Органи реєстрації актів громадянського стану.

Акти громадянського стану - це засвідчені державою факти народження, смерті, одруження, розірвання шлюбу, встановлення батьківства, переміни прізвища, імені, по батькові. Вони є юридичними фактами, з якими закон пов'язує виникнення, зміну або припинення відповідних прав та обов'язків.Акти громадянського стану підлягають обов'язковій реєстрації в органах реєстрації актів громадянського стану. Система органів реєстрації актів громадянського стану Систему органів реєстрації актів громадянського стану складають: відділи реєстрації актів громадянського стану Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, районних у містах, міських (міст обласного значення) управлінь юстиції;виконавчі органи сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад. Реєстрацію актів громадянського стану громадян України, які проживають за кордоном, проводять консульські установи та дипломатичні представництва України.

192. Діяльність органів державного управління у сфері національної безпеки (НБ) носить досить складний характер, який обумовлюється наявністю особливих об'єктів безпеки: особистість її права й свободи; суспільства його матеріальні та духовні цінності. Специфічними рисами цих об'єктів обумовлена об'єктивна потреба створення єдиної системи гарантування НБ України.

Загальна система суб'єктів гарантування національної безпеки охоплює:

а) орган законодавчої влади — Верховна Рада і органи державного управління загальної компетенції — Кабінет Міністрів, місцеві державні

адміністрації;

б) органи державного управління спеціальної компетенції — Міністерство внутрішніх справ; Служба безпеки; Міністерство оборони; Державний комітет у справах охорони державного кордону; Міністерство юстиції; Національне бюро розслідувань; спеціалізовані управління і служби Міністерства закордонних справ; Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи тощо;

в) правоохоронні органи — органи прокуратури; суди загальної юрисдикції; Конституційний Суд; адвокатура;

г) громадські структури — адвокатура; Товариство сприяння обороні України; пункти охорони громадського порядку.

Координаційним органом з питань національної безпеки є Рада національної безпеки і оборони України.

Таким чином, механізм гарантування національної безпеки України зорієнтований на практичну координацію всіх видів діяльності державних і громадських інститутів з метою відвернення, виявлення й усунення явних і потенційних внутрішніх і зовнішніх загроз.

Обсяг і складність вирішуваних завдань у системі національної безпеки залежить від оцінки реальних загроз і ступеня їх небезпеки для життєво важливих інтересів України, зроблених на основі об'єктивного аналізу. За результатами цих оцінок завдання НБ слід розділити за часовими параметрами на оперативні, тобто такі, які потребують невідкладного вирішення, тактичні, що передбачають деякий, не дуже значний часовий інтервал для їх вирішення, і стратегічні, тобто такі, вирішення яких здійснюється у віддаленій перспективі.

Гарантування безпеки особистості, суспільства й держави здійснюється на основі розмежування повноважень органів законодавчої, виконавчої та судової гілок влади в цій сфері. Розмежування зазначених повноважень характеризується певною складністю. Оскільки, по-перше, національна безпека як соціально-правова категорія тільки входить в нашу свідомість та діяльність, і, по-друге, Україна ще не має закону з НБ. Проте Верховна Рада прийняла ряд законодавчих актів, які регулюють відносини в сфері національної безпеки, а 16 січня 1997 року — Концепцію (основи державної політики) національної безпеки України. Як політичне оформлений нормативний документ, ця Концепція має забезпечити злагоджену взаємодію різних державних структур та суспільних інститутів у формуванні та проведенні державної політики в сфері безпеки й оборони країни.

 

Державний кордон України становить собою лінію, яка визначає межі сухопутної і водної території країни, а також повітряний простір над нею.

Законом України «Про державний кордон України» від 4 лис­топада 1991 р.1 встановлено види, режим і правила охорони дер­жавного кордону. Відповідно до цього Закону виділяють два види охорони державного кордону — політичний і санітарний.

Політичну охорону державного кордону на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах покладено на Державну при­кордонну службу України, а в повітряному просторі — на війська протиповітряної оборони України. їх обов'язки й пра­ва щодо охорони державного кордону визначають закони та інші акти компетентних органів державної влади.

Основними завданнями охорони державного кордону є за­безпечення встановленого режиму державного кордону й при­кордонного режиму.

Режим державного кордону — це встановлений законодав­ством порядок перетинання державного кордону України. Сутність його полягає в тому, що залізничне, автомобільне, морське, річкове, повітряне та інше сполучення через держав­ний кордон здійснюють у контрольно-пропускних пунктах Прикордонної служби. Всі особи, їх транспортні засоби, ван­тажі та інше майно, що перетинають державний кордон, підля­гають прикордонному й митному контролю. У відповідних випадках здійснюють також санітарно-карантинний, ветери­нарний і фітосанітарний контроль, контроль за вивезенням з території України культурних цінностей та інший контроль.

Важливим елементом забезпечення режиму державного кордону є правила здійснення господарської діяльності в його межах. Законодавством визначено, що судноплавство, корис­тування водними об'єктами, землею, лісами, тваринним світом, ведення гірничої справи, геологічних розвідувань та іншу гос­подарську діяльність проводять за погодженням із підрозділа­ми Державної прикордонної служби України, щоб забезпечу­вався належний порядок на державному кордоні.

З метою забезпечення режиму державного кордону в при­кордонній смузі встановлюють прикордонний режим, який регламентує правила в'їзду, тимчасового перебування, прожи­вання, пересування, провадження робіт, обліку та тримання на пристанях суден, їх плавання у внутрішніх водах. Прикордон­ну смугу встановлюють безпосередньо вздовж берегів прикор­донних річок, озер та інших водойм, до неї не включають насе­лені пункти й місця масового відпочинку населення.

Безпосередньо функції охорони державного кордону здійснює Державна прикордонна служба України. Відповідно до Закону України «Про Державну прикордонну службу Ук­раїни» від 3 квітня 2003 р.1 її головним завданням є забезпе­чення недоторканності державного кордону, а також охорона екологічної зони України.

Центральним органом управління прикордонною службою є Адміністрація Державної прикордонної служби, положення про яку затверджено Указом Президента України від 4 серпня 2003 р.2. Голова адміністрації є Командувачем Державної при­кордонної служби України, його призначає на посаду й звіль­няє з посади Президент України. Організаційна структура при­кордонної служби України складається з прикордонних військових напрямів, з'єднань, частин та інших органів охоро­ни державного кордону.

Завдання та функції прикордонної служби України визна­чають її основні повноваження. Під час виконання своїх функцій і завдань вона зобов'язана: припиняти будь-які спро­би незаконного перетинання кордону; відбивати вторгнення озброєних формувань; забезпечувати виконання зобов'язань, що виникають із міжнародних договорів; здійснювати спільні заходи з органами Служби безпеки, внутрішніх справ, митної, санітарної служб тощо.