Вимоги до першого пункту щодо задоволення потреб грецької релігії і цілого руського народу

І. Щоб унія так у Короні, як і в Великому Литовському князівстві була знесена привселюдно постановою, і коли б хтось у Короні або в королівстві[93] чи в спадкових добрах переховував уніатів і за їхньою допомогою гнобив руський народ, такий повинен підлягати карі анатеми і конфіскації маєтків, і це повинно здійснюватися на вимогу інстигатора Великого Руського князівства[94] у будь-якому надворному суді і трибуналі, а після вирішення [справа] виконання вироку має належати до його милості пана гетьмана війська Запорозького.

 

II. Єпископи з катедрами і маєтностями, а також архімандрії, ігуменства і всі церкви по містах і селах його королівської милості і шляхетських повинні бути передані негайно де-факто у справжнє володіння неуніатам; і щоб панове уніати не мали можливості цькувати руський народ наклепами, як це робили раніше, що неуніати викидали з церкви найсвятіші дари і топтали [їх]; щоб відразу ж після сейму протягом двох тижнів і дари євхаристії, і освячений хризмат[95] повиносили з церкви. Якщо б хтось із уніатів протиставився цьому і не вчинив так, тоді не тільки не матиме права позивати за це до суду греко-католиків[96], але як ворог батьківщини і порушник договорів має бути покараний названою вище карою на вимогу інстигатора Великого Руського Князівства через повноважний суд; [це стосується] також тих, що не повертають катедр і церков.

 

III. Щоб де-факто повернули усі церковні маєтності, які недавно були відторгнені від церковних маєтностей різними людьми, зокрема їхніми милостями отцями єзуїтами, так у Литві — від їхньої милості отця Токальського[97], як і в Короні — від Свято-Троїцького Острозького шпиталю. Щоб відбулося також затвердження декрету його милості отця Токальського, архімандрита Лещинського, у справі їхніх милостей, з паном Станіславом Юдицьким і паном Григорієм Войною-Ясенецьким[98].

 

IV. Тому що як тіло без душі, так і справедливість без виконання [вироку] — мертва, тому мають бути призначені до пана інстигатора Великого Руського князівства певні їхні милості панове комісари для відбирання катедр єпископій, архімандрій та ігуменств, церков і всіх маєтностей духовних з усіма [від них] відсотками. При цьому цивільна королівська влада має створити де-факто виконавчий орган під вищеназваною карою.

 

V. Як стан духовний римо-католицької віри є забезпечений шляхетськими вольностями, так і стан духовний греко-католицької віри на підставі удільного статуту [має бути] забезпечений такими ж вольностями. Тому пильно треба домовлятися, щоб це було публічно закріплене постановою, щоб жоден пан, як духовний, так і світський дідич римо-католицької віри, не мав жодної влади судити духовних грецької віри, [щоб він міг] тільки у звичайному місці позивати до духовного суду. Також і в карних справах — як римських ксьондзів, так і грецьких духовних не можна судити, тільки судом, відповідним для духовних. А хто б цьому противився, кожного такого мають позивати у будьякому суді на вимогу інстигатора або віце-інстигатора Великого Руського князівства як порушника надворних і трибунальських декретів.

 

VI. Інстигатор Великого Руського князівства, як і його віце-інстигатор, повинні мати забезпечену публічним законом силу позивати до сейму, трибуналів зухвалих людей, які чинили б якусь кривду грекокатолицькій релігії, або особам, або їхнім маєтностям як у Короні, так і в Великому Литовському князівстві духовним і світським людям, якого б статусу і стану вони не були, позивати для публічного покарання, як порушників договорів, і для публічного покарання, встановленого на порушників надворних і трибунальських декретів, а також за шкоди, особливо коли будуть фальшиво присягати. Цей же Інстигатор матиме таку ж силу позивати без будь-яких обмежень за всі маєтності, давно забрані і відторгнені від церкви.

 

VII. Щоб анатему, яку наклали на отця єпископа перемишльського[99] і шляхту цього ж повіту, де-факто скасували і гарантували можливість добиватися відшкодування від уніатів.

 

VIII. Щоб зайняли свої місця в сенаті і його милість отець митрополит, і їхні милості отці владики, згадані в Гадяцькій комісії, а також майбутній владика володимирський — про це наполегливо просимо. Щоб також урядовці Великого Руського князівства призначалися і утворення урядів проводилося через канцелярію Великого Руського князівства.

 

IX. Щоб усі привілеї на духовні маєтності, семінарії, шпиталі як у Короні, так і в Великому Литовському князівстві надавалися з канцелярії Великого Руського князівства всім людям грецької віри, тому що [цю вимогу] взяли їхні милості панове комісари їхньої королівської милості і Річі Посполитої для вирішення їхньою королівською милістю та для того, щоб порозумітися зі станами Річі Посполитої. Якщо б їхні милості панове литовські на це не дозволили, то, не порушуючи договорів з Короною їхніх милостей панів громадян Великого Литовського князівства, військо Запорозьке не зможе віддавати ні маєтності, які має в своїх руках, ані не буде дотримувати договорів з їхніми милостями. Академії, дозволені Гадяцькою комісією руському народові, повинні бути затверджені публічною постановою.

 

X. Просить його милість пан гетьман з військом, щоб отці єзуїти, що перешкоджають нашим руським школам, не мешкали у воєводствах Київському, Брацлавському і Чернігівському.

 

XI. Духовні римської віри ні у своїх маєтностях, ні в дієцезіях не можуть мати жодної влади над духовними грецької віри.

Коли все це здійсниться, тоді його милість пан гетьман з військом погодиться відправити свого великого посла до найвищого римського первосвященика і до його милості християнського імператора вести переговори про загальну згоду, про час і місце генерального синоду, до чого повинні приєднатися їхні милості панове духовні римо-католики.

 

Вимоги до другого пункту щодо війська Запорозького

 

І. Нове рішення постанов 1638 року, ухвалене проти війська Запорозького, а також записка, подана в зв’язку з цим до королівського архіву, повинні бути скасовані, а треба видати іншу ухвалену постанову про затвердження усіх давніх прав запорозьких, і привілеї в урочистій формі мають бути дані.

 

II. Щоб пана обозного війська Запорозького, суддів, осавулів і сотників задовольнили щедро так само, як встановив цар московський. Щоб і чернь, особливо та, що залишилася в реєстрі, одержала різні вольності.

 

III. Панові обозному Великого Руського князівства і війська Запорозького має належати тепер кварта зі староства Житомирського з гізанією[100] або з іншого місця, а після смерті теперішнього посідача як Житомирське староство, так і адміністрація всіх селітроварень у всій Україні в королівських маєтках має належати тому ж панові обозному, щоб Річ Посполита і військо мали завжди надмір пороху і куль, не витрачаючи на це інших коштів.

 

IV. Жодного козака не може судити жоден пан, ані орендар, тільки власний отаман, сотник і полковник.

 

V. Наполегливо просить військо задовольнити його у зв’язку з тим, що їхні милості панове комісари на Гадяцькій комісії взяли, [аби подати] до теперішнього сейму [справу] воєводств Волинського, Руського і Подільського, щоб прийняти остаточну декларацію, що ці [землі] повинні залишатися у Великому Руському князівстві.

 

Вимоги до третього пункту

 

І. Просить його милість пан гетьман з військом Запорозьким про стан шляхетський українських громадян, щоб, згідно з Гадяцькою комісією, уряди, починаючи від найвищого рангу аж до найменших земських і ґродських, після того, як помруть теперішні їхні посідачі, надавати посади і будь-які уряди людям грецької віри, що шляхетно народжені й мають маєтності, а коли б хтось посмів проти того виступити, той має бути покараний карою анатеми і конфіскацією маєтностей. У воєводстві Руському, Волинському і Подільському урядовцями і службовцями земськими і гродськими повинні бути по черзі раз римо-католицької, а інший раз — грецької віри.

 

II. Право черговості на уряд посла належатиме Великому Руському князівству як у сеймах, так і в комісіях, і в посольствах за таким принципом, як у Великому Литовському князівстві.

 

III. Просять, щоб амністія, запевнена Гадяцькою комісією як шляхетському станові, так і війську Запорозькому, здійснювалася обома сторонами як у Короні, так і в Великому Литовському князівстві.

 

IV. У палаті послів [сеймі] повинні бути призначені місця для послів Київського воєводства, які здавна їм належаться, зразу ж біля послів Сандомирського воєводства.

 

V. Будь-які вироки, штрафи, вигнання, анатеми й [судові] процеси, що ведуться на будь-якому рівні та в будь-якому місці, що досі зберігалися відносно тих, що були зі шведами або з військом Запорозьким, скасовуються.

 

VI. У вільній Річі Посполитій немає важчої неволі, як та, коли комусь силоміць закривають шлях до здобуття своїх свобод і вольностей. Тому, коли хтось хотів би (чого не розуміємо) гнобити наш вільний народ тим, що чого немає в Гадяцькій комісії, того не можемо просити, щоб нас тим не гнобили, бо вільний народ до вільного добровільно приходить і єднається, і чого треба, про це просить.

 

VII. Князі, що живуть у Великому Руському князівстві, не мають і не зможуть мати [права] вимагати або захоплювати жодної вищої прерогативи або першенства понад шляхетський стан.

 

Вимоги до четвертого пункту

 

І. Через те, що народ шляхетський грецької віри вельми зубожів, а від тих посад і урядів, що не дають прибутків, не тільки жодної втіхи не матиме, але швидше буде змушений терпіти жалі й наругу, тому просить його милість пан гетьман з усім військом Запорозьким, щоб воєводство Київське належало до булави Великого Руського князівства, приєднавши деякі староства навіки до цього ж воєводства і булави, а саме: Острозьке, Переяславське, Богуславське, Білоцерківське, Черкаське і Канівське з Вишгородом і Київською орендою; а до каштелянії Київської після смерті теперішнього посідача — староство Новницьке [?] і Димерські маєтності з Демидовом; а до воєводства Чернігівського — маєтності Чернігівські, староство Ніжинське; до каштелянії Чернігівської — староство Новоґродське; до воєводства Брацлавського — Брацлавське, Вінницьке, Хмельницьке; до каштелянії Брацлавської — Літинське, Ланівське; до польної булави Великого Руського князівства — Корсунське, Чигиринське, Крем’янецьке, не рухаючи теперішніх посідачів. А заки це станеться, просять його королівську милість і Річ Посполиту забезпечити цим особам утримання з ласки його королівської милості.

 

II. Трибунал Великого Руського князівства тепер почне судити в Житомирі, початок і черга повинні бути встановлені на брацлавській зустрічі. Щодо статусу надворних судів Великого Руського князівства має бути окрема постанова на сеймі.

 

III. Який би не ухвалено спосіб проведення трибунальських судів, його милість пан гетьман просить затвердити його публічною постановою.

 

Вимоги до п’ятого пункту

 

І. Як би це не було, але то саме в Україні сила полягає у військовій дисципліні, тому його милість пан гетьман з військом просить, щоб усі постанови про військову дисципліну було зібрано разом і щоб його милості пану гетьманові, за прикладом святої пам’яті покійного пана Яна Замойського, була надана повна влада над усім лицарством, шляхтою, що є на Україні, щоб він мав право війни, а коли б наказав когось виключити з війська, щоб негайно і всюди було це виконано відносно маєтностей і самої особи. Свіжі приклади повинні кожного до цього спонукати.

 

II. Щоб не доходило на Україні до заворушень і ускладнень на випадок, Боже борони, смерті його милості пана гетьмана, тому його милість пан гетьман просить, щоб без жодних виборів рідний брат його милості — його милість Данило Виговський, Боже борони його від швидкої смерті, де-факто успадкував Велике гетьманство і Київське воєводство, а третій брат його милість пан Костянтин Виговський успадкував би польне гетьманство, про що наполегливо просить його милість пан гетьман, щоб на Україні не доходило до вибуху заворушень.

 

III. Кварту з українних староств треба призначити на жовнірів до скарбниці Великого Руського князівства, і повинні бути обрані люстратори[101] для ревізії цієї кварти.

 

IV. Заки прийде до утворення скарбниці Великого Руського князівства, просимо його королівську милість, пана нашого милостивого, і Річ Посполиту, щоб нам дали стільки і такого війська, скільки і якого потребуємо, обміркувавши плату від Річі Посполитої щонайменше на три роки. А ми, зі свого боку, його королівській милості і Річі Посполитій обіцяємо давати війська Запорозького подвійну кількість від тої, яка в нас буде.

 

V. Давнє право про перебування [старостів] у староствах українських треба зібрати разом і загострити під карою усунення зі староства на вимогу інстигатора Великого Руського князівства, призначивши розгляд справ у трибуналі Великого Руського князівства.

 

VI. Щоб у своїх спадкових маєтностях і ленах[102], розташованих в межах Великого Руського князівства, князі і панове перебували особисто — залежить на цьому цілій Річі Посполитій, а коли б самі не могли перебувати в них, повинні доручати управління своїх маєтностей осілій шляхті Великого Руського князівства грецької віри, про що повинен бути написаний закон.

 

VII. Внутрішню війну вивести за кордони і продовжувати обережно.

 

VIII. Існує давній закон, щоб жінки не мали жодних українних староств, бо в Україні завжди, а тепер особливо, потрібно якнайбільше лицарських людей. Тому дуже-дуже просить його милість пан гетьман, щоб ці права зібрали разом і щоб не лише для королівських маєтностей, але й для ленних, в цілій Україні і в Сівері, всі права [на ці маєтності] скасували, а віддали добре заслуженим справним жовнірам, які кров свою проливають у війську, за рекомендацією його милості пана гетьмана запорозького.

 

IX. Зустріч у Брацлаві Великого Руського князівства, в якій має потребу Річ Посполита, пропонують їхні милості панове посли, визначивши термін [зустрічі] в межах дванадцятьох тижнів, а керівником призначити одного з двох; на цій зустрічі будуть вести переговори про ці справи.

 

X. Перш за все про те, що під Гадячем вирішено, і про те, що на цьому сеймі ухвалять, якнайпокірніше проситимуть їхні милості панове посли його милість короля, пана нашого милостивого, щоб ці святі переговори було затверджено урочистою присягою його королівської милості та їхніх милостей панів сенаторів і осіб, згаданих у Комісії.

 

XI. На забезпечення стола його королівської милості Велике Руське князівство дарує Миргород з Полтавою і з усіми містами, які перед війною належали до Миргорода, а її милості королеві — Мину з волостю, Носівське староство і Кобищу.