Деліктологія державних службовців

(лат. delictum — провина, про­ступок) — наука про корупційні діяння державних службовців, предметом якої є діяльність, що суперечить закону з боку держав­них службовців, порушення етики державної служби внаслі­док неправомірних дій чи без­діяльності держслужбовців.

ДЕНЬ УРЯДУ УКРАЇНИ —

регулярне щомісячне інформу­вання Кабінетом Міністрів Укра-

їни і Національним банком Укра­їни народних депутатів України з актуальних проблем соціально-економічного розвитку, внутріш­ньої і зовнішньої політики. Упер­ше рішення про запровадження Д.У.У. було прийнято на шостій сесії Верховної Ради України першого скликання (22.10.1992). Д.У.У. проводиться з метою: а) регулярного інформу­вання народних депутатів і гро­мадян України з актуальних питань соціально-економічного розвитку, відновлення та наро­щування виробництва, внутріш­ньої і зовнішньої політики дер­жави; б) про стан додержання Кабінетом Міністрів України вимог Конституції, виконання законів України, постанов Вер­ховної Ради; в) вироблення про­позицій щодо правового врегулю­вання діяльності Уряду, цен­тральних і місцевих органів виконавчої та судової влади, органів місцевого самоврядуван­ня; г) зміни чинного законодав­ства, його доповнення та підго­товки проектів нових законодав­чих актів. Згідно із затвердже­ним Положенням (01.02.1996) Д.У.У. повинні відбуватися на пленарних засіданнях Верховної Ради України щомісяця кожного другого вівторка. Після обгово­рення кожного питання парла­ментом приймаються необхідні рішення, у т. ч. може бути прий­нята окрема постанова в порядку

контролю за діяльністю Уряду з відповідними висновками і про­позиціями щодо персональної відповідальності окремих членів Кабінету Міністрів України.

ДЕПАРТАМЕНТ (франц. departement, від departir — роз­діляти) — 1) структурний підроз­діл центрального органу вико­навчої влади, очолюваний дирек­тором, та утворюється для вико­нання основних завдань високого ступеня складності (багатогалу-зевість, багатофункціональність, програмно-цільовий напрям діяльності), координації роботи, пов'язаної з виконанням цих зав­дань, за умови, що у його складі буде не менш як два управління (напр., Департамент підвідомчих підприємств Міністерства фінан­сів України); 2) у деяких держа­вах — назва установи, міністер­ства (державний Д. у СІНА); 3) адміністративно-територіальна одиниця у деяких країнах (Франція).

ДЕПРЕСИВНІ ТЕРИТОРІЇ —

регіони чи їх частини (район, місто або кілька районів, міст), рівень розвитку яких за показни­ками, визначеними у законодав­чому порядку, є найнижчим серед територій відповідного типу.

ДЕРЕГУЛЯЦІЯ ПОСЛУГ —

спрощення порядку надання послуг з метою їх поліпшення.

ДЕРЖАВА (від англ. state — держава) — центральний та основний інститут політичної організації суспільства, соціаль­но-політичний механізм, що виникає в класовому суспільстві з метою організації і впорядку­вання соціально неоднорідного суспільства, вирішення кон­фліктних ситуацій, забезпечення відповідного рівня соціальної стабільності системи, її цілісно­сті та безпеки. Д. склалася у результаті закономірного розвит­ку суспільства, поділу праці, виникнення приватної власності й утвердження антагоністичних класів. Основними ознаками Д. є: 1) наявність системи держав­них органів і установ (механізм держави), які здійснюють функ­ції державної влади, специфіч­них органів примусу, наділених монопольним правом примусово­го впливу стосовно населення, а також організація публічної влади за певним територіальним принципом, що здійснюється апаратом управління; 2) право видавати від імені держави зако­ни та інші акти, обов'язкові для всього населення, за допомогою яких вона, як публічна влада, закріплює певний порядок сус­пільних відносин, а також струк­туру і порядок діяльності дер­жавного механізму; 3) наявність чітко визначеної території, у межах якої здійснюється функ­ціонування держави та реаліза-

ція її політики. В умовах демо­кратії з пріоритетом загально­людських інтересів над класови­ми держава перестає бути маши­ною панування одного класу над іншим, перетворюючись в інсти­тут виконання законодавчої іні­ціативи суспільства, який забез­печує ефективне функціонуван­ня його основних механізмів. Д. виконує внутрішні та зовнішні функції. До перших належать: забезпечення функціонування суспільства як цілісного організ­му; максимальне задоволення інтересів соціальних груп. Зовні­шні функції полягають у захисті недоторканності кордонів, цілі­сності території, суверенітету, створення умов для розвитку міжнародного співробітництва у різних сферах.

ДЕРЖАВНА КАДРОВА ПОЛІТИКА — політика держави у сфері державної служби, голов­ною метою якої є вдосконалення кадрового потенціалу, створення дієздатного державного апарату, спроможного ефективно здій­снювати завдання та функції Української держави шляхом сумлінного виконання держав­ними службовцями покладених на них службових повноважень.

ДЕРЖАВНА ПОСАДА —

посада в органах державної влади, що утворюється відповід­но до Конституції України, на

яку покладено певне коло обов'язків щодо реалізації функ­цій держави, віднесених до пов­новажень відповідного органу, грошове утримання на якій здій­снюється за рахунок коштів дер­жавного бюджету.

ДЕРЖАВНА РАДА — 1) офі­ційна назва уряду в деяких краї­нах (Китай, Норвегія, Республі­ка Корея, Фінляндія, Швеція тощо); 2) назва одного з цен­тральних державних органів у деяких країнах (Бельгія, Греція, Еквадор, Іспанія, Колумбія, Люксембург, Нідерланди, Фран­ція), який є або вищим органом адміністративної юстиції, або органом конституційного кон­тролю, або консультативним органом при главі держави, або виконує одночасно декілька із зазначених функцій.

ДЕРЖАВНА РЕГУЛЯТОРНА ПОЛІТИКА — напрям держав­ної політики, спрямований на вдосконалення правового регу­лювання господарських відно­син, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоціль­них та неефективних регулятор­них актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення

перешкод для розвитку господар­ської діяльності, що здійснюєть­ся в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. У нашій кра­їні функцію реалізації Д.р.п. покладено на центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом — Державний комітет з питань регуляторної політики та підприємництва.

ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЯ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО АКТА — необхідна процедура набуття чинності нормативно-правового акта органу виконав­чої влади та його посадових осіб, яка полягає у проведенні його правової експертизи (див. Право­ва експертиза нормативно-пра­вових актів), та занесенні до дер­жавного реєстру. Д.р.н.-п.а. складається із чотирьох етапів: 1. Проведення правової експер­тизи нормативно-правового акта на відповідність його Кон­ституції та законодавству України. 2. Прийняття рішення щодо його державної реєстрації. 3. Присвоєнні йому реєстрацій­ного номера. 4. Ведення обліку нормативно-правових актів шля­хом включення їх до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

На державну реєстрацію пода­ються акти, прийняті уповнова­женими на це суб'єктами нормо-творення у визначеній законо-

давством формі та за встановле­ною законодавством процеду­рою, що містять норми права, мають не персоніфікований характер і розраховані на неодно­разове застосування, незалежно від строку їх дії (постійні чи обмежені певним часом) та характеру відомостей, що в них містяться, у т. ч. з грифами "Для службового користування",

"Особливої важливості", "Ціл­ком таємно", "Таємно" та інши­ми, а також прийняті в порядку експерименту. Д.р.н.-п.а. регу­люється Указом Президента України "Про державну реєстра­цію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" та Порядком проведення державної реєстрації нормативно-правових актів у Міністерстві юстиції України та включення їх до Єдиного держав­ного реєстру нормативно-право­вих актів. Державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду, якщо в них є одна або більше норм, які: а) зачіпають соціально-економіч­ні, політичні, особисті та інші права, свободи й законні інтереси громадян, проголошені й гаран­товані Конституцією та законами України, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують існуючий організа­ційно-правовий механізм їх реа­лізації; б) мають міжвідомчий характер, тобто є обов'язковими

для інших міністерств, органів виконавчої влади, органів дер­жавного управління та органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і організацій, що не входять до сфери управління органу, який видав нормативно-правовий акт. Нормативно-правовий акт пода­ється на державну реєстрацію у п'ятиденний строк після його прийняття у чотирьох примірни­ках: оригінал, три завірені в установленому законодавством порядку копії (з них — дві укра­їнською мовою та одна копія в перекладі російською мовою) розпорядчого документа (наказу, розпорядження, рішення, поста­нови тощо), а також затвердже­ного ним положення (інструкції, порядку тощо) і додатків до них. У разі наявності положень, норм та доручень, що поширюються на інші органи, нормативно-право­вий акт повинен бути погодже­ний з відповідними заінтересова­ними органами у формі, встанов­леній законодавством.

Д.р.н.-п.а. здійснюється шля­хом проведення його правової експертизи з метою забезпечення якості та обґрунтованості норма­тивно-правового акта,своєчасно­сті його прийняття, виявлення можливих позитивних і негатив­них наслідків його дії. Завдан­ням експертизи є: об'єктивний всебічний розгляд акта; перевір­ка відповідності акта вимогам і

нормам чинних нормативних актів, правилам нормотворчої техніки; прогнозування соціаль­но-економічних, правових та інших наслідків реалізації акта; підготовка обґрунтованих екс­пертних висновків. Термін про­ведення Д.р.н.-п.а. становить 10 робочих днів, а якщо акт має великий обсяг, — 15 робочих днів з дня, наступного після над­ходження його до реєструючого органу. Залежно від результатів правової експертизи, у межах установленого терміну виконан­ня, реєструючий орган: а) готує, за встановленою формою, висно­вок щодо державної реєстрації нормативно-правового акта; б) повертає нормативно-правовий акт на доопрацювання на прохан­ня органу, що його видав; в) готує мотивовану відмову в дер­жавній реєстрації нормативно-правового акта. Нормативно-пра­вові акти, які занесені до Дер­жавного реєстру, набувають чин­ності через 10 днів після їхньої реєстрації, якщо в них не встанов­лено пізнішого строку надання їм чинності. Нормативно-правові акти направляються для вико­нання лише після їх державної реєстрації та офіційного опублі­кування (див. Офіційне оприлюд­нення нормативно-правових актів).

Д.р.н.-п.а. здійснюють: Міні­стерство юстиції України — актів міністерств, інших цен-

тральних органів виконавчої влади, Національного банку України, інших органів держав­ного управління; Головне упра­вління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим — актів міні­стерств і республіканських комі­тетів Автономної Республіки Крим; обласні, Київське і Севасто­польське міські управління юсти­ції — актів обласних, Київської і Севастопольської міських дер­жавних адміністрацій, їх управ­лінь, відділів, інших підрозділів, а також територіальних органів центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю; районні, районні в Києві та Севастополі управління юстиції — актів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, їх управлінь, відді­лів, інших підрозділів.

ДЕРЖАВНА СЛУЖБА —

складова частина інституту публічної служби (див. Публічна служба), що у свою чергу склада­ється з двох видів: а) цивільної служби (див. Цивільна служба) та б) спеціалізованої служби (див. Спеціалізована служба).

Д.с: 1) державний правовий і соціальний інститут, який здій­снює в межах своєї компетенції реалізацію цілей та функцій органів державної влади шляхом професійного виконання служ-

бовцями своїх посадових обов'яз­ків і повноважень, що забезпечу­ють взаємодію держави та грома­дян у реалізації їх інтересів, прав і обов'язків; 2) професійна діяль­ність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів; 3) орган виконавчої влади, що здій­снює державне управління у від­повідній сфері чи секторі управ­ління (напр. Державна служба експортного контролю, Держав­на служба геодезії, картографії та кадастру, Державна служба з питань національної культурної спадщини).

ДЕРЖАВНА ЦІЛЬОВА ПРОГРАМА — комплекс взаємо­пов'язаних завдань і заходів, які споямовані на розв'язання найва­жливіших проблем розвитку дер­жави, окремих галузей економіки або адміністративно-територіаль­них одиниць, здійснюються з використанням коштів Держав­ного бюджету України та узго­джені за строками виконання, складом виконавців, ресурсним забезпеченням. Д.ц.п. поділяють­ся на: 1) загальнодержавні (еконо­мічного, науково-технічного, соціального, національно-куль­турного розвитку, охорони дов­кілля) — програми, які охоплю­ють всю територію держави або

значну кількість її регіонів, мають довгостроковий період виконання і здійснюються цен­тральними та місцевими органа­ми виконавчої влади; 2) інші про­грами, метою яких є розв'язання окремих проблем розвитку сус­пільства та економіки, а також проблем розвитку окремих галу­зей економіки та адміністратив­но-територіальних одиниць, що потребують державної підтрим­ки. За своєю спрямованістю Д.ц.п. класифікуються на: а) еко­номічні, що спрямовані на розв'я­зання комплексних галузевих та міжгалузевих проблем виробниц­тва, підвищення його ефективно­сті та якісних характеристик, забезпечення ресурсозбереження, створення нових виробництв, розвиток виробничої кооперації; б) соціальні, що передбачають розв'язання проблем підвищення рівня та якості життя, проблем безробіття, посилення соціально­го захисту населення, поліпшен­ня умов праці, розвиток охорони здоров'я та освіти; в) наукові, метою яких є забезпеченян вико­нання фундаментальних дослі­джень у галузі природничих, сус­пільних і технічних наук; г) нау­ково-технічні, що розробляються для розв'язання найважливіших науково-технічних проблем, ство­рення принципово нових техноло­гій, засобів виробництва, матеріа­лів, іншої наукоємкої та конку­рентоспроможної продукції; ґ)

національно-культурні, спрямо­вані на розв'язання проблем національно-культурного розвит­ку, збереження національно-культурної спадщини, задоволен­ня інтелектуальних та духовних потреб людини; д) екологічні, метою яких є здійснення загаль­нодержавних природоохоронних заходів, запобігання катастрофам екологічного характеру та лікві­дація їх наслідіків; є) оборонні, що розробляються з метою поси­лення обороноздатності держави; є) правоохоронні, спрямовані на забезпечення правоохоронної діяльності, боротьби зі злочинні­стю та державної безпеки.

ДЕРЖАВНЕ ПРОГНОЗУВАННЯ — науково обґрунтоване передбачення

напрямів розвитку країни, окре­мих галузей економіки або окре­мих адміністративно-територі­альних одиниць, можливого стану соціально-економічної та культурної сфер у майбутньому, а також — альтернативних шля­хів і строків досягнення парамет­рів економічного, соціального і культурного розвитку. Прогноз розвитку є засобом обґрунтуван­ня вибору тієї чи іншої стратегії та прийняття конкретних рішень органами законодавчої та вико­навчої влади, органами місцево­го самоврядування щодо регулю­вання соціально-економічних і гуманітарних процесів.

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ

— економічний метод державно­го управління, який є системою типових заходів законодавчого, виконавчого і контрольного характеру, що здійснюються від­повідними державними органа­ми та громадськими організація­ми з метою стабілізації та при­стосування існуючої соціально-економічної системи до постійно змінюваних умов. Основними об'єктами Д.р. є: діловий еконо­мічний цикл, господарська структура, умови нагромаджен­ня, грошовий обіг, платіжний баланс, ціни, зайнятість, умови конкуренції, наукові досліджен­ня, соціальна політика, підготов­ка й перепідготовка кадрів, нав­колишнє середовище, зовніш­ньоекономічна діяльність.