Державний друкований засіб масової інформації

— друковане видання, засновни­ком (співзасновником) якого є орган державної влади, а видан­ня здійснюється на базі або за участю державної власності та відповідного фінансування з Дер­жавного бюджету України чи бюджету Автономної Республіки

Крим, і статутом (програмними цілями) редакції якого передба­чається, зокрема, інформування громадян про діяльність цього та вищих органів державної влади.

ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ —

центральний орган виконавчої влади, який, безпосередньо не формуючи урядову політику, покликаний сприяти уряду в реа­лізації цієї політики в частині відповідної галузі або шляхом виконання функцій державного управління міжгалузевого, між-секторного характеру. Д.к. здій­снює державне управління в пев­ній, як правило, невеликій галу­зі господарства, керівництво під­порядкованими йому об'єктами, реалізацію певного сектора дер­жавної політики. Д.к. вносить пропозиції щодо формування державної політики відповідним міністрам — членам Кабінету Міністрів, які спрямовують і координують діяльність Д.к., та забезпечує її реалізацію у визна­ченій сфері діяльності, здійснює управління у цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його відан­ня. Д.к. очолює його голова. На відміну від міністра, голова Д.к. не входить до складу Кабінету Міністрів України, а отже, само­стійно не виробляє урядову полі­тику. Відповідно він має статус державного службовця. Д • їх * у Уііх і.

міністерства, є єдиноначальними органами, хоча сама назва "комі­тет" властива саме колегіальним органам. Вони можуть видавати загальнообов'язкові нормативно-правові акти лише в межах пов­новажень, визначених для них законами. Відповідно до покла­дених на Д.к. завдань, схожою з міністерством є його внутрішня структура. Голова комітету має декілька заступників. Посада першого заступника відповідно до Указу Президента України від 25 березня 2003 р. "Про захо­ди щодо вдосконалення взаємо­дії органів виконавчої влади з Верховною Радою України" має назву перший заступник голови державного комітету у зв'язках з Верховною Радою України. Центральний апарат Д.к. поді­ляється на відповідні головні управління, відділи, департа­менти, сектори та групи. У скла­ді центрального апарату при голові утворюється колегія як дорадчий орган. Д.к. може мати підпорядковані йому структурні підрозділи (органи), у тому числі територіальні (регіональ­ні), які становлять так звану систему Д.к. Обсяг повноважень конкретного Д.к. визначає Пре­зидент України, який затвер­джує положення про нього. Структуру Д.к. затверджує його керівник. Штатний розпис, кошторис видатків Д.к. затвер­джує керівник за погодженням з

Міністерством фінансів Украї­ни. Сьогодні в Україні функціо­нують такі Д.к.: Державний комітет будівництва та архітек­тури України; Державний комі­тет житлово-комунальної полі­тики України; Державний комі­тет інформаційної політики України; Державний комітет лісового господарства України; Державний комітет природних ресурсів України; Державний комітет рибного господарства України; Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України; Держав­ний комітет статистики Украї­ни; Державний комітет телеба­чення і радіомовлення України; Державний комітет України з енергозбереження; Державний комітет України з питань подо­лання наслідків Чорнобильської катастрофи; Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої полі­тики; Державний комітет Украї­ни з питань фізичної культури і спорту; Державний комітет України по водному господар­ству; Державний комітет Украї­ни по земельних ресурсах; Дер­жавний комітет України по матеріальних резервах; Держав­ний комітет України у справах захисту прав споживачів; Дер­жавний комітет України у спра­вах національностей та міграції; Державний комітет України у справах релігій.

ДЕРЖАВНИЙ КОНТРОЛЬ —

1) одна з форм здійснення дер­жавної влади, забезпечення додержання законів та інших нормативних актів, що видають­ся органами держави; 2) система державних органів перевірки.

ДЕРЖАВНИЙ МЕХАНІЗМ —

сукупність органів державної влади, організованих на засадах конституційного принципу поді­лу державної влади для реаліза­ції цілей держави. Основним еле­ментом Д.м. є апарат державного управління, який відіграє важливу роль у виконанні основ­них функцій і завдань держави.

ДЕРЖАВНИЙ МІНІСТР —

посадова особа в уряді деяких країн: голова уряду (Норвегія, Швеція); міністр без портфеля (Японія); заступник прем'єр-мі­ністра (Португалія); перший заступник міністра і керівник великого підрозділу в структурі міністерства (Велика Британія).

ДЕРЖАВНИЙ СЕКРЕТАР —

одна з найвищих державних посад у деяких країнах Європи та Америки. У США Д.с. — керів­ник головного зовнішньополітич­ного відомства, інші керівники федеральних відомств назива­ються секретарями. У Великій Британії Д.с. називаються міні­стри найбільш важливих міні­стерств — внутрішніх справ, обо-

рони, у справах Шотландії. У Бельгії, Греції, Франції Д.с. є фактично заступниками міні­стрів. У Мексиці та деяких інших країнах Латинської Америки Д.с. називаються міністри. Іноді Д.с. називають керівників неурядо­вих відомств (Румунія, Угорщи­на).

ДЕРЖАВНИЙ СЕКРЕТАР КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ — посадова особа, яка очолювала Секретаріат Кабінету Міністрів України з 29 травня 2001 р. по 3 червня 2003 р. Основ­ною функцією Д.с.К.М.У. була організація забезпечення діяль­ності Прем'єр-міністра, Першого віце-прем'єр-міністра та віце-прем'єр-міністрів. Д.с.К.М.У. призначався на посаду та звіль­нявся з неї Президентом України за поданням Прем'єр-міністра на строк повноважень голови дер­жави. Д.с.К.М.У. — державний службовець, який мав першого заступника та заступників.

ДЕРЖАВНИЙ СЕКРЕТАР МІНІСТЕРСТВА — посадова особа, яка належить до числа керівників відповідного міністер­ства, на яку покладається забез­печення діяльності міністра та організація поточної роботи з виконання покладених на міні­стерство завдань. В Україні інсти­тут Д.с.м. був запроваджений Указом Президента України від

29 травня 2001 р. "Про чергові заходи щодо подальшого здій­снення адміністративної реформи в Україні". Введення посад Д.с.м. відповідало основним положен­ням Концепції адміністративної реформи. Запровадження посад Д.с.м. у системі виконавчої влади України заклало основи роботи вищого ешелону державної служ­би за європейськими стандарта­ми, а також дало можливість підійти до реального вирішення таких фундаментальних завдань адміністративної реформи: а) звільнення членів Кабінету Міні­стрів України від обов'язків адмі­ністративно-оперативного керів­ництва апаратом; б) забезпечення професійної стабільності та певної незалежності управлінського апа­рату від політичної кон'юнктури; в) збереження послідовності у роботі адміністративного апарату, інституційної пам'яті, формуван­ня політично толерантної, неупе-редженої державної служби. Однак, певні затримки у процесі прийняття Верховною Радою України законодавчих актів з питань організації та діяльності центральних органів виконавчої влади та статусу їхніх керівників змусили Президента України повернутися до попередньої системи керівництва міністер­ствами. Відповідно до Указу від 26 травня 2003 р. "Про деякі захо­ди щодо оптимізації керівництва в системі центральних органів

виконавчої влади" було ліквідова­но посади Д.с.м., їхніх перших заступників та заступників і вве­дено посади перших заступників та заступників міністрів. Таким чином, інститут Д.с.м. проіснував в Україні два роки.

ДЕРЖАВНИЙ СЕКРЕТАР УКРАЇНИ — керівник Секрета­ріату Президента України (з 24 січня по 14 жовтня 2005 року). Д.с.У. здійснює загальне керів­ництво Секретаріатом, коорди­нує діяльність усіх його струк­турних підрозділів. Крім того Д.с.У.: представляє за доручен­ням Глави держави Секретаріат у відносинах з іншими органами, підприємствами, установами та організаціями; координує діяль­ність консультативних, дорад­чих та інших допоміжних орга­нів і служб, радників та науко­вих консультантів; забезпечує підготовку для Президента ана­літичних, інформаційних, довід­кових та інших документів, матеріалів для доповідей і висту­пів; організовує та контролює виконання доручень Глави дер­жави; розподіляє обов'язки між першими заступниками та заступниками Д.с.У, координує діяльність постійних представ­ників та уповноважених Прези­дента України; вносить Главі держави пропозиції щодо приз­начення на посади і звільнення з посад перших заступників,

заступників Державного секре­таря; радників, наукових кон­сультантів і референтів Прези­дента, постійних представників, уповноважених Президента та інших, призначення на посади і звільнення з посад яких нале­жить до повноважень Глави дер­жави; призначає на посади і звільняє з посад працівників Секретаріату. Д.с.У затверджує штатний розпис Секретаріату та структуру його підрозділів у межах граничної чисельності працівників, затвердженої Пре­зидентом України, а також поло­ження про самостійні структурні підрозділи Секретаріату.

ДЕРЖАВНИЙ СЛУЖБОВЕЦЬ

— особа, яка на професійних засадах обіймає посаду в держав­ному органі або його апараті з метою практичного виконання завдань і функцій держави й отримує заробітну плату за раху­нок державних коштів.

ДЕРЖАВНІ ПОСЛУГИ —

послуги, які є результатом реалі­зації законодавчо встановлених завдань і функцій державних органів, спрямованих на вико­нання зобов'язань держави перед громадянами, їх об'єднаннями, фізичними і юридичними особа­ми (споживачами) у сфері забез­печення їх прав і свобод. Термін Д.п. об'єднує адміністративні (див. Адміністративна послуга),

управлінські (див. Управлінська послуга), соціальні послуги (див. Соціальні послуги).

ДЕРЖАВНІ СОЦІАЛЬНІ СТАНДАРТИ — встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх ком­плекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

ДЕРЖАВНІ ФІНАНСИ —

система економічних відносин, за допомогою яких органи державної влади розподіляють та перерозпо­діляють вартість валового націо­нального продукту (ВНП), який є об'єктом фінансових відносин, відповідно до покладених на них функцій. Оскільки держава сама нічого не створює (фінансові ресурси підприємств і населення надходять до державних фінансів за допомогою податкової системи, страхових, митних, гарантних платежів), то вона перерозподіляє частину ВНП на свої потреби, цен­тралізуючи її у загальнодержав­них фондах, насамперед у держав­ному бюджеті.

ДЕРЖАВНО-ВЛАДНІ ПОВНОВАЖЕННЯ — повнова­ження органу виконавчої влади щодо прийняття обов'язкових до виконання рішень і забезпечення їх здійснення тими, кому вони адресовані.