивши того мимовільного гріха нашого, зволив наказати утримати нас при давніх правах та вольностях і щоб це [застеріг] нам святою особою своєю, бо ми, найнижчі слуги вашої королівської милості, більше тієї неволі не стерпіли. До котрого повторно, з вірним підданством нашим і приниженими службами якнайнижче покірно віддаємося під ноги маєстату вашої королівської милості, пана нашого милостивого.

 

Богдан Хмельницький, старший війська його королівської милості Запорозького.

До документа приписка: «Того листа козацькі посли ut supra[4] привезли, то й тіло його королівської милості навідали».