ТОП 10:

Розвиток національних Збройних Сил.



Розвиток національних Збройних Сил.

ТВОРЕННЯ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ. ВИДИ ТА РОДИ ВІЙСЬК

Створення і призначення.

Україна, проголосивши 24 серпня 1991 р. свою неза­лежність, прагне жити в мирі та дружбі з усіма держа­вами світу. Однак нині не виключена можливість виник­нення воєнних конфліктів, що загрожуватимуть сувере­нітету нашої країни. 6 грудня 1991 р. Верховна Рада прийняла постанову про створення Збройних Сил. 19 жов­тня 1993 р. Верховна Рада постановила вважати 6 груд­ня святом — Днем Збройних Сил України.

Збройні Сили України організовуються і функціону­ють на основі Воєнної доктрини України, затвердженої Верховною Радою, і законів України «Про Збройні Сили України» та «Про оборону України».

Воєнна доктрина.

Воєнна доктрина — це прийнята державою система поглядів і положень про її військову безпеку, про будів­ництво Збройних Сил, їх існування та використання. Во­єнна доктрина України має оборонний, миролюбний, а не агресивний характер. Стратегічним завданням України в галузі оборони є захист її державного суверенітету і полі­тичної незалежності, збереження територіальної ціліс­ності та недоторканності кордонів. Воєнна доктрина співвіднесена з економічною та зовнішньополітичною доктринами України і скоординована з воєнними док­тринами сусідніх держав.

Основними напрямами реалізації Воєнної доктрини України є:

— прагнення вирішувати усі міжнародні проблеми невоєнними засобами;

— забезпечення оборони держави воєнними засобами;

— будівництво боєздатних Збройних Сил;

— створення матеріальної основи якісно нового війська.

Використання Збройних Сил мо­жливе в разі збройної агресії, посягань на територіальну цілісність України, а також при виконанні Україною своїх міжнародних зобов'язань.

Воєнна доктрина проголошує, що Україна ніколи першою не розпочне бойових дій проти іншої держави, якщо сама не стане об'єктом її агресії. Відмова від вико­ристання першою своїх Збройних Сил зовсім не означає, що Україна має завжди дотримуватися пасивної страте­гічної оборони. В умовах війни можуть бути активно і ши­роко використані всі форми сучасного воєнного мистец­тва: стратегічне розгортання, відбиття повітряно-косміч­ного удару, стратегічна наступальна, оборонна операція та ін. Воєнна доктрина України передбачає спільні дії у воєнний час Збройних Сил із Прикордонними військами, Національною гвардією, Службою безпеки, Внутрішніми військами, силами Цивільної оборони.

Створення, принцип діяльності, призначення і склад ЗС України та інших військових формувань.

Збройні Сили України будуються і здійснюють свою діяльність на основі таких принципів:

Принцип демократії і гуманізму. В діяльності армії та флоту повинно враховуватися те, що найвищою суспі­льною цінністю є людина. Захист її життя, інтересів, створення необхідних умов у армії для розвитку, подальшого вдосконалення особистості є найголовнішим.

Принцип верховенства закону. Ніщо в Збройних Си­лах України не має такої сили, як сила закону. Викона­ння Конституції і законів України, статутів Збройних Сил України та наказів командирів є обов'язком кож­ного військовослужбовця. Порушення законів України тягне за собою дисциплінарну, кримінальну відповідаль­ність.

Принцип єдиноначальності і колегіального виробле­ння рішень означає, що кожний командир, як єдинона­чальник, перш ніж прийняти певне рішення, повинен враховувати думку, позицію колегіального органу (війсь­кової ради, зборів офіцерів, солдатів). Колегіальність у при­йнятті рішень була, починаючи із Запорізького війська, доброю традицією української армії. Єдиноначальність забезпечує чіткість і оперативність управління війсь­ками, повну відповідальність командира за бойову гото­вність частини, корабля.

Принцип загального військового обов'язку громадян України. Військова строкова служба в Збройних Силах України є конституційним обов'язком кожного громадя­нина нашої держави (чоловічої статі). Виняток станов­лять лише ті громадяни, які мають підстави для звіль­нення від військової служби. Комплектування армії та флоту в Україні проводиться за змішаним принципом: за контрактом (служба офіцерів, прапорщиків, старшин) та на основі призову юнаків на строкову військову службу. Цей принцип комплектування армії існує в більшості держав світу. Лише у США, Англії та Японії війська комплектуються виключно на основі контракту, бо наз­вані країни мають для цього відповідні соціально-еконо­мічні умови. Однак наймана армія має як переваги, так і суттєві недоліки.

Принцип добровільного вступу на кадрову військову службу. Зарахування на кадрову військову службу (за контрактом) проводиться лише на добровільній основі, коли громадянин виявляє бажання укласти відповідну угоду.

Принцип дотримання військової дисципліни (про це йтиметься далі).

Принцип гласності в діяльності Збройних Сил України і збереження державної та військової таємниці. Загальні питання навчально-бойової діяльності армії та флоту ма­ють висвітлюватись у засобах масової інформації. Такими питаннями відповідно до міжнародних угод вважа­ються: попередження населення країни, світової грома­дськості про військові навчання і маневри, повідомлення про зміни у військовому керівництві та ін. Але гласність не є підставою для розголошення державної та війсь­кової таємниці, не повинна призводити до зниження на­ціональної безпеки держави. Тому розголошення інфор­мації щодо державних та військових таємниць тягне за собою юридичну відповідальність.

Принцип позапартійності. Цей принцип уперше вті­лено в концепції національних Збройних Сил України. Він означає, що військовослужбовці не можуть бути чле­нами політичних партій, організацій, рухів. Армія і флот перебувають поза політикою і виконують свої фун­кції відповідно до законів України.

Принцип гарантованого соціально-правового захисту військовослужбовців означає, що їм гарантуються права, свободи, соціальний захист, а також в разі необхідності правовий захист з боку держави згідно з чинним законо­давством.

Збройні Сили України є основою військової організа­ції держави. Державною програмою будівництва та роз­витку Збройних Сил України передбачено мати у їхньо­му складі чотири види Збройних Сил: Сухопутні війська, Військово-Повітряні сили, Війська Протиповітряної обо­рони, Військово-Морські сили; спеціальні війська; Залі­зничні війська, а також органи управління і тилу, з'єд­нання, частини, військово-навчальні заклади, установи, підприємства, які не входять до видів Збройних Сил.

Кожний вид Збройних Сил України має свої роди військ, що характеризуються певним призначенням, бо­йовими можливостями, військовою технікою, зброєю, кадровим складом тощо.

Сухопутні війська (СВ) — вид Збройних Сил, приз­начений для ведення бойових дій переважно на суходолі, найчисленніший і найрізноманітніший щодо озброєння та способів бойових дій.

Сухопутні війська

Сухопутні війська України були сформовані у складі Збройних сил України на підставі Указу Президента України відповідно до статті 4 Закону України «Про Збройні сили України» у 1996 році.

Сухопутні війська Збройних сил України є головним носієм бойової могутності Збройних сил незалежної Української держави.

Наземні війська налічують 74379 особового складу (8 механізованих бригад, 2 танкові бригади, 2 аеромобільні бригади, 1повітряно-десантна бригада, 3 артилерійські бригади, 1 ракетна бригада, а також частини забезпечення та підтримки)[5]

26 листопада 1997 року у рамках українсько-польської угоди був сформований польсько-український миротворчій батальйон, який використовується у Косово.

За своїм призначенням та обсягом покладених на них завдань вони відіграють вирішальну роль у виконанні Збройними силами України своїх функцій як умирний, так і воєнний час.

Вони включають оперативні командування:

§ Західне оперативне командування

§ Південне оперативне командування

§ Територіальне управління "Північ"

Роди військ Сухопутних військ Збройних сил України:

Армійська авіація

Армійська авіація є найбільш маневровим родом Сухопутних військ, призначеним для виконання завдань у різноманітних умовах загальновійськового бою. Частини і підрозділи армійської авіації ведуть розвідку, знищують бойову техніку та живу силу противника, здійснюють вогневу підтримку під час наступу чи контратаки, висаджують тактичні десанти, доставляють у вказані райони бойову техніку та особовий склад, виконують інші важливі завдання.

Аеромобільні війська

Аеромобільні війська — високомобільний компонент Сухопутних військ. До них відносяться з'єднання, частини та підрозділи зі складу сухопутних військ і армійської авіації, що цілеспрямовано підготовлені для спільних дій у тилу противника. Склад: 25 окрема повітряно-десантна бригада (місце дислокації: смт.Гвардійське, Дніпропетровська обл.); 80 окремий аеромобільній полк (місце дислокації: м. Львів); 95 окрема аеромобільна бригада (місце дислокації: м.Житомир); 79 окрема аеромобільна бригада (місце дислокації: м. Миколаїв); 28 окремий навчальний батальйон аеромобільних військ (місце дислокації: смт. Десна)

Протиповітряна оборона

Детальніше: Протиповітряна оборона

Протиповітряна оборона Повітряних сил призначена для прикриття військ від ударів противника з повітря у всіх видах бойових дій, при перегрупуванні та розташуванні їх на місці.

Небо над Києвом і Київською областю захищає 96-а зенітно-ракетна бригада, її підрозділи розташовані в шести районах області: Києво-Святошинському, Вишгородському, Васильківському,Обухівському, Бориспільському і Броварському. Одна з ключових частин знаходиться поряд з селом Нові Петрівці на північ від Києва. Тут сили ППО за допомогою зенітний-ракетних комплексів С-300 охороняють ЧАЕС, дамбу Дніпра і столицю. С-300 здатний уражати повітряні цілі на відстані до 70 кілометрів і на висоті до 30 кілометрів. Могутніший комплекс розташований у Васильківському районі. Недалеко від села Данилівка знаходиться військова частина з шістьма військовими зенітний-ракетними комплексами С-200. Ця установка здатна вражати носії ракет і будь-які повітряні цілі на відстані до 250 кілометрів.

В цілому на території України розташовано приблизно 10 зенітно-ракетних формувань. На їх озброєнні знаходяться до 50 зенітно-ракетних комплексів, сотні ракет різної дальності. Щоденне бойове чергування в українських силах ППО несуть близько двох тисяч чоловік. Сили ППО включають зенітний-ракетні комплекси, винищувальну авіацію (МіГ-29, Су-27), радіотехнічні війська; також сюди входять підрозділи радіоелектронної боротьби і спеціальні війська.

Зенітно-ракетні комплекси С-200 з радіусом враження до 250 кілометрів створюють пересічні між собою зони і повністю захищають територію країни. За таким же принципом розташовані бази літаків-винищувачів. Їх зона дії складає декілька сотень кілометрів і також покриває всю територію держави. Окремі міста, промислові і стратегічні об'єкти додатково охороняють зенітно-ракетні комплекси меншого радіусу дії — «Бук», «Оса», С-300.[6]

Повітряні сили

Детальніше: Повітряні сили України

Повітряні Сили Збройних Сил України — один з головних носіїв бойового потенціалу Збройних сил України. Цей високоманеврений вид Збройних сил призначений для охорони та оборони повітряного простору держави, особливо важливих та стратегічних державних об`єктів, ураження з повітря об'єктів противника, авіаційної підтримки своїх військ (сил), висадки повітряних десантів, повітряного перевезення військ і матеріальних засобів та ведення повітряної розвідки.

У складі ПС України 47900 осіб.[7]

Основні завдання Військово-повітряних сил України :

§ завоювання переваги у повітрі;

§ прикриття угруповань військ і об'єктів від ударів противника з повітря;

§ авіаційна підтримка Сухопутних військ та забезпечення бойових дій Військово-Морських Сил зрив маневру військ противника та його перевезень

§ висадка повітряних десантів та боротьба з десантами противника на землі і у повітрі;

§ ведення повітряної розвідки;

§ здійснення повітряних перевезень своїх військ і матеріальних засобів;

§ руйнування та знищення військових, військово-промислових, енергетичних об'єктів, вузлів і комунікацій противника.

Повітряні сили несуть в собі такі основні складові частини:

Військова авіація

Зенітно-ракетні війська

Радіотехнічні війська

Бомбардувальна

Має на озброєнні літаки Су-24М. Є основним ударним засобом ВПС і призначена для ураження угрупувань військ, авіації, ВМС, зруйнування важливих воєнних, воєнно-промислових, енергетичних об'єктів у стратегічній і оперативній глибині.

Штурмова

Має на озброєнні літаки Су-25. Є засобом авіаційної підтримки військ і призначена для ураження військ, наземних (морських) об'єктів переважно на передньому краї у тактичній глибині.

Винищувальна

Має на озброєнні літаки Су-27, МіГ-29. Є одним з основних засобів боротьби з повітряним противником і призначена для ураження літаків, гелікоптерів, крилатих ракет у повітрі, а також ураження наземних (морських) об'єктів.

Розвідувальна

Має на озброєнні літаки Су-24MP та законсервовані, на зберіганні Су-17М4Р. Призначена для ведення повітряної розвідки противника, місцевості та погоди.

Військово-транспортна

Має на озброєнні літаки Іл-76МД, Ту-134, Ан-24, Ан-26, Ан-30, вертольоти Мі-8МТ. Призначена для десантування повітряних десантів, перевезення військ і матеріальних засобів повітрям.

Військово-Морські Сили

Детальніше: Військово-морські сили України

Військово-морські сили Збройних Сил України призначені для захисту суверенітету і державних інтересів України на морі, розгрому угруповань ВМС противника в своїй операційній зоні самостійно та у взаємодії з іншими видами Збройних сил України, сприяння Сухопутним військам України на приморському напрямку.

На початок 2009 року чисельність Військово-Морських Сил Збройних Сил України складала близько 15 тисяч осіб.

У складі Військово-Морських Сил Збройних Сил України перебуває 26 бойових кораблів та катерів, 12 протичовнових літаків та гелікоптерів, близько 55 суден та катерів забезпечення, 39 танків, 178 бойових броньованих машин та 65 артилерійських систем калібром більше 100 міліметрів.

За своїм функціональним призначенням Військово-Морські Сили Збройних Сил України розподілені на морський компонент Об'єднаних сил швидкого реагування та Основних сил оборони Збройних Сил України, які в свою чергу мають відповідні корабельні, авіаційні та берегові складові.

На середньострокову перспективу (кінець 2011 року) у складі ВМС передбачено мати 4 бригади, 2 військово-морські бази та 4 дивізіони, чисельність особового складу становитиме близько 11 тис. осіб.

Операційна зона ВМС ЗС України включає акваторії Чорного і Азовського морів, річки Дунай, Дністер, Дніпро, а також інші райони морів, які визначаються інтересами держави.

Головна база Військово-морських сил — м. Севастополь. Основні пункти базування ВМС ЗС України: Одеса, Новоозерне, Саки, Севастополь.

Керівництво ЗС України.

Верховним Головнокомандувачем Збройних сил України є Президент України. Він, згідно зі статтею 106 Конституції України, призначає на посади і звільняє з посад вище командування Збройних сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави. Міноборони України під час виконання покладених на нього завдань взаємодіє з центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також з відповідними органами іноземних держав.

Безпосереднє керівництво Збройними силами України в мирний та воєнний час здійснює Головнокомандувач Збройних сил України. Головнокомандувачем Збройних сил України є за посадою Міністр оборони України, якщо він військовослужбовець, або начальник Генерального штабу ЗС України, якого призначає і звільняє в установленому порядку Президент України.

Міністерство оборони України, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні сили України, бере участь у реалізації державної політики з питань оборони і військового будівництва, координує діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування з підготовки держави до оборони. Це міністерство також має аналізувати воєнно-політичну обстановку, визначати рівень воєнної загрози національній безпеці України, забезпечувати функціонування Збройних сил і їх готовність до виконання покладених на них функцій і завдань тощо.

Міноборони і Генштаб здійснюють керівництво через низку управлінь

Види бою.

Види- Бій може бути: загальновійсь­ковим, вогневим, протиповітряним, повітряним, морським. Загальновійськовий бій – бій успіх якого досягається узгодженими діями частин і підрозділів різних родів військ, спе­ціальних військ Сухопутних військ, а також Військ по­вітряної оборони, а на приморському напрямку й Війсь­ково-морських сил. Два види ЗВБ: наступ, оборона.

Стихійні лиха.

Стихíйне ли́хо — це надзвичайне природне явище, що діє з великою руйнівною силою, завдає значної шко­ди району, в якому відбувається, порушує нормальну життєдіяльність населення, знищує матеріальні ціннос­ті.

Стихійні лиха можуть виникати як незалежно один від одного, так і зв'язано: одне з них може спричинити за собою інше. Деякі з них часто виникають в результаті діяльності людини (наприклад, лісові та торф'яні пожежі, виробничі вибухи в гірській місцевості, при будівництві гребель, закладці (розробці) кар'єрів, що часто призводить до зсувів, сніжним лавинам, обвалам льодовиків і т. п.).

Незалежно від джерела виникнення, стихійні лиха характеризуються значними масштабами й різною тривалістю - від декількох секунд і хвилин (землетруси, снігові лавини, лімнологічних катастрофи) до декількох годин (сіли), днів (зсуви) і місяців (повені).

Стихійне лихо - екстремальне явище природи катастрофічного характеру, що приводить до раптового порушення нормальної діяльності людей. Характерними рисами стихійного лиха є його непередбачливість і неможливість, як правило, своєчасно попередити.

У ряді випадків стихійне лихо супроводиться загибеллю матеріальних цінностей і жертвами серед населення. Стихійне лихо оцінюється за кількістю жертв і руйнування, в ненаселених місцях - за ступенем порушення природного середовища: рельєфу, рослинності, тваринного світу, а також за площею охоплення.

За місцем локалізації стихійні лиха поділяють на:

§ Літосферні (виверження вулканів, землетруси, зсуви, селі);

§ Гідросферні (повені, снігові лавини, шторми);

§ Атмосферні (урагани, зливи, ожеледі, блискавка).

До стихійного лиха належать: виверження вулканів, землетруси, цунамі, обвали, селі, лавини, повені, урагани, тайфуни, смерчі, смог, град,блискавки, лісова пожежа і інш. Злива, снігопад, заморозок, ожеледиця і інші явища, що постійно спостерігаються можуть мати характер стихійного лиха при раптовому різкому настанні або при незвичайно високій інтенсивності. Найбільш небезпечним стихійним лихом вважаються циклони, тайфуни, засуха і перетворення місцевості у пустелю.

Строї та їх елементи.

СТРІЙ ТА ЙОГО ЕЛЕМЕНТИ

Щоб уміти швидко і правильно діяти в строю, солдат повинен знати, що таке стрій та які його елементи.

Стрій — визначене Стройовим статутом розташуван­ня військовослужбовців, підрозділів і частин для спіль­них дій у пішому порядку та на машинах.

Шеренга — стрій, у якому військовослужбовці вишику-вані один біля одного на одній лінії згідно з визначеними інтервалами.

Фронт — бік строю, в який військовослужбовці звернені обличчям, а машини — лобовою частиною.

Фланг — край строю, правий або лівий. Під час по­воротів строю назви флангів не змінюються. Тил строю — сторона, протилежна фронту. Інтервал — відстань по фронту між військовослуж­бовцями, машинами, підрозділами, частинами.

Дистанція — відстань у глибину між військово­службовцями, машинами, підрозділами, частинами. Ширина строю — відстань між флангами. Глибина строю — відстань від першої шеренги (від військовослужбовця, який стоїть попереду) до останньої шеренги (до військовослужбовця, який стоїть позаду), а під час дій на машинах — відстань від першої лінії машин (від машини, що стоїть попереду) до останньої лінії ма­шин (до машини, що стоїть позаду).

Лінія машин — стрій, у якому машини перебувають на одній лінії одна біля одної.

Ряд — два військовослужбовці, які стоять у двошеренговому строю один за одним. Якщо за військовослуж­бовцем першої шеренги не стоїть військовослужбовець другої шеренги, то такий ряд називається неповним; останній ряд завжди має бути повним.

Двошеренговий стрій — розташування військово­службовців однієї шеренги за військовослужбовцями іншої шеренги на відстані одного кроку (випростаної ру­ки, покладеної долонею на плече військовослужбовця, який стоїть попереду). Шеренги називаються першою та другою. Під час повороту строю назви шеренг не зміню­ються. Одношеренговий (шеренга) і двошеренговий строї можуть бути зімкнутими або розімкнутими.

Колона — стрій, у якому військовослужбовці розта­шовані один за одним, а підрозділи (машини) один (одна) за одним (за одною) — на відстанях, визначених Стройо­вим статутом або командиром. Колони застосовують для шикування підрозділів і частин у похідний або розгорну­тий стрій.

Розгорнутий стрій — шикування підрозділів в одну лінію по фронту в одношеренговому чи двошеренговому строю (або в лінію машин, або в лінію колон) з інтерва­лами, визначеними Стройовим статутом або командиром. Похідний стрій — шикування підрозділів у колонах один за одним на дистанціях, визначених Стройовим ста­тутом або командиром.

Напрямний — військовослужбовець (підрозділ, маши­на), що рухається на чолі строю у визначеному напрямі.

Замикаючий — військовослужбовець (підрозділ, ма­шина), що рухається останнім (останньою) у колоні.

Поняття про рану.

Раною називається пошкодження шкіри, слизової оболонки чи глибоких тканин, що супроводжується болем та кровотечею і має вигляд зяючого отвору.

 

Класифікація ран.

Рани бувають: вогнепальні, різані, рубані, колоті, вдарені, рвані, вкушені, розчавлені.

Усі рани, крім операційних, вважаються первісно інфікованими. Мікроби потрапляють до рани разом із предметом, яким заподіяно рану, а також із землею, шматками одягу, повітрям і при дотиках до рани руками. Найнебезпечнішими є мікроорганізми, що розвиваються у рані за умови відсутності повітря і спричиняють газову гангрену. Небезпечним ускладненням ран є зараження їх збудником стовбняка.

Рани можуть бути поверхневими або проникаючими у порожнину черепа, грудну клітку, черевну порожнину. Проникаючі рани — найнебезпечніші.

Профілактика зараження рани — найшвидше накладення на неї асептичної пов’язки, для запобігання доступу мікробів.

 

Види кровотеч.

Найнебезпечнішим ускладненням ран є кровотечі, що безпосередньо загрожують життю постраждалих. Кровотечею називають вихід крові з ушкоджених кровоносних судин. Кровотечі бувають зовнішні (артеріальні, венозні, капілярні) та внутрішні (паренхіматозні).

При зовнішній кровотечі кров витікає через рану в шкірі та у видимих слизових оболонках або з порожнин назовні. При внутрішній кровотечі, кров виливається у тканини й органи тіла; це називається крововиливом. Швидка втрата одного-двох літрів крові, особливо при тяжких комбінованих ураженнях, може призвести до смерті.

 

Надзвичайно небезпечна артеріальна кровотеча, внаслідок якої за короткий проміжок часу з організму може витекти значна кількість крові. Ознаки артеріальної кровотечі: кров яскраво-червоного кольору, витікає пульсуючим струменем. При венозній кровотечі кров темніша, витікає безперервно, явного струменя не спостерігається. Капілярна кровотеча виникає внаслідок пошкодження дрібних судин шкіри, підшкірної клітковини і м’язів. У цьому випадку кровоточить уся раньова поверхня. Паренхіматозна кровотеча виникає при пошкодженні внутрішніх органів (печінки, селезінки, нирок, легень) і завжди небезпечна для життя.

Розвиток національних Збройних Сил.

ТВОРЕННЯ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ. ВИДИ ТА РОДИ ВІЙСЬК

Створення і призначення.

Україна, проголосивши 24 серпня 1991 р. свою неза­лежність, прагне жити в мирі та дружбі з усіма держа­вами світу. Однак нині не виключена можливість виник­нення воєнних конфліктів, що загрожуватимуть сувере­нітету нашої країни. 6 грудня 1991 р. Верховна Рада прийняла постанову про створення Збройних Сил. 19 жов­тня 1993 р. Верховна Рада постановила вважати 6 груд­ня святом — Днем Збройних Сил України.

Збройні Сили України організовуються і функціону­ють на основі Воєнної доктрини України, затвердженої Верховною Радою, і законів України «Про Збройні Сили України» та «Про оборону України».

Воєнна доктрина.

Воєнна доктрина — це прийнята державою система поглядів і положень про її військову безпеку, про будів­ництво Збройних Сил, їх існування та використання. Во­єнна доктрина України має оборонний, миролюбний, а не агресивний характер. Стратегічним завданням України в галузі оборони є захист її державного суверенітету і полі­тичної незалежності, збереження територіальної ціліс­ності та недоторканності кордонів. Воєнна доктрина співвіднесена з економічною та зовнішньополітичною доктринами України і скоординована з воєнними док­тринами сусідніх держав.

Основними напрямами реалізації Воєнної доктрини України є:

— прагнення вирішувати усі міжнародні проблеми невоєнними засобами;

— забезпечення оборони держави воєнними засобами;

— будівництво боєздатних Збройних Сил;

— створення матеріальної основи якісно нового війська.

Використання Збройних Сил мо­жливе в разі збройної агресії, посягань на територіальну цілісність України, а також при виконанні Україною своїх міжнародних зобов'язань.

Воєнна доктрина проголошує, що Україна ніколи першою не розпочне бойових дій проти іншої держави, якщо сама не стане об'єктом її агресії. Відмова від вико­ристання першою своїх Збройних Сил зовсім не означає, що Україна має завжди дотримуватися пасивної страте­гічної оборони. В умовах війни можуть бути активно і ши­роко використані всі форми сучасного воєнного мистец­тва: стратегічне розгортання, відбиття повітряно-косміч­ного удару, стратегічна наступальна, оборонна операція та ін. Воєнна доктрина України передбачає спільні дії у воєнний час Збройних Сил із Прикордонними військами, Національною гвардією, Службою безпеки, Внутрішніми військами, силами Цивільної оборони.







Последнее изменение этой страницы: 2016-09-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.227.249.234 (0.023 с.)