Червня 1648р. – 1-й лист Хмельницького до московського царя Олексія Михайловича



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Червня 1648р. – 1-й лист Хмельницького до московського царя Олексія Михайловича



- Спроба схилити царя до надання військової допомоги козакам та заохотити його до боротьби за польський трон (Валерій Смолій українська версія переговорів)

- Початок переговорів про приєднання України до Росії (більшість радянських і російських істориків).

- Прагнення спростувати негативні наслідки антикозацької кампанії, проведеної польською стороною в Москві, та запобігання втручанню московських військ у конфлікт (Віктор Горобець)

січень 1649 р. — в Москві патріарх Паїсій переконує царя в бажанні Хмельницького: «…бити челом царскому величеству, чтоб государь пожаловал велел ево, Хмельнитцкого, и все Войско Запорожское приняти под свою государскую високую руку..», однак в записці Мужиловського згадується лише клопотання про надання військової допомоги, а питання підданства царю не піднімається.

травень 1649 р. — від'їзд посольства Хмельницького до Москви. В складі посольства головний посол полковник Федір Вешняк..

6 серпня 1649 р. — піррова перемога козаків у Зборівській битві. Зраджений кримськими татарами Хмельницький винуватить Москву, яка не надала допомогу. Українсько-російські стосунки погіршуються

19 лютого 1651 р. — Земський собор в Москві. московське духовенство визнало за можливе в разі невиконання польською стороною умов «вічного миру» дозволити Олексію Михайловичу прийняти в підданство Військо Запорозьке.

Восени 1653 р. Земський собор, який відбувався у Москві, прийняв рішення про включення України до складу Московії, а 23 жовтня (2 листопада) 1653 р. московський уряд оголосив війну Речі Посполитій.

Місцем проведення генеральної військової ради було обрано м. Переяслав, куди посольство прибуло 31 грудня 1653 р. Б.Хмельницький разом з генеральною старшиною прибув 6 січня 1654 р.

Згідно з Переяславськими домовленостями між гетьманом і царським урядом було укладено Березневі статті 1654. У результаті Переяславської Ради та наступних переговорів між гетьманським та царським урядами було укладено воєнно-політичний союз двох держав — України та Московії. Необхідність виходу з-під польської залежності спонукала Б.Хмельницького піти на визнання протекторату московського царя над Україною.

Оцінки

Оцінка самої Переяславської ради, була і є предметом частих суперечок учених. Справа ускладнюється тим, що оригінальні документи втрачено, збереглися лише неточні копії чи переклади. До того ж російський архіваріус Петро Шафранов доводить, що навіть ці копії сфальсифіковані царськими переписувачами. Загалом пропонувалося п'ять основних тлумачень Переяславської угоди. На думку російського історика права Василя Сергєєвича, угода являла собою персональну унію між Московією та Україною, за якою обидві сторони мали спільного монарха, зберігаючи кожна свій окремий уряд. Інший фахівець із російського права Микола Дьяконов доводив, що, погоджуючись на «особисте підкорення» цареві, українці безумовно погоджувалися на поглинення їхніх земель Московським царством, і тому ця угода була «реальною унією». Такі історики, як росіянин Мякотін та українець Грушевський, вважали, що Переяславська угода була формою васальної залежності, за якої сильніша сторона (цар) погоджувалася захищати слабшу (українців), не втручаючися в її внутрішні справи. Інший український історик - Вячеслав Липинський - пропонує думку, що угода 1654 р. була не чим іншим, як лише тимчасовим військовим союзом між Московією та Україною.

 

 

37. Українська державність при Гетьманщині

 

38. Богдан Хмельницький. Оцінка його діяльності в історичній літературі.

Безумовно, не можна не визнати чільну роль Б.Хмельницькому в історії України. Незважаючи на те, що він (як впринципі будь-яка інша людина) мав прорахунки у своїй діяльності та деякою мірою діяв у власних інтересах (можна згадати як саме він потрапив на Січ – внаслідок особистого приниження, він не зміг знайти у тодішньому суспільстві справедливості для себе, тому з огляду на те, що відбувалося він вирішив і за себе помститися польському шляхецтву, і за український народ, які відчували на собі гніт останніх сповна). Ставши гетьманом він зміг хоч не на довго, але визволити український народ із-під еодального гніту та створити власну державу. Гетьман Хмельницький чи не єдиний з-поміж усіх правителів України за останні 350 років, який здобув всенародну підтримку.

Оцінки

Польський історик Людвік Кубаля, котрий присвятив багато років дослідженню життя й діяльності Богдана Хмельницького, порівнював українського гетьмана з його сучасником — вождем Англійської революції середини XVII століття Олівером Кромвелем.

Видатний поет України Т.Г. Шевченко у своїй творчості різко засуджує Б.Хмельницького за те, що віддав Україну Московії. У ряді його творів є відверто ненависні рядки у сторону гетьмана. Наприклад, Великий, славний! та не дуже…Якби ти на світ не родивсь…Або в колисці ще упивсь…То не купав би я в калюжі..Тебе преславного. Амінь.

Видатні історики України говорили:

Великий рух народній, піднятий Хмельницьким, дав новий лад усій східній Україні — Гетьманщині.(Михайло Грушевський)

Хмельницький став керівником Визвольної війни завдяки тому, що здобув довір'я мас. Він ріс і жив серед козацтва, розумів його прагнення й інтереси. Народні маси зустріли Хмельницького з цілковитим довір'ям, розуміючи, що він є справжнім захисником їх інтересів.(Іван Крип'якевич)

Він поводився так, неначе був монархом суверенної держави, й розвинув широку дипломатичну акцію на міжнародному полі для зміцнення свого становища.(Дмитро Дорошенко).

 

39. Іван Мазепа – видатний державний і політичний діяч України. Оцінка його діяльності в історичній літературі.

Народився 20 березня 1639 р. у с. Мазепинці (нині Білоцерківський район Київської області). Належав до родини відомої правобережної української шляхти.

Закінчив Києво-Могилянський колегіум та Єзуїтську колегію у Варшаві. Протягом трьох років навчався у Німеччині, Італії, Франції та Голландії.

І. Мазепа був першим українським гетьманом, який незмінно тримав гетьманську булаву протягом майже 22 років. Цей період характеризувався економічним розвитком України-Гетьманщини, стабілізацією соціальної ситуації, піднесенням церковно-релігійного життя та культури.

Завдяки своєму дипломатичному таланту, незважаючи на заборону міжнародних дипломатичних зносин, зафіксовану у «Коломацьких статтях» - угоді між Україною та Московською державою, підписаною під час обрання Мазепи гетьманом, він мав численні зв’язки з монархічними дворами Європи, зокрема, Веттінів у Польщі, Гіраїв в Криму та ін.

Крім того Мазепа активно підтримував культуру та активно займався меценацтвом. Для розвитку культури того часу велике значення мали заходи гетьмана щодо видання творiв української лiтератури. Його коштом будувалися корпуси Києво-Могилянської академії та Чернігівського колегіуму, які пізніше також були збагачені сучасними на той час бiблiотеками й рiдкими рукописами. Виділяв кошти на розбудову православних храмів.

Оцінка діяльності Мазепи не є однозначною. Адже його крок який він зробив у Північній війні – перейшов на бік шведів, в історичній літературі відображається двояко: від найбільшого засудження до найбільш похвальних тез в його сторону. Але як відомо з історії істина десь по середині. Проте значимість діяльності Мазепи для України важко окреслити. Він старався для України, а тому його діяльність, в більшій мірі, позитивно відобразилась на розвитку Гетьманщини. Тож він має велике значення і для України.

40.Гетьман Пилип Орлик – автор першої у світі Конституції

Український політичний, державний і військовий діяч, Гетьман Війська Запорозького у вигнанні (1710–1742), поет, публіцист. Представник шляхетського роду Орликів (чеського походження). Один із упорядників «Договорів і постанов» - конституційного акту, який іноді називають «першою в світі Конституцією», фактично - козацького суспільного договору.

1708 — взяв участь у виступі Івана Мазепи проти Петра I і перейшов на бік Карла XII.

27 червня 1709 року (після Полтавської битви) емігрував в Османську імперію.

За І.Мазепою до Бендер пішли близько 50 провідних представників старшини, майже 500 козаків із Гетьманщини та понад 4 тис. запорожців. Ці «мазепинці», як їх часом називають історики, були першою українською політичною еміграцією. Вони і обирають 5 квітня 1710 р. (через півроку по смерті І.Мазепи) П.Орлика гетьманом України (у вигнанні). Обрання відбулося в присутності запорожців, генеральної старшини, козацтва а також турецького султана і шведського короля.

«Перша українська Конституція»

 

Намагаючись завоювати собі підтримку, в 1710 р. П. Орлик складає (за деяким джерелами-схвалює) «Пакти й Конституції прав і вольностей Війська Запорізького» («Pacta et Constitutiones legum libertatumqe Exercitus Zaporoviensis»), укладає зі старшиною та запорожцями угоду — документ, який пізніше дістав назву Конституція Пилипа Орлика — так звана «Бендерська конституція», яку інколи вважають першою українською Конституцією а також однією із перших конституцій у Європі. Нею він зобов'язувався обмежити гетьманські прерогативи, зменшити соціальну експлуатацію, зберегти особливий статус запорожців і боротися за політичне й церковне відокремлення України від Росії у випадку, якщо він здобуде владу в Україні.

Створення цих документів вважається значною заслугою Пилипа Орлика в історії України.

 

41. Боротьба за відновлення козацької державності на потачку 18ст.

Початок ХVІІІ ст. став переломним у житті Гетьманщини. Зазнали краху спроби І.Мазепи і П.Орлика зберегти козацьку автономію і відновити українську державність. За цих обставин розпочинається форсований наступ російського царату на права України.

Офіційна російська політика в українському питанні щодо ліквідації української автономії та інкорпорації цих земель до складу імперії пройшла кілька етапів. Саме під час першого етапу на початку 18ст. відбувається форсований наступ на українську автономію. Приблино цей етап тривав з 1708 – 1728 рр.

Суть імперської політики знайшла чітке висловлення у листі князя Галіцина до канцлера Головкіна «Задля нашої безпеки в Україні треба насамперед посіяти незгоду між полковниками і гетьманом. Не треба виконувати прохань гетьмана. Коли народ побачить, що гетьман уже не має такої влади, як Мазепа, то сподіваюсь, буде приходити з доносами...».

Здійснюється обмежена влада гетьмана та контроль за нею (гетьманську резиденцію перенесено до Глухова, ближче до російського кордону, біля гетьмана перебував російський резидент-наглядач); експлуатація демографічного потенціалу (1721р. будівництво Ладозького каналу – 10 тис. козаків, 30% загинуло, Дербентський похід – з 6790 козаків загинуло 5183 особи); культурні обмеження (1720р. заборона друкування книг, які різнилися б наріччям). Росіяни отримували на Україні великі землеволодіння.

29 квітня 1722 р. створено Малоросійську колегію, що ставала вищим судовим, контролюючим та наглядаючим органом в Україні.

Подальша доля української автономії рухалася у напрямку до нуля хоча й з певними просвітленнями в періоді з 1728-1734 рр. Проте все ж все йшло до ліквідації автономії.

 

42. Ліквідація Росією української державності у 18 ст.

1734 – 1750 рр. – посилення імперського тиску.

Вся повнота влади на Україні передавалась «Правлінню гетьманського уряду» на чолі з кн. О. Шаховським. Цей орган діяв у відповідності до наказу: «Недремным оком наблюдать за поступками тамошнего малороссийского народа».

1750 – 1764 рр. – тимчасове уповільнення процесу російської експансії.

1750 – 1764 рр. гетьманування К.Розумовського. 1754 р. ліквідовується митний кордон між Гетьманщиною та Росією. 1761 р. Київ назавжди переходить під пряме імперське правління. Як сказав О.Субтельний: «Гетьманщина за Розумовського переживала «золоту осінь» своєї автономії».

(1764 – 1783 рр.) – остаточна ліквідація української автономії.

Після ліквідації гетьманства 1764 р. Румянцевим.

Взято курс на жорстку централізацію та русифікацію:

1765 р. – знищення полкової системи на Слобожанщині.

1775 р. – ліквідація Запорізької Січі.

1781 р. – ліквідація полкової системи на Гетьманщині, утворено намісництво.

1783 р. – юридично оформлене кріпацтво.

1785 р. – видано «Жалувану грамоту дворянству».

Внаслідок цих акцій було остаточно ліквідовано українську автономію.

43. Значення та причини падіння Козацької держави.

Козацька держава 17-18 ст. – це загальноєвропейський феномен, так як і саме існування запорозьких козаків. Козаки, в означений період, асоціювалися із свободою, волею, доблестю, хоробрістю. Відповідно це все перейняла і Козацька держава. Виключну роль потрібно приділити Б. Хмельницькому та й зрештою його передникам, які створили основу для виникнення такої держави. Це насемперед, Дмитро Вишневецький, отамани і ватажки козацтко-селянських повстань, Петра Сагайдачного тощо. Всі вони представляли клас вільних, хоробрих людей - козаків.

Звичайно, що там де добре там і погане. Після смерті Хмельницького розпочався процес Руїни, де проявлялися такі явища як отаманщина, а її внаслідком виявилася затяжна по суті громадянська війна, протистояння Правобережжя і Лівобережжя.

Не без участі Московської держави, яка виконувала настанови минулих московських князів про об’єднання слов’янських народів колишньої Русі, пройшов етап ослаблення Козацької держави. Московські правителі сіяли розбрат серед козаків, використовуючи відомий принцип «розділяй і владарюй» , що теж зі свого боку сприяло занепаду і падіння Козацької держави.

 

44.Національна ідея. Національна свідомість. Носії національно свідомості.

Ми говоримо про національну ідею, коли який-небудь народ помічає свою єдність, свій внутрішній зв’язок, свій історичний характер, свої традиції, своє становлення і розвиток, свою долю і призначення, робить їх предметом своєї свідомості, мотивуванням своєї волі. Вдало і ідеально сказано, проте якщо говорити за період козаччини то чи було щось подібне? Наврядчи, тому що нації виникають лише у 19ст., а питання поглядів козацтва це окрема тема.

Національна свідомість - сукупність теоретичних, буденних, масових, елітних, власне національних і зарубіжних ідей, настанов, прагнень, культурних набутків, які сприяють прогресивному розвитку нації в усіх сферах її функціонування. Національна свідомість - універсум буття нації.

Виділяють три рівні національної свідомості:

Буденний рівень характеризується єдністю свідомих і несвідомих, ментальних і архетипних елементів національної свідомості. У буденній свідомості дістають відображення як усталені, відносно стійкі звичаї, ментальні пріоритети і настанови, біхевіорні особливості та стереотипи, закріплені тривалою міжпоколінною традицією, так і динамічні та скороминущі потреби, інтереси, цінності, почуття, настрої.

Теоретичний рівень національної свідомості – це науково обґрунтовані чи мистецьки осмислені ідеї, концепції, програми, світоглядні орієнтації, що характеризують інтелектуальний потенціал нації, її здатність на основі рефлексії до самоопанування та самоствердження. Саме на теоретичному рівні формуються і обґрунтовуються національна ідея, національний ідеал.

Державнополітичний рівень – це той рівень національної свідомості, на якому безпосередньо фіксуються і формуються національні інтереси, політичні вимоги, державна політика.

Носіями національної свідомості можуть бути як держава, церква, людина або група людей.

45. Національне відродження в Наддніпрянській Україні наприкінці 18 ст в першій половині 19ст.

Для українців, як і майже для всіх слов'ян, особливе значення мали ідеї, пов'язані зі становленням власного державницького буття, Це стосувалось і поляків, чехів, болгар, сербів. Українці рухалися в цьому спільному потоці європейського поступу. Українські поети і письменники цікавилися українським минулим, традиціям, фольклором тощо.

Вітчизняна війна 1812 р. викликала загальнонародне піднесення, зміцніли надії передової частини українського суспільства на прогресивні реформи – виникли декабристські організації. Зокрема, на території України діяла одна із їх організацій - «Союз спасіння» на чолі з Пестелем.

У 1821 р. у Полтаві створюється таємна організація під назвою «Малоросійське таємне товариство» (лідери - В. Лукашевич, П. Капніст). Члени товариства виступали за пропаганду традицій і славних сторінок минулого України, розвитку національної культури, скасування кріпацтва, запровадження європейських форм державного устрою. У 1826 р. членів товариства було заарештовано.

У 1823 р. в Новограді-Волинському братами A. і П. Борисовими було створено «Товариство об'єднаних слов'ян». Основна мета організації-боротьба проти самодержавства і кріпацтва; передбачалося визволення слов'янських народів і створення їхнього федеративного союзу.

У 1846 р. в Києві була створена українська політична організація - Кирило-Мефодіївське братство (товариство). Ініціаторами створення братства виступили учитель Василь Білозерський, чиновник Микола Гулак, професор Київського університету, історик Микола Костомаров. Програмні положення братства були викладені у «Книзі буття українського народу» і «Статуті Слов'янського братства св. Кирила і Мефодія». В основу документів лягли ідеї українського національного відродження і панславізму.

Кирило-Мефодіївське братство ставило своїм головним завданням побудову майбутнього суспільства на засадах християнської моралі, шляхом здійснення ряду демократичних реформ; створення демократичної федерації слов'янських народів; знищення царизму і скасування кріпосного права і станів; встановлення в суспільстві демократичних прав і свобод для громадян; зрівняння у правах усіх слов'янських народів щодо їхніх національної мови, культури й освіти.

Кирило-Мефодіївське братство проіснувало 14 місяців. У березні 1847 р. за доносом провокатора О. Петрова діяльність братства була викрита, а його члени заарештовані.

Історичне значення Кирило-Мефодіївського братства полягає в тому, що воно було першою спробою української інтелігенції вдатися до політичної боротьби.

 

46. І.Франко, Т. Шевченко та їх роль в українському національному відродженні.

Іван Якович Франко – був всебічно розвиненою людиною. Він був поетом,письменникам, драматургом, етнологом, істориком, філософом, філологом, займайся політичним та громадським діяльністю. Нерідко Івана Франка називають титаном праці. Євген Маланюк свого часу писав: «Свідомо чи несвідомо, з власного пересвідчення чи ж чужого голосу, але кожен, почувши ім'я Франка, здіймає шапку незалежно від свого місця народження. Тут діє інстинкт величі».

Іванові Франку належить ініціатива ширшого вживання в Галичині назви «українці» замість «русини» — так традиційно називали себе корінні галичани.

На початковому етапі своєї політичної і громадської роботи він підтримував Драгоманова та активно з ним співпрацював. Дотримувався соціалістичних поглядів. За таку позицію Франка нерідко критикували представники націоналістичної течії, зокрема, Дмитро Донцов. Проте згодом Франко розійшовся з Драгомановим у поглядах на соціалізм і в питанні національної самостійності, закидаючи йому пов'язання долі України з Росією, в чому можна розглядати еволюцію його поглядів. Зрештою Франко має велику роль у національному відродженні, хоча і має дещо неоднозначну позицію у політичних поглядах.

Тарас Шевченко. Роль Тараса Шевченко є просто неоцінненою як у національному відродженні так і в історії України. Він є тим хто об’єднує Україну, адже Шевченка шанують незважаючи на політичну приналежність чи область України. Інколи Шевченка назвають пророком українців, який дає настанови і поради майбутнім синам України. Шевченко на протязі всього свого життя переживав за український народ та глибоко співчував його долі. Також він активно долучався й до політичного життя, зокрема входив до загально відомого товариства «Кирила і Мефодії» за щоі був арештований. Недавма мабуть збігом є те, що саме в рік його смерті 1861 року було офіційно скасовано крпосне право. Шевченко – це один із основних рушіїв українського національо відродження 19 ст. та й до сьогодні його вірші є актуальні українській дійсності.

 

47. Галицьке національне відродження в перший половині 19ст.

Західна Україна в результаті трьох поділів Польщі (1772 р., 1793 р., 1795 р.) опинилася під владою Австро-Угорщини. З початку XIX ст. на захоплених землях починає зростати український національно-визвольний рух.

Український національно-визвольний рух був викликаний:

· зростанням феодального гніту в складі Австро-Угорщини (збільшення феодальних повинностей селян),

· суворим бюрократично-поліцейським режимом;

· зростанням національного гніту (заборона на викладання української мови в школах і культурно-громадських установах, насадження німецької мови, прагнення Австро-Угорщини асимілювати українське населення та ін.).

Іван Могильницький — священик м. Перемишля, який у 1816 р. за підтримки єпископа М. Левицького організував «Клерикальне товариство» з метою поширення в селянському середовищі релігійних текстів українською мовою.

У 1832 р. у Львові організовано громадсько-культурне об’єднання «Руська трійця». Засновниками його були М. Шашкевич, Я. Головацький, І. Вагилевич — студенти Львівського університету й одночасно вихованці греко-католицької духовної семінарії. Своєю метою вони ставили боротьбу проти соціального, політичного та духовного гноблення української землі, підняття української самосвідомості через поступове перетворення побутової української мови на літературну, знайомство з історією та традиціями українського народу. Вони видрукували написані в дусі романтизму альманах «Зоря» (через цензуру не вийшов у світ) і «Русалка Дністрова», де поміщали історичні статті про подвиги козацтва, С. Наливайка та інших героїв народних повстань, а також українські пісні, народні перекази і т. п. «Русалку Дністрову» високо оцінили Т. Г. Шевченко та І. Франко, а австрійський уряд конфіскував увесь тираж. Після цього члени «Руської трійці» опублікували кілька статей за кордоном (у Лейпцигу та ін. містах), де засуджували феодальні порядки, цензуру, національний гніт у Галичині.

Значення — сприяли зростанню української культури й самосвідомості населення, були борцями проти національного та духовного гніту в західноукраїнських землях.

«Русалка Дністрова». У 1837 р. у Будапешті було видано збірку (альманах) «Русалка Дністрова». В альманах були вміщені народні пісні, думи, перекази, історичні документи, що розкривали героїчне минуле, заняття, побут, культуру українського народу. Ці матеріали і публіцистичні статті звеличували боротьбу українського народу за своє визволення, поетизували народних героїв і проголошували необхідність возз'єднання всіх українських земель. Вихід «Русалки Дністрової» був своєрідним викликом демократичної молоді державній реакції, протестом проти денаціоналізації та роз'єднання українських земель.

 

48.Суспільно-політичний і національний рух в Західній Україні у другій половині 19ст.

Суспільно-політичний рух у західноукраїнських землях другої половини XIX ст. характеризувався надзвичайною активністю. Під впливом революції 1848 р. пожвавилася політична діяльність різних, часто протилежних за своїми переконаннями суспільних сил.

У 60-ті роки XIX ст. внаслідок заборони української мови в Росії посилився наплив українського письменства у Галиччину, що активізувало тут процеси національного самовизначення. Галицьке українство розкололося на москвофільство й народовство, що суперничали між собою.

Засновниками й лідерами москвофільства були історик Д. Зубрицький, священики Б. Дідицький, М. Малиновський, поміщик А. Добрянський. Головними засадами москвофілів були ідеї про етнічну тотожність росіян, українців і галицьких русинів, заперечення існування українців як нації, а звідси й права українського народу на державне життя, ствердження необхідності об'єднання всього слов'янського світу під патронатом російського самодержавства.Вони мали свої організації й товариства: "Народный дом", "Ставропигийский институт во Львове", "Галицко-русская матица", "Общество им. Крачковского". Вони користувалися щедрою фінансовою підтримкою російського самодержавного уряду. У 1881 р. відбувся судовий процес у Галичині, на якому представників москвофільства звинувачували в державній зраді, зносинах з царським урядом на шкоду Австро-Угорщині. Однак вони були виправдані.

Проти москвофільства активно боролися М. Драгоманов, І. Франко, М. Павлик. До кінця XIX ст. воно сприймалося всіма здоровими силами українства як чуже, вороже явище. Зокрема, І. Франко назвав його духовним збоченням, патологічним проявом людського духу.

На противагу рухові москвофілів на початку 60-х років XIX ст. серед української інтелігенції Галичини виникла течія, яку назвали "народовством". Лідерами народовців були В. Барвінський, Ю. Романчук, В. Навроцький, О. Огоновський, А. Вахнянин та ін.

Народовці сповідували принципи національного відродження, пропагували народну мову в літературі та школі. Ними засновано перший український професійний театр у Львові (1864), культурно-освітню організацію "Руська бесіда" (1861), "Просвіту" (1868). Велике значення для розвитку української мови й літератури мало створене в 1873 р. у Львові Літературне товариство ім. Т. Шевченка, яке в 1892 р. реорганізувалося в Наукове товариство ім. Шевченка. У 70-ті роки у народництві виділилася радикальна течія (І. Франко, М. Павлик, О. Терлецький та ін.). У 1885 р. народовці заснували свою політичну організацію — Народну раду. У 90-ті роки на основі народовських організацій були створені чотири політичні партії: Русько-українська радикальна партія (1890), Українська соціал-демократична партія (1899), Національно-демократична партія (1899) та Християнсько-суспільна партія (після 1896 p.).

 

49.Українські політичні партії у боротьбі за державність наприкінці 19 – на поч.. 20ст.

3 огляду на більш сприятливі політичні умови, перші українські політичні партії виникли на терені Австро-Угорської імперії, у Галичині. У 90-х pp. XIX ст. тут провідні позиції зайняли три партії:

-Русько-Українська радикальна партія;

-Українська національно-демократична партія;

-Українська соціал-демократична партія.

У національному питанні ці партії, як правило, стояли на спільній платформі - політична самостійність України як «програма-максимум» (у менший мірі це стосувалося УНДП), а як «програма-мінімум»- вимога об'єднання всіх українських земель в один Коронний край, з правами широкої автономії у складі Австро-Угорської монархії. Це були легальні, парламентські партії, які мали свої фракції в парламенті.

Русько-Українська радикальна партія (РУРП). Русько-Українська радикальна партія - перша українська політична партія. РУРП утворена в 1890 р. у Львові. Засновниками і лідерами партії були Iван Франко (член партії до 1899 р.), Михайло Павлик (до 1914 р.), В. Будзиновський, С. Данилович, Є. Левицький та ін.

Українська національно-демократична партія. (УНДП; спочатку Українське національно-демократичне сторонництво) - провідна українська політична партія у Галичині на кінець XIX - початок XX ст.

Українська соціал-демократична партія (УСДП). Українська соціал-демократична партія - легальна реформістська соціалістична партія, що діяла в Східній Галичині та Буковині як одна з автономних секцій Соціал-демократичної робітничої партії Австрії.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.236.62.49 (0.017 с.)