Розділ 3.7 ЗВ'ЯЗКИ 3 ГРОМАДСЬКІСТЮ В СИСТЕМІ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНУ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Розділ 3.7 ЗВ'ЯЗКИ 3 ГРОМАДСЬКІСТЮ В СИСТЕМІ УПРАВЛІНСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНУ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ



Зв'язки з громадськістю— «паблік рилейшнз» (від англ. public relations — відносини з публікою, зв'язок з громадськістю) — одна із конкретних функцій управління, яка сприяє встановленню та підтриманню спілкування для виявлення спільних інтересів та досягнення взаєморозуміння й співробітництва між організацією і громадськістю. Паблік рилейшнз (ПР) сьогодні сприймається як важливий елемент ділових відносин усіх сфер повсякденного життя.

Мета ПР органу державної влади — встановлення двостороннього спілкування для виявлення спільних інтересів та досягнення взаєморозуміння між громадянами та державною владою, що засноване на природі, знанні та повній інфор-мованості. Батьківщиною ПР вважаються США, і за останні 60 років ця діяльність знайшла своє визнання в багатьох країнах світу. В Україні цей термін почав входити в практику управління з кінця 80-х років XX століття.

У наш час термін public relations включає в себе такі основні напрямки: 1) суспільна думка; 2) суспільні відносини; 3) урядові відносини; 4) життя спільноти; 5) промислові відносини; 6) фінансові відносини; 7) міжнародні відносини; 8) споживчі відносини; 9) дослідження і статистика; 10) засоби масової інформації (ЗМІ).

Згідно з новим міжнародним словником Уебстера (Webster New International Dictionary) ПР — це сприяння встановленню взаєморозуміння і доброзичливості між особою, організацією та іншими людьми, групами людей або суспільством у цілому за допомогою розповсюдження роз'яснювального матеріалу, розвитку обміну (інформацією) та оцінки реакції суспільства.

В основі ПР лежить теорія спілкування. Недолік спілкування породжує безліч випадків непорозуміння, і тому поліпшення каналів спілкування, розробка нових засобів створення двостороннього потоку інформації і порозуміння є головними завданнями будь-якої програми ПР. Недоліками спілкування пояснюються багато труднощів у державному управлінні. Керівники державних установ та державні службовці постійно чують заклики та вимоги оперативніше та регулярніше інформувати громадян і громадськість. У цій сфері, як підкреслюють спеціалісти, можна багато чого досягти за допомогою методів ПР.

Якщо розглядати ПР як функцію управління, то для системи державного управління об'єктом управління ПР буде громадськість в особі громадян, виборців, партій, громадських організацій, корпорацій та ін. Суб'єктом цих відносин виступають державні органи та органи місцевого самоврядування. Без добрих ПР, підкреслює Сем Блек1, не може ефективно діяти і демократія, яка визначається як уряд народу, обраний народом й існуючий для народу. Виборці повинні знати, як він працює, мати інформацію про прийняті від їх імені рішення, бути обізнаними, щоб повністю використовувати можливості та послуги, що надаються їм. ПР мають допомогти громадянам знати про їхні права та обов'язки за

будь-якого уряду. Це вимагається як від місцевих органів управління, так і від центрального уряду.

У чинному законодавстві України правові аспекти ПР регулюються, зокрема, такими нормативними актами: Конституцією України, прийнятою на п'ятій сесії Верховної Ради 28 червня 1996 p.; Законом України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», запровадженим у дію Постановою Верховної Ради № 2783-12 від 16 листопада 1992 р. зі змінами, внесеними згідно із Законом № 3582-12 від 11 листопада 1993 p.; Законом України «Про інформацію», прийнятим 2 жовтня 1992 p., № 2557-ХП; Законом України «Про науково-технічну інформацію», прийнятим 25 червня 1993 p., № 3322-ХІІ; Законом України «Про захист інформації в автоматизованих системах», введеним у дію Постановою Верховної Ради № 81/94-ВР від 5 серпня 1994 p.; Законом України «Про інформаційні агентства», введеним у дію Постановою Верховної Ради № 74 а/95-ВР від 28 лютого 1995 p. (BBP. — 1995. — № 13), ст. 84; Законом України «Про телебачення та радіомовлення», прийнятим Верховною Радою 21 грудня 1993 p., № 3759-ХП.

Паблік рилейшнз спирається на певні методи — сукупність прийомів, засобів та інструментів, за допомогою яких суб'єкт управління взаємодіє з громадськістю. До загальноприйнятих методів ПР можна віднести: взаємодію з засобами масової інформації, використання друкованого слова; фотографії; виставки та ярмарки; кіно; аудіовізуальні засоби; використання усної мови; рекламу «престижу»; вивчення громадської думки; конференції; гостинність тощо.

Здійснення паблік рилейшнз на практиці поділяється на три групи дій: 1) активні дії стосовно досягнення доброзичливості; 2) збереження репутації (виявити традиції організації, які можуть зашкодити громадській думці, і відмовитись від них); 3) внутрішні відносини (використання прийомів, зорієнтованих на створення у співробітників почуття відповідальності та зацікавленості у справах адміністрації).

У державній установі ПР здійснюється двома шляхами: через створення відділів або управлінь зв'язків з громадськістю або через залучення консультантів з ПР. Часто використовують і те, і інше.

В Україні поки що практично немає консультативних агентств у галузі ПР, а також ще не у всіх органах державної влади (зокрема на рівні районних адміністрацій) створено власні служби зв'язків з громадськістю. Досвід західних країн та специфіка діяльності органів державної виконавчої влади й місцевого самоврядування, які повинні проводити постійні кампанії зі зв'язків з громадськістю, свідчить про доцільність створення в державних органах власних служб паблік ри-лейшнз. Цілі й завдання цих служб в органах державної виконавчої влади та місцевого самоврядування мають полягати в постійному інформуванні громадськості про політику державного органу і його повсякденну діяльність; наданні громадськості можливості виголошувати свою думку про нові важливі проекти і плани до прийняття остаточних рішень; здійсненні просвітницької роботи серед громадськості про діяльність державних органів та системи місцевого самоврядування, інформувати людей про їх права та обов'язки; розвитку в населення почуття громадянської гордості.

Найбільш важливим аспектом ПР завжди залишається особистий контакт членів і співпрацівників місцевого органу влади з громадськістю, яка їх обрала і якій вони зараз служать. Якщо відвідувача, що прийшов зі своєю проблемою, прийняли погано та неуважно, ніякі подальші зусилля вже не зможуть згладити неприємного враження. Тому місцева влада має бачити основне завдання своїх зв'язків з громадськістю в тому, щоб докласти максимальні зусилля для встановлення дружніх відносин між співпрацівниками апарату органу та відвідувачами. Усі види контактів: особисті, листування, спілкування по телефону, — мають бути чемними та непримусо-вими. Коли відвідувач приходить до державної установи, він повинен легко знайти потрібний йому відділ або службу. Однак будівлі, в яких знаходяться державні установи, часто спроектовані так, що не дають можливості розташувати різні відділи та служби в певній логічній послідовності. Тому дуже важливо розмістити всередині споруди відповідні вказівки.

Основними функціями відділу ПР при органах державної виконавчої влади та місцевого самоврядування є зв'язки із засобами масової інформації; зв'язки з місцевим населенням; взаємозв'язки з інформаційними центрами; створення та підтримання узагальненого іміджу органу державної влади або органу місцевого самоврядування; організація виставок; організація зборів і лекцій; робота на підвищення ролі й авторитету органу державного управління.

Зростання міжнародних зв'язків за допомогою супутників зробило ідею взаємозалежного світу об'єктивною реальністю. Сьогодні можна в прямому ефірі спостерігати за політичними подіями або стихійними лихами, що відбуваються в різних точках планети. В галузі міжнародних ПР необхідно звертати особливу увагу на важливість різних тенденцій і прогнозування наслідків їх розвитку. Іноді це називають «вивченням обставин» або «оперативним дослідженням».

Основними завданнями служби ПР у державних органах на міжнародному ринку мають бути: поліпшення взаєморозуміння між регіоном, який координує відповідний державний орган, і тими закордонними регіонами, з якими регіон вступає в контакт; створення «суспільного обличчя» державному органу; розробка заходів, скерованих на виявлення та ліквідацію чуток чи інших джерел непорозуміння; поширення сфери впливу державних організацій засобами відповідної реклами, виставками, відео- і кінопоказами; здійснення будь-яких дій, спрямованих на поліпшення контактів між людьми або організаціями.

Для виконання цих завдань слід створювати розгалужену систему, в яку будуть входити служби ПР, створені при державних органах влади, відділи зовнішніх зв'язків, а також консультанти з ПР, які працюють в єдиній міжнародній системі великих та малих консультативних фірм.

Більшість консультативних фірм, що працюють на міжнародному рівні, мають представників (які займають високе становище) у Міжнародній асоціації ПР, що дає їм можливість отримувати надійну інформацію в цій галузі.

При роботі з закордонними консультативними фірмами представники служби ПР органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування мають взяти до уваги те, що в наш час конкуренція досягла такої гостроти, коли вже недостатньо просто постачати товари на ринок вчасно. Велика роль в успішному здійсненні комерційної політики належить прямій споживчій рекламі товарів та послуг, ефект від якої рямо пропорційний ступеневі впливу на думку покупців у певному регіоні. Тому основною метою ПР у сфері закордонної діяльності є захист та підвищення репутації експортних товарів та послуг як всієї країни, так і окремої компанії або галузі. Загальна рекламна підтримка українських товарів за кордоном є обов'язком уряду України і всіх органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування.

Теорія в галузі ПР у різних країнах одна й та ж, а практичне їх застосування далеко не однакове, тому що вони переважно залежать від економічних факторів, ділових традицій, мови, культури і релігії.

Практикум

На основі аналізу конкретної ситуації, яка стосується однієї з організацій (органу державної виконавчої влади або місцевого самоврядування), виконайте такі завдання.

1. Сформулюйте місію органу виконавчої влади або місцевого самоврядування (далі — «організації»), базуючись на інтересах, сподіваннях та цінностях виборців (населення) регіону.

2. Визначте компоненти факторів зовнішнього оточення організації.

3. Виявіть зв'язки між виборцями (населенням) та організацією.

4. Визначте складові системи менеджменту організації.

5. Побудуйте дерево цілей організації.

6. Розробіть модель управління за цілями організації.

7. Дайте аналіз навколишнього середовища організації.

8. Сформулюйте реальну стратегію організації.

9. Побудуйте організаційну структуру, яка спроможна реалізувати стратегію організації.

10. Дайте оцінку наявної організаційної структури, в тому числі на основі функціонального аналізу та елементів конт-ролінгу.

11. Розробіть модель організаційно-регламентаційного забезпечення організації (оргпроектування).

12. Розробіть модель інформаційного і комунікаційного забезпечення організації та її зв'язків з громадськістю.


 

СЛОВНИК

Бюрократизм— ненормальність, хвороба системи управління, панування канцелярії, формалістики, домінування букви інструкції наказу над суттю справи.

Бюрократія(бюрократия, bureacracy) (з фр. bureau — канцелярія, зелене сукно, яким покривають стіл посадових осіб державних канцелярій, і гр. cratos — влада, панування, буквально — панування апарату управління) — система управління, в якій влада належить адміністрації чиновників.

Виконавча влада(исполнительная власть, executive (administrative) power) — влада, що забезпечує безпосереднє управління державними справами.

Виконання посадових обов'язків державним службовцем— систематична правовиконавча і правозастосовна діяльність державного службовця з виконання посадових функцій і повноважень, що встановлені як обов'язкові для регулярного виконання.

Відносини місцевих державних адміністрацій(отношения местных государственных администраций, relations of local public administrations) — складова державно-управлінських відносин, які виникають між органами державної влади у вертикальній та горизонтальній проекціях.

Відповідальність державних службовців— встановлена законодавством України відповідальність державного службовця за свої вчинки і дії. Відповідно до законодавства і залежно від характеру правопорушення (провини) може бути дисциплінарною, адміністративною, цивільно-правовою та кримінальною.

Владоздійснення — функція органів державної влади, що здійснюється ними стосовно громадян держави, громадянського суспільства шляхом правозастосування та інших форм адміністративної практики у формі забезпечення виконання норм законів, реалізації цілей, завдань і функцій держави.

Демократизація державного апарату— залучення громадян до реалізації своїх прав щодо управління державними справами та здійснення публічно-правового контролю за виконанням завдань, функцій і повноважень органів державної влади з метою забезпечення законності, політичної, соціальної та економічної ефективності їх діяльності, запобігання бюрократизму, протекціоналізму і корупції.

Державне управління— цілеспрямований організаційний та регулюючий вплив держави на стан і розвиток суспільних процесів, свідомість, поведінку та діяльність особи і громадянина з метою досягнення цілей та реалізації функцій держави, відображених у Конституції та законодавчих актах, шляхом запровадження державної політики, виробленої політичною системою та законодавчо закріпленої, через діяльність органів державної влади, наділених необхідною компетенцією.

Державний апарат— публічно-правова інституційна система органів державної влади, їх підрозділів і посад, віднесених до державної служби.

Демократія(демократия, democracy) (з гр. demos — народ і cratos — влада, народовладдя) — тип політичної системи і соціальної організації суспільства, форма укладу будь-якої організації, яка ґрунтується на рівноправності її членів, періодичній виборності та звітності органів управління, прийнятті рішень за принципом більшості (партійна, профспілкова, виробнича демократія); один із політичних режимів; форма організації держави, політичної системи і влади, коли всі громадяни беруть участь в управлінні.

Державна влада— політико-правове явище, сутність якого полягає в тому, що виражаючи хоча б формально волю всіх громадян держави, вона (влада) здійснює спрямовуючий, організуючий, регулюючий вплив на суспільство.

Державні комітети(державні служби) (государственные комитеты (государственные службы), public committees (public departments)) — центральні органи виконавчої влади, діяльність яких спрямовує і координує Прем'єр-міністр або один із віце-прем'єр-міністрів.

Дисциплінарна відповідальність державних службовців— відповідальність, яка здійснюється у формі дисциплінарних стягнень, що накладаються за невиконання або виконання неналежним чином державним службовцем покладених на нього обов'язків, у формі зауваження, догани, суворої догани, попередження про неповну службову відповідальність, звільнення.

Ефективність управління(эффективность управления, administration effectiveness) (від лат. effectivus — досягаючий певного ефекту, необхідного результату) — це результат, зіставлений із витратами на його досягнення або з цілями.

Загальна соціальна ефективність(общая социальная эффективность, general social effectiveness) державного управління — ефективність, що розкриває результати функціонування системи, тобто сукупності суб'єкта і керованих об'єктів державного управління, має комплексний характер.

Зв'язки з громадськістю(связи с общественностью, public relations) — «паблік рилейшнз» (від англ. public relations — відносини з публікою, зв'язок з громадськістю) — одна із функцій управління, яка сприяє встановленню та підтриманню спілкування, взаєморозуміння та співробітництва між організацією і громадськістю.

Інформаційне забезпечення діяльності органів державної влади— збирання, отримання, опрацювання та аналіз інформації, потрібної для здійснення державно-управлінської діяльності.

Кабінет Міністрів(Уряд) (Кабинет Министров (Правительство), Cabinet of Ministers (Government) — вищий орган у системі виконавчої влади; колегіальний орган, який спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади.

Компетенція органу державної влади— це владні повноваження органу, той чи інший обсяг державної діяльності, покладений на певний орган, або коло передбачених правовим актом питань, яке може вирішувати цей орган, сукупність функцій та повноважень органу з усіх встановлених для нього предметів ведення.

Комунальна власність(коммунальная собственность, municipal property) — самостійна форма власності, яка за Конституцією України є власністю територіальної громади (у зарубіжній практиці «муніципальна власність», яка розглядається як одна з форм корпоративної (колективної) власності, що перебуває в користуванні, володінні й розпорядженні територіальних колективів та їхніх виборних органів місцевого самоврядування)).

Комунікація(коммуникация, communications, від лат. cummunicare — роблю загальним, зв'язую, спілкуюсь) — змістовний аспект соціальної взаємодії; акт або процес взаємодії між двома чи більше соціальними об'єктами шляхом безпосереднього спілкування й обміну інформацією з використанням відповідних засобів.

Контроль у державному управлінні(контроль в государственном управлении, public administration control) — одна із найважливіших функцій державної влади та управління, яка дає змогу порівняти фактичний стан у тій чи іншій галузі з вимогами, поставленими перед нею; виявити недоліки та помилки в роботі й попередити їх, оцінити відповідність здійснення інших функцій управління завданням, що поставлені перед ним.

Лобізм(лоббизм, lobby) (з англ. — кулуари) — діяльність соціальних груп, які відстоюють свої інтереси, тиск груп на органи законодавчої і виконавчої влади.

Менеджмент(за Оксфордським словником англійської мови) — це спосіб, манера спілкування з людьми; влада та мистецтво управління; уміння особливого роду й адміністративні навики; орган управління, адміністративна одиниця; інтеграційний процес, за допомогою якого професійно підготовлені спеціалісти формують організації і управляють ними шляхом постановки цілей і розробки способів їх досягнення.

Методи управлінської діяльності— це способи і прийоми аналізу та оцінки управлінських ситуацій, використання правових і організаційних форм, впливу на свідомість і поведінку людей у керованих суспільних процесах, відносинах і зв'язках.

Міністерство(министерство, ministry) (від лат. ministro, що означає керую, служу) — центральний орган виконавчої влади, який здійснює державне управління в певній галузі чи сфері життя.

Місцеве самоврядування(местное самоуправление, local self-administration) — право та реальна здатність територіальної громади — жителів села чи добровільного об'єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста — самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення у межах Конституції і законів.

Місцеві (територіальні) органи (підрозділи) міністерств та інших ЦОВВ— державні органи, які утворюються відповідними ЦОВВ для реалізації їх функцій та повноважень на місцевому територіальному рівні, тобто в областях або районах.

Місцеві державні адміністрації(местные государственные администрации, local public administrations) — ланка виконавчої влади в областях, районах, містах Києві та Севастополі, здійснюють її на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізують повноваження, делеговані їм відповідними радами.

Об'єкти управлінської діяльності органів виконавчої влади— це суспільні відносини, види діяльності І соціальні ролі, які безпосередньо пов'язані з відтворенням матеріальних і духовних продуктів та соціальних умов життєдіяльності людей.

Орган державної влади(государственный орган, public institution) — орган, пов'язаний із формуванням і реалізацією державно-управлінських впливів; є одиничною структурою влади, формально створеною державою для здійснення закріплених за нею їїцілей і функцій.

Організаційна структура державного органу(организационная структура государственного органа, state board organization structure) (від лат. structure — будова, розташування, порядок) — сукупність структурних елементів (підрозділів посадових осіб тощо) та взаємовідносин між цими структурними елементами.

Організаційна структура державного управління— це компонент системи державного управління, зумовлений її суспільно-політичною природою, соціально-функціональною роллю, цілями і змістом, який об'єднує в собі певну сукупність державних організацій, їх персонал, матеріальні та інформаційні ресурси, що виділяються і витрачаються суспільством на формування та реалізацію державно-управлінських впливів і підтримання життєздатності самого суб'єкта управління.

Організація органу управління— структурне упорядкування (сукупність структурних елементів і взаємовідносин між цими структурними елементами), цілеспрямоване управління як менеджмент; виконавча робота (як комбінація основних елементів), яка стосується конкретної ситуації (завдання, організація структури, організація процесів — структури + люди + техніка).

Організація як процес(организация как процесе, organization as a process) — систематична координація завдань, формальних взаємовідносин людей, що їх виконують.

Повноваження органу виконавчої влади(полномочия органа исполнительной власти, authorities of executive power institution) — закріплені за ним права і обов'язки.

Посадові обов'язки— встановлені для обов'язкового регулярного виконання функцій і повноважень відповідно до посади в органі державної влади чи місцевого самоврядування.

Правокомунальної власності(право коммунальной собственности, municipal property right) — визнане законом право, яке закріплює абсолютну належність комунального майна власнику та визначає його права й обов'язки щодо цього майна.

Президент(президент, president) (від лат. presidens — «той, що сидить спереду») у президентських республіках — глава держави і глава виконавчої влади, в республіках парламентського типу — глава держави, але не уряду, в республіках змішаного типу — глава держави, але з великими юридичними і реальними повноваженнями керівництва урядом.

Представницькі органи місцевого самоврядування(представительские органы местного самоуправления, local self-administration representative boards) — сільські, селищні й міські ради, які складаються із депутатів, обраних жителями сіл, селищ, міст.

Принципи державного управління— це закономірності, відносини, взаємозв'язки, керівні засади, на яких ґрунтуються його організація та здійснення і які можуть бути сформульовані в певні правила.

Повноваження— це конкретні права, що характеризуються правом іобов'язком здійснювати певні посадові обов'язки та наявністю адміністративних функцій, які дають змогу здійснювати завдання органу державної влади.

Повноваження органу державної влади— складова компетенції органу, встановлена для нього законом відповідно до Конституції України та яка забезпечує реалізацію відповідних функцій стосовно конкретних об'єктів юрисдикції (предметів відання).

Професіоналізм державної служби— це перш за все здатність державного службовця, колективу державних службовців визначати з урахуванням умов і реальних можливостей найбільш ефективні шляхи та способи реалізації поставлених перед ними цілей та завдань у межах нормативно визначених повноважень.

Процедура прийняття управлінського рішення(процедура принятия управленческого решения, managerial decision-making procedure) — складова загального процесу його підготовки, прийняття і реалізації, який передбачає певні етапи і стадії: вибір мети, збір і аналіз інформації про завдання, яке підлягає вирішенню; визначення, прогнозування ситуації і виявлення проблем; генерування варіантів можливих управлінських рішень; формування критеріїв і вибір ефективних варіантів управлінських рішень.

Система державного управління(система государственного управлення, public administration system) — система, що охоплює суб'єкти управління (управляючу систему) — взаємодію (управлінську діяльність / процес) — суспільну систему (об'єкти управління), тобто сфери і галузі суспільного життя.

Система керівництва(система руководства, management system) — складова форма організації, яка включає три елементи: 1) функції керівництва (постановка цілей, планування, прийняття рішень, організація, реалізація, контроль); 2) стиль керівництва (директивний, коопераційний); 3) засоби керівництва (делегування, інструкції, прийоми менеджменту, система стимулів тощо).

Ситуаційне управління(ситуативное управление, case management) — прийняття управлінським персоналом рішень у ситуації, яка реально склалась або складається.

Стадії управлінської діяльності(стадии управленческой деятельности, managerial decision-making procedure) — послідовні етапи її здійснення зі своїм особливим набором форм і методів.

Стратегічне планування(стратегическое планирование, strategic planning) — систематичний спосіб управління змінами, творчий процес визначення і здійснення найбільш важливих дій з огляду на сильні та слабкі сторони, загрози і можливості.

Стратегічне управління(стратегическое управление, strategic management) — діяльність з управління, пов'язана з постановкою цілей і завдань організації та з підтриманням ряду взаємовідносин між нею і оточенням, що надає можливість їй досягти своїх цілей, відповідає її внутрішнім

можливостям та дає змогу залишатисясприйнятливою до зовнішніх запитів.

Територіальна громада(территориальная община, local society) — спільнота мешканців, жителів населених пунктів (сіл, селищ і міст), об'єднана загальними інтересами власного життєзабезпечення, самостійного, в межах законів, вирішення питань місцевого значення як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Управлінська діяльність— сукупність вироблених історичним досвідом, науковим пізнанням і талантом людей навиків, умінь, способів, засобів доцільних вчинків і дій людини у сфері управління.

Управлінська технологія— це прояв соціальних технологій, що безпосередньо відображає управлінські процеси і забезпечує поєднання наукового знання, управлінських потреб та інтересів суспільства, цілей і функцій державного управління, можливостей і елементів управлінської діяльності.

Управлінський контроль(управленческий контроль, managerial controlling) — це процес спостереження і регулювання діяльності державних органів і організацій з метою полегшення виконання організаційних завдань.

Форми управлінської діяльності•— це зовнішні, постійно фіксовані прояви практичної активності органів державної влади чи органів місцевого самоврядування з формування і реалізації управлінських цілей і функцій та забезпечення їх власної життєдіяльності.

Функції державного управління— специфічні за предметом, змістом і засобом забезпечення цілісні управляючі впливи держави. Управлінські функції державних органів — юридично виражені управляючі впливи окремих державних органів, які вони мають право і зобов'язані здійснювати щодо певних об'єктів управління або компонентів певних структур.

Функціональна структура державного управління(функциональная структура государственного управлення, public administration functional structure) — сукупність функцій державного управління й управлінських функцій державних органів у їх взаємодії.


ЛІТЕРАТУРА

 

1. Административный менеджмент / Сост.: И.П. Алдохин, Л.Ю. Гордиенко, Л.Ф. Кондусова, Т.И. Лепейко, К.И. Мельникова. — X.: Программа TACIS ED UK 9301, 1996.

2. Авер'янов В.Б. Органи виконавчої влади в Україні. — К.: Ін Юре, 1997.

3. Аверьянов В.Б. Функции и организационная структура органа государственного управления.—К., 1984.

4. Андрушків Б.М., Кузьмін О.Е. Основи менеджменту: методологічні положення та прикладні механізми: Підручник. — Тернопіль: Лілея, 1997.

5. Ансофф И. Стратегическое управление: Пер. с англ. — М., 1989.

6. Антонова Е.Г. Государство как целостная система социального управления. — М., 1996.

7. Аппарат государственного управления: интересы и деятельность. — К.: Наук, думка, 1993.

8. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления. — М.: Юрид. лит., 1997.

9. Афанасьев В.Г. Научное управление обществом // Опыт системного исследования. — 2-е изд. — М.: Политиздат, 1973.

10. Афанасьев В.Г. Системность и общество. — М.: Политиздат, 1980.

11. Біленчук ПД„ Кравченко В.В., Підмогильний М.В. Місцеве самоврядування в Україні. — К.: Атіка, 2000.

12. Блэк Сэм. Паблик рилейшнз. Что это такое? — М.: Новости, 1989.

13. Бодди Д., Пэйтон Р. Основы менеджмента: Пер. с англ. / Под ред. Ю.Н. Каптуревского. — СПб.: Питер, 1999.

14. Боднар АД. Основы политологии (Наука о политике). — К.: УкрНИИНТИ, 1991.

15. Боумэн К. Основы стратегического менеджмента: Пер. с англ. — М.: Новости, 1992.

16. Від кризи до росту / В. Геець, Т. Степанкова, Б. Квас-нюк та ін. — К.: Вид-во УАДУ при Президентові України, 1995.

17. Ведель Ж. Административное право Франции: Пер. с фр. — М.: Прогресс, 1973.

18. Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутнє: До ефективніших суспільств. Доповідь римському клубові. — К., 1993.

19. Гальчинський А., Геець В., Семиноженко В. Україна: реалії та інноваційний розвиток. — К.: ОП НДУБВ, 1997.

20. Гвишивани ДМ. Организация управления. — М., 1972.

21. Геець В. Соціогуманітарні складові перспектив переходу до соціально орієнтованої економіки України // Економіка України. — 2000. — № 2. — С 4—13.

22. Герчикова И.Н. Менеджмент: Учебник. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Банки и биржи: ЮНИТИ, 1995.

23. Гладун 3. Поняття і зміст державного управління: адміністративно-правовий аналіз. — Л., 1996.

24. Гончаров В.В. Руководство для высшего управленческого персонала: В 2 т. — М.: МНИИПУ, 1997.

25. Государственное и муниципальное управление: Справочник. — М.: Магистр, 1998.

26. Гурне Б. Державне управління. — К.: Основи, 1993.

27. Державна служба: навчальні елементи магістерської програми. — Луганськ, 2000.

28. Державне управління в Україні: централізація і децентралізація: Монографія / Кол. авт.; Відп. ред. проф. Н.Р. Нижник. — К.: Вид-во УАДУ при Президентові України, 1997.

29. Державне управління, державна служба і місцеве самоврядування: Монографія / Кол. авт.; За заг. ред. проф. О.Ю. Оболенського. — Хмельницький: Поділля, 1999.

30. Державне управління: теорія і практика / За ред. В.Б. Авер'янова — К.: Юрінком Інтер, 1998.

31. Дорошенко Е. А. Оценка уровня организационной культуры. — К.: МАУП, 1997.

32. Дроньє Анн. Основні принципи успішного керівництва установою: Метод рекомендації. — К.: Вид-во УАДУ, 1995.

33. Економіка міст: Україна і світовий досвід: Навч. посіб. / В.М. Вакуленко, Ю.Ф. Дехтяренко, О.І. Драпіковський та ін.; За заг. ред. В. Макухи — К.: Основи, 1997.

34. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні». — Віче, 1997.

35. Закон України «Про місцеві державні адміністрації» // Офіційний вісник України. — 1999. — № 18.

36. Затвердження Типового положення про урядовий орган державного управління // Офіційний вісник України. — 2000. — № 7.

37. Карлофф Б. Деловая стратегия: Пер. с англ. — М.: Экономика, 1991.

38. Кнорринг В.И. Искусство управления: Учебник. — М.: БЕК, 1997.

39. Ковалевски С. Научные основы административного управления: Пер. с польск. — М., 1997.

40. Конституційне право України: Підручник / В.Ф. По-горілко, О.Ф. Фріцький та ін.; За ред. В.Ф. Погорілка. — К.: Наук, думка, 1999.

41. Конституція України. — К., 1996.

42. Концепція адміністративної реформи в Україні // Офіційний вісник України. — 1999. — № 21.

43. Кунц Г., О'Доннел С. Управление: системный и ситуационный анализ управленческих функций: В 2 т.: Пер. с англ. — М., 1981. — Т. 1.

44. Курашвили БЛ. Очерк теории государственного управления. — М.: Наука, 1987.

45. Курс для высшего управленческого персонала: Пер. с англ./Под ред. В.И. Геращенко. — М.: Экономика, 1970.

46. Лазарев Б.М. Государственное управление на этапе перестройки.— М.: Юрид. лит., 1988.

47. Лукінов І. Активізація створювальної політики економічних реформ. Сполучення ринкових і державних регуляторів // Економіка України. — 1998. — № 8. — С. 4—7.

48. Лунев А.Е. Теоретические проблемы государственного управления. — М.: Наука, 1974.

49. Малиновський ВЛ. Державне управління: Навч. по-сіб. — Луцьк: Вежа, 2000.

50. Мельник А.Ф. Державне регулювання економіки перехідного періоду (світовий досвід і проблеми України). — Тернопіль: Збруч, 1995.

51. Мельник А.Ф. Основні моделі місцевого самоврядування // Державне управління, державна служба і місцеве самоврядування: Монографія / Кол. авт.; За заг. ред. проф. О.Ю. Оболенського. — Хмельницький: Поділля, 1999.

52. Мельник А.Ф. Державне управління // Державна служба: Посіб. для викладачів, магістрів та державних службовців. — 4.1. — Луганськ: Східноукр. держ. ун-т, 2000.

53. Михасюк І., Мельник А., Крупка М., Залога 3. Державне регулювання економіки. — К.: Атіка: Ельга-Н, 2000.

54. Менеджмент организации: Учеб. пособие/ З.П. Румянцева, Н.А. Соломатин, Р.З. Акбердин и др. — М.: ИНФРА-М, 1996.

55. Мескон MJC., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. — М.: Дело, 1992.

56. Методичні матеріали до семінару з контролінгу в системі державної служби. — Луганськ, 2000.

57. Методичні рекомендації з проведення функціонального обстеження апаратів органів виконавчої влади всіх рівнів. — Луганськ, 2000.

58. Мильнер Б.З., Евенко Л.И., Раппопорт B.C. Системный подход к организации управления. — М., 1983.

59. Наука управляти: з історії менеджменту. Хрестоматія: Навч. посіб. / Упоряд. І.О. Слєпов; Пер. з рос. Л.І. Козій, М.І. Матрохіна, П.Л. Пироженко. — К.: Либідь, 1993. — 304 с

60. Нижник HJ>. Государственно-управленческие отношения в демократическом обществе. — К., 1995.

61. Нижник Н. Україна — державне управління: шляхи реформування. — К.: Вид-во УАДУ, 1997.

62. Нижник Н.Р., Машков О А. Системний підхід в організації державного управління: Навч. посіб. / За заг. ред. Н.Р. Нижник. — К.: Вид-во УАДУ, 1998.

63. Нижник Н„ Машков О., Мосов С. Контроль у сфері державного управління // Вісник УАДУ. — 1998. — № 2. — С. 23—31.

64. Оболенський О. Теорія системного підходу в державному управлінні// Вісник УАДУ. — 1996. — № 3. — С 151—158.

65. Оболенський О. Державна служба України: реалізація системних поглядів щодо організації та функціонування. — Хмельницький: Поділля, 1999.

66. Оболонский А.В., Барабашев А.Г. Государственная служба (комплексный подход). — М.: Дело, 1999.

67. Оболонский А.В. Человек и государственное управление. — М.: 1987.

68. Основи держави і права: Навч. посіб. / За ред. A.M. Ko-лодія, А.Д. Олійника. — К.: Либідь, 1998.

69. Основи конституційного права в Україні / За ред. акад. АПрН України В.В. Копейчикова — К.: Юрінком Інтер, 1997.

70. Основи менеджменту: Навч. посіб. / За ред. B.C. Bep-локи, І.Д. Михайлова. — К.: Основи, 1996.

71. Полінець О. Контроль у державному управлінні: сутність, види та форми його здійснення // Вісник УАДУ. — 2000. — № 2. — С 74.

72. Політична система сучасної України: особливості становлення, тенденції розвитку / Редкол.: Ф.М. Рудич (голова) та ін. — К.: Парламентське



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.192.254.246 (0.025 с.)