Об'єктно-предметне поле досліджень науки державного управління

— вивчення одного з основних видів діяльності держави — здій­снення виконавчої влади, що синтезує соціально-політичний, історичний, юридичний, соціо­логічний, економічний, психоло­гічний підходи, не обмежуючись і не зливаючись при цьому з жод­ним із них. Наука державного управління вивчає різні види управлінської діяльності — від

оптимізаци праці державних службовців до розробки концеп­туальних напрямів модернізації апарату державного управління, її головною метою є одержання й теоретична систематизація

нових знань (фундаментальних і прикладних) про діяльність орга­нів виконавчої влади, державних службовців, знаходження шля­хів підвищення ефективності державного управління, оптимі-зації управлінських функцій, вдосконалення методів держав­ного управління. Разом з тим прикладні дослідження спрямо­вані на практичне застосування отриманих фундаментальних результатів для вирішення кон­кретних завдань у сфері держав­ного управління.

ОБ'ЄКТ УПРАВЛІННЯ —

система, яка підпорядковується владній волі суб'єкта управління і виконує його рішення, тобто система, якою управляють.

Об'єктами державного управлін­ня є система, на яку спрямову­ється владний вплив суб'єктів управління. Безпосередніми об'єктами, на які справляє вплив той чи інший конкретний суб'єкт, є підпорядковані йому сектори (галузі) державного управління.

ОБЛАСНА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ — ключова ланка в системі органів виконав­чої влади, основним завданням якої є реалізація функцій дер­жавного управління на обласно­му рівні. О.д.а. — єдиноначаль­ний орган виконавчої влади загальної компетенції, повнова­ження якого реалізуються одно­особово його керівником — голо­вою обласної державної адміні­страції, що призначається на посаду і звільняється з посади Президентом України за подан­ням Кабінету Міністрів України на строк повноважень глави дер­жави. Структура О.д.а. є такою: керівництво (голова, перший заступник голови, заступники голови); апарат облдержадміні­страції; головні управління, управління, відділи та інші структурні підрозділи облдер­жадміністрації.

Перший заступник і заступни­ки голови облдержадміністрації виконують обов'язки, визначені головою, і несуть персональну відповідальність за стан справ у

дорученій їм ділянці роботи. Перший заступник голови облдержадміністрації признача­ється на посаду головою обласної держадміністрації за згодою Прем'єр-міністра України.

Заступники голови облдержадмі­ністрації призначаються на поса­ду головою облдержадміністрації за погодженням з відповідним віце-прем'єр-міністром. Керівни­ки управлінь, відділів та інших структурних підрозділів держав­них адміністрацій очолюють від­повідні підрозділи і несуть персо­нальну відповідальність перед головами відповідних держадмі­ністрацій за виконання покладе­них на ці підрозділи завдань. Вони призначаються на посаду та звільняються з посади головами держадміністрацій за погоджен­ням з органами виконавчої влади вищого рівня в порядку, що виз­начається Кабінетом Міністрів України.

ОБЛАСТЬ — адміністративно-територіальна одиниця в складі України, що характеризується певними історичними, економіч­ними, географічними, культур­ними, демографічними, еколо­гічними особливостями. До скла­ду України входять 24 О.: Він­ницька, Волинська, Дніпропе­тровська, Донецька, Житомир­ська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська,

Львівська, Миколаївська, Одесь­ка, Полтавська, Рівненська, Сум­ська, Тернопільська, Харків­ська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Черні­гівська.

ОБМЕЖЕННЯ ЩОДО ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ —

низка спеціальних обмежень щодо державних службовців та інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямованих на попередження корупції і боротьбу зі службовими злочинами. Державний службо­вець не має права: а) займатися підприємницькою діяльністю без­посередньо чи через посередників або бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, де він працює, а також виконувати робо­ту на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики); б) сприяти, викори­стовуючи своє службове станови­ще, фізичним і юридичним осо­бам у провадженні ними підпри­ємницької діяльності, а також отриманні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг з метою одержання за це для себе, своїх родичів або інших осіб матеріаль­них благ, послуг, пільг або інших переваг; входити самостійно, через представника або підстав­них осіб до складу правління чи інших виконавчих органів під­приємств, кредитно-фінансових

установ, господарських това­риств, організацій, спілок, об'єд­нань, що провадять підприєм­ницьку діяльність; в) відмовляти фізичним і юридичним особам в інформації, надання якої передба­чено правовими актами, навмис­не затримувати її. Надавати недо­стовірну чи неповну інформацію; відмовляти у видачі або затриму­вати підготовку та видачу фізич­ним або юридичним особам перед­бачених законодавством довідок, посвідчень, інших документів; г) вимагати чи приймати від фізич­них і юридичних осіб подарунки, послуги чи будь-які інші перева­ги, які є чи можуть виглядати як винагорода за рішення чи дії, які належать до його службових обов'язків. Особи, які претенду­ють на посаду в системі державної служби, попереджаються про встановлені щодо них обмеження.

ОБОВ'ЯЗКИ — нормативно закріплене коло дій, що поклада­ються на органи виконавчої влади, посадових і службових осіб цих органів, і які є безумов­ними до виконання. О. є невід'ємною складовою повнова-(див. Повноваження органу виконавчої влади).

ОБОВ'ЯЗКОВА СПЕЦІАЛЬНА ПЕРЕВІРКА — вид перевірки, що здійснюється за дорученням Глави Адміністрації Президента України або Міністра Кабінету

Міністрів України Головним управлінням державної служби України за участю Державної податкової адміністрації Украї­ни, Міністерства внутрішніх справ України і Служби безпеки України стосовно відомостей, що подають кандидати на зайняття посад державних службовців, призначення на які здійснює Президент України або Кабінет Міністрів України.

ОДНОПАРТІЙНИЙ УРЯД —

уряд, сформований із представ­ників однієї політичної партії, яка за результатами виборів отримала абсолютну більшість парламентських місць (нижній палаті). О.у. є типовим для країн із парламенською формою прав­ління і двопартійною системою (Австралія, Велика Британія, Канада, Нова Зеландія) або із партійною системою з доміную­чою партією (Індія, Швеція, Япо­нія). О.у. властивий і президент­ським республікам, у яких глава держави формує його в основному із представників своєї політичної партії чи тієї, що мала вирішаль­ний вплив на його обрання. Іншим партіям відводиться роль опозиції. Така модель забезпечує максимальний рівень співпраці між урядом і парламентом.

ОЗНАКИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ — комплекс характерних рис і факторів управ-

лінської діяльності, які визнача­ються спрямованістю державного управління та розкривають його сутність. Найхарактерніші

О.д.у.: 1) виконавчо-розпорядчий характер; 2) підзаконність; 3) масштабність та універсальність; 4) ієрархічність; 5) організуючий характер. Аналізуючи характер­ні О.д.у., державне управління можна визначити як багатогран­ну організуючу діяльність держа­ви, спрямовану на виконання її завдань та функцій, що здійсню­ється через практичну діяльність органів виконавчої влади.

ОМБУДСМЕН (від швед, ombudsman, від ombudo — пред­ставник) — спеціально обрана чи призначена посадова особа, незалежна у здійсненні своїх функцій від жодної з гілок влади, функцією якої є здійснен­ня контролю за дотриманням прав людини і громадянина органами влади, передусім орга­нами виконавчої влади, а у дея­ких випадках — також приват­ними особами та об'єднаннями. До компетенції О. входить вирі­шення проблем, що виникають у відносинах між приватними осо­бами та органами державної влади, розгляд скарг на діяль­ність органів публічної влади. О., як правило, за власною ініціати­вою здійснює перевірки щодо законності і правильності управ­лінських актів, процедур їх

прийняття, дій відповідних поса­дових осіб. Уперше інститут О. був запроваджений в 1809 р. у Швеції з метою контролювання з боку суспільства законодавчої, виконавчої і судової влади. А з часом він знайшов своє місце в державно-правовій практиці більш ніж п'ятдесяти країн світу, у тому числі й Україні. Введення інституту Уповноваже­ного Верховної Ради України з прав людини є новацією у дер­жавно-правовій системі захисту прав і свобод людини в нашій країні та важливим кроком на шляху формування в Україні громадянського суспільства європейського зразка. Уповнова­жений Верховної Ради України з прав людини здійснює контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадя­нина (ст. 101 Конституції). Його конституційний статус конкре­тизується у Законі України "Про Уповноваженого Верховної Ради України" від 13 листопада 1997 р. О. сьогодні сприймається як своєрідний посередник між осо­бою та органами публічної влади, який розслідує скарги і запобігає зловживанням з боку останньої.

ОРГАН ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ — первинний елемент апарату державного управління, носій виконавчої влади, що має юридичний статус такого органу, утворюється державою у поряд-

ку, встановленому законом, для здійснення від її імені функцій виконавчої влади і наділений для цього державно-владними пов­новаженнями, певною організа­ційною структурою, територіаль­ним масштабом дії, необхідними для здійснення функцій держав­ного управління у властивих йому організаційно-правових формах із використанням при цьому необхідних методів управ­ління.

ОРГАН ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ — орган держав­ної виконавчої влади або інший державний орган, визначений таким на підставі законодавства. Саме таким органом є Національ­ний банк України, юридичний статус якого визначається Кон­ституцією України та Законом "Про Національний банк Украї­ни". До О.д.у. можна також від­нести ті органи, діяльність яких є формою вираження не тільки виконавчої влади: адміністрації державних підприємств, уста­нов, організацій. їх специфічне місце, що пов'язане лише з вну­трішньою (в межах відповідної організації) спрямованістю управ­лінської діяльності, знаходиться поза межами системи органів виконавчої влади. Ця специфіка полягає в тому, що за допомогою державного управління реалізу­ється так звана адміністративна влада.

ОРГАНИ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ — самостійний вид орга­нів державної влади, які відпо­відно до конституційного прин­ципу поділу державної влади покликані здійснювати функції, покладені на виконавчу гілку влади, надавати громадянам дер­жавні послуги та наділені для цього відповідною компетенці­єю. Конституція України встано­вила три організаційно-правових рівнів органів виконавчої влади — вищий, центральний, місце­вий. Відповідно визначені й види органів виконавчої влади: 1) вищий орган у системі органів виконавчої влади; 2) центральні органи виконавчої влади; 3) міс­цеві органи виконавчої влади. Згідно зі ст. 113 Основного Зако­ну, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. До цієї системи, крім Уряду, входять міністерства, державні комітети та центральні органи виконавчої влади зі спе­ціальним статусом. Відповідно до ст. 118 Конституції, виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. До О.в.в. можна віднести й Раду міні­стрів Автономної Республіки Крим, яка, згідно зі ст. 35 Консти­туції Автономної Республіки Крим, також виконує державні виконавчі функції і повноваження, делеговані законами України від­повідно до Конституції України.

ОРГАНИ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ — органи виконавчої влади, що функціо­нують в Автономній Республіці Крим. Порядок функціонування О.в.в.А.Р.К. визначений поста­новою Верховної Ради Автоном­ної Республіки Крим "Про систему органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим і внесення змін до деяких нормативно-правоих актів". До О.в.в.А.Р.К. належать Рада міністрів (уряд) Автономної Рес­публіки Крим, міністерства (промисловості та паливно-енер­гетичного комплексу, житлово-комунального господарства, транспорту і зв'язку, освіти та науки, соціального захисту і з питань трудових відносин, спо­живчого ринку і зовнішньої тор­гівлі) та відомства Автономної Республіки Крим, Севасто­польська міська державна адмі­ністрація, районні державні адміністрації. О.в.в.А.Р.К. вхо­дять до єдиної системи органів виконавчої влади України. Однак модель взаємовідносин центральних органів виконавчої влади України і О.в.в.А.Р.К. має певні особливості. Вони зво­дяться до того, що, хоч на тери­торії автономії і діють Конститу­ція та закони України, але разом із тим Автономна Республіка Крим має свою Конституцію, прийняту Верховною Радою

Автономної Республіки Крим 21 жовтня 1998 р. та затверджену Верховною Радою України 23 грудня того ж року. Аналіз ста­тей 137 і 138 Конституції Украї­ни, ст. 38 Конституції Автоном­ної Республіки Крим, які встанов­люють перелік і межі повнова­жень органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, дає підстави вважати, що Рада міністрів Автономної Республі­ки Крим наділена більшими пов­новаженнями, порівняно з обла­сними державними адміністра­ціями. Це випливає і з більш вищого статусу Автономної Рес­публіки Крим, порівняно з обла­стями (див. Рада міністрів Автономної Республіки Крим).

ОРГАНИ ГАЛУЗЕВОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ — органи вико­навчої влади, предметом компе­тенції яких є окрема галузь чи сфера народногосподарських чи соціально-економічних відно­син, врегулювати і управляти якими уповноважуються ці спе­ціально створені органи. Компе­тенція та права О.т.к., по-перше, обмежуються певною галуззю, по-друге, не можуть виходити за межі тих завдань, які на них покладені. Вони поєднують об'єкти управління під керівниц­твом відповідного органу вико­навчої влади за ознаками вироб­ничої єдності незалежно від їх територіального розташування.

ОРГАНИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ — передбачена Консти­туцією України система установ, що здійснюють публічну полі­тичну владу на засадах поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову. В Україні владу глави держави здійснює Президент України. Єдиним органом зако­нодавчої влади є парламент — Верховна Рада України. Органа­ми виконавчої влади є Кабінет Мністрів України, центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи виконавчої влади Авто­номної Республіки Крим. Орга­нами судової влади є Конститу­ційний Суд України та судові органи, що входять до системи судів загальної юрисдикції.

ОРГАНИ ЗАГАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ — органи вико­навчої влади, які за своїм стату­сом і функціональним призна­ченням здійснюють державне управління всім комплексом від­носин (у політико-адміністратив-ній, соціально-економічній, культурно-освітній, екологічній сферах), що виникають на загальнодержавному рівні чи на рівні окремої адміністративно-територіальної одиниці. Такими органами є: Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Авто­номної Республіки Крим, обла­сні, Київська і Севастопольська міські, районні державні адміні­страції

ОРГАНИ СПЕЦІАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ — органи, що за своїм статусом і функціональним призначенням здійснюють управ­ління у певній сфері (галузі) дер­жавного управління. О.с.к. поді­ляються на галузеву (див. Органи галузевої компетенції) та функ­ціональну групи органів вико­навчої влади (див. Органи функ­ціональної компетенції).

ОРГАНИ ФУНКЦІОНАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ — органи вико­навчої влади, що створюються для виконання функцій держав­ного управління міжгалузевого чи міжсекторного характеру. Для цієї групи органів виконав­чої влади практично неможливо чітко встановити одну основну чи декілька можливих галузей, в яких вони реалізують свої повно­важення, оскільки йдеться про певні соціально-економічні чи гуманітарні відносини, які вре­гульовуються завдяки цілому комплексу заходів загального, а не галузевого характеру. Голов­ною ознакою, яка обумовлює права і повноваження О.ф.к., є не безпосередня структура об'єк­та їх управління, а певна функ­ція державного управління.

ОРГАНІЗАЦІЙНА (корпора­тивна) КУЛЬТУРА — складна композиція базових припущень, властивих організації, які сприй-

маються персоналом і знаходять вияв у проголошених організа­цією принципах та цінностях, що визначають для членів орга­нізації формальні і неформальні моделі поведінки, які мають свої особливості в різних системах.

ОРГАНІЗАЦІЙНА НАУКА —

галузь знань, що досліджує тео­ретичні, соціологічні та психоло­гічні проблеми організацій (див. Тектологія).

ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА (від лат. structura — будова, розташування, поря­док) — структура, що відображає синтез взамозв'язків різних еле­ментів, що функціонують для досягнення поставленої мети.

ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ — сукупність управлінських елементів (підроз­ділів, рівнів тощо), між якими формуються і підтримуються організаційні взаємозв'язки в межах відповідної управлінської системи, що забезпечують ефек­тивність її функціонування, метою якої є реалізація функцій державного управління. Вибір О.с.д.у. залежить від цілей, які виходять з життєвих потреб об'єктів управління. Оскільки вибір мети, тобто призначення організації, завжди потребує перетворення цих намірів на дії, а

отже, визначення її функцій, то логічна модель розвитку органі­зацій матиме такий вигляд: потреби об'єктів управління зумовлюють її цілі (завдання), які формулюють головну мету, яка встановлює відповідні функ­ції, що визначають створення від­повідної управлінської структу­ри. Інакше кажучи, слід прагну­ти до створення такої О.с.д.у., яка оптимально забезпечить виконання визначених для орга­нізації функцій. Побудова раціо­нальної О.с.д.у. залежить від ряду факторів: а) необхідності постійної підтримки адекватно­сті структурних форм виконавчої влади функціональному змісту її діяльності, адже не та чи інша побудова робить апарат управлін­ня ефективним, а ступінь відпо­відності його структурних форм правильно встановленим функ­ціям, методам, формам і процеду­рам, необхідним для успішного здійснення цих функцій; б) звід­си — визначення функцій як основного структуроутворюючого фактора системи органів вико­навчої влади, адже завдання та мета управління, диференціюю­чись у функціях конкретних органів, багато в чому визнача­ють їх кількісний аспект та вну­трішню структуру. Отже, управ­лінські функції слугують осно­вою для побудови О.с.д.у.; в) виходячи з того, що об'єкт управ­ління впливає на структуру через

функції, в структурі закріплю­ється розподіл управлінських функцій відповідно до об'єктив­них потреб керованого об'єкта. Водночас, при побудові О.с.д.у. необхідно враховувати внутрішні потреби конкретного органу виконавчої влади у власній сам­оорганізації, адже він, будучи цілісним утворенням, має певні внутрішні закономірності функ­ціонування та розвитку.

ОРГАНІЗАЦІЙНА СОЦІАЛІЗАЦІЯ — процес адап­тації працівника на новій для нього посаді у сфері державної служби, що включає порівняння необхідної кваліфікації для виконання службових обов'язків і наявних у нього знань, навичок і здібностей, а також соціально-психологічне входження у новий колектив.