Київська міська державна адміністрація

— єдиний в організаційному від­ношенні орган, що виконує функції місцевого органу вико­навчої влади та паралельно вико-

навчі функції органу місцевого самоврядування — виконавчого органу Київської міської ради. З питань здійснення повноважень у сфері виконавчої влади К.м.д.а. підзвітна і підконтрольна Кабіне­ту Міністрів України, а з питань, віднесених до відання місцевого самоврядування, — Київській міській раді. К.м.д.а. очолює особа, обрана Київським міським головою, яка Президентом Укра­їни призначається головою К.м.д.а. Як голова К.м.д.а. Київ­ський міський голова з питань здійснення функцій виконавчої влади є відповідальним перед Президентом України і Кабіне­том Міністрів України, підзвіт­ним і підконтрольним Кабінету Міністрів України. Структура і склад, форми і процедури діяль­ності К.м.д.а. є схожими із обла­сною державною адміністрацією (див. Обласна державна адміні­страція).

КІБЕРНЕТИКА — наука про загальні закони управління (най­перше — про інформацію і зв'я­зок, безвідносно до природи управ-лінського об'єкта), розгля­даючи процес управління, як вплив суб'єкта управління на об'єкт управління (прямий зв'я­зок) із контуром зворотного зв'язку, тобто механізмом гоме­остазу (див. Прямий управлінсь­кий зв'язок, Зворотний упра­влінський зв'язок)

КІНЦЕВИЙ (підсумковий) КОНТРОЛЬ — контроль, що запроваджується після завер­шення виконавчої процедури, тобто зворотний зв'язок викори­стовується після того, як робота виконана. Фактично отримані результати порівнюють із встанов­леними вимогами (норматива­ми), ухвалюючи на основі цього висновок щодо окремої дії чи до цілої системи актів, здійснених протягом певного періоду.

КЛАСИФІКАЦІЯ ДОКУМЕНТІВ — систематиза­ція управлінських документів за відповідними ознаками (найме­нування, походження, місце виникнення, призначення, напрям, форма, термін виконан­ня, ступінь гласності, стадії ство­рення, складність, термін збері­гання, техніка відтворення, носій інформації) з метою покра­щення роботи діловодних служб шляхом підвищення їх оператив­ності при пошуку та розподілі службової інформації, доведення документа до адресата тощо.

КЛАСИФІКАЦІЯ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ — чітко обґрунтоване розмежування органів виконавчої влади на види і групи, які відображають різно­манітність зв'язків між органа­ми, встановлюють критерії їх утворення та ознаки, що визна­чають їх різновиди. Парадигмою

К.о.в.в. є критерії, за якими можна виділити найбільш типові та стійкі властивості різноманіт­них органів системи виконавчої влади. Зазначені властивості характеризують вимоги, яким повинен відповідати орган, від­несений до тієї чи іншої групи. Основу К.о.в.в. становлять чоти­ри однорідних критерії: 1) спосіб утворення, реорганізації та лік­відації органу, призначення на посаду та звільнення з посади його керівників. За цим критері­єм органи виконавчої влади систематизуються таким чином: а) органи, які утворюються Вер­ховною Радою України, Прези­дентом України, представ­ницькими органами влади; б) органи, керівники яких призна­чаються та звільняються з посад в особливому порядку; в) органи, що утворюються міністерствами та іншими центральними органа­ми виконавчої влади, місцевими державними адміністраціями; 2) територіальні масштаби діяльно­сті: а) центральні (див. Цен­тральні органи виконавчої влади); б) республіканські (див. Органи виконавчої влади Авто­номної Республіки Крим); в) міс­цеві (див. Місцева державна адміністрація); г) міжтериторі-альні (див. Міжтериторіальні органи виконавчої влади); 3) характер, обсяг компетенції та зміст функцій органу: а) органи загальної компетенції (див. Орга-

ни загальної компетенції); б) органи спеціальної компетенції (див. Органи спеціальної компе­тенції); 4) порядок прийняття управлінських рішень: а) колегі­альні органи (див. Колегіальні органи виконавчої влади); б) єдиноначальні органи (див. Єдиноначальні органи).

КЛАСИФІКАЦІЯ ПОСАД ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ —

організація робочих місць в уста­нові (організації) у групи на осно­ві посадових обов'язків, повнова­жень, відповідальності та вимог до кваліфікації. У міжнародній практиці в основу К.п.д.с. покла­дено два критерії: перший — виз­начення рангу посади (див. Ранг посади), другий — визначення рангу особи (див. Ранг особи). К.п.д.с. є засобом визначення обов'язків та умов відповідально­сті за посадою, ієрархії взаємо­відносин у всіх структурах дер­жавної служби. В Україні, СІЛА та деяких інших країнах викори­стовують метод визначення рангу посади. Ще один підхід передбачає К.п.д.с. на основі таких критеріїв: способу вступу на посаду та функцій, які закрі­плені за посадою. Відповідно до першого, всі державні службовці поділяються на дві великі катего­рії: службовці, які обіймають посади на основі конкурсного відбору — так звані кар'єрні службовці (див. Кар'єрні служ-

бовці), та службовці, посади яких заміщуються шляхом виборів, призначення або за контрактом — позакар'єрні службовці (див. Позакар' єрні службовці). На основі класифікації посад в орга­нах державної влади за змістом і характером діяльності, способа­ми призначення та надання пов­новажень можна виділити такі типи посад, що існують у сфері державного управління: а) полі­тичні (див. Політичні посади); б) адміністративні (див. Адміні­стративні посади); в) патронат-ні (див. Патронажні посади). Згідно з даним класифікаційним підходом чітко простежується тенденція, відповідно до якої політичні та патронатні посади обіймають позакар'єрні службов­ці, а адміністративні — переваж­но кар'єрні державні службовці.

КЛОПОТАННЯ — письмове звернення з проханням про виз­нання за собою відповідного ста­тусу, прав чи свобод.

КОАЛІЦІЙНИЙ УРЯД (від лат. coalitio — союз) — уряд, створений на основі угоди між двома або кількома представле­ними у парламенті політичними партіями (близькими за ідеологі­єю чи програмними засадами) про спільну урядову програму. К.у. створюється у двох випад­ках: а) коли жодна з партій за підсумками виборів не змогла

отримати у парламенті (нижній палаті) більшості місць, що дало б їй змогу сформувати однопар­тійний уряд; б) коли країні загро­жує серйозна небезпека (війна, стихійне лихо), що змушує пере­важну більшість політичних сил консолідуватися задля відвер­нення небезпеки. К.у. передбачає щонайменше двох політичних партнерів, які домовляються між собою про умови подальшої взає­модії. Лідери партій, що входять до коаліції, розподіляють між собою міністерські пости в ході міжпартійних переговорів. За­лежно від співвідношення чисель­ності партійних фракцій у парла­менті стосунки партнерів у коалі­ції можуть бути рівноправними (-місця розподіляються шляхом консультацій, переговорів, ком­промісів) чи нерівноправними (провідна партія надає іншим партнерам певні міністерства в обмін на політичну підтримку фракцій). Через можливі розхо­дження між партіями К.у. менш стабільні, ніж однопартійні, тому часто виявляються нестійкими. їх стабільність залежить від типу партійної системи, виборчої системи, стану економіки, фрак­ційного поділу парламенту.

КОЛЕГІАЛЬНІ ОРГАНИ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ — орга­ни загальної компетенції, в яких управлінський процес здійсню­ється колективно, але з керівни-

ком на чолі. Такий колегіальний спосіб керівництва знайшов своє вираження у самій назві цих органів — рада, кабінет, колегія, комітет тощо. Кожний член К.о.в.в. володіє певними владни­ми повноваженнями, і його думка враховується при ухвален­ні рішення, яке приймається лише за наявності необхідно встановленого кворуму і виража­ється у формі юридичних актів

— постанов, рішень, наказів.

КОЛЕГІАЛЬНІСТЬ (від лат. collegium — товариство, спіль­ність) — принцип державного управління, відповідно до якого керівництво організацією здій­снюється колегією — групою осіб, які мають рівні права та обов'язки, або дорадчі права у розв'язанні питань, що належать до компетенції даної організації (див. Колегіальні органи вико­навчої влади). У діяльності орга­нів виконавчої влади колегіальне вирішення питань є передумовою прийняття єдиноначального рішення. К. передбачає поєднан­ня загальної та особистої відпові­дальності члена колегії за дору­чену справу.