Колегія місцевої державної адміністрації

— дорадчий орган, що утворюєть­ся в місцевій державній адміні­страції, для погодженого вирі­шення питань, що належать до їх

компетенції, та для колективного і вільного обговорення найважли­віших напрямів діяльності. Рішення про утворення К.м.д.а. приймається головою держадмі­ністрації, ним же визначається кількісний склад згідно з Типо­вим регламентом місцевої дер­жавної адміністрації, затвердже­ним Кабінетом Міністрів Украї­ни. До складу К.м.д.а. входять: голова місцевої держадміністра­ції (голова колегії), його перший заступник та заступники голови (за посадою), керівник апарату, керівники інших структурних підрозділів держадміністрації. У разі потреби — керівники терито­ріальних органів центральних органів виконавчої влади, голови місцевих держадміністрацій нижчого рівня, посадові особи органів місцевого самоврядуван­ня (за згодою). Члени К.м.д.а. затверджуються та звільняються від обов'язків головою держадмі­ністрації. Організаційною фор­мою роботи К.м.д.а. є засідання, які проводяться, як правило, один раз на місяць, позапланові

— у міру потреби. Її рішення про­водяться у життя, як правило, розпорядженнями голови місце­вої держадміністрації.

КОЛЕГІЯ ЦЕНТРАЛЬНОГО ОРГАНУ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ

— дорадчий орган, що утворю­ється в центральному органі виконавчої влади, для погодже-

ного вирішення питань, що нале­жать до їх компетенції, та для колективного і вільного обгово­рення найважливіших напрямів діяльності. Рішення про утворен­ня К.ц.о.в.в. приймається її керівником, а кількісний склад визначається Кабінетом Міні­стрів України. До складу К.ц.о.в.в. входять: керівник (голова колегії), перший заступ­ник та заступники керівника (за посадою), інші керівні працівни­ки зазначеного органу. У разі потреби — керівники інших цен­тральних органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центрального органу виконавчої влади, керів­ники його територіальних орга­нів, народні депутати України, представники інших органів дер­жавної влади (за згодою). У випадках, передбачених поло­женнями про відповідні цен­тральні органи виконавчої влади, до складу колегій можуть входити представники громад­ських організацій, творчих спі­лок, підприємств, наукових уста­нов та інших організацій. Члени К.ц.о.в.в. затверджуються та звільняються від обов'язків Кабі­нетом Міністрів України за поданням керівника центрально­го органу виконавчої влади. Організаційною формою роботи К.ц.о.в.в. є засідання, які прово­дяться, як правило, один раз н

місяць, позапланові — у міру потреби. її рішення проводяться у життя, як правило, наказами керівника центрального органу виконавчої влади.

КОЛЕКТИВНІ АКТИ УПРАВЛІННЯ — акти, що прий­маються колегіальним органом на спеціальному засіданні за резуль­татами проведеного голосування (див. Постанова, Рішення).

КОМІТЕТ (франц. comite, від лат. committo — доручаю) — дер­жавний колегіальний орган, що утворюється для вжиття спе­ціальних заходів або керівництва певним сектором чи галуззю дер­жавного управління (у СРСР — Державний Комітет Оборони, державні комітети України, комітети Верховної Ради Украї­ни) (див. Державний комітет).

КОМІТЕТ ЕКСПЕРТІВ З ПИТАНЬ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ — експертно-ана­літичний орган у системі Організа­ції Об'єднаних Націй, до якого входять 24 експерти з різних регіо­нів планети, які призначаються на чотири роки за пропозицією Гене­рального Секретаря ООН. До його функцій належить розробка про­позицій у сфері державного управ­ління та фінансів, що є основою рішень, які схвалюються Еконо­мічною і Соціальною Радою ООН.

КОМПЕТЕНЦІЯ (від лат. сот-petentio, від competo — взаємно прагну, відповідаю, підходжу) — сукупність предметів відання та повноважень (прав і обов'язків) (див. Повноваження органу виконавчої влади, Обов'язки), які надаються суб'єкту управління (органу або посадовій особі) для виконання відповідних завдань і функцій, та визначають його місце в апараті державного управ­ління. К. державно-владним шляхом встановлює обсяг і зміст діяльності суб'єкта державного управління з одночасним розме­жуванням його функцій з функ­ціями інших суб'єктів як по вер­тикалі, так і по горизонталі управ­лінської системи. Законодавче та підзаконне нормативно-правове оформлення функцій у відповід­них компетеційних актах визна­чає міру кожного органу в загальному розподілі праці. К. через закріплення у відповідних правових актах завдань і необхідних для їх виконання повноважень дає можливість установити місце кожного органу в загальній структурі системи виконавчої влади, створити осно­ви їх правової відповідальності.

КОМПЕТЕНЦІЯ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ — вста­новлена нормами Конституції та законів України сукупність прав, обов'язків і предметів відання органів виконавчої влади та їх

посадових, службових осіб, які забезпечують здійснення функ­цій і завдань виконавчої гілки влади.

КОМПЛЕКСНИЙ НАУКОВИЙ ПІДХІД — загальний метод дос­лідження державного управлін­ня, який, виходячи зі складності та неоднозначності у методоло­гічному плані феномену виконав­чої влади, дає можливість вийти за межі суто адміністративно-управлінської сфери і застосува­ти методи інших суспільно-гума­нітарних наук та наукових знань — політології, юридичної науки, менеджменту, історії, соціології, філософії, психології тощо. Це сприяє більш повному дослі­дженню предмета науки та суттє­вому підкріпленню методів управ­лінської науки арсеналом і результатами досліджень згада­них наук.

КОНКУРЕНТНА ПОЛІТИКА

(від лат. concurro — стикаюсь, конкурую) — економічний метод державного управління, який на сучасному етапі передбачає здій­снення комплексу заходів щодо формування ефективного конку­рентного середовища, зменшен­ня частки монопольного сектора в економіці, вдосконалення пра­вил конкуренції, впровадження сучасних методів державного регулювання діяльності суб'єк­тів природних монополій, змен-

шення частки монопольного сек­тора у внутрішньому валовому продукті, захисту і підтримки конкуренції, розвитку її інститу-ційного забезпечення.

КОНКУРС (від лат. concursus — збіг, зустріч, зіткнення) — різ­новид змагання за встановлени­ми правилами й у конкретні строки, що має на меті визначити найкращого серед осіб, які беруть у ньому участь, за певни­ми критеріями, залежно від сфери та виду їхньої діяльності. К. є соціально-правовим методом оцінювання ділових якостей пре­тендентів, в основі якого лежать демократичні принципи: об'єк­тивності, гласності, порівняльно-сті та змагальності. Професійні, моральні, психофізіологічні яко­сті претендентів вивчаються у певній послідовності за встанов­леними правилами, що дає змогу відібрати на конкретні посади найкращих. К. є також основним засобом реалізації громадяна­ми конституційного права на доступ до державної служби. Закріплення в законі конкурсно­го порядку заміщення посад дер­жавних службовців означає перехід від суто адміністратив­них принципів у доборі кадрів до демократичних. Прийняття на державну службу згідно зі ст. 15 Закону України "Про державну службу", в основному, здійсню­ється на конкурсній основі. Цей

принципово новий для України спосіб прийняття на державну службу є найбільш поширеним, оскільки питома вага державних службовців, посади яких замі­щаються на таких засадах, ста­новить понад 95 відсотків. Про­цедура проведення К. в Україні регламентована Порядком про­ведення К. на заміщення вакант­них посад державних службов­ців, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 р. № 169. Кон­курсний відбір на заміщення вакантних посад державних службовців широко використо­вується на державній службі, зокрема при прийнятті на дер­жавну службу на посади третьої — сьомої категорій, крім випад­ків, коли законами України встановлено інший порядок заміщення таких посад. К. про­водиться поетапно і складається з таких стадій: 1) публікація ого­лошення державного органу про проведення конкурсу в пресі або поширення його через інші засо­би масової інформації; 2) прийом документів від осіб, які бажають узяти участь у конкурсі, та їх попередній розгляд на відповід­ність встановленим вимогам; 3) проведення іспиту та відбір кан­дидатів. К. вважається таким, що відбувся, лише за наявності всіх елементів у сукупності й дотримання послідовності та строків їх реалізації.

КОНСТИТУЦІЙНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ — політи-ко-правова відповідальність, що застосовується до державних органів чи вищих посадових осіб держави за конституційні право­порушення і виявляється в особ­ливо негативних наслідках для суб'єкта конституційного право­порушення. Конституційне пра­вопорушення можна визначити як протиправні винні діяння органів влади або інших суб'єк­тів, які посягають на форму прав­ління, державний устрій та поря­док утворення органів держави, конституційні права громадян. Формами К.в. є: скасування або призупинення дії антиконститу-ційного (неконституційного) акта; усунення з поста в порядку імпічменту; офіційне визнання роботи державних органів, вищих посадових осіб незадо­вільною; дострокове припинення повноважень, розформування вищим органом державної влади підпорядкованого органу. Нас­лідком К.в. є відставка прем'єр-міністра, уряду, окремого міні­стра, імпічмент глави держави, розпуск парламенту.

КОНСТИТУЦІЙНИЙ КОНТРОЛЬ — перевірка консти-туційності нормативно-правових актів, дій органів публічної влади та офіційне нормативне тлумачення конституції та зако­нів. Об'єктами К.к. можуть бути

звичайні закони, поправки до конституції, міжнародні догово­ри, нормативні акти органів виконавчої влади, акти органів місцевого самоврядування, гро­мадських об'єднань. В Україні К.к. здійснює Конституційний Суд України — єдиний орган конституційної юрисдикції. Сформульовані Конституційним Судом пояснення змісту поло-Основного Закону та зако­нів є обов'язковими для виконан­ня всіма суб'єктами, незалежно від того, погоджуються вони з таким розумінням приписів від­повідних актів чи ні. Рішення Конституційного Суду України є остаточними і не підлягають оскарженню. Закони, інші пра­вові акти або їх окремі положен­ня, що визнані неконституційни­ми, втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконсти­туційність. Контрольні функції у сфері державного управління реалізуються Конституційним Судом при розгляді справ про конституційність актів вищого органу виконавчої влади — Кабі­нету Міністрів; розгляді консти­туційних подань; розгляді кон­ституційних звернень.

КОНСУЛЬТАНТ — держав­ний службовець патронатної служби, що здійснює наукову експертизу, консультації і своє­часне забезпечення керівника

необхідною інформацією з метою оперативного і якісного прийнят­тя управлінського рішення. К. також координують консульта­ційну роботу з проблем відповід­ної галузі чи сфери державного управління. Контролюють, оці­нюють і узагальнюють якість інформації, яка надається керів­никові, аналізують можливі соціально-економічні наслідки управлінських рішень.

КОНСУЛЬТАТИВНА РАДА З ПИТАНЬ СПІВРОБІТНИЦТВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ І КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ — консультативно-до-радчий орган, утворений для проведення політичних консуль­тацій та вироблення узгоджених рішень щодо реалізації держав­ної політики і законодавчого забезпечення політичної та соціально-економічної реформ. Основними завданнями К.р.п.с.В.Р.У.К.М.У. є: а) розроб­лення узгоджених пропозицій щодо реалізації державної полі­тики, забезпечення проведення демократичних виборів Прези­дента України, вирішення нагальних питань соціально-еко­номічного розвитку держави шляхом політичних консульта­цій; б) удосконалення механізмів взаємодії Верховної Ради Украї­ни і Кабінету Міністрів України, спрямованої на реалізацію зав­дань політичної реформи та

соціально-ринкової трансформа­ції економіки України та інших цілей, визначених Політичною угодою між коаліцією депутат­ських фракцій і депутатських груп у Верховній Раді України четвертого скликання і коаліцій­ним Кабінетом Міністрів Украї­ни про створення парламентсько-урядової коаліції; в) підвищення ефективності законотворчої

діяльності шляхом узгодження планів законодавчих ініціатив, прийняття системних і якісних актів законодавства, сприяння їх реалізації; г) вирішення інших актуальних питань, що мають важливе суспільно-політичне та соціально-економічне значення. К.р.п.с.В.Р.У.К.М.У. очолюють співголови, якими є Голова Вер­ховної Ради (за згодою) та Прем'єр-міністр України, а до її складу входять керівники депу­татських фракцій і груп та голо­ви політичних партій, що пред­ставлені у Верховній Раді Украї­ни та увійшли до коаліції депу­татських фракцій і депутатських груп у парламенті, Глава Адміні­страції Президента України, віце-прем'єр-міністри України, Керівник Апарату Верховної Ради України, Міністр Кабінету Міністрів України, Постійний представник Президента Украї­ни у Верховній Раді України, Міністр України у зв'язках з Вер­ховною Радою України, Постій­ний представник Кабінету Міні-

стрів України у Верховній Раді України. Персональний склад К.р.п.с.В.Р.У.К.М.У. затверджу­ється Кабінетом Міністрів Украї­ни з урахуванням пропозицій коаліції депутатських фракцій і депутатських груп у Верховній Раді України. Утворення К.р.п.с.В.Р.У.К.М.У. сприяє поглибленню співпраці та солі­дарної відповідальності парла­менту та уряду.

КОНСУЛЬТАЦІЇ З ГРОМАДСЬКІСТЮ — форма залучення громадян до участі в управлінні державними справа­ми, надання можливості для їх вільного доступу до інформації про діяльність органів виконав­чої влади, а також забезпечення гласності, відкритості та прозо­рості в діяльності цих органів. К.г. проводяться з питань, що стосуються суспільно-економіч­ного розвитку держави та життє­вих інтересів широких верств населення. В обов'язковому порядку проводяться К.г. щодо: проектів нормативно-правових актів, які стосуються прав, сво­бод і законних інтересів грома­дян; проектів державних і регіо­нальних програм економічного, соціального і культурного розвитку, рішень щодо ходу їх виконання; звітів головних роз­порядників коштів Державного бюджету України про витрачан­ня бюджетних коштів за мину-

лий рік; інформації про роботу Кабінету Міністрів України, цен­тральних і місцевих органів виконавчої влади. К.г. прово­дяться у формі публічного гро­мадського обговорення (безпосе­редня форма) (див. Публічне гро­мадське обговорення) та вивчен­ня громадської думки (опосеред­кована форма) (див. Вивчення громадської думки). Результати проведення К.г. ураховуються органом виконавчої влади під час прийняття остаточного рішення або в подальшій роботі. Для координації заходів, пов'язаних з проведенням консультацій з громадськістю та моніторингу врахування громадської думки, при органах виконавчої влади утворюються громадські ради, які діють на підставі положень, що затверджуються цими орга­нами (див. Громадські ради).

КОНТРАСИГНАТУРА (кон­трасигнація) (лат. contrasignatu-га — міністерський підпис, від contra — проти і signo — підпи­сую) — політико-правовий інсти­тут, що забезпечує гарантії від зловживань з боку глави держави і голови уряду, через процедуру підписання рішень глави держа­ви головою уряду та відповідним міністром, відповідальним за акт та його виконання, у випадках, передбачених конституцією. Конституція України передбачає К. актів Президента України,

виданих у межах тільки його окремих повноважень (ст. 106).

КОНТРОЛЬ ВИКОНАННЯ —

важлива складова діловодства, суттю якої є практична робота щодо здійснення поточного нагляду за станом виконання призначеними особами тих чи інших організаційно-розпоряд­чих документів. Контролю підля­гають зареєстровані документи, в яких встановлене певне завдан­ня. Здійснення безпосереднього контролю за виконанням доку­ментів в органах виконавчої влади покладається на спеціаль­но створені контрольні служби (див. Контрольна служба). Зав­данням контролю за виконанням документів є забезпечення своє­часного та якісного їх виконан­ня. Обов'язково контролюється виконання законів України, постанов Верховної Ради Украї­ни, указів, розпоряджень та доручень Президента України, постанов та розпоряджень Кабі­нету Міністрів України, запитів та звернень народних депутатів України. Відповідальність за виконання документа несуть особи, зазначені у розпорядчому документі (розпорядженні, рішенні, дорученні тощо), резо­люції керівника та безпосередні виконавці. Контроль за виконан­ням документів в установі перед­бачає: постановку документів (доручень) на контроль, форму-

вання картотеки контрольова­них документів; перевірку своє­часного доведення документів до виконавців; попередні перевірки і регулювання ходу виконання; облік і узагальнення результатів контролю за виконанням доку­ментів (доручень); інформування керівника про хід і підсумки виконання документів (дору­чень); повідомлення про хід і під­сумки виконання документів на оперативних, апаратних нара­дах, засіданнях колегіальних органів; зняття документів з кон­тролю; формування картотеки виконаних документів.

КОНТРОЛЬНА СЛУЖБА —

спеціально створений структур­ний підрозділ, що здійснює без­посередній контроль за виконан­ням документів в органах вико­навчої влади. До К.с. відносяться структурні підрозділи з контро­лю апарату міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, відділи контролю апарату обласних, Київської та Севасто­польської міських державних адміністрацій. К.с. утворюється керівником відповідного міні­стерства, іншого центрального органу виконавчої влади, голо­вою відповідної держадміністра­ції з метою здійснення контролю за виконанням законів України, актів та доручень Президента України, Кабінету Міністрів України, наказів та інших актів

центральних органів виконавчої влади і доручень керівництва центрального органу виконавчої влади, розпоряджень і доручень голови держадміністрації. К.с. підпорядковується керівнику органу виконавчої влади. Коор­динацію заходів із забезпечення контролю та перевірки виконан­ня актів та доручень Президента України, методичне забезпечен­ня діяльності К.с. здійснює Головне контрольне управління Адміністрації Президента Украї­ни, а щодо актів та доручень Уряду — Секретаріат Кабінету Міністрів України.

КОНТРОЛЬ У ДЕРЖАВНОМУ

УПРАВЛІННІ (від фр. controle — зустрічний, вторинний запис з метою перевірки першого) — 1) загальна функція державного управління, яка дає змогу порівня­ти фактичний стан у тій чи іншій галузі чи сфері державного управ­ління з вимогами, поставленими перед нею; виявити недоліки та помилки в роботі та попередити їх, оцінити відповідність здійснення інших управлінських функцій поставленим цілям (завданням); 2) процес забезпечення досягнення організацією своєї мети, що скла­дається зі встановлення критеріїв, визначення фактично досягнутих результатів і запровадження корективів у тому випадку, якщо досягнуті результати суттєво відрізняються від встановлених

критеріїв. За ознакою об'єктів кон­трольної діяльності К.д.у. буває: зовнішнім (див. Зовнішній кон­троль) і внутрішнім (див. Вну­трішній (адміністративний) контроль); за часовими параме­трами: попередній (див. Поперед­ній (превентивний) контроль), поточний (див. Поточний кон­троль) і кінцевий (див. Кінцевий (підсумковий) контроль).

КОНФЛІКТ ІНТЕРЕСІВ —

ситуація, коли державний служ­бовець має приватний інтерес, тобто переваги для нього або його родини, близьких родичів, друзів чи осіб та організацій, з якими він має або мав спільні ділові чи політичні інтереси, що впливає або може впливати на неупере-джене та об'єктивне виконання службових обов'язків.

КОНЦЕПЦІЯ (від лат. conceptio

— сприйняття) — документ, що розробляється державними орга­нами з метою визначення основ­них засад (напрямів, пріоритетів) реалізації державної політики у відповідній сфері, якою передба­чаються заходи із вирішення кон­кретної проблеми (напр., Концеп­ція адаптації інституту державної служби в Україні до стандартів Європейського Союзу).

КОНЦЕПЦІЯ БЮРОКРАТІЇ

— ідея, сформульована М.Вебе­ром на початку XX ст., розгляда-

ла бюрократію як деяку норма­тивну модель, ідеал, до якого мають прагнути організації.

КОНЦЕПЦІЯ ЛЮДСЬКИХ ВІДНОСИН — доктрина, що базується на визначальному впливі соціально-психологічних чинників у зростанні продуктив­ності праці, які подекуди є більш вагомими, ніж суто матеріальні стимули та високі технології. Засновники К.л.в. — учені Мері Паркер Фоллет (1868-1933) та Елтона Мейо (1880-1949).

КООРДИНАЦІЙНА РАДА З ПИТАНЬ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ — консультативно-до-радчий орган, створений з метою визначення шляхів, засобів і форм реалізації основних напря­мів державної політики у сфері державної служби, об'єднання всіх зусиль державних органів щодо підвищення ефективності державної служби, її реформу­вання згідно з вимогами Концеп­ції адміністративної реформи.

КООРДИНАЦІЯ (від ко... і лат. ordinatio — упорядкування) — метод управління, суттю якого є встановлення між суб'єктами і об'єктами державного управлін­ня горизонтальних зв'язків, тобто поєднання двох і більше однорівневих, з точки зору виз­наченого критерію дій, що забез-

печують досягнення запланова­ного результату. Координаційні відносини розрізняються за вида­ми: узгодження, предметно-тех­нологічна взаємодія, ієрархічна або складна взаємодія.

КОРПОРАТИВНІ ПРАВА ДЕРЖАВИ — право держави, частка якої визначається в статут­ному фонді господарського товари­ства, що включає право на управ­ління цим товариством, отриман­ня певної частки його прибутку (дивідендів), активів у разі ліквіда­ції відповідно до законодавства, а також інші права, передбачені законом та установчими докумен­тами. Залежно від ступеня корпо­ративного контролю держави за прийняттям рішень щодо діяльно­сті господарських товариств К.п.д. поділяються залежно від їх обсягу на такі, що забезпечують контроль держави над прийняттям рішень щодо діяльності господарських товариств (більш ніж 50 відсотків акцій), і такі, що неповною мірою забезпечують здійснення зазначе­ного контролю. До суб'єктів упра­вління К.п.д. відносяться: Кабінет Міністрів України, Фонд держав­ного майна, органи виконавчої влади, уповноважені Кабінетом Міністрів України управляти об'єктами державної власності, громадяни або юридичні особи, визначені за результатами конкур­су, з якими укладено договір дору­чення з управління К.п.д.

КОРУПЦІЯ (від лат. corruptio — підкуп, псування, занепад) — діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повно­важень для одержання мате­ріальних благ, послуг, пільг або інших переваг. Законодавство багатьох країн визначає К. як кримінальний злочин. Згідно із Законом України "Про боротьбу з корупцією" корупційними діяннями вважаються такі: а) незаконне одержання особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у зв'язку з виконанням таких функцій мате­ріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, у т. ч. прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою від їх фактичної (дійсної) варто­сті; б) одержання особою, уповно­важеною на виконання функцій держави, кредитів або позик, придбання цінних паперів, неру­хомості або іншого майна з вико­ристанням при цьому пільг чи переваг, не передбачених чинним законодавством.

КОШТОРИС ДОХОДІВ І ВИДАТКІВ — основний плано­вий документ, який підтверджує повноваження щодо отримання доходів та здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання організа-

цією своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відпо­відно до бюджетних призначень.

КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ — вид

юридичної відповідальності у державному управлінні, яка настає за так звані службові зло­чини, які за характером та про­явом порушень поділяються на три види: а) порушення повнова­жень: невиконання (неналежне виконання) повноважень (недба­лість, бездіяльність); б) переви­щення повноважень: вчинення службовою особою акту, на який вона не мала законної влади, вихід за межі такої або недотри­мання відомих форм, процедур (одноосібне вирішення справи, яка повинна вирішуватися коле­гіально, або вчинення дій, які ніхто не має права здійснювати чи дозволяти тощо); в) вчинення акту, що входить до повнова­жень, але з метою, яку не перед­бачає закон (зловживання вла­дою або службовим становищем, хабарництво, посадовий підлог).

КУЛЬТУРА УПРАВЛІННЯ —

діалектичне поєднання, сукуп­ність теоретичних та практичних положень, принципів, норм і цін­ностей, управлінська свідомість та мислення, переконання, громад­ський обов'язок, відповідальність, що мають загальний характер і стосуються певною мірою різних аспектів управлінської діяльності. Предмет К.у. — це різні методи розв'язання різноманітних органі­заційно-управлінських проблем (формулювання мети, аналіз проб­лем, що заважають її досягненню, діагностика управлінських рішень); технологічні, комуніка­тивні, організаційно-структурні (чисельність управлінського апа­рату, добір і розстановка кадрів) аспекти адміністрування.

КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ НАУКОВИЙ ПІДХІД — загаль­ний метод дослідження держав­ного управління, який дає можливість установити залеж­ність управлінської поведінки суб'єктів державного управління від рівня культури суспільства.

Л

ЛАНКА УПРАВЛІННЯ —

самостійний елемент структури управління, що здійснює одну чи декілька функцій управління, і наділений для цього певною ком­петенцією для їх реалізації, виз­наченою відповідальністю за виконання функцій та викори-

стання прав. До Л.у. відносять структурні підрозділи, а також окремих службовців, які викону­ють відповідні функції управлін­ня або їх частину. В основу утво­рення Л.у. покладено виконання відділом певної управлінської функції.

ЛІНІЙНИЙ КЕРІВНИК — без­посередній керівник, вказівки якого є обов'язковими до вико­нання підлеглими.