Встановлення величини страхового тарифу

В основу страхового платежу покладено тарифну ставку, яку називають брутто-ставкою. У її структурі два основних елементи: нетто-ставка та навантаження. Кошти з нетто-ставки використову­ються для утворення основної частини страхового фонду, а тому

* Більш детально про це питання див.: Заруба О.Д. Основи страхування. — К.: Знання, 1998. 342

Фінанси підприємств

відіграють роль забезпечення виплат страхового відшкодування. За рахунок навантаження до нетто-ставки покриваються витрати на проведення страхових операцій. Питома вага навантаження в брутто-ставці залежить від специфіки конкретної страхової опе­рації, форми та виду страхування і, як свідчить міжнародна практи­ка, коливається від 10 до 49%. За своєю фінансовою природою нет-то-ставка пов'язана з ймовірністю заподіяння страхувальнику пев­ного матеріального збитку, відображає обсяг страхової відповідальності страховика у разі страхування майна чи підприємницьких ризиків, для яких властиві декілька видів страхо­вої відповідальності. Загальна нетто-ставка може складатися з су­ми кількох окремих нетто-ставок. Зазначимо також, що розмір нет­то-ставки перебуває під впливом багатьох чинників, що відобража­ють конкретні умови, в яких знаходиться застраховане майно, здійснюється виробництво, живе й працює людина.

Навантаження до нетто-ставки має бути достатнім для покрит­тя таких складних витрат страховика: оплати праці співробітників страхової організації, затрат на рекламу, адміністративно-госпо­дарських витрат (оренда приміщення, плата за комунальні послуги тощо), оплата послуг підприємств зв'язку, відрахування до резерв­них та інших фондів. Обсяг навантаження мусить бути достатнім і для формування прибутку страховика. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 4 травня 1994 року №358 «Про удо­сконалення механізму державного регулювання тарифних ставок у сфері страхування» норматив витрат на введення страхової став­ки не може перевищувати:

- з обов'язкового державного страхування — 6% від розміру
тарифу;

- з обов'язкового страхування майна та відповідальності —
20% від розміру тарифу;

- з обов'язкового особистого страхування — 15% від розміру
тарифу.

Для забезпечення зазначених вимог необхідна постійна робота з встановлення, уточнення та коригування страхових тарифів, а це передбачає виконання деяких умов. Однією з них є підтримання еквівалентності інтересів страхових партнерів. Це означає, що нет­то-ставки мають якомога повніше відповідати ймовірності збитку, бо лише в такому разі кошти страхового фонду, одержані від стра­хувальників за тарифний період, будуть достатніми для страхового відшкодування.

P.А. Слав'юк

Розміри тарифних ставок визначаються здебільшого в регіо­нальних межах (на Україні це Полісся, лісостепова зона, степова тощо) в середньому на 5 або 10 років. У регіональних межах має відбуватись і поверненість виплачених платежів у вигляді страхо­вого відшкодування. Дотримання умов еквівалентності інтересів страхових партнерів відповідає перерозподільчій природі страху­вання, зміст якої — в замкнутому розподілі збитку одного застра­хованого на всіх. Важливо забезпечити доступність розмірів стра­хових тарифів для якомога ширшої сукупності страхувальників. Якщо застосувати надмірно високі тарифні ставки, то вони можуть виявитись нереальними для багатьох суб'єктів внаслідок їхнього слабкого фінансового стану. Проте доступність тарифних ставок визначається, в першу чергу, числом страхувальників, а також кількістю застрахованих об'єктів. Однією з умов визначення розміру страхових тарифів є їхня стабільність за тривалий час. Са­ме незмінність тарифних ставок впродовж багатьох років посилює у страхувальників упевненість щодо фінансової стійкості страхової організації. Зрозуміло, що із зміною конкретних обставин прове­дення страхових операцій тарифи не можуть залишатись стабільними. Розширення обсягу страхової відповідальності, якщо дозволяють діючі тарифні ставки, є також однією з умов встанов­лення певної величини тарифів. Дотримання її є пріоритетним на­прямом у діяльності страховика з огляду на те, що чим значніший обсяг страхової відповідальності, тим повніше задовольняються інтереси страхувальників.

Визначення величини тарифної ставки має величезне значення для забезпечення рентабельності страхових операцій і діяльності страховика в цілому. Адже останній здійснює виплати із страхово­го відшкодування, несе інші витрати, формує прибуток лише за ра­хунок страхових платежів.

При страхуванні відбувається замкнутий розподіл збитку між страхувальниками. Тому при встановленні величини нетто-ставки можна застосувати рівність

де СП — страхові платежі, що відповідають нетто-ставкам; СВ — обсяг страхового відшкодування.

Розрахувавши праву частину рівності, одержимо шукану вели­чину страхових платежів. Щоб визначити ймовірність втрати, без якої неможливо розрахувати величину нетто-ставки, необхідно зро­бити деяке припущення. Нехай умовно вважається, що внаслідок

Фінанси підприємств

кожного страхового випадку, який фактично стався, знищується один страховий об'єкт. Тоді ймовірність матеріальних збитків в ре­зультаті цього залежить, насамперед, від ймовірності настання страхових випадків. Якщо визначити приблизно їх кількість за та­рифний період, то можна обрахувати і ступінь вірогідності настан­ня цих випадків. Ця величина являє собою відношення кількості страхових випадків до числа застрахованих об'єктів.

Розрахунковий показник рівня збитковості страхової суми по­казує ймовірність втрат страховика у вигляді тієї частки сукупної страхової суми, яка вибуває із страхового портфеля щорічно або ж за тарифний період залежно від настання страхових випадків та не­обхідності відшкодування збитків. Будучи вираженою у вигляді певної процентної ставки, зазначена частка є основою для встанов­лення нетто-ставки. В цілому рівень збитковості страхової суми як відношення деяких грошових показників залежить від дії різних чинників.

Вкажемо на основні з них: а — число застрахованих об'єктів од­ним страховиком; Ь — страхова сума застрахованих об'єктів; с — число фактичних страхових випадків; d — кількість пошкоджених (загиблих) об'єктів;/— сума страхового відшкодування; q — по­казник збитковості страхової суми.

Беручи до уваги дію зазначених чинників, можна обчислити три показники, які показують міру їхнього впливу на збитковість страхової суми.

Перший показник — (с: а) — показує частоту настання страхо­вих випадків як відношення числа страхових випадків до кількості застрахованих об'єктів. Змістом його є процент аварійності засобів транспорту, травматизму людей, загибелі худоби тощо.

Другий показник — (d: с) — визначає спустошеність від на­стання одного випадку шляхом віднесення числа постраждалих об'єктів до кількості страхових випадків, що відбувалися. Цей по­казник інформує про число об'єктів, які потерпіли від настання од­ного страхового випадку: повені, землетрусу тощо.

Третій показник — {f: b): (d: а) — характеризує відношення ризиків. Змістом його є відношення середнього страхового відшко­дування за один постраждалий об'єкт до середньої страхової суми одного застрахованого об'єкта. Якщо було часткове пошкодження об'єкта, то цей показник свідчить про середній ступінь пошкоджен­ня одного об'єкта. При певному його зниженні досліджуваний по­казник характеризує перевищення великих ризиків у страховому

Р.А. Слав'юк

портфелі над їхньою середньою страховою оцінкою. Якщо названі показники перемножити, то можна одержати синтетичний показ­ник збитковості страхової суми:

Розрахунок нетто-ставок за кожним видом або одноразовим об'єктом страхування починається з визначення середнього показ­ника збитковості страхової суми за тарифний період, тобто за 5 чи 10 років з врахуванням ризикової поправки. Для цього спершу бу­дується ряд збитковості страхової суми і аналізується його тен­денція. Залежно від одержаних висновків вирішується питання про величину ризикової поправки. Методика розрахунку обсягу наван­таження до нетто-ставки спирається на встановлення фактичних затрат на утримання страхових організацій, котрі здійснюють вид страхування, за декілька попередніх років. Пояснюється це тим, що частка навантаження в брутто-ставці має тенденцію до зменшення, фактичні затрати на проведення відповідного виду страхування об­числюються за даними бухгалтерської та статистичної звітності. Після цього визначається їхня питома вага (в процентах) у сумі страхових платежів, які надійшли за той же період. Для обчислен­ня навантаження необхідно встановити обсяги брутто-ставки і нет­то-ставки, різниця між якими буде відображати шукану величину. Обсяг брутто-ставки можна розрахувати, застосувавши формулу

де Η (%) — питома вага навантаження в брутто-ставці, яка вста­новлюється на основі розрахунку фактичних наклад­них витрат страховика за декілька попередніх років.