Науковий метод державного управління

(грец. metodos — шлях дослі-

дження, спосіб пізнання) — ком­плекс різноманітних засобів (спо­собів, підходів, інструментів, прийомів), якими користується наука державного управління для дослідження закономірно­стей, що становлять її предмет. В управлінській науці вирізняють три групи найважливіших мето­дів (іноді їх називають підхода­ми) дослідження, специфіка яких зумовлена особливою при­родою державного управління як діяльності органів виконавчої влади і пов'язаних з цим різнома­нітних факторів політичного, економічного, соціально-куль­турного характеру: 1) загальні методи дослідження явищ і про­цесів управління (див. Загальні наукові методи); 2) логічні мето­ди пізнання (див. Логічні наукові методи); 3) емпіричні методи дослідження (див. Методи емпі­ричних досліджень).

НАУКОВО-ТЕХНІЧНА (нау­кова) РАДА МІНІСТЕРСТВА —

дорадчо-консультативний орган, що створюється у міністерстві для розгляду наукових рекомен­дацій та інших пропозицій щодо головних напрямів розвитку науки і техніки, обговорення найважливіших програм та інших питань. До Н.-т.р.м. вхо­дять учені та висококваліфікова­ні фахівці. Склад Н.-т.р.м. і положення про неї затверджує міністр.

НАЦІОНАЛЬНА ШКАЛА КРЕДИТНИХ РЕЙТИНГІВ —

оцінка кредитних ризиків, на основі результатів якої встанов­люється ступінь кредитного ризику позичальника — регіону, органу місцевого самоврядуван­ня, галузі національної економі­ки, суб'єкта господарювання та окремих боргових інструментів — облігацій, векселів, позичок. Використання Н.ш.к.р. дає змогу інвесторам визначити інве­стиційну привабливість її об'єк­тів. Кредитні рейтинги можуть бути короткостроковими (харак­теризують кредитний ризик у короткостроковій перспективі — до одного року) і довгострокові (характеризують кредитний ризик у довгостроковій перспек­тиві — понад однин рік). Значен­ня кредитних рейтингів варію­ються у межах від позначки "найвища кредитоспромож­ність" до позначки "дефолт".

НАЦІОНАЛЬНІ ІНФОРМАЦІЙНІ РЕСУРСИ —

результати інтелектуальної діяльності в усіх сферах життє­діяльності людини, суспільства і держави, зафіксовані на відпо­відних матеріальних носіях інформації як окремі документи і масиви документів, бази й банки даних, усі види архівів, бібліоте­ки, музейні фонди та інші, що містять дані, відомості і знання, які є об'єктом права власності

всіх суб'єктів України і мають споживчу вартість (політичну, економічну, наукову, освітню, соціокультурну, оборонну, рин­кову, історичну, інформаційну тощо).

НЕНОРМАТИВНИЙ АКТ —

індивідуальний акт, адресований одній або декільком особам, породжуючи для них цивільні права та обов'язки, який не містить у собі загальних норм і правил поведінки для невизначе-ного кола осіб.

НЕНОРМАТИВНО-ПРАВОВА ФОРМА УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ — застосування органом виконавчої влади вста­новлених відповідно до наданої компетенції норм права через видання ним відповідних актів застосування цих норм, а також здійснення інших юридично зна­чущих дій. Н.-п.ф.у.д. знаходить своє вираження в актах держав­ного управління, які носять ненормативний характер як загального, так й індивідуально­го значення. Органи виконавчої влади можуть здійснювати такі юридичні дії: 1) Ліцензування: на зайняття окремими видами підприємницької діяльності; у сферах банківської діяльності; діяльності з надання фінансових послуг; зовнішньоекономічної діяльності; телекомунікацій; електроенергетики та викори-

стання ядерної енергії; освіти, інтелектуальної власності; виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодо­вим, алкогольними напоями та тютюновими виробами (див. Ліцензування). 2) Акредитація вищих навчальних закладів осві­ти; атестація підприємств, робо­чих місць, судових експертів; сертифікація товарів, робіт і послуг. 3) Дозвільні процедури: щодо введення в експлуатацію нових і реконструйованих вироб­ничих та інших об'єктів (малих архітектурних форм, офісів, тор­говельних, виробничих та соціально-побутових приміщень тощо) та можливості початку здійснення діяльності на цих об'єктах; на розміщення рекла­ми; на придбання, зберігання, носіння і перевезення зброї. 4) Реєстрація з веденням реєстрів: суб'єктів підприємницької діяль­ності; актів громадянського стану; автомототранспортних засобів. 5) Легалізація суб'єктів: легалізація об'єднань громадян, недержавних організацій. 6) Легалізація актів: консульська легалізація документів; ностри-фікація — визнання дипломів, виданих в інших країнах; вери­фікація — встановлення досто­вірності сертифікатів про похо­дження товарів з України. 7) Соціальні управлінські послуги (напр., призначення субсидій, пенсій) (див. Соціальні послуги).

Поряд із названими, до Н.-п.ф.у.д. також відносять: встано­влення різноманітних загально­обов'язкових правил; укладання цивільно-правових договорів; подання обов'язкових звітів; застосування економічних санк­цій, заходів адміністративного примусу до порушників юридич­них заборон галузевого, відомчого характеру; участь органів влади як позивачів чи відповідачів у судах.

НЕФОРМАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ — нерегламенто-вані відносини працівників, які виникають у результаті адаптації існуючих систем до конкретних умов і задовольняють індивіду­альні та групові потреби.

НЕФОРМАЛЬНА СТРУКТУРА КОЛЕКТИВУ — структура, що виникає на основі фактично вико­нуваних працівником функцій, а не тільки тих, що передбачені йому формальними регламентами.

НЕФОРМАЛЬНИЙ КОНТРОЛЬ — одна з форм соціального контролю за діяльні­стю апарату державного управлін­ня з боку засобів масової інформа­ції, громадських організацій, фор­мування громадської думки (див. Громадський контроль).

НОВА УПРАВЛІНСЬКА ІДЕОЛОГІЯ — доктрина, спрямо­вана на оновлення адміністратив-

ної культури, формування готов­ності управлінського персоналу до прийняття рішень в умовах зростаючої свободи дій, зовнішніх викликів та підвищення особистої відповідальності з орієнтацією на служіння громадянам.

НОМЕНКЛАТУРА (від лат. nomenclatura — розпис імен, спи­сок) — перелік посадових осіб, які затверджуються та заміщу­ються лише за рішенням або зго­дою вищого керівного органу. В умовах командно-адміністратив­ної системи Н. була невід'ємною складовою та основою партійної кадрової політики, що призвело до її виокремлення в окрему касту, яка користувалася спе­ціальними благами та пільгами в умовах тотального дефіциту. В умовах демократичного суспіль­ства номенклатурний підхід є неприйнятним. Добір персоналу на державну службу здійснюєть­ся на засадах системи особистих заслуг, що дає можливість залу­чити професійно підготовлених, компетентних, ініціатив-

них, висококваліфікованих фахівців, які володіють сучасни­ми методами менеджменту та мають організаторські здібності (див. Система особистих заслуг).

НОМЕНКЛАТУРА СПРАВ —

обов'язковий для кожної юри­дичної особи систематизований перелік назв справ, що форму-

ються в її діловодстві, розміще­них у певній послідовності, із зазначенням строків зберігання справ.

НОРМАТИВНІ МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ — адміністратив­ні методи державного управлін­ня, спрямовані на встановлення нормативів (певні обмеження, нормування, класифікація, стан­дартизація, уніфікація, еталону­вання тощо), які є орієнтиром в управлінській діяльності, а їх дотримання є обов'язковим усіма суб'єктами і об'єктами держав­ного управління. Формою вира­ження нормативного впливу є встановлення меж обмежень та відхилень, відповідно: стандарт, норма, норматив, довідник, ліцензія, дозвіл, сертифікат є документальним вираженням Н.м.у.

Н.м.у. систематизуються так: 1) за рівнем управління — народ­ногосподарські, загальносистем-ні, внутрішньоорганізаційні; 2) за видами — організаційно-управ­лінські, фінансово-кредитні, тру­дові; 3) за терміном дії — довго-, середньо- та короткострокові; 4) за напрямом впливу — на колек­тив у цілому та на окремих служ­бовців.

НОРМАТИВНО-ПРАВОВА ФОРМА УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ — видання право­вих актів, які встановлюють від-

повідні правила поведінки або спрямовані на вирішення якоїсь конкретної проблеми. Н.-п.ф.у.д. реалізується через видання нор­мативно-правових актів Кабінету Міністрів України, відомчих нор­мативно-правових актів міні­стерств, інших центральних орга­нів виконавчої влади та їх терито­ріальних органів; управлінь, від­ділів, інших служб обласних, Київської і Севастопольської міських, районних державних адміністрацій (див. Нормативно-правовий акт).

НОРМАТИВНО-ПРАВОВИЙ

АКТ — офіційний письмовий документ, прийнятий чи виданий уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначеній зако­нодавством формі та за встановле­ною законодавством процедурою, який спрямований на регулюван­ня суспільних відносин, містить нормативні приписи (має неперсо-ніфікований характер, розрахова­ний на багаторазове застосування, і його дія не вичерпується однора­зовим виконанням). До Н.-п.а. відносять: укази, постанови, нака­зи, розпорядження, рішення, положення, що містять правові норми (правила поведінки), розра­ховані на широке коло осіб, під­приємства, установи, організації і неодноразове застосування неза­лежно від строку дії (постійні чи обмежені певним часом) та харак­теру відомостей, що в них містять-

ся. У цих актах визначаються необхідні умови виконання робо­ти, вимоги до неї, стадії дій, інко­ли способи їх виконання, строки, співвиконавці, види розроблених документів, їх основні позиції, послідовність узгодження тощо. Таким чином, Н.-п.а. відповіда­ють на питання: що і як необхідно робити, нерідко пов'язуючи дії декількох учасників виконання поставленого завдання.

НОРМОПРОЕКТУВАЛЬНА ТЕХНІКА — система правил і способів підготовки проектів актів, що забезпечують макси­мально повну і точну відповід­ність форми нормативних поло­жень їх змісту, доступність для розуміння і простоту викладу, вичерпне охоплення питань, що належать до предмета правового регулювання таких актів. Основ­ними елементами Н.т. є: методо­логія складання проекту акта; визначення структури проекту акта; правила і способи викла­дення нормативних положень; обов'язкове дотримання вимог щодо уніфікації термінології та мовного оформлення; правила внесення змін до актів управлін­ня, визнання їх такими, що втра­тили чинність, або скасування.

НОРМОТВОРЧА ДІЯЛЬНІСТЬ

— одна з форм діяльності органів виконавчої влади, пов'язана з під­готовкою проектів актів, зокрема

щодо внесення змін до прийнятих актів, або з визнанням їх такими, що втратили чинність. Підстава­ми для Н.д. можуть бути: нормо-творча пропозиція (див. Нормо-творча пропозиція), положення нормативного акта вищої юри­дичної сили, плани підготовки проектів нормативних актів, вис­новки експертів щодо виявлення прогалин та суперечностей у зако­нодавстві.

НОРМОТВОРЧА ІНІЦІАТИВА

— офіційне подання за визначе­ною процедурою повноважними особами до відповідних суб'єктів нормотворчих повноважень роз­роблених проектів нормативних актів. Проект нормативного акта має вноситися суб'єкту нормо­творчих повноважень разом із: пояснювальною запискою, довід­ками та аналітичними матеріала­ми, висновками експертизи.

НОРМОТВОРЧА ПРОПОЗИЦІЯ — подання будь-яким суб'єктом правовідносин мотивованих пропозицій щодо необхідності прийняття, скасу­вання чи зміни нормативних актів. Н.п. оформлюється у вигля­ді концепції проекту нормативно­го акта — самостійного докумен­ту, який містить усебічне обґрун­тування вибору оптимального варіанту розв'язання проблеми та визначає засади нормативно-пра­вового вирішення цієї проблеми.

НОРМОТВОРЧА ФУНКЦІЯ

— функція органів виконавчої влади, сутністю якої є розпоряд­чо-управлінська діяльність, спрямована на видання від імені держави власних підзаконних актів загального характеру на виконання законів. Н.ф. забезпе­чує здійснення управлінського впливу суб'єктів державного

управління на підпорядковані об'єкти та Кабінету Міністрів України на всю систему органів виконавчої влади. Уряд у межах своєї компетенції видає постано­ви і розпорядження, які є обов'язковими до виконання для всіх об'єктів державного управ­ління на всій території держави.

О

ОБ'ЄКТ КАДРОВОЇ ПОЛІТИКИ — те, на що спрямо-вана предметно-практична діяльність суб'єкта кадрової політики у сфері державного управління — персонал органів публічної влади.