Оцінка внутрішніх і зовнішніх факторів фінансової неспроможності підприємства

Фактори, які можуть обумовити фінансову кризу на підпри­ємстві, прийнято ділити на зовнішні чи екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства) і внутрішні чи ендогенні (які зале­жать від підприємства).

Основними екзогенними факторами кризи на підприємстві можуть бути:

спад кон'юнктури в економіці в цілому;

- значний рівень інфляції;

- нестабільність господарського (і особливо податкового)
законодавства;

- нестабільність фінансового і валютного ринків;

- посилення конкуренції в галузі;

- посилення монополізму на ринку;

- дискримінація підприємств органами влади і управління;

* Финансьі предприятий. Текстьі лекций. Под. ред. Поддерегина А.Н. Междуна-родньїй университет финансов. — К., 1998. — С. 219.

P.А. Слав'юк

- політична нестабільність в країні місцезнаходження
підприємства чи в країнах підприємств-постачальників
сировини (споживачів продукції).

Основними ендогенними факторами фінансової кризи на підприємстві можуть бути:

- відсутність стратегічної спрямованості дій підприємства;

- дефіцити в організаційній структурі;

- низький рівень маркетингу і втрата існуючих ринків збу­
ту продукції;

- незадовільне використання виробничих ресурсів;

- непродуктивне утримання зайвих робочих місць.
Типовими наслідками впливу вищенаведених факторів на

фінансово-господарську діяльність підприємства є:

- втрата клієнтів і покупців готової продукції;

- зменшення кількості замовлень і контрактів зі збуту;

 

- неритмічність виробництва, неповне завантаження по­
тужностей;

- збільшення собівартості і різке зниження продуктивності
праці;

- збільшення розміру неліквідних оборотних засобів і по­
наднормативні запаси;

- виникнення внутрівиробничих конфліктів і збільшення
плинності кадрів;

- збільшення тиску на ціни;

- суттєве зменшення обсягів реалізації і, як наслідок, недо-
отримання виручки від реалізації продукції.

Рішення про проведення санації підприємства чи про його ліквідацію приймається на підставі висновків санаційного ауди­ту. Аудит — це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансо­во-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення вірогідності їхньої звітності та обліку, повноти й від­повідності чинному законодавству та встановленим нормативам. Аудиторські послуги можуть надаватися у формі аудиторських перевірок (аудиту) та пов'язаних з ними експертиз, консультацій з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності та інших видів еко-номіко-правового забезпеченая підприємницької діяльності юридичних та фізичних осіб. Санаційний аудит є окремим на­прямком діяльності аудиторських фірм. Він має свої особливості

Фінанси підприємств

як щодо методів, так і щодо об'єктів та цілей проведення. Харак­терною рисою санаційного аудиту є те, що він здійснюється на підприємствах, які перебувають у фінансовій кризі. Основна йо­го мета полягає в оцінці санаційної спроможності підприємства. Для досягнення цієї мети в процесі аудиту вирішуються такі завдання:

проводиться причинно-наслідковий аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства;

визначається глибина фінансової кризи та можливості її

подолання;

робиться порівняльний аналіз сильних та слабких сторін

підприємства

здійснюється економіко-правова експертиза наявної

в підприємства санаційної концепції; • робиться висновок про доцільність санації чи ліквідації

суб'єкта господарювання.

Санаційна спроможність — це наявність у підприємства, що перебуває у фінансовій кризі, фінансових, організаційно-техніч­них та правових можливостей, які визначають його здатність до успіш- ї ного проведення фінансової санації. До загальних пере­думов санаційної спроможності відносять наявність у підпри­ємства потенціалу для майбутньої успішної діяльності, а саме:

а) реальних можливостей збільшення виручки від реалізації,
скорочення собівартості продукції і на цій основі досягнення
майбутньої прибутковості фінансово-господарської діяльності;

б) реальних можливостей досягнення задовільної структури
балансу;

в) реальних можливостей забезпечення стабільної ліквідності
та платоспроможності.

Санаційно спроможним підприємство буде в тім разі, якщо продисконтована очікувана вартість майбутніх активів (за умови успішної санації») буде більшою за вартість його ліквідаційної маси перед проведенням санації. Оцінюючи санаційну спро­можність % підприємства, виходять передовсім з його об'єктив­них економіко-правових характеристик та показників. Суб'єк­тивна «моральна спроможність» та готовність власників підпри­ємства та персоналу до кінця боротися за життя підприємства, як правило, відіграють незначну роль.

Санаційний аудит є дуже важливою складовою моделі санації підприємства. Він включає ідентифікацію даних, експертизу,

Фінанси підприємств

чи негативно вплинули на кінцеві показники діяльності підпри­ємства; виявлення та систематизація «слабких місць» у діяльності підприємства; формулювання висновку про задовільну (чи неза­довільну) структуру балансу та про платоспроможність (чи не­платоспроможність) даного суб'єкта господарювання; виявлення резервів та факторів потенційної беззбиткової діяльності.

Завершується аудит загальною оцінкою санаційної придатнос­ті з наступним прийняттям рішення про доцільність санації чи ліквідації підприємства.

Базою для проведення санаційного аудиту є вихідні дані про оперативне (фактичне) та стратегічне становище підприємства Джерела інформації, що використовуються в процесі санаційно­го аудиту, показано на рис. 16.

Поряд зі звітними бухгалтерськими даними для оцінки са­наційної придатності підприємства слід також використовувати зовнішні джерела, а саме: статистичні дані, які характеризують діяльність тієї чи іншої галузі та народне господарство в цілому, описовий матеріал засобів масової інформації, висновки неза­лежних експертів, нормативні документи. Треба зауважити, що процес збирання та систематизації даних щодо стратегічного становища підприємства є набагато складнішим, ніж збирання інформації щодо його актуального стану.

Фінансові джерела санації

Використання внутрішніх фінансових резервів і інструментів стабілізації дозволяє не тільки суттєво знизити загрозу банкрут­ства, а й значною мірою зменшує погребу в залученні капіталу з зовнішніх джерел. По-перше, в зв'язку з тим, що здійснення капітальних вкладень є складовою частиною процесу фінансово­го оздоровлення підприємства, внутрішні джерела санації співпа­дають з внутрішніми джерелами фінансування капітальних вкла­день: прибуток від реалізації основної продукції, фондів, нема­теріальних активів і матеріальних цінностей, надходження від здачі майна в оренду, інших позареалізаційних операцій, а також амортизаційні відрахування. По-друге, використання внутрішніх фінансових резервів є необхідною умовою залучення зовнішньо­го капіталу.

Фінансова стабілізація в умовах кризової ситуації може здійснюватись за такими основними напрямами:

Р.А. Слав'юк

розробку висновків та рекомендацій.

Етапи та порядок проведення санаційного аудиту характери­зуються відповідною структурно-логічною схемою (рис. 15). У процесі поглибленого аналізу фінансово-господарського стану підприємств ва, що перебуває у фінансовій кризі, послідовно вирішуються такі завдання: оцінка результатів господарської діяльності за попередній та поточні роки; визначення фази кризи; ідентифікації» причин кризи; виявлення факторів, які позитивно

Рис. 15. Структурно-логічна схема проведення санаційного аудиту 354

Р.А. Слав^?юк

Документи бухгалтерської звітності:

- баланси підприємства за 2-3 попередні

роки та за звітний період

- звіти про фінансові результати та їх

використання

- звіти про фінансово-майновий стан

підприємства

- документи про результати інвентари-

зації

- звіт про витрати на виробництво про-

дукції

- розрахунок нормативу власних обо-

р отгних коштів; ρ озшифрув ання дебіторської та кредиторської забор­гованості

- звіт про наявність та рух основних

фондів, амортизацію

- дані про наявність та рух коштів на

банківських рахунках, у тім числі ва­лютних

- висновки попередніх аудиторських пе-

ревірок та акти перевірок підприємства державними контролю­ючими органами

- дані про кадровий склад підприємства

та рівень заробітної плати

- дані про наявність на балансі

підприємства об'єктів соціальної інфраструктури;

- аналіз виконання фінансових планів

Дані про оперативний стан підприємства:

- бізнес-плани

- фінансові плани та інші

прогнозні розрахунки

- аналіз ринків збуту та кон-

курентоспроможності продукції

- галузевий аналіз

- звітні та прогнозні дані

про розвиток народного господарства в цілому

- оцінка впливу виробничої

діяльності підприємства на екологічну ситуацію та зайнятість у регіоні

- матеріали маркетингових

досліджень

- законопроекти Верховної

Ради та проекти норма­тивних г актів Уряду Ук­раїни,

- інша інформація

Рис. 16. Джерела інформації, що використовуються в процесі санаційного аудиту

Фінанси підприємств

- усунення неплатоспроможності;

- відновлення фінансової стійкості;

- зміна стратегії з метою прискорення економічного росту.

Відновлення платоспроможності підприємства може здійсню­ватися з допомогою зменшення зовнішніх і внутрішніх фінансо­вих зобов'язань, з однієї сторони, і збільшення ліквідних ак­тивів, — з другої.

До найважливіших заходів зі скорочення поточних зо­бов'язань треба віднести:

скорочення рівня витрат на виробництво і реалізацію продукції, у тому числі за рахунок зменшення обсягів ви­робництва нерентабельної чи тої, яка не користується по­питом, продукції, скорочення апарату управління тощо;

- пролонгація короткострокових банківських кредитів й
іншої кредитної заборгованості;

- скорочення обсягів капітальних вкладень, у тому числі
витрат на капітальний ремонт;

- прискорення оборотності оборотного капіталу;

- відстрочка виплати дивідендів і винагород за виробничі
результати.

До найважливіших заходів із збільшення ліквідних активів можна віднести:

реалізацію частини основних фондів підприємства, яка безпосередньо не бере участі в процесі виробництва;

- використання оберненого лізингу (операція, яка передба­
чає продаж основних фондів лізингової компанії з одно­
часним отриманням назад таких основних фондів в опе­
ративний чи фінансовий лізинг);

- ліквідацію портфеля короткострокових фінансових вкла­
день;

- оптимізацію структури оборотного капіталу (у тому
числі за рахунок реалізації надлишкових запасів товарно-
матеріальних цінностей, сировини, незавершеного вироб­
ництва);

- реорганізацію маркетингових служб з метою підвищення
ефективності їх функціонування в напрямі збільшення об­
сягів збуту продукції;

- рефінансування дебіторської заборгованості (переведен­
ня її в інші, ліквідні форми оборотних активів: грошові
кошти, короткострокові фінансові вкладення тощо).

Р.А. Слав'кж

Стягнення дебіторської заборгованості є суттєвим моментом внутрішньої стабілізації суб'єкта господарювання. Багато підприємств, які опинились на межі банкрутства, мають не­помірно великий рівень дебіторської заборгованості, що є суттєвим резервом відновлення платоспроможності. Тому фінан­совий менеджмент підприємств повинен використовувати всі існуючі можливості її погашення. Основними формами рефінан­сування дебіторської заборгованості є: факторинг, облік век­селів, продаж векселів на фондовому ринку, форфейтинг (транс­формація комерційного кредиту в банківський шляхом індоса­менту перевідного векселя на користь банку).

Крім того, треба виконати комплекс процедур з примусового стягнення дебіторської заборгованості, у тому числі шляхом звернення з позовом в арбітражний суд.

Фінансова санація може здійснюватися з допомогою залучен­ня коштів власників (пайовиків, акціонерів) підприємства; шля­хом використання кредитних ресурсів; за допомогою основних кредиторів; персоналу підприємства.

В деяких випадках з метою фінансового оздоровлення, підприємством може бути прийнято рішення про зменшення ста-тутногокапіталу. Зменшення статутного капіталу акціонерного товариства може здійснюватися двома методами:

1. Зменшення номінальної вартості акцій.

2. Зменшення кількості акцій шляхом викупу частини акцій
у їхніх власників з метою анулювання цих акцій.

Рішенням акціонерного товариства про зменшення розміру статутного фонду акції, не представлені до анулювання, визна­ються недійсними, але не раніше, ніж через шість місяців після повідомлення про це всіх акціонерів. Законодавством встановле­но, що підприємство повинно відшкодувати власнику акцій збит­ки, пов'язані зі зміною статутного фонду.

Рішення про зміну статутного капіталу приймається біль­шістю (трьома четвертями) голосів акціонерів, які беруть участь в зібранні.

Акціонерне товариство має право викупити в акціонера опла­чені ним акції з метою їх наступного перепродажу, розповсюд­ження серед своїх працівників чи анулювання. Такі акції можуть бути реалізовані чи анульовані в строк, не більше одного року. Протягом цього періоду розподіл прибутку, а також голосуван­ня і визначення кворуму на загальних зборах акціонерів прово-

Фінанси підприємств

диться без врахування викуплених акціонерним товариством акцій власного випуску.

Як правило, основною метою зменшення статутного капіталу підприємства є вирівнювання номінальної вартості акцій з їхньою біржовою ціною, оскільки в період кризи може скластися ситуація, коли ринкова вартість є суттєво меншою від номіналь­ної вартості акцій. Залучення коштів шляхом додаткової емісії в даному випадку неможливе.

Додаткова емісія акцій має такі основні переваги:

- для залучення коштів не потрібен ні заклад, ні гарантії
третіх осіб;

- вкладення коштів в акції, як правило, має довгостроко­
вий характер.

Акціонерне товариство має право збільшувати статутний капітал тільки в тому випадку, якщо всі раніше випущені акції оплачені за вартістю не нижче номінальної.

Збільшення статутного капіталу може здійснюватися трьома методами:

1. Випуском нових акцій.

2. Обміном облігацій на акції.

3. Збільшенням номінальної вартості акції.

Законодавством передбачено, що старі акціонери користу­ються переважним правом на купівлю додатково випущених акцій. Кількість прав на придбання нових акцій підкріплюється дивідендним купоном, який представляють в оголошенні про пропозицію купівлі права. Вони продаються і купуються на біржі, як правило, протягом двох тижнів на період проведення нової емісії. Старі акції і переважні права на придбання нових продаються окремо. Якщо акціонер відступає своє право на придбання акцій, то виручені ним грошові кошти повинні ком­пенсувати зміну курсу. Грошова оцінка переважного права на купівлю нових акцій визначається за такою формулою:

П=(Кб-Ке)/(С+І),

де Π — грошова оцінка переважного права; Кб — біржовий курс акцій; Ке — курс емісії нових акцій; С — співвідношення, з яким здійснюється емісія. Метод збільшення статутного капіталу AT шляхом обміну облі­гацій на акції, пов'язаний, перш за все, з облігаціями конверсійної

Р.А. Слав'юк

позики. В іноземній науково-практичній літературі з питань са­нації конверсійні облігації характеризуються як особливо спри­ятливий санаційний інструмент.

Такий метод залучення капіталу пов'язаний з випуском підприємством іменних облігацій, які через певний час, за бажан­ням покупця, можна поміняти на акції підприємства. Конверсійні облігації дають можливість зацікавити інвестора в наданні капіта­лу підприємству, якщо він не ризикує придбати звичайні акції. Вкладаючи кошти в конверсійні облігації, інвестор досягає подвій­ної мети: з однієї сторони — відносної безпеки вкладень (у випадку банкрутства компанії цих акцій облігацій отримують задоволення своїх претензій нарівні з іншими кредиторами), з іншої — можли­вості збільшення капіталу, яку дають прості акції. В даному випад­ку інвестори дають згоду на отримання меншого проценту, власти­вого конверсійним облігаціям, для того, щоб в майбутньому мати можливість обміняти ці облігації на звичайні акції.

Як правило, конверсійні облігації випускаються великими підприємствами на строк від 5 до 10 років. Ринкова ціна конвер­сійних облігацій визначається їх інвестиційною вартістю і ціною звичайних акцій, вибраних для конверсії.

В інформації про емісію конверсійних облігацій повинні бути вказані:

- пропорції обміну (коефіцієнт конверсії);

- строки конверсії;

- необхідність, порядок і розмір доплат.

Доплати відображають рівень підвищення ринкової ціни акцій і стимулюють здійснення більш ранньої конверсії. Кон­версія економічно доцільна тоді, коли курс конверсії нижчий від біржового курсу акцій. Емісія конверсійних облігацій не повинна перевищувати 25% розміру оплаченого статутного капіталу.

Фінансове сприяння кредиторів може здійснюватись:

а) шляхом пролонгації і реструктуризації існуючої заборго­
ваності;

б) шляхом повної чи часткової відмови від існуючих вимог;

в) за допомогою надання додаткових кредитних ресурсів.

Очевидно, що активної участі кредиторів у фінансовому оздо­ровленні можна очікувати тільки в тому випадку, якщо в резуль­таті збереження і санації підприємства вони отримають більш по­вне задоволення своїх претензій, ніж у випадку ліквідації підприємства. Кредитори можуть піти на матеріальний ризик

Фінанси підприємств

в обмін на майбутню участь в прибутках даного підприємства, в обмін на певний пакет акцій боржника, чи в надії отримати надійне джерело збуту своєї продукції (чи поставки сировини для свого виробництва).

Інакше кажучи, кредитори у випадку виникнення простроче­ної заборгованості повинні негайно звернутись в суд. І тільки в цьому випадку вони можуть зменшувати об'єкт оподаткування на суму заборгованості. Інакше кредитор покриває збитки (якщо виникає безнадійна заборгованість) за рахунок прибутку, який залишається у його розпорядженні після оподаткування. В той же час, створюючи привабливі умови для кредиторів (наприклад, дозволяючи відносити на зменшення оподаткованого прибутку суми простроченої дебіторської заборгованості підприємств, які підлягають санації), податкові органи можуть активізувати їхню участь у процесі фінансового оздоровлення боржника. Таким чи­ном, податкова політика держави повинна бути скоординова­ною з політикою в сфері банкрутства і санації підприємств.

Одним з методів санації з допомогою кредиторів є погашення боргу і мобілізація необхідних для фінансового оздоровлення ре­сурсів за рахунок цільового банківського кредиту. Така форма санації здійснюється, як правило, комерційним банком, який об­слуговує підприємство. Оскільки надання такого цільового кре­диту супроводжується високим рівнем ризику, ставка відсотка за ним сягає максимального рівня.

У випадку, коли кредитор надає кредит дебітору, проти яко­го порушено справу про банкрутство до моменту підписання кре­дитної згоди, і інформація про порушення такої справи була оп­рилюднена, безнадійна заборгованість за кредитом погашається за рахунок власних коштів кредитора (за винятком випадків на­дання фінансових кредитів у межах процедури санації дебітора під заставу його корпоративних прав, яка проводиться за поста­новою арбітражного суду).

Надаючи фінансове сприяння шляхом відмови від існуючих вимог, кредитори повинні враховувати ту обставину, що відмова від претензій за кредитами за економічними наслідками прирівнюється до відмови від кредитного договору. Це означає, що при банкрутстві боржника кредитор, який відмовився від пре­тензій, не буде членом сформованого у відповідності з Законом «Про банкрутство» комітету кредиторів. Погашення боргів да­ному кредитору буде здійснюватися за рахунок активів, які

Р.А. Слав'юк

залишаться після задоволення вимог всіх кредиторів і членів тру­дового колективу. Крім того, сума заборгованості платника по­датку перед іншою юридичною особою, яка залишилась нестягне­ною після закінчення строку позовної давності, вважається безпо­воротною фінансовою допомогою, що здійснюється за рахунок прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства.

Прострочена заборгованість підприємств, на майно яких не може бути звернене стягнення згідно з законодавством України, відшкодовується за рахунок страхового резерву кредитора у ви­падку, якщо протягом ЗО календарних днів з моменту виникнен­ня прострочення вказана заборгованість не була відшкодована коштами Державного бюджету України чи компенсована в будь-якій іншій формі.

Загроза банкрутства і обумовлені цим економічні і соціальні на­слідки змушують працюючий на підприємстві персонал робити свій внесок у фінансування санації. Основною ціллю фінансової участі персоналу в санації підприємства є надія скоротити робочі місця.

Особливо часто така ситуація спостерігається в період загаль­ного економічного спаду, коли дефіцит альтернативних робочих місць обумовлює значну залежність робітників від даного підприємства.

Фінансування санації персоналом можливе за допомогою:

а) відстрочення чи відмови від винагороди за виробничі ре­
зультати;

б) надання робітникам позик;

в) купівлі працівниками акцій даного підприємства.