Конституційне визначення державної скарбниці

(9 стаття Конституції Пилипа Орлика (1710-1742)

Оскільки перед цим у Запорізькому Війську завжди бували генеральні підскарбії, які завідували військовим скарбом, млинами та всілякими належними до скарбу військового приходами та повинностями і ними з гетьманського відома керували, той тепер такий порядок установлюється загальним договором і неодмінно узаконюється, аби після звільнення, дасть Бог, Вітчизни нашої з московського ярма був обраний увагою гетьманською і з загального зволення генеральний підскарбій, людина значна і заслужена, маєтна й добросовісна, який мав би в своєму догляді військовий скарб, завідував млинами і всілякими військовими приходами і повертав їх на публічну військову потребу з відомом гетьманським, а не на свою приватну. А сам ясновельможний гетьман до військового скарбу й приходів, які до нього належать, не має належати і на свій персональний пожиток вживати, а задовольнятися своїми оброками та приходами, які кладуться на булаву та його гетьманську особу, а саме: індуктою, Гадяцьким полком, сотнею Шептаківською, добрами Почепівськими й Оболонськими та іншими витратами, які здавна ухвалено й постановлено на уряд гетьманський. А більше ясновельможний гетьман маєтностей, добр військових не має самовладно собі привласнювати та іншим, менш у війську заслуженим, а найбільш ченцям, попам, бездітним вдовам, урядникам посполитим і військовим дрібним слугам своїм гетьманським та особам приватним з уваги до них не роздавати. І не тільки до боку гетьманського має вибиратися поприсяженнй генеральний підскарбій для догляду військового скарбу і, де гетьманська резиденція утвердиться, там і залишається, але мають бути по два підскарби в кожному полку, так само поприсяжені, люди значні й маєтні за загальною полковника, військовою та посполитої старшини ухвалою, які б знали про полкові й городові приходи й посполиті побори — вони мали б щороку звітувати щодо свого завідування та управління. Ці полкові підскарбії повинні будуть, маючи реляцію до генерального підскарбія, знати про належні до військового скарбу приходи у своїх

полках, їх відбирати й віддавати до рук генерального підскарбія. А пани полковники так само не повинні мати інтересу до скарбів полкових, задовольняючись своїми приходами й добрами, які належать до полкового уряду.

У роки правління Малоросійських колегій (1722-1727 рр. і 1764-1782 рр.) було встановлено контроль над фінансами України. Інструкції регламентували збирання податків. Щомісяця, і кожну третину року у колегії подавали рапорти щодо зборів податків. У 1725 р. було відіслано до Росії податків на суму 244 255 крб.

Другу спробу реорганізувати українські фінанси зробив гетьман Д.Апостол (1727-1734 рр.). У 1728 р. у день коронації Петра І гетьман Д.Апостол подав петицію про повернення Україні колишніх прав та вольностей згідно з угодою 1654 р. Натомість одержав так звані "Решительньїе пункти", за якими гетьман не мав права вести дипломатичні переговори; генеральну старшину та полковників затверджував цар; для контролю за гетьманськими фінансами вводилися посади не одного, а відразу двох підскарбіїв - росіянина та українця, мито за товари, які ввозилися до України, мало йти у царську казну. Таким чином, державний скарб було передано під контроль російського уряду. Діяльність підскарбіїв регулювалася спеціальними інструкціями, які передбачали керівництво збиранням грошових та натуральних податків, витратами їх, контроль над підлеглими їм органами та фінансами магістратів. Підскарбії мали скарбові канцелярії та нову установу - "Щетну комісію".

Остання спроба відстояти фінансову автономію України була зроблена гетьманом К.Розумовським, проте успіху не мала. Царський указ від 1754 р. вимагав від гетьмана складати фінансові звіти російському уряду про прибутки та витрати Гетьманщини. Зі скасуванням гетьманства (1764 р.) фінансова система України була об'єднана з фінансовою системою імперії Романових.

Важким тягарем для України було безкоштовне утримання російської армії. Селяни і козаки збирали для армії гроші, продукти харчування, фураж. До 1707-1709 рр. збори були незначними, аз 1716 по 1783 роки збори стали постійним податком - так звані "консистентські дочки". З 1764 р. податок існував як грошовий -1 крб. з кожного двору.

Населення Гетьманщини виконувало державні "загальнонародні" повинності. Найпоширенішою повинністю було забезпечення селянами і міщанами підвод, коней, волів і погоничів для російської

ТІ

армії, перевезення пошти, провіанту. Усього збитки для України в роки російсько-турецької війни становили 12 млн. крб*.

У 1770 р. бюджетні надходження з України були складовою частиною загальнодержавних надходжень російської імперії.

Функціонування Української Гетьманської держави виявилось у запровадженні власного територіального поділу, створенні та діяльності органів публічної влади, введенні своєї податкової системи.

Основним органом публічної влади була Військова рада, яка вирішувала військові політичні, господарські правові та інші питання. Головою і правителем України був гетьман.

У визвольній війні гетьман Б. Хмельницький прагнув проводити самостійну фінансову політику, вважаючи її однією з основних ознак державності.

Фінансову сферу держави гетьман спочатку контролював особисто, а з 1654 р. була введена посада гетьманського підскарбія, який відповідав за стан фінансів козацького війська, розподіл натуральних та грошових податків, встановлювати мито, очолювати скарбову канцелярію.

Державні фінанси підпорядковувались гетьману, були невіддільні від його приватного господарства.

Державна скарбниця поповнювалась із чотирьох основних джерел: земельного фонду, прикордонного мита, доходів від промислів, торгівлі та податків.

Кошти державного скарбу за часів Б.Хмельницького витрачали на утримання гетьмана, послів, платню вищій військовій старшині й адміністрації, благодійні внески на церкву, державне будівництво.

Державний скарб не був відмежований від приватного скарбу гетьмана. Гетьман І. Брюховецький вважав за необхідне передати державні фінанси до Московського царського скарбу і відокремити державні фінанси від приватних гетьманських.

Гетьман П.Орлик уклав зі своїми виборцями та запорозькими козаками договір - "Конституцію права та вольності Війська Запорізького" (Бендерська Конституція), за якою військова скарбниця - державний скарб і фінанси в гетьманській державі відокремлювались від гетьманської і передавались у розпорядження генерального підскарбія.

Реорганізувати українські фінанси намагався гетьман Д. Апостол, але Петро І передав Державний скарб під контроль російського уряду.

Гетьман К. Розумовський також спробував відстояти фінансову автономію України, проте успіху не досяг. Зі скасуванням в Україні гетьманства фінансова система України була об'єднана з фінансовою системою імперіїРоманових.

Контрольні питання

від

1. Охарактеризуйте внутрішню організацію козацької держави?

2. Що було основним органом публічної влади?

3. Яке економічне становище було за часів Гетьманщини?

4. Охарактеризуйте економічну діяльність гетьмана Мазепи.

5. Внутрішня та зовнішня торгівля за часів Гетьманщини.

6. Що являла собою державна скарбниця Б.Хмельницького?

7. За рахунок яких джерел поповнювалась державна скарбниця?

8. Ким робились спроби відокремити державні фінанси
приватних?

9. Які правила встановлювала Конституція Пилипа Орлика?

 

10. У чому полягав контроль російського уряду за гетьманськими
фінансами?

11. Які економічні реформи запровадив гетьман Кирила Розумовський?

Завдання для самопідготовки

1. Побудуйте схему "Органи публічної влади в Гетьманській
державі".

2. Підготуйте доповідь на тему:

а) "Фінансова політика за доби Б.Хмельницького".

б) "Державна скарбниця в козацькій державі".

в) "Гетьман Пилип Орлик".

г) "Контроль російського уряду за прибутками та витратами
Гетьманщини".

 

" Лановик Б.Д,. Матисякевич З.М, Матейко Р.М. Економічна історія України і

світу. -К.:Вікар, 1999. 66

Тема 5. Становлення та розвиток казначейської системи Росії

Основні терміни земський збір, прикази, казенний приказ, казначей, податі,
і поняття. колегія, Камер-колегія, рентарія, казенні палати, Депар-

тамент державного казначейства, бюджетна реформа, грошо­вий обіг, державний розпис доходів і видатків, принцип єдиної каси, фінансова ревізія.

5.1. Казенний приказ -урядовий орган у Російській державі

Процес створення і становлення казначейської системи в Росії має багату і тривалу історію. Протягом останніх двох століть управління фінансами в Російській державі є самостійною галуззю державної адміністрації.

На початку XVI ст. на політичній карті Європи з'явилась велика держава - Росія. Населення її складало понад 6 млн. чоловік. XVI століття - це період правління Івана IV, який в 1.547 р. приймає титул царя. Іван IV свої зусилля зосередив на централізації та укріпленні самодержавної влади.

У роки правління Івана IV було створено урядовий гурт -"Вибрана рада", тобто неофіційний уряд Російської держави у 1547-1560 рр. "Вибрана рада" провела ряд реформ, що сприяли розвитку російської економіки. Наприклад, з ініціативи Вибраної ради в 1549 р. був створений перший Земський збір для рішення важливих питань державної політики. Рішенням Вибраної ради були створені перші органи центрального державного управління - прикази.

Російський історик С.М. Соловйов зазначав, що "Приказьі єсть одно из самьіх вьіпуклнх, самьіх характеристических явлений древней России, Московского государства. Времени происхождения зтого учреждения нельзя определить вследствие самой простоти его. Государь одному из своих приближенньїх приказьівает ведать постоянно одно какое-нибудь дело или несколько дел, однородньїх или совершенно разнородньїх, придает ему в помощь другого или двух; для письмоводства необходимо являлись дьяки, подьячие, и образовивался приказ. Так как приказ имел свои расходи, то для покрьітия их приписьівались к нему в ведение города или известньїе разрядьі податних людей, с которьіх он собирал подати. С развитием

государственнои деятельности каждое новое дело вело к учреждению нового приказа, и число приказов увеличивалось все более и более".*

До приказів, які відали господарством великого володаря, дворів царських належали: Казенний; Ситенний; Кормовий; Хлібний; Житній; Конюшенний.

Казенний приказ - це урядовий орган у Російській державі, що займався наповненням та збереженням царської казни.

Очолював приказ Казенного двору скарбник. У ХУ-ХУПст. скарбнику давався придворний і думний чин. Йому допомагали два дяки. Скарбник займався стягненням митних зборів і оброків, справами про холопство, володів правом суду, зокрема над платниками мита, брав участь у переговорах з іноземними представниками. На початку XVII ст. доходи і справи про холопство були вилучені з відання скарбників. Пізніше скарбники керували місцевими казначействами і прибутково-витратними касами.

У приказі казенного двору, відзначав С.М. Соловйов,"...сложена казна царская, сосудьт золотьіе и серебряньїе. и множество всякого рода дорогих материй, всякая долговая казна, из которой берут на разнне надобности особам царского дома и на жалованья всякого чину людям; государь жалует платьем приближенньїх к себе людей и вообще непосредственно ему служаших, дарит знаменитих людей шубами бархатними, золотими и атласними на соболях.

Кроме знатних людей, с Казенного же двора видаются ежегодно сукна, камки и тафти по портищу дворянам, стряпчим, жильцам, конюхам, сокольникам, певчим, истопникам, царициним мастерицам, швеям видаются бархатнне вершки и соболи на шапки, киндяки на подкладку, сафьян на сапоги, с Казенного же двора отпускаются ежегодно сукна стрельцам, отпускаются сукна, соболи и шелковне материн донским козакам. Но великий государь благочестив, не может он забить духовенство: и, действительно, на Казенний двор беспрестанно являются священники, дьяконн, дьячки и пономари московских и городових соборних и простих царских церквей за государевьш жалованием, за сукнами: иннм давшій ежегодно, другим раз в несколько лет, как повелось. Больше 18 000 духовенства перебнвает на Казенном дворе за сукнами. Дачи с Казенного двора на ограничивались одним русским духовенством: в Москве всегда можно било встретить греческих монахов, архиереев, архимандритов и простих чернецов, которне приехали за милостинею; у них царские жалованнне грамоти, в которьіх

 

68

' Соловьев С.М.: Соч. - Т 13. -М: Мьісль, 1991. - С. 72.

означено, в какой срок имеют они право приезжать в Москву за сбором на церковное строение: Казенний двор снабжает их сосудами,

парчами, бархатами.

Откуда же берутся деньги на все зто? Про то знает Приказ Большого дворца. В нем сидит боярин и дворецкий, да окольничий, да думньїй дворянин, да два или три дьяка: ведомн в нем больше 40 городов, собираются подати с посадских людей, с таможен, откупов и со всяких угодий; кроме 40 городов ведомьі еще 8 слобод московских: котельники, оловянишники, кузнецьі, плотники, рьібники, шатерники, горшечники, печники, кирпичники. Собирает приказ всех денег со 120 000 рублей в год, и идут зти деньги на все дворцовие расходьі.

Постоянное увеличение государственньїх потребностей в Московском государстве требовало увеличения финансовьіх средств для их удовлетворения. Как же поступало московское правительство в зтом случае? Очень просто и, естественно, по понятиям времени: явится новая потребность, новий расход - оно налагает новую подать; отсюда зто накопление разного рода податей, которне наконец начали затруднять финансовьіе отправления древний России. Так явились пищальние деньги, которьіх с новгородского посада, пригородков, рядков и погостов сходило 5236 рублей. Мьі видели, что ближайшие к месту воєнних дєйствий области должньї бьіли виставлять на войну посошннх людей; но отдаленньїе области платили посошньїе деньги - по два рубля с человека. Для продовольствия войска с земель, находящихся в частном владении, белих собирался так назнваемьій бепьш корм; с московской сохи — по

43 алтьша без двух денег.

Кроме дани, источником дохода для правительства служили оброки: в 1543 году волгоградские писцьі, по слову великого князя, отдали на оброк кирилловскому игумену две великокняжеские пустоши черньїе, потому что зти пустоши находятся между монастьірских деревень, а от великокняжеских деревень отошли; с зтих пустошей, сказано в грамоте, великому князю не надобньї ни дань, ни посошная служба, ни наместничьи кормьі, ни тиунские, ни праветчиковские, ни доводчиковские пошлиньї, и с черньїми людьми они не тянут ни во что; а дает монастнрь с зтих пустошей великому князю оброк ежегодно по десяти алтьін. Отдавались на оброк пашни, сенокосн, леса, реки, мельницн, огородьі; отдавались зти статьи на оброк из наддачи тому, кто наддавал против оброчной ценьї, платимой прежним содержателем. Правительство спешило пользо-ваться наместничьими доходами в то время, когда старьій наместник внезжал из города, а новий еще бьіл не назначен. Так, в 1555 году,

когда наместник князь Палецкий вьіехал из Новгорода, царь писал дьякам: "Сей час же вьіберите из городничих или из решеточннх приказчиков сина боярского доброго, кому пригоже и можно верить, и велите ему ту половину Новгорода, наместничьи и его пошлинньїх людей всякне доходи ведать на меня и приведите его к присяге, и надзирайте над ним, чтоб нашим доходам истери не било".*

Виділення царської казни в особливий приказ надавало їй значення державної казни, але роль казначейського приказу в фінансовому житті держави була обмежена. Це пояснюється тим, що численні прикази, як правило, самі зберігали кошти, які вони збирали. В 1700 р. казначейський приказ ввійшов до складу наказу Великого двору, який відповідав за господарство царя.

На початку XVII ст. державною казною, що забезпечувала загальні видатки, в Росії управляли фінансові та інші прикази. Вище приказів стояв цар з Боярською думою, нижче — все місцеве управління. Необхідно відзначити, що в цій системі організації фінан­сів велику роль відігравали ділові якості керівника, який відповідав за конкретну справу, його відносини з царем.

Таким чином, існування приказів було характерною рисою системи управління у Московській Русі. Така система управління заснована на системі доручення тій чи іншій особі вести різні справи. Ці справи передавались з одного приказу до іншого, що також призводило до зосередження управління самими різними галузями в руках однієї особи, а це в свою чергу вело до свавілля з боку чиновників.

5.2. Управління фінансами за часів Петра І

Ідея замінити систему особистих доручень системою державних установ, які б суттєво відрізнялися від приказів як за своїм складом, так і за способом рішення справ, належала Петру І, під час правління якого значних змін зазнала і система управління фінансами. Свою реформаторську діяльність Петро І розпочав з укріплення і центра­лізації системи державного управління, яка одержала назву абсолют­ної монархії. Цар мав повну законодавчу, виконавчу, судову і духовну владу.

Опорою влади став державний бюрократичний апарат, який повністю залежав від володаря і був йому підпорядкований. Струк-

^: Соловьев С.М.: Соч. - Т 13. -М.: Ммсль, 1991. - С. 22, 29.

тура системи державного управління зазнала ряд послідовних перетворень - спочатку Боярська дума стала Ближньою канцелярією, потім - Урядовим сенатом (1711 р.). Сенат нараховував 9 членів, які призначались царем особисто відповідно до їхніх ділових якостей. Сенат займався наповненням державного бюджету, здійснював нагляд за державним апаратом, в його віданні було затвердження нових податків та монетна справа. Тобто, це був перший колективний орган управління фінансами. Сенат був підконтрольний генерал-прокурору і обер-прокурору, які знаходились у безпосередньому підпорядкуванні імператору.

Прикази, які діяли до цього, були замінені колегіями. У 1721 р. їх було 12 і половина з них мала фінансово-економічний характер. Кожній колегії відводилась конкретна сфера державної діяльності.

Створюючи колегії, Петро І прагнув виділити крупні групи справ та доручити кожну з них особливій вищій державній установі. Головною ідеєю створення колегії було колегіальне прийняття як управлінських рішень, так і рішень за результатами обговорення будь-якої справи. Кожний член колегії мав право голосу.

Петро І зробив значний крок до більш раціонального розме­жування окремих галузей управління. Справа в тому; що прикази в московській державі організовувалися іноді без особливої на те потреби. Крім того, справи якими займався окремий приказ, були настільки різноманітними та різнохарактерними, що це призводило до плутанини та уповільнення їх вирішення.

Першочергово Петро І виділив управління військовими справами та іноземними відносинами. Для цього були створені Колегія іноземних справ, Військова колегія та Адміралтейств-колегія. Згодом ці три колегії набули більш високого рангу порівняно з іншими, іноді їх навіть називали "державними". Крім того, особливе місце посідали Камер-колегії, Мануфактур-колегії, Берг-колегії Комерц-колегії та Штатс-контори. Коло їх завдань було окреслене вирішенням найважливіших питань того часу, а саме управлінням фінансами, управління справами, пов'язаними з розвитком промисловості, торгівлі та взагалі господарства. Передбачалося, що всі ці п'ять установ будуть не тільки доповнювати одна одну, але й колегіально вирішувати найбільш складні питання.

Камер-колегія повинна була збирати доходи, а також шукати додаткові джерела надходження грошових коштів до казни держави. Штатс-контора (спочатку мала назву Штатс-контор-колегія) розпоряжалась державними коштами.