Види державних службовців та різниця між ними.

"Єдина номенклатура посад службовців" (1967 р.) та ЗУ Про держ службу пропонує поділ службовців на три групи. Це - керівники, спеціалісти, технічні виконавці. Така класифікація віддзеркалює суто функціональні позиції працівників адміністративно-управлінського персоналу у сфері обслуговування виробничо-господарської діяльності.

Класифікація державних службовців в залежності від обсягу повноважень. Державні службовці класифікуються на декілька видів:посадові особи; керівники; спеціалісти; технічні працівники. Відповідно до Закону України „Про державну службу", посадовими особами вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій. В системі посадових осіб особливе положення займають керівники (прийом на роботу, звільнення та переміщення на посадах, встановлення обсягу повноважень). Вони контролюють працю підлеглих, перевіряють та оцінюють виконання доручень, застосовують різні засоби стимулювання діяльності. Поділяються на три рівні: вищої, середньої та низової ланки. їх основне завдання - оптимальна організація трудового процесу. Спеціалісти виконують різні функції з підготовки та реалізації управлінських рішень, планування, бліку, контролю, навчання. їх діяльність не викликає юридичних наслідків. Технічні виконавці - допоміжний, обслуговуючий персонал.

Інший підхід запропоновано кримінальним законодавством і розвинуто вченими-юристами, зокрема представниками науки адміністративного права. За основу класифікації взято момент володіння владними повноваженнями, обов’язковими якщо не для всіх службовців, то для окремих їх категорій. При цьому такі повноваження закріплюються за тим чи іншим видом службових посад.

Тут виділяють адміністративно-допоміжний персонал, функціональний (оперативний, основний) склад органу, службових осіб, представників влади.

Перша категорія службовців, виконуючи дії так званого матеріально-технічного характеру, готує умови для здійснення юридично значущих дій. Самі по собі матеріально-технічні дії (операції) юридичних наслідків за собою не тягнуть. До цієї категорії відносимо секретарів, стенографісток, діловодів, архіваріусів, табельників, лаборантів тощо.

До функціонального складу належать службовці, які особисто здійснюють функції, заради яких і створено орган (установу). Вони лікують, викладають, ведуть наукові дослідження, здійснюють юридичний захист тощо, тобто здійснюють професійну діяльність

До службових осіб відносять службовців державних, недержавних організацій, місцевого самоврядування, приватного сектору, які своїми діями створюють юридичні акти чи здатні породжувати, змінювати, припиняти конкретні юридичні відносини. Вони розпоряджаються коштами, видають накази і розпорядження, укладають інструкції та довідки, господарські договори, контракти і акти ревізій, рапорти чи службові (доповідні) записки, виконують контрольно-наглядові дії.

Нарешті, представники виконавчої (адміні-стративної) влади - це державні службовці, чиї дії поширюються на так званих "третіх осіб", тобто осіб, адміністративно не підпорядкованих представникам влади. Йдеться про значні контингенти населення або всіх громадян яи певні категорії службових осіб. Отже, владні повноваження представників влади мають виявлятися у територіальному або галузевому вимірах.

Поділ державних службовців здійснюється за різними критеріями, в залежності від яких виділяють наступні види державних службовців:

а) за характером праці і обсягом та характером їх службових повноважень:

– керівники;

– спеціалісти;

– – технічні виконавці;

– б) за характером і обсягом владних повноважень:

– – посадові особи;

– – представники влади;

– – адміністративно-допоміжний персонал;

– – функціональний (оперативний, основний) персонал;

– в) за видами служби, на якій особи перебувають:

– – службовці звичайної (цивільної) служби;

– – службовці спеціальної (мілітаризованої) служби, а відповідно і службовці.

– г) за розподілом державної влади:

– – державні службовці законодавчої влади;

– – державні службовці виконавчої влади

– – державні службовці судової влади.

 

50. Основні нормативні акти, якими визначається правовий статус державного службовця. Правовий статус державного службовця визначаэться насамперед Конституцыэю України, ЗУ про державну службу. Зарахування на державну службу здійснюється на конкурсній основі згідно з Порядком проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців, затвердженим Постановою КМУ від 15 лютого 2002. Формування кадрового резерву регулюється Положенням про регулювання кадрового резерву для державної служби, затвердженим постановою КМУ від 28.02.2001. Порядок проведення атестації визначається Положенням про проведення атестації державних службовців, затвердженим Постановою КМУ від 28.12.2000. Порядок стажування урегульовано Положенням про порядок стажування у державних органах, затверджених постановою КМУ від 01.12.1994. Дисциплінарна відповідальність державних службовців регламентується ЗУ про державну службу і кодексом законів про працю України. Службове розслідування визначається Порядком проведення службового розслідування стосовно державних службовців, затвердженим постановою КМУ від 13.06.2000.

51. Поняття "державний службовець " відповідно до Закону "Про державну службу" є похідним від поняття "державної служби". Державний службовець– це особа, яка займає певну посаду в державних органах або їх апараті,здійснює на професійній основі діяльність щодо практичного виконання завдань і функцій держави, наділена у зв’язку з цим відповідними службовими повноваженнями і одержує за це заробітну платню за рахунок державних коштів. Поділ державних службовців здійснюється за різними критеріями, в залежності від яких виділяють наступні види державних службовців:а) за характером праці і обсягом та характером їх службових повноважень:– керівники;– спеціалісти;– – технічні виконавці;– б) за характером і обсягом владних повноважень:– – посадові особи;– – представники влади;– – адміністративно-допоміжний персонал;– функціональний (оперативний, основний) персонал;Правовий статус особи — це система закріплених у нормативно-правових актах і гарантованих державою прав, свобод, обов'язків, відповідальності, відповідно до яких індивід як суб'єкт права координує своє поведінку в суспільстві.Основні обов'язки державних службовців додержання Конституції України та інших актів законодавства України;забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції;недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина;безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників;збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов'язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню;постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації;сумлінне виконання своїх службових обов'язків, ініціатива і творчість в роботі.Державний службовець повинен діяти в межах своїх повноважень. У разі одержання доручення, яке суперечить чинному законодавству, державний службовець зобов'язаний невідкладно в письмовій формі доповісти про це посадовій особі, яка дала доручення, а у разі наполягання на його виконанні - повідомити вищу за посадою особу. Державні службовці мають право:користуватися правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України;брати участь у розгляді питань і прийнятті в межах своїх повноважень рішень;одержувати від державних органів, підприємств, установ і організацій, органів місцевого та регіонального самоврядування необхідну інформацію з питань, що належать до їх компетенції;на повагу особистої гідності, справедливе і шанобливе ставлення до себе з боку керівників, співробітників і громадян; вимагати затвердження керівником чітко визначеного обсягу службових повноважень за посадою службовця;на оплату праці залежно від посади, яку він займає, рангу, який йому присвоюється, якості, досвіду та стажу роботи;безперешкодно ознайомлюватись з матеріалами, що стосуються проходження ним державної служби, в необхідних випадках давати особисті пояснення;на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей, сумлінного виконання своїх службових обов'язків, участь у конкурсах на заміщення посад більш високої категорії;вимагати службового розслідування з метою зняття безпідставних, на думку службовця, звинувачень або підозри;на здорові, безпечні та належні для високопродуктивної роботи умови праці;на соціальний і правовий захист відповідно до його статусу;захищати свої законні права та інтереси у вищестоящих державних органах та у судовому порядку.Конкретні обов'язки та права державних службовців визначаються на основі типових кваліфікаційних характеристик і відображаються у посадових положеннях та інструкціях, що затверджуються керівниками відповідних державних органів у межах закону та їх компетенції.

52. Обмеження, пов'язані з прийняттям на державну службу. Не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які:

визнані у встановленому порядку недієздатними;

мають судимість, що є несумісною із зайняттям посади;

у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи свояками;

в інших випадках, встановлених законами України.

53. Проходження державної служби – це сукупність юридичних фактів, пов’язаних з виникненням, зміною та припиненням державно-службових відносин, а саме з прийняттям на державну посаду, службовою кар’єрою та припиненням служби. Цей триваючий постійно процес носить стадійний характер. Традиційно виділяють наступні стадії (або етапи): 1) прийняття на службу; 2) просування по службі; 3) припинення служби. Обмеження, пов'язані з проходженням державної служби. Державні службовці не можуть брати участь у страйках та вчиняти інші дії, що перешкоджають нормальному функціонуванню державного органу. Інші обмеження, пов'язані з проходженням державної служби окремими категоріями державних службовців, встановлюються виключно законодавчими актами України.

54. Патронатними службовцями є помічники, консультанти, радники, керівники прес-служб, яких мають право самостійно добирати та приймати на посади Президент України, Голова Верховної Ради України, члени Уряду України та глави місцевих державних адміністрацій. Порядок перебування на державній службі таких осіб встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 19 травня 1999 р. № 851 «Про затвердження Порядку перебування на державній службі працівників патронатної служби членів Кабінету Міністрів України та голів місцевих державних адміністрацій».Прийняття на патронатну службу здійснюється без проведення конкурсу. Разом з тим посади патронатної служби в установленому порядку віднесені до відповідних категорій посад державного службовця. У разі необхідності може встановлюватися випробовування під час прийняття на державну службу, проводитися стажування державних службовців з метою набуття практичного досвіду, перевірки професійного рівня та ділових якостей. Державні службовці патронатної служби виконують дорадчі функції, які визначаються згідно із завданнями, обов’язками та повноваженнями, що полягають у діях підготовки пропозицій, прогнозів, порад, рекомендацій, а також необхідних матеріалів для керівництва, організації контактів із громадськістю та засобами масової інформації. Конкретний перелік обов'язків та прав працівників патронатної служби визначається у посадових положеннях та інструкціях, що затверджуються посадовою особою, при якій утворена служба. Характерною особливістю цього виду посад, є те, що зміна керівників чи складу державних органів тягне за собою припинення службовцями патронатної служби державної служби на займаній посаді з ініціативи новопризначених керівників.

55. Стажування державних службовців. З метою набуття практичного досвіду, перевірки професійного рівня і ділових якостей особи, яка претендує на посаду державного службовця, може проводитися стажування у відповідному державному органі терміном до двох місяців із збереженням заробітної плати за основним місцем роботи.

 

56. Випробування при прийнятті на державну службу. Випробування застосовується з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. При прийнятті на державну службу може встановлюватися випробування терміном до шести місяців.

 

57. Особливості дисциплінарної відповідальності державних службовців Дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює.До службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу:попередження про неповну службову відповідність; затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

 

58. Відсторонення від виконання повноважень за посадою. Невиконання службових обов'язків, що призвело до людських жертв або заподіяло значної матеріальної чи моральної шкоди громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об'єднанню громадян, є підставою для відсторонення державного лужбовця від виконання повноважень за посадою із збереженням заробітної плати. Рішення про відсторонення державного службовця від виконання повноважень за посадою приймається керівником державного органу, в якому працює цей службовець.Тривалість відсторонення від виконання повноважень за посадою не повинна перевищувати часу службового розслідування. Службове розслідування проводиться у строк до двох місяців у порядку визначеному Кабінетом Міністрів України.Якщо правомірність рішення про відсторонення державного службовця від виконання повноважень за посадою не підтверджується результатами службового розслідування, це рішення скасовується.Відсторонення державного службовця від виконання повноважень за посадою у разі вчинення ним корупційного правопорушення здійснюється у порядку, визначеному Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції. 59. Об'єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод.

60. Види об‘єднань громадян.

Види об’єднань громадян:

1. Залежно від цілей створення і діяльності об’єднання громадян визнається: а) політичною партією; б)громадською організацією. При цьому назва об’єднання (рух, конгрес, асоціація, фонд, союз тощо) для вирішення даного питання не має значення.

Політична партія – об’єднання прихильників певно загальнонаціональної програми суспільного розвитку (мета: участь у виробленні державної політики, формування органів влади, формування органів місцевого самоврядування, представництво у складі органів місцевого самоврядування).

Громадська організація – це об’єднання громадян для забезпечення і захисту власних законних соціальних, економічних, творчих вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

2. За територіальним масштабом діяльності класифікуються лише громадські організації (всеукраїнські, місцеві, міжнародні).

3. За способом обліку членів, громадські організації поділяються на такі: а) що мають фіксоване індивідуальне членство; б) що не мають фіксованого індивідуального членства.

4. За шляхами легалізації (офіційного визнання) об’єднання громадян класифікуються на легалізовані шляхом а)реєстрації (ст.15); б) повідомлення про заснування (ст.17).

5. Залежно від віку, по досягненні якого дозволяється бути членом об’єднання громадян, можна виділити політичні партії, громадські організації дорослого населення, молодіжні та дитячі громадські об‘єднання.

Якщо виділити саме поняття Об'єднання громадян, то це добровільна, самодіяльна, постійно діюча асоціація людей, яка не має на меті отримання прибутків.

Об'єднання громадян створюються і діють на основі таких принципів як добровільність, рівноправність, самоврядування (самоуправління), законність і гласність.

Змістом їх діяльності є реалізація прав членів об'єднань, основою яких є їх особиста зацікавленість, особистий інтерес, який виникає і реалізується на ґрунті поєднання особистих і громадських інтересів. Їм притаманна організаційна єдність, їх члени приймають участь у виробленні основних напрямків діяльності об'єднань, у виборах керівного складу, здійснюють контроль за діяльністю всіх підрозділів об'єднань.

Завдання громадських об'єднань тісно поєднується з завданнями, які стоять перед суспільством на кожному етапі його розвитку. В умовах розбудови громадянського суспільства в Україні громадські організації повинні стати дієвим елементом механізму здійснення повновладдя українського народу.