Апарат обласної державної адміністрації

— робочий орган, який утворю­ється головою облдержадміністра­ції у межах виділених бюджетних коштів, у структурі обласної дер­жавної адміністрації для правово­го, організаційного, матеріально-технічного та іншого забезпечення діяльності облас-ної державної адміністрації, підготовки аналі­тичних, інформаційних та інших матеріалів, систематичної пере­вірки виконання актів законодав­ства та розпоряджень Голови

облдержадміністрації, надання методичної та іншої практичної допомоги місцевим органам вико­навчої влади та органам місцевого самоврядування. А.о.д.а. підпо­рядковується голові даної адміні­страції. До структури А.о.д.а. вхо­дять такі відділи: організаційний; загальний; кадрової роботи та з питань державної служби; юри­дичний; роботи зі зверненнями громадян; контролю; бухгалтерсь­кого обліку; господарський; взає­модії з правоохоронними органа­ми; з питань оборонної та мобіліза­ційної роботи; інформаційно-комп'ютерного забезпечення; з питань режимно-секретної робо­ти. А.о.д.а. у процесі виконання покладених на нього завдань взає­модіє з управліннями, іншими структурними підрозділами

облдержадміністрації, районними держадміністраціями, органами місцевого самоврядування, а також з підприємствами, устано­вами, організаціями, об'єднання­ми громадян. А.о.д.а. очолює керівник апарату, який признача­ється на посаду головою облдерж­адміністрації. Голова також затверджує положення та визна­чає структуру А.о.д.а., призначає на посади і звільняє з посад керів­ників та інших працівників струк­турних підрозділів апарату.

АПАРАТ ПАРЛАМЕНТУ —

організація державних службов­ців, які надають юридичну, нау-

кову, організаційну і мате­ріально-технічну допомогу в робо­ті парламенту в цілому, його палатам, комітетам (комісіям) і парламентаріям. А.п. охоплює дві структурні категорії: 1) допоміж­ні служби колегіальних органів — парламенту в цілому, палат, комітетів, комісій, фракцій; 2) особистий персонал парламетарі-їв (помічники, консультанти, рад­ники, референти, секретарі).

АПАРАТ РАДИ НАЦІО­НАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ Й ОБОРОНИ УКРАЇНИ — держав­ний орган, який здійснює поточ­не інформаційно-аналітичне та організаційне забезпечення

діяльності Ради національної без­пеки й оборони України. Загаль­не керівництво А.Р.н.б.о.У. здій­снює Секретар Ради національної безпеки і оборони України, який має Першого заступника та

чотирьох заступників, яких призначає на посади за поданням Секретаря та припиняє їх повно­важення на цих посадах Прези­дент України. Структура А.Р.н.б.о.У. така: Служби Секре­таря Ради національної безпеки й оборони України; Департаменту з питань воєнної безпеки; Департа­менту зовнішньополітичних аспектів національної безпеки; Департаменту з питань економіч­ної, соціальної та екологічної без­пеки; департаменту з питань дер­жавної безпеки; Департаменту

організаційно-технічного забез­печення; Управління стратегіч­них розробок; Служби забезпе­чення діяльності Комітету з питань розвідки; Служби по зв'язках з громадськістю; Кон­трольного управ-ління; Юридич­ної служби.

АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА —

колегіальний орган, який утво­рюється урядовим органом дер­жавного управління для розгля­ду прийнятих ним рішень, що викликають заперечення з боку сторони, зацікавленої у даному рішенні (апелянта), а також про­тестів Голови урядового органу державного управління на рішення А.п. (напр., Апеляційна палата Державного департамен­ту інтелектуальної власності). Склад А.п. формується з най­більш кваліфікованих працівни­ків державних органів. До її складу входять: Голова урядово­го органу державного управлін­ня, його заступник та члени А.п. Організаційною формою роботи є засідання пленуму та колегій А.п. Рішення А.п. набирає чин­ності після затвердження його наказом урядового органу дер­жавного управління і є обов'яз­ковим для апелянта.

АРХІВ (архівний підрозділ, архівний відділ) — установа, що забезпечує облік, зберігання архівних документів, викорис-

тання відомостей, що містяться, в них, та формування Національ­ного архівного фонду або здій­снює управління, науково-дос­лідну та інформаційну діяль­ність у сфері архівної справи і діловодства.

АТЕСТАЦІЯ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ — процедура, що проводиться в державних органах один раз на три роки, з метою підвищення ефективно­сті діяльності державних служ­бовців та відповідальності за доручену справу, під час якої оцінюються результати роботи, ділові та професійні якості, вияв­лені працівниками при вико­нанні службових обов'язків, визначених типовими професій­но-кваліфікаційними характе­ристиками посад і відображе­них у посадових інструкціях, що затверджуються керівника­ми державних органів відповід­но до Закону України "Про дер­жавну службу" та інших норма­тивно-правових актів. У її про­цесі атестаційна комісія в межах установленої процедури

виявляє ступінь відповідності працівника посаді, яку він обій­має. Результатами А.д.с. є вис­новки і рекомендації атестацій-ної комісії для поліпшення праці як працівника, якого ате­стують, так і апарату всього органу державної влади.

АУДИТ (від англ. audit — перевірка, ревізія) — системний процес отримання та оцінки об'єктивних даних про економіч­ні дії та процеси, що відбувають­ся на об'єкті, їх відповідність певному критерію та доведення наслідків перевірки до заінтере­сованих користувачів.

А. — один із видів незалежно­го від державних структур фінансового контролю, який під­тверджує реальність оприлюдне­ної фінансової звітності, підви­щує рівень довіри до підкон­трольного об'єкта і знижує ризик при прийнятті упра­влінських рішень. А. буває трьох видів: аудит фінансових звітів; аудит на відповідність вимогам; аудит господарської діяльності.

формування на її основі уряду. За такої ситуації уряд формується главою держави не з представни­ків партій, а з фахівців відповід­них сфер і галузей. Такий "тех­нічний" чи "службовий" уряд, до якого входять кваліфіковані спе­ціалісти, є перехідним і здійснює свої функції до обрання нового складу парламенту на позачерго­вих виборах або вираження йому парламентом вотуму недовіри; 3) коли уряд формується не парла­ментом, а призначається прези­дентом за поданням прем'єр-міні­стра. Позапарламентський спосіб формування уряду характерний, насамперед, для республік з пре­зидентськими та змішаними фор­мами державного правління; 4) коли уряди створюються воєнни­ми режимами, що утримують у своїх руках політичну владу і головні важелі управління.

БІХЕВІОРИСТСЬКИЙ НАУКОВИЙ ПІДХІД — загаль­ний метод дослідження держав­ного управління, що сформова­ний під впливом психологічних чинників, розглядає організацію передусім як соціальну систему, в якій формуються і розвивають­ся відносини, конфлікти й зв'яз­ки, які їх керівник не завжди спроможний зрозуміти і прокон­тролювати. На відміну від інших підходів, Б.н.п. фокусує увагу на людському факторі, взаємозв'яз­ках та співпраці службовців,

наголошуючи на розвитку інтуї­ції, спонукаючи управлінців і науковців досліджувати нераціо­нальні та раціональні, нефор­мальні та формальні аспекти організаційної поведінки.

БЮДЖЕТ (англ. budget, букв. — торба, гаманець) — а) затвер­джений у встановленому поряд­ку розпис доходів і видатків дер­жави, установи, організації на певний строк; б) план формуван­ня та використання фінансових ресурсів для забезпечення зав­дань і функцій, які здійснюються органами державної влади, орга­нами влади Автономної Респуб­ліки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду (див. Бюджет державний).

БЮДЖЕТ ДЕРЖАВНИЙ — 1)

централізований фонд коштів держави; 2) план формування та використання фінансових ресур­сів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються орга­нами державної влади України протягом бюджетного періоду. Б.д. України затверджується Законом України "Про Держав­ний бюджет України", який щорічно приймає Верховна Рада України на період з 1 січня по 31 грудня. Б.д. України складаєть­ся з доходів і видатків та поді­ляється на загальний і спеціаль­ний фонди.

Б

БЕЗПАРТІЙНИЙ УРЯД —

загальна назва урядів, утворених на непартійній основі. Б.у. фор­мується у таких випадках: 1) коли у країні взагалі відсутні політичні партії або вони заборо-

нені та перебувають на нелегаль­ному становищі; 2) коли представ­лені у парламенті політичні пар­тії не можуть досягти домовлено­сті щодо створення постіно дію­чої парламентської більшості та

БЮДЖЕТНА ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ — процес передачі частини прав, компе­тенції, відповідальності та фінансових ресурсів у бюджетній сфері від центральної влади на користь місцевих органів вико­навчої влади та органів місцевого самоврядування.

БЮДЖЕТНА КЛАСИФІКАЦІЯ — єдине систематизоване згрупування доходів, видатків (у т. ч. креди­тування за вирахуванням пога­шення) і фінансування бюджету за ознаками економічної сутно­сті, функціональної доцільності, організаційного устрою та інши­ми ознаками відповідно до зако­нодавства України та міжнарод­них стандартів.

БЮДЖЕТНА СИСТЕМА

УКРАЇНИ — сукупність держав­ного бюджету та місцевих бюджетів, побудована з ура­хуванням економічних відносин, державного й адміністративно-територіальних устроїв і врегу­льована нормами права. Б.с.У. включає такі види бюджетів: Державний бюджет, республі­канський бюджет Автономної Республіки Крим і місцеві бюджети. Б.с.У. будується на засадах справедливого і неупере-дженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

БЮДЖЕТНА ФУНКЦІЯ —

функція державного управління, серцевиною якої є бюджетний процес (див. Бюджетний процес). Конституція України передбачає участь у бюджетному процесі різ­них суб'єктів влади (Верховна Рада України, Президент Украї­ни, Прем'єр-міністр України, Кабінет Міністрів України, Вер­ховна Рада АРК, Рада міністрів АРК, місцеві державні адміні­страції, органи місцевого само­врядування). У цьому процесі визначається обсяг фінансових ресурсів, що необхідні для вико­нання завдань із розвитку вироб­ничої та невиробничої сфер народного господарства, встанов­люється розподіл цих ресурсів у галузевому й територіальному розрізах.

БЮДЖЕТНЕ ФІНАНСУВАННЯ — безпово­ротний безвідплатний відпуск коштів з державного та місцевих бюджетів на виконання загаль­нодержавних функцій і функцій місцевого самоврядування,

забезпечення функціонування бюджетних установ, організацій та підприємств. Б.ф. здійснюєть­ся через бюджетні асигнування, які надаються розпорядникам бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначення з метою отримання бюджетного зобов'язання та здійснення пла­тежів з конкретною метою в про-

цесі виконання бюджету. Б.ф. базується на загальних принци­пах фінансування.

БЮДЖЕТНИЙ ПРОЦЕС —

регламентована нормами права діяльність, пов'язана зі складан­ням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і кон­тролем за їх виконанням, затвер­дження звітів про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему. У сучасних демократичних державах скла­дання і виконання бюджету є функцією органів виконавчої влади, а розгляд, затвердження і контроль за виконанням бюдже­ту — функцією представницьких органів. Бюджетним кодексом України визначаються такі стадії Б.п.: 1) складання проектів бюджетів; 2) розгляд і прийняття закону про Державний бюджет, рішень про місцеві бюджети; 3) виконання бюджету, в тому числі у разі необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет, рішень про місцеві бюджети; 4) підготовка та роз­гляд звіту про виконання бюдже­ту і прийняття рішення щодо нього.

БЮРОКРАТ — 1) особа, що належить до бюрократії; 2) служ­бова особа, яка виконує свої обов'язки формально, що інколи призводить до формалізму, воло-кити.

БЮРОКРАТИЗМ (від франц. bureau — бюро, канцелярія та грец. kratos — влада, панування) — 1) система управління, що характеризується відірваністю органів управління від волі та рішень більшості членів організа­ції, управлінського апарату від громадськості; 2) канцелярщина, зволікання, тяганина, зневажли­ве ставлення до суті справи під виглядом або заради додержання формальності. Для Б. характерне перебільшення значення фор­мальних процедур, скрупульозне виконання інструкцій, що спри­чиняє відокремлення бюрокра­тичного управління від потреб об'єктів управління, помилки у керівництві та його неефектив­ність при вирішенні проблем, які вимагають нетрадиційних підхо­дів та засобів. Ознаки Б. властиві будь-якому виду соціального управління. У недемократичному суспільстві панування Б. сприяє утвердженню безконтрольного і необмеженого панування чинов­ництва, яке перетворюється у самодостатню, відокремлену від суспільства верству, усуненню громадян від управління суспіль­ними справами, стає підґрунтям для запровадження авторитарних процедур та методів управління.

БЮРОКРАТИЧНА СТРУКТУРА — форма соціаль­ної організації, яка характеризу­ється раціональністю, високим

ступенем поділу управлінської праці та її спеціалізацією, чіткою ієрархією, наявністю численних правил і норм поведінки персона­лу, використанням науково обґрунтованих методів управлін­ня, компетентністю та професій­ністю управлінських кадрів.

БЮРОКРАТІЯ (франц. bure-aucratie, букв. — панування кан­целярії) — 1) специфічна форма реалізації влади сукупністю осіб із власними корпоративними інтересами, які за плату здій­снюють управлінську діяль­ність; 2) природна і необхідна форма будь-якої організації, необхідна для здійснення функ­цій державного управління, яка характеризується: а) регламен-тованістю управлінських проце­дур; б) ієрархізованою системою службової залежності на засадах субординації; в) професіоналіз­мом службової діяльності; г)

функціональним розподілом праці; ґ) чітко визначеною ком­петенцією; д) суворою службо­вою дисципліною та контролем; є) регламентацією управлінсько­го процесу. Як предмет спеціаль­ного наукового дослідження Б. почала виступати у XIX ст., починаючи з досліджень М. Ве­бера, який створив концепцію раціональної бюрократії. Уче­ний пояснював появу Б. як нас­лідок еволюції суспільства від феодального до капіталістично­го, коли патріархальну середньо­вічну адміністрацію замінила організація бюрократичного типу. У зв'язку з посиленням позицій держави в суспільному житті, розширенням її функцій, що мало наслідком розростання бюрократичних апаратів та посилення їх впливовості прак­тично у всіх розвинених країнах світу, XX ст. правомірно назива­ють віком розквіту Б.

в) проведення експрес-аналізу коментарів, відгуків, інтерв'ю, інших матеріалів у пресі, на радіо та телебаченні для визна­чення позиції різних соціальних груп; г) опрацювання й узагаль­нення висловлених у зверненнях громадян зауважень і пропози­цій; ґ) проведення аналізу цільо­вої інформації, що надходить до спеціальних скриньок. Результа­ти В.г.д. враховуються органом виконавчої влади під час прий­няття остаточного рішення або в подальшій роботі.

ВИКОНАВСЬКА ДИСЦИПЛІНА — додержання в органі виконавчої влади Консти­туції України, виконання зако­нів України, актів і доручень Президента України, Кабінету Міністрів України та організації роботи щодо їх виконання. Пере­вірки стану В.д. у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих держадміністраціях, а також у підпорядкованих Уряду органах, установах та організа­ціях проводяться на підставі пла­нів, які формуються раз на півро­ку Кабінетом Міністрів України, з урахуванням того, що перевір­ки одного органу (організації) можуть проводитися не частіше ніж один раз на рік. Строк пере­вірки не повинен перевищувати 10 робочих днів, а її результати

викладаються у довідці або допо­відній записці, яка складається робочою групою і підписується її керівником. Довідка містить ана­ліз, проведений на підставі пере­вірених та документально під­тверджених фактів, з об'єктив­ною оцінкою стану справ і результатів виконання норма­тивно-правових актів, а також відомості про виявлені недоліки, їх причини та заходи, які пропо­нується вжити для їх усунення

ВИКОНАВЦІ — працівники, що втілюють на практиці рішен­ня керівників, безпосередньо реалізують політику організації.

ВИКОНАВЧА ВЛАДА — одна з трьох гілок державної влади (разом із законодавчою і судо­вою), яка складається із системи державних органів і установ — органів виконавчої влади, наді­лених компетенцією у сфері дер­жавного управління та мате­ріальними, фінансовими, кадро­вими, інформаційними та інши­ми ресурсами, необхідними для розробки і реалізації державної політики у політико-адміністра-тивній, господарській, соціаль­но-культурній сферах через здій­снення владно-політичних та владно-адміністративних функ­цій у відповідних формах управ­лінської діяльності із застосуван­ням адекватних методів упра­вління.

В

ВЕРТИКАЛЬНІ ЗВ'ЯЗКИ —

інформаційні відносини, побудо­вані на засадах підпорядковано­сті між керівниками та їх підлег­лими, коли перші наділені пра­вом віддавати розпорядження, а інші повинні їх виконувати.

ВИВЧЕННЯ ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ — опосередкована форма консультацій органів

виконавчої влади з громадські­стю з питань формування та реа­лізації державної політики. В.г.д. здійснюється шляхом: а) проведення соціологічних дослі­джень та спостережень (опиту­вання, анкетування, контент-аналіз інформаційних матеріа­лів, фокус-групи); б) запрова­дження спеціальних рубрик у друкованих та електронних ЗМІ;

виконавчий комітет —

1) один з різновидів виконавчих органів місцевого самоврядуван­ня України (сільських, селищ­них, міських, районних у містах рад); 2) у СРСР — виконавчий і розпорядчий орган місцевої Ради народних депутатів, що утворю­вався з числа депутатів цієї Ради; 3) робочий орган ряду міжнарод­них організацій, а також гро­мадських організацій.

ВИСЛУГА РОКІВ — трива­лість трудової діяльності держав­них службовців в органах дер­жавної влади на посадах держав­них службовців.

ВІДДІЛ — 1) структурний підрозділ центрального органу виконавчої влади, очолюваний начальником, є базовим підрозді­лом — основою для побудови структури. Утворюється для виконання завдань за одним напрямом (функцією) діяльності органу виконавчої влади, з чисельністю не менш як 4 праців­ники (у виняткових випадках у зв'язку з особливостями викону­ваних функцій та через неможли­вість поєднання їх із функціями інших підрозділів — 3 працівни­ки); 2) структурний підрозділ міс­цевого органу виконавчої влади.

ВІДКРИТА СИСТЕМА ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ —

модель, що характеризується

мобільністю, та дає можливість зайняти будь-який рівень служ­бової ієрархії відповідно до ква­ліфікації претендента. За такої системи відсутні елітні спеціалі­зовані заклади з підготовки керівного персоналу державних службовців. Фахівці державного управління традиційно здобува­ють освіту переважно в універси­тетах, школах та коледжах при цих університетах. Завдяки порівняно вільному вступу до університетів державна служба за такої системи має менш вира­жений класовий та соціальний характер, притаманний закри­тим системам.

ВІДМОВА У ДОВІРІ — одна з форм парламентського контро­лю за діяльністю уряду. Засто­совується у країнах із парла­ментськими і змішаними фор­мами державного правління. Відмова парламенту в довірі уряду має наслідком відставку останннього. В.д. може мати місце лише тоді, коли уряд сам поставив у парламенті питання про довіру у зв'язку з будь-яким актом, прийняття якого він домагається від законодав­чого органу (див. Питання про довіру).

ВІДОМЧІ НОРМАТИВНІ АКТИ — акти, що приймаються органами виконавчої влади спе­ціальної компетенції (відомства-

ми), і поширюються на об'єкти управління, які їм підпорядко­вуються.