Причини падіння Центральної ради

–З грудня 1917 року Рада почала стрімко втрачати свій авторитет серед населення. Головна причина полягала в тому, що УЦР своєчасно не змогла розв’язати нагальних соціально-економічних проблем (і перш за все робітниче та аграрне питання), бо віддавала пріоритет національно-політичним інтересам.

–Рада не мала боєздатних збройних сил. Адже соціалістична її більшість вважала за непотрібне створення регулярної армії, а натомість прагнула сформувати так звану “народну міліцію”, яка виконувала б насамперед функції охорони правопорядку.

–УНР не мала дієспроможного адміністративного апарату.

–Постійні суперечності між домінуючими фракціями в середині Центральної Ради (УПСР, УСДРП, УПСФ) не дозволяли зробити діяльність цього органу ефективною, обумовлювали імпульсивний характер її роботи.

–У Раді відчувався дефіцит людей державного рівня, здатних організувати роботу, повести за собою. І це не дивно, адже більшість в УЦР складала молодь віком 25-30 років, без досвіду державницької роботи, з притаманними цьому вікові максималізмом та романтизмом.

–Постійні особисті протиріччя між лідерами Центральної Ради.

 

57.Державний переворот гетьмана Скоропадського. Діяльність гетьманського уряду.

29 квітня в приміщенні київського цирку відбувався з'їзд хліборобів, на який прибуло більше 6 тис. делегатів з 8 губерній України. Павло Скоропадський залишався дома і дізнавався про перебіг з'їзду через кур'єрів. Саме через останніх він дізнався, що критика політики Центральної Ради сягнула апогею, а тому цей момент видавався найкращим для початку дій. Після однієї з промов прозвучала пропозиція оголосити Скоропадського гетьманом.

Після цього учасники з'їзду рушили на Софіївський майдан для урочистого молебню, де нова влада отримала благословення від архієпископа Никодима.

У ніч з 29 на 30 квітня прихильники гетьмана оволоділи приміщеннями генеральних секретарств у військових та внутрішніх справах, а також Державним банком.

За три дні перед цими подіями німці роззброїли дивізію Синьожупанників, а 30 квітня Січових Стрільців.

Діяльність гетьманського уряду:

Найконсервативніший з утворених в ході Громадянської війни 1918–1921 р. політичних режимів.

Курс внутрішньої політики урядів гетьмана Павла Скоропадського відбивали положення «Грамоти до всього українського народу»

Відповідно до «Законів про тимчасовий устрій України, держава очолювалася гетьманом, державне управління здійснювалося призначуваним ним урядом.

Була встановлена стабільна валюта, податкова система, розроблений і виконувався державний бюджет, створені Державний і Земельний банки.

У земельному питанні — скасування земельного закону Центральної Ради від 31 січня 1918 р. Створені Земельні комісії, Вища Земельна Комісія під головуванням гетьмана (жовтень 1918 р.) для розв'язання земельних суперечок і розробки проекту земельної реформи.

Політика м'якої підтримки українського національно-культурного відродження.

Відкриття нових українських гімназій, введення української мови, створення національних університетів історії та географії як обов'язкових предметів тощо.

 

58. Падіння Гетьманщини. Утворення Директорії УНР.

Політична криза листопада 1918 р. Повстання

Джерела кризи:

нерозв'язаність аграрного питання;радикальна позиція лівих націоналістичних партій;підривна пропаганда агентури РКП(б);протистояння робітників і промисловців;вимушене затягування формування збройних сил;ворожість російського населення, партій і організацій;революція в Німеччині.

Опозиційні центри:

Ліво-націоналістичний:Український Національно-Державний Союз (українські соціалісти-самостійники, соціалісти-федералісти, Трудова Партія; хлібороби-демократи, Рада залізничників, Поштово-телеграфний союз, українські соціал-демократи, соціалісти-революціонери; голова. А. Никовський, В. Винниченко). Всеукраїнський Союз Земств),Правий русофільський («Київський національний центр», «Союз відродження Росії», «Союз діячів України»),Радикальний більшовицький (КП(б)У), селянське повстанство (єдиних організаційних форм не мало).

Директорія УНР — найвищий орган державної влади відродженої Української Народної Республіки, який діяв з 14 листопада 1918 року до 10 листопада 1920 року.

Директорія УНР прийшла на зміну гетьманату, який було повалено 14 грудня 1918 року.

Склад Директорії:

Володимир Винниченко, Симон Петлюра, Федір Швець, Панас Андрієвський,Андрій Макаренко,Євген Петрушевич.

Директорія проголосила відновлення УНР.

 

59. Внутрішня політика Директорії УНР

У початковий етап існування Директорії у виробленні її політичного курсу активну роль відіграв Володимир Винниченко.

Відразу після зайняття Києва (14 грудня 1918 року) Директорія оприлюднила ряд свідоцтв, спрямованих проти поміщиків і буржуазії.

Владу на місцях передбачалося передати Трудовим радам селян, робітників та трудової інтелігенції. Через такий радикалізм Директорія залишилася без підтримки переважної більшості спеціалістів, промисловців та чиновників державного апарату.

26 грудня 1918 року Директорія видала Декларацію, з прийняттям якої почалася аграрна реформа та в якій Директорія УНР заявила про намір експропріювати державні, церковні та великі приватні землеволодіння для перерозподілу їх серед селян.

Було задекларовано про вилучення землі у поміщиків без викупу, але щоб їх заспокоїти, було обіцяно: компенсацію затрат на різноманітні (агротехнічні, меліоративні тощо) вдосконалення, раніше проведені у маєтках; оголошено про недоторканність земель промислових підприємств і цукрових заводів; за землевласниками залишались будинки, де вони до цього жили, породиста худоба, виноградники; конфіскації не підлягали землі іноземних підданих.

Незважаючи на ці досить помірковані заходи, поміщики і буржуазія в Україні були незадоволені політикою Директорії, яка відкрито ігнорувала їхні інтереси. У руках деяких заможних селян залишилися ділянки площею до 15 десятин землі. Але більшість селян розцінили ці заходи як пропоміщицькі, і це у свою чергу розширювало простори для більшовицької агітації.

По причині критичного політичного та військового становища в республіці Директорії не вдалося налагодити управління економікою.

4 січня 1919 року законом Директорії українська гривня була визнана єдиним законним засобом оплати на території УНР. Хоча територія, яку контролювала Директорія була порівняно невеликою, гривня мала більшу купівельну вартість аніж «керенки», більшовицькі рублі чи «денікінки».

 

60. Зовнішньополітична і військова діяльність Директорії УНР

Директорії вдалося досягнути розширення міжнародних зв'язків УНР. Україну визнали Угорщина, Чехословаччина, Голландія, Ватикан, Італія і ряд інших держав. Але їй не вдалося налагодити нормальних стосунків з країнами, від яких залежала доля УНР: радянською Росією, державами Антанти та Польщею.

31 грудня 1918 року Директорія запропонувала Раді Народних Комісарів РСФРР переговори про мир. Раднарком погодився на переговори, попри те, що не визнавав Директорію представницьким органом українського народу. Під час переговорів радянська сторона відкинула звинувачення у веденні неоголошеної війни, лицемірно заявивши, що ніяких регулярних російських військ в Україні немає. Зі свого боку, Директорія не погодилася на об'єднання Директорії з українським радянським урядом і відмовилася прийняти інші вимоги, що означали самоліквідацію УНР.

Дещо запізно Директорія 16.1.1919 оголосила війну радянській Росії. На той час українські військові сили складалися з регулярних формацій: Корпус Січових Стрільців, Запорізький корпус, а також з недисциплінованих повстанських загонів, якими командували політично нейтральні отамани (Н. Махно, М. Григоріїв, Ангел, Зелений та ін.), які часто переходили на бік більшовиків.

У березні 1919 військо УНР перейшло в контрнаступ, завдаючи відчутних ударів більшовикам у районі Бердичів-Козятин-Житомир і підступаючи аж під Київ.

Однак в середині липня, зміцнившись повстанським загоном Ю. Тютюнника (рештки загону Григор'єва), що пробився крізь зону, контрольовану більшовиками, Армія УНР відтиснула більшовиків за лінію Городок — Ярмолинці — Шаргород — Дунаївці — Нова Ушиця — Вапнярка.

У середині осені війська Директорії потрапили у так званий трикутник смерті.

Взимку Директорія провела два Зимових походи, але зрештою зазнала поразки. Далі опір продовжувався, але не значний, у вигляді повстанського опору.

 

61.М.Грушевський – видатний державний і політичний діяч ХХст.

62. Соціально-економічне та суспільно політичне становище західно-українських земель в кінці 19 поч. 20 ст.

Станом на кінець 19 поч 20 ст. до Західноукраїнських земель входили землі: Сх Галичина, Пн. Буковина і Закарпаття. Всі землі були у складі Австро-Угорської імперії.

Західноукраїнські землі залишалися одним з основних постачальників лісу до європейських країн. Високими темпами розвивалися тут лише деревопереробна, лісопильна, паперова галузі промисловості, видобуток та переробка нафти.

У зазначений період для одержання більших прибутків цісарський уряд почав будувати на західноукраїнських землях залізниці. Це робилося насамперед, щоб вивозити сировину.

У краї не було важкої промисловості, 97% промислових підприємств були дрібними.