Діяльність органів внутрішніх справ в умовах воєнного стану

Діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування в умовах введення воєнного стану, зводиться до сприяння органам управління, створеним на визначеній території, в безпосередньому вирішенні завдань оборони держави. Органи внутрішніх справ у системі органів держави, що працюють в даній ситуації, займають особливе місце, зумовлене вмістом завдань в розглянутих умовах діяльності. Від ефективності їх роботи у вирішальній мірі залежить безпосереднє забезпечення внутрішньої безпеки.

Саме в цих цілях і необхідно уточнити компетенцію органів внутрішніх справ, бо тільки наявність уточнених повноважень дає юридично обґрунтовані гарантії законності в реалізації функцій служб і підрозділів органів внутрішніх справ. Безсумнівно, що для успішного виконання завдань, поставлених перед органами внутрішніх справ в умовах воєнного стану, їхні обов’язки і права повинні відповідати основному принципу – нові обов’язки кореспондуються новим правам. Надзвичайно важливим є та обставина, що розширення компетенції органів внутрішніх справ при введенні воєнного стану є в системі заходів примусу. Співробітники органів внутрішніх справ не можуть переступити меж дозволеного в методах і засобах своїй діяльності щодо забезпечення безпеки. Їх коло в цих умовах, на наш погляд, має бути розширений, бо застосування їх не завжди пов’язане з правопорушеннями, а може бути результатом оцінки обстановки, що складається. Ускладнення компетенції органів внутрішніх справ проявляється і у внутрішньому управлінні кожним з них.

Особливості організації діяльності органів внутрішніх справ щодо охорони громадського порядку в умовах воєнного стану визначені чинним законодавством, перш чергу Законом України «Про військовий стан», і залежать від завдань, які повинні бути виконаними та стану оперативної обстановки. З урахуванням оперативної обстановки, наявної інформації, політичних, економічних, соціальних умов, географічного положення, інших обставин розробляються спеціальні плани, відповідно до яких здійснюється розстановка особового складу та матеріально-технічне забезпечення органів внутрішніх справ.

Для того, щоб типові плани охорони громадського порядку відповідали своєму призначенню, їх розробляють під конкретні цілі (наприклад, на випадок захоплення заложників або захоплення особливо важливого об’єкта; з метою розшуку і затримання озброєних, особливо небезпечних злочинців, що можуть з’явитись на території обслуговування). Суміщення різних завдань в одному типовому плані недоцільне.

Можуть бути і інші цільові плани. В таких планах визначаються наявні сили та засоби, склад зведеного загону, додаткові сили та засоби, резерви, варіанти посиленого несення служби, підвищена готовність особового складу, бойова готовність, схеми зв’язку, конкретні виконавці і їх обов’язки, календарний графік виконання заходів на той чи інший варіант розвитку особливих подій. До плану додаються оперативні карти, схеми збору особового складу по тривозі, основні та запасні місця дислокації, порядок взаємодії з іншими правоохоронними органами. В плані вказуються також підстави і порядок введення його в дію.

Заздалегідь розроблені планові заходи, випробувані на практичних заняттях з особовим складом, максимально наближені до реальної оперативної обстановки, є запорукою ефективної діяльності органів внутрішніх справ умовах воєнного стану. Типові плани багаторазового використання дають можливість економити час при розробці управлінських рішень, виборі оптимальних варіантів і порядку дій, попередніх розрахунків сил і засобів, підготувати особовий склад до діяльності в умовах воєнного стану.

Важливого значення набуває психологічна підготовка особового складу, спеціальна фізична та професійна натренованість та загартованість. При високій загальній підготовленості особового складу до дій в умовах воєнного стану, навіть раптове, не прогнозоване виникнення надзвичайних ситуацій не поставить орган внутрішніх справ в складне становище.

Підготовка типового плану на випадок введення режим воєнного стану, наприклад, організація розшукових заходів при появі озброєної злочинної групи, вимагає певного досвіду від керівника, знання особливостей місцевості, аналізу оперативної обстановки тощо.

Як правило, розробка типового плану проходить чотири етапи: підготовчий; безпосередня розробка плану; його узгодження, коректування, затвердження; доведення його до виконавців.

На підготовчому етапі начальник органу внутрішніх справ з’ясовує цілі і завдання планування, вивчає законодавчі та інші нормативні акти, доручення та рекомендації МВС України, досвід інших органів, інформацію про події яким слід запобігти, їх наслідки, реагування на них.

Начальник органу внутрішніх справ дає доручення зібрати пропозиції керівників підлеглих підрозділів щодо конкретних заходів, маршрутів, контрольних пунктів, місць розташування оперативних груп, закріпленню транспорту, виконавців. Враховуються дії інших органів, якщо план зачіпає їх компетенцію, наприклад, при евакуації населення на територію.

На другому етапі визначається структура плану, перелік його позицій, склад оперативного штабу, його функціональні обов’язки, склад оперативних груп працівників, порядок їх дій, організація контролю, зв’язку, матеріально-технічного постачання, схеми особливо важливих об’єктів, які підлягають охороні, склад і місце розташування резерву.

На третьому етапі проект плану узгоджується з органами виконавчої влади, іншими правоохоронними структурами, зокрема з прокуратурою, Службою безпеки, митними органами, прикордонним військовим гарнізоном, сусідніми органами внутрішніх справ і вищим керівництвом.

В проект плану вносяться зміни і доповнення, проводиться його коректування, уточнюються спільні дії. Після цього проект плану доопрацьовується в остаточному варіанті і доповідається старшому начальнику (начальнику УМВС України в області, місті, на транспорті) для затвердження, якщо це не належить до компетенції самого розробника типового плану.

На четвертому, заключному, етапі план доводиться до виконавців. Начальник органу внутрішніх справ чи його підрозділу на оперативній нараді, на заняттях, інструктажі чи в іншій формі оголошує типовий план як управлінське рішення, знайомить виконавців з їх функціональними обов’язками, що виникнуть при приведенні плану в дію, ставить додаткові завдання щодо організації виконання планових заходів. План тиражується, якщо це необхідно, надсилається вищому суб’єкту управління, іншим органам, причетним до його виконання. При цьому зберігається режим таємності, якщо того вимагають планові заходи.

У разі введення режиму військового стану начальник органу внутрішніх справ повинен провести заходи визначені планом підготовки до дій цей період, який передбачає комплекс заходів направлених приведення органу внутрішніх справ у стан бойової готовності та забезпечити громадську безпеку і охорону громадського порядку на території оперативної відповідальності.

Одночасно проводиться оповіщення особового складу органу внутрішніх справ, постановка завдань відповідно до плану і наявної ситуації.

Здійснюючи охорону громадського порядку в умовах воєнного стану, органи внутрішніх справ використовують такі методи соціального урегулювання, як переконання і примус, зокрема, адміністративне припинення. Роз’яснювальна робота, як основний метод правоохоронної діяльності, переконання громадян у необхідності свідомого і добровільного виконання правових вимог, припинення антигромадської поведінки, профілактична робота в трудових колективах і з окремими особами, є необхідною умовою сприянню ефективного проведення мобілізації.

Механізм переконання передбачає сукупність різних засобів, форм і методів впливу на свідомість і поведінку людей. Правовим переконанням повинні займатись працівники органів внутрішніх справ, які самі добре знають законодавство, користуються авторитетом і повагою серед населення.

Роз’яснювальна робота може поєднуватись з примусом, коли необхідно взяти під охорону окремі важливі об’єкти, перекрити шляхи сполучення, забезпечити блокування місцевості знаходження, документування протиправної діяльності, встановлення особи.

Якщо переконання – це система прийомів та засобів впливу з метою втілення в свідомості та реалізації в житті правової та моральної ідеології, принципів правових і моральних норм нашого суспільства, то примус – це такий метод впливу, при якому на передній план виступає примусове нав’язування волі держави, це зовнішній вплив на поведінку в межах закону і моральних вимог, що ґрунтується на організованій силі і відзначається безперечністю та категоричністю.

Заходи адміністративного припинення – найпоширеніша група адміністративного примусу і можуть застосовуватись для переривання як кримінально-правових діянь, так і адміністративних правопорушень. Надаючи міліції право на використання таких заходів адміністративного припинення, як застосування зброї, заходів фізичного впливу, спеціальних засобів, Закон України «Про міліцію» передбачає, що вони використовуються для забезпечення громадського порядку, громадської безпеки і боротьби із злочинністю. Аналіз практики з погляду на історію міліції України, свідчить, що ці заходи в багатьох випадках використовуються також для припинення кримінально-правових дій в умовах воєнного стану.

Заходи припинення, які застосовують органи внутрішніх справ в умовах режим воєнного стану, можна розділити на дві групи. До групи заходів загального характеру (призначення) належать вимоги працівників міліції припинити протиправні дії, адміністративне затримання, вилучення речей та документів, огляд и тощо.

Другу групу складають спеціальні заходи, які застосовуються значно рідше, порівняно із заходами загального призначення і тільки у виняткових випадках, коли інакше припинити протиправну поведінку неможливо, тобто коли використані і не дали бажаних результатів всі інші засоби впливу. Систему цих заходів складають заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і застосування зброї, тобто такі, що поєднуються із застосуванням сили. Такі заходи можуть застосовуватися, як правило, тільки після попередження про їхнє використання, при суворому дотримати вимог законодавства.

Навіть якщо органи внутрішніх справ здійснюють охорону громадського порядку в умовах воєнного стану, дотримання законності є необхідною умовою їх діяльності. Дотримання законності забезпечується систематичним контролем з боку вищих органів управління, правом адміністративного та судового оскарження, контролем громадськості та засобів масової інформації.

Зважаючи на те, що органи внутрішніх справ діють постійно в складній ситуації, кожен працівник повинен чітко знати свої функціональні обов’язки як в звичайних, так і в умовах воєнного стану і ретельно їх виконувати.

В умовах воєнного стану органи внутрішніх справ широко вживають заходи адміністративного припинення, спеціального призначення, їх застосування є переважно прерогативою міліції, що відрізняє їх від заходів припинення загального призначення, які використовуються в діяльності багатьох суб’єктів адміністративно-правової охорони.

Надзвичайні умови, які викликають необхідність застосування спеціальних заходів – це, як правило, невідкладні випадки, коли необхідно припинити протиправні дії, небезпечні для життя і здоров’я людей. Крім того, заходи спеціального призначення застосовуються тоді, коли були використані і не дали бажаних результатів всі інші можливі в даній ситуації форми попереднього впливу на правопорушників. Застосуванню сили, спеціальних засобів і зброї повинно передувати попередження про намір їх застосування, якщо це дозволяє обстановка. В тих випадках, коли є реальна небезпека для життя та здоров’я людей, міліція може застосовувати спеціальні заходи без попередження.

Особливості діяльності органів внутрішніх справ в умовах воєнного стану обумовили необхідність організаційного виділення спеціальних підрозділів, груп чи окремих працівників, які мають підвищену професійну, фізичну чи спеціальну підготовку і здатні успішно виконувати окремі види адміністративної діяльності. До них відносяться підрозділи патрульної служби спеціального призначення, групи застосування спеціальних хімічних речовин, снайпери, спеціалісти з відео документування, зв’язкові та ін. Вогнепальну зброю і спеціальні засоби дозволяється використовувати не всім, а тільки тим працівникам, які пройшли відповідну професійну підготовку, обізнані з нормативними актами, здали заліки і за своїм посадовим станом мають право на їх застосування. Спеціальними ці заходи називаються ще й тому, що всі вони спрямовані безпосередньо на особу правопорушника, здатні завдавати йому певної фізичної шкоди і навіть позбавити життя.

Органи міліція, в необхідних випадках можуть застосувати для виконання покладених на них обов’язків будь-які заходи фізичного впливу, включаючи прийоми рукопашного бою, різних видів єдиноборств (самбо, карате, дзюдо тощо) залежно від ситуації, яка склалася, а також рівня фізичної підготовки працівника. Заходи фізичного впливу можуть застосовуватись для захисту від нападу, що загрожує життю і здоров’ю громадян або працівника міліції, для затримання правопорушника, який чинить опір, подолання фізичного опору особи, яка доставляється до органу внутрішніх справ, фізичного опору при законному здійсненні обшуку, огляду або вилученню речових доказів. Цей перелік не є повним, бо можуть бути і інші ситуації. Застосування заходів фізичного впливу не оформлюється якимось спеціальним документом. В разі завдання тілесних ушкоджень необхідно надати невідкладну медичну допомогу і доповісти письмово начальнику.

Спеціальні засоби становлять різноманітні технічні засоби впливу на правопорушника, а в деяких випадках - також на транспортні засоби та інші речі з метою усунення протиправної ситуації.

Підстави, порядок застосування, а також види спеціальних засобів встановлено, крім Закону України «Про міліцію», Правилами застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в Україні, затвердженими постановою Ради Міністрів УРСР від 27.02.1991 р.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про міліцію» спеціальні засоби застосовуються у випадках, коли були використані і не дали бажаних результатів усі інші форми попереднього впливу на правопорушників. Перелік підстав застосування працівниками міліції спеціальних засобів є вичерпним і розширенню не підлягає.

Всі спеціальні засоби, які застосовуються органами внутрішніх справ в умовах воєнного стану можна поділити на дві групи: засоби активної оборони та засоби забезпечення спеціальних операцій. Засобами активної оборони визнаються гумові кийки, наручники, засоби фіксування (зв’язування), ручні газові гранати, а також патрони з газовими гранатами, балончики та легка зброя із сльозоточивим газом (газові пістолети і револьвери), електрошокові пристрої. До засобів забезпечення спеціальних операцій належать ранцеві апарати, світлозвукові пристрої відволікаючої дії, патрони з гумовою кулею, водомети, бронемашини та інші спеціальні транспортні засоби, пристрої для примусової зупинки автотранспорту, пристрої для відкриття приміщень, захоплених правопорушниками. Крім цього, при охороні громадського порядку в умовах воєнного стану можуть використовуватись службові собаки. Відомчі нормативні акти та вищезгадані Правила встановлюють особливості застосування спеціальних засобів.

Вогнепальна зброя може застосовуватися працівниками органів внутрішніх справ як крайній захід в чітко визначених випадках. Закон України «Про міліцію» (ст. 15) встановлює детально і вичерпно підстави для застосування вогнепальної зброї.

Враховуючи підстави і порядок застосування органами внутрішніх справ примусових заходів при охороні громадського порядку в умовах воєнного стану, можна виділити їх застосування з метою:

- попередження правопорушень (офіційне попередження, адміністративний нагляд, перевірка документів, конфіскація, реквізиція, карантин, виселення тощо);

- припинення правопорушень (застосування відповідно до закону зброї і інших спеціальних засобів, закриття підприємств, окремих цехів через порушення вимог дозвільної системи, правил пожежної безпеки, санітарних норм);

- особисте затримання, вилучення підготовлений для вчинення злочину різних знарядь і предметів;

- забезпечення притягнення до відповідальності (утримання під вартою, огляд, арешти на майно, його вилучення, підписка про невиїзд).

Працівники органів внутрішніх справ, які виконують обов’язки щодо охорони громадського порядку в умовах воєнного стану мають знати організацію і тактику діяльності органів внутрішніх справ в таких умовах, завдання, функції, форми і методи діяльності міліції, рішення місцевих органів влади з питань охорони громадського порядку, чинне законодавство, зокрема те, яке регламентує діяльність органів внутрішніх справ і інших правоохоронних структур в умовах воєнного стану. Вони повинні також вміти проводити індивідуальну профілактичну роботу з правопорушниками, знати технологію застосування заходів адміністративного примусу, взаємодіяти з громадськими організаціями, і вести довірчі бесіди з громадянами, встановлювати з ними психологічні контакти. Тобто надзвичайна складність забезпечення громадського порядку в умовах воєнного стану вимагає високої професійної підготовки працівників органів внутрішніх справ.

Дії органів внутрішніх справ в умовах воєнного стану повинні бути юридичне грамотними, сприйматись громадянами, чиї права та свободи обмежуються, як справедливі і законні. Незаконні дії працівників органів внутрішніх справ можуть завдати значної шкоди.

Органи внутрішніх справ здійснюють багатофункціональну діяльність від імені держави, місце і роль якої в механізмі забезпечення режиму воєнного стану полягає в реалізації національних інтересів (забезпечення конституційних прав і свобод громадян, участь у забезпеченні соціальної стабільності суспільства, екологічної безпеки, огородженні суспільства від тероризму та ін.) з протидії воєнним загрозам.

Ефективність форм і методів забезпечення режиму воєнного стану багато в чому залежить від гнучкості та динамічності використання сил і засобів органів внутрішніх справ. При цьому важливе значення має приділятися поліпшенню форм і методів взаємодії міліції та громадськості у справі забезпечення режиму воєнного стану. Використання в цій важливій справі можливостей традиційних суб’єктів повинно супроводжуватися появою нових об’єднань і організацій.

Форми та методи забезпечення режиму воєнного стану органами внутрішніх справ (міліції) визначаються організаційною структурою підрозділів, змістом діяльності міліції, а також її функціями. До числа особливостей примусових заходів, що застосовуються в процесі забезпечення режиму воєнного стану, слід віднести їх позасудовий і превентивний характер, який не має відомчих меж застосування.

Об’єктом уваги діяльності органів внутрішніх справ виступають внутрішні загрози військового становища України, особливо такі, як криміналізація суспільства, розвиток «тіньової економіки», різні прояви тероризму, неналежне виконання законів і низький рівень правопорядку та ін. Таким чином, основною функцією органів внутрішніх справ щодо забезпечення режиму воєнного стану є протидія внутрішнім загрозам, що досягається вирішенням таких завдань, як боротьба зі злочинністю, особливо з її організованими формами; протидія різним проявам тероризму; боротьба з незаконним обігом наркотиків; забезпечення громадської безпеки; участь у порятунку населення від техногенних катастроф, стихійних лих; забезпечення екологічної безпеки тощо.