Суть та форми кредитування підприємств банківськими установами

На всіх підприємствах незалежно від типу кругообігу капіталу можливі коливання потреби в оборотних засобах. Додаткова по­треба в засобах зумовлена:

- нерівномірністю завезення сировини;

- збільшенням частки незавершеного виробництва;

- нерівномірністю ходу реалізації готової продукції й іншими
факторами.

При тимчасовій відсутності власних коштів для покриття по­треби в оборотних засобах використовуються кредити банку, кош­ти інших кредиторів і комерційний (товарний) кредит. Кредит доз­воляє більш раціонально організовувати оборот коштів підпри­ємств, не відволікаючи значні ресурси в створення грошових фондів і зайвих запасів сировини і матеріалів.

При кредитуванні підприємств перш за все враховується індивідуальний кругообіг засобів підприємства, особливості якого визначаються об'єктивними і суб'єктивними факторами.

До об'єктивних факторів можна віднести такі:

а) галузеву належність підприємства;

б) характер виробничого процесу;

в) сезонність виробництва.

До суб'єктивних факторів можна віднести:

а) рівень організації виробництва;

б) рівень організації збуту і постачання;

в) ступінь розвитку товарного ринку;

г) інші фактори.

Розрізняють два види кругообігу коштів підприємства: з відносно рівномірним і нерівномірним кругообігом. До першої групи належать підприємства нафтової, вугільної, металургійної та інших галузей промисловості. Для підприємств цієї групи харак­терна відсутність тривалого часового періоду між надходженням і витрачанням грошових коштів.

У другу групу входять підприємства легкої, харчової, лісової промисловості, сільськогосподарські підприємства, інші. В цих підприємств виникає значна невідповідність між витратами грошо­вих коштів і надходженням коштів від реалізації продукції.

Р.А. Слав'юк

В підприємств з нерівномірним кругообігом коштів додаткова по­треба в кредиті пояснюється або сезонністю виробництва, або три­валістю кругообігу оборотних засобів.

При визначенні суми кредиту підприємство враховує загальну потребу в грошових коштах для задоволення виробничих потреб і наявності власних фінансових ресурсів.

Наприклад, підприємству необхідно закупити сировини і напівфабрикатів для організації виробництва деякого продукту на суму 1870 тис. грн.; власні ресурси для цієї цілі — 1270 тис. грн. Підприємство відчуває додаткову потребу в оборотних коштах у розмірі 600 тис. грн., яка задовольняється за рахунок кредиту.

В умовах ринку роль кредиту як інструменту регулювання фінансової діяльності підприємств зростає. Це обумовлено такими факторами:

- по-перше, збільшується питома вага кредиту в фінансу­
ванні основних і оборотних засобів підприємства. Кредит
дозволяє більш раціонально організовувати оборот коштів
підприємства, не відволікаючи значні ресурси на створення
грошових фондів і надлишкових запасів сировини і ма­
теріалів. Це пояснюється тим, що в сучасних умовах бюд­
жетні асигнування на цілі розвитку (відтворення) практич­
но не виділяються і кредит виступає найважливішим джере­
лом формування основних і оборотних коштів підприємств
усіх форм власності;

- по-друге, кредит активно використовується при придбанні
цінних паперів підприємствами;

- по-третє, кредит залучається у фінансування інвестицій та
інновацій і, отже, зростає його роль в забезпеченні і при­
скоренні науково-технічного прогресу. Проте в умовах ви­
сокої інфляції можливості кредиту у стимулюванні науко­
во-технічного прогресу різко зменшуються, оскільки впро­
вадження нової техніки внаслідок її постійного подорож­
чання скорочується, а можливі строки надання кредиту
значно менші від періоду окупності затрат;

- по-четверте, кредит може активно використовуватись як
джерело викупу приватизовуваних підприємств;
по-п'яте, роль кредиту у зовнішньоекономічному обороті
підприємств через механізм стимулювання росту експорт­
ного потенціалу підприємства зростає, сприяючи тим са­
мим накопиченню валютних ресурсів.

Фінанси підприємств

Можна виділити такі види кредитів, які надаються підприємству: банківський;

- комерційний (товарний);
державний;

- лізинговий.

Класифікація кредитів комерційних банків. Позички банків можна класифікувати за:

призначенням та характером використання позичених

коштів;

- наявністю та характером забезпечення;
строками використання;

методами надання та способами погашення;

- кількістю кредиторів.

До банківських послуг, що мають кредитний характер, також належать:

акцептний кредит; авальний кредит;

- обліковий кредит;
факторинг.

За призначенням та характером використання коштів розрізня­ють:

- кредитування оборотних коштів;

- кредитування основних фондів;
сільськогосподарські позички;
будівельні позички;

- позички небанківським фінансовим закладам;
позички державним закладам та органам управління.

За наявністю та характером забезпечення:

- забезпечені (ломбардні) позички;

- незабезпечені (бланкові) позички.

Формами забезпечення зобов'язань з повернення кредиту мо­жуть бути:

- застава майна позичальника;

- гарантія чи поручництво;

- перевідступлення на користь банку контрактів, вимог та
рахунків позичальника до третьої особи;

- договір страхування відповідальності позичальника з нес­
плати заборгованості за кредитом;

- транспортні та товарні документи;
цінні папери;

Р.А. Слав'юк

інші грошові вимоги позичальника до третьої особи. За строком використання позички поділяють на:

- термінові:

- короткострокові;
середньострокові;
довгострокові;
безтермінові:

- прострочені;
відстрочені.

За методами надання розрізняють позички, що надаються: в одноразовому порядку;

- відповідно до відкритої кредитної лінії;

- гарантовані (резервні) кредити:

- із заздалегідь обумовленою датою надання;

- із наданням при виникненні необхідності.

За способами погашення розрізняють позички, що погашаються:

- поступово;

- одночасною сплатою після закінчення строку;

- відповідно до особливих умов, передбачених у кредитній
угоді.

За характером та способом сплати проценту існують позички з: фіксованою процентною ставкою;

- плаваючою процентною ставкою;

сплатою процентів у міру використання позичених коштів;

- сплатою процентів одночасно з отриманням позичених
коштів (дисконтний кредит).

За кількістю кредиторів позички поділяються на:

- такі, що надаються одним банком;
консорціальні;

- паралельні.

Етапи процесу кредитування:

- розглядання кредитної заявки;

- попередня бесіда з позичальником;

- вивчення кредитоспроможності клієнта;
оцінка ризику з позики;
структурування позики;

- переговори про укладання кредитної угоди;

- затвердження кредитним комітетом;
підписання кредитної угоди.

Фінанси підприємств

11.2. Методика оцінки платоспроможності позичальника та порядок надання кредиту

Підприємство, яке бажає отримати кредит, подає до банку кре­дитну заявку з інформацією про: мету кредиту; суму кредиту;

строк користування кредитом; конкретні дати погашення;

- коротку характеристику заходу, що кредитується, та еко­
номічний ефект від його здійснення.

На вимогу банку позичальник надає, крім заявки, інші ма­теріали:

- копії установчого договору, статуту або інших документів,
що підтверджують його правоздатність в отриманні кредиту;

- техніко-економічне обґрунтування (бізнес-план) заходу, що
кредитується, з розрахунками надходжень, які очікуються
від його реалізації;

- копії контрактів, угод, інших документів, що стосуються
даного заходу;

зобов'язання із забезпечення своєчасного повернення кре­диту (угода застави, гарантійний лист, страхове свідоцтво тощо);

- бухгалтерську звітність, звіт про прибутки та збитки, дек­
ларацію про доходи, виписки з рахунків, що відкриті
в інших банках.

На основі наданої інформації банк:

- вивчає формальну і неформальну інформацію про підпри­
ємство;

- оцінює ділову репутацію та імідж підприємства;

- аналізує кредитоспроможність підприємства, поглиблено
досліджує його фінансовий стан і ступінь ризику неповер­
нення позики;

- визначає перспективи розвитку підприємства;

- перевіряє наявність джерел і гарантій погашення кредиту;
відвідує підприємство (при необхідності).

Вирішальне значення при видачі кредиту підприємству здійс­нюють підсумки проведеної оцінки кредитоспроможності. Креди­тоспроможність підприємства означає його здатність повністю і в строк розрахуватись за всіма борговими зобов'язаннями.

P.А. Слав'юк

Кредитоспроможність підприємства оцінюється на основі сис­теми показників, які відображають розміщення і джерела оборот­них засобів, результати фінансової діяльності підприємства. Вибір показників залежить від особливостей виробничої діяльності і по­будови балансу, галузевих особливостей, форми власності.

У світовій практиці є ряд підходів до оцінки платоспромож­ності позичальника. Ми виділимо PARSER і CAMPARI.

PARSER:

Ρ — Person — інформація про особу позичальника та його ре­путацію;

А — Amount — обґрунтування суми кредиту, який просять;

R — Repayment — можливості погашення;

S — Security — оцінка забезпечення;

Ε — Expediency — доцільність кредиту;

R — Remuneration — винагорода банку (відсоткова ставка) за ризик надання кредиту.

CAMPARI:

С — Character — репутація позичальника;

А — Ability — оцінка бізнесу позичальника;

Μ — Means — аналіз необхідності звернення за позичкою;

Ρ — Purpose — мета кредиту;

А — Amount — обґрунтування суми кредиту;

R — Repayment — можливість погашення;

/— Insturanse — спосіб страхування кредитного ризику.

Вітчизняна методика оцінки фінансового стану позичальника включає поєднання об'єктивних аналітичних даних, сформованих на основі бухгалтерського обліку і звітності (ф. №1 і №2), та суб'єк­тивних даних, що формуються експертами (керівниками відповід­них управлінь). Цим забезпечується єдиний підхід та обґрунто­ваність при вирішенні питань оцінки платоспроможності пози­чальника та доцільності надання йому позик.

Аналіз господарсько-фінансової діяльності позичальника дає можливість не тільки здійснити експрес-аналіз фінансового стану позичальника, а й виявити негативні тенденції в його фінансово-господарській діяльності в цілому і здійснити прогнозування роз­витку діяльності підприємства в майбутньому. Це надасть мож­ливість своєчасно вносити корективи в кредитні взаємовідносини банку та позичальника. Установи банку повинні здійснювати оцінку фінансового стану позичальника перед наданням йому по­зики, а в подальшому — щоквартально для визначення групи ризи-

Фінанси підприємств

ку та розміру відрахувань до загального та спеціального резервів згідно з «Положенням про порядок формування резерву для від­шкодування можливих втрат за позиками комерційних банків», за­твердженого Національним банком України.

Оцінка фінансового стану здійснюється на підставі даних офі­ційної звітності позичальника (бухгалтерський баланс ф.№1), звіт про фінансові результати та їх використання (ф.№2) та інформації з пакету документів, що повинен надаватися позичальником при от­риманні кредиту чи додатково в періоді кредитних взаємовідносин.

Для оцінки фінансового стану позичальника здійснюється ана­ліз його фінансово-господарської діяльності з об'єктивних показ­ників його діяльності, таких як: обсяг реалізації;

- прибутки та збитки;

- рентабельність;

- грошові потоки;

- платоспроможність;

- ліквідність;
фінансова стійкість;

склад дебіторсько-кредиторської заборгованості;

- історія погашення кредитної заборгованості позичальника
в минулому;

ефективність управління позичальника;

- форма власності.

Оцінка фінансового стану позичальника виконується двома етапами:

1-й етап — визначення значень показників, які характеризують фінансовий стан позичальника з віднесенням їх до відповідних аналітичних груп;

2-й етап — аналіз фінансового стану позичальника і віднесення позичальника до відповідного класу надійності.

На першому етапі показники, які характеризують фінансовий стан позичальника, розподіляються на такі аналітичні групи:

- показники платоспроможності позичальника;

- показники фінансової стійкості позичальника;

- показники «солідності» позичальника.

Оцінні показники діяльності позичальника, які характеризують його платоспроможність та фінансову стійкість, розраховуються на підставі бухгалтерського балансу (ф.№1) та фінансового звіту (ф.№2).

P.А. Слав'юк

Оцінні показники, які характеризують «солідність» позичаль­ника, визначаються на основі інформації пакета документів, нада­ного позичальником.

При визначенні фінансового стану позичальника формується інтегральний показник, розрахунок якого базується на викорис­танні принципу зваженості економічних показників і аналітичних груп. При цьому кожному економічному показнику та аналітичній групі надається вагове значення, яке відповідає їхньому внеску в оцінку фінансового стану позичальника.

На другому етапі підприємство-позичальник залежно від вели­чини інтегрального показника (підсумкового по групах і показни­ках) зараховують до одного з п'яти класів (А, Б, В, Г, Д), які харак­теризують надійність позичальника.

Система показників, що використовуються при аналізі фінансово-господарської діяльності позичальника та методика їх розрахунків*.

Перша група — п оказники платоспроможності позичальника.

1. Коефіцієнт загальної ліквідності (Кзл) характеризує, наскіль­ки обсяг поточних зобов'язань з кредитів і розрахунків можна по­гасити за рахунок усіх мобілізованих оборотних активів. Визна­чається за формулою

Теоретичне значення Кзл — не менше 2,0. Вагове значення — 8.

2. Коефіцієнт ліквідності (Клік) показує, в якій кратності обо­ротні активи покривають зобов'язання, і характеризує, наскільки зобов'язання можуть бути погашені швидколіквідними грошовими коштами, цінними паперами та реальною дебіторською заборго­ваністю. Визначається за формулою

Теоретичне значення Клік — не менше 0,3. Вагове значення — 6. 3. Коефіцієнт абсолютної (термінової) ліквідності (Кал) — ха­рактеризує, наскільки короткострокові зобов'язання можуть бути

* Це питання розглянуто з використанням Положення про проведення оцінки фінансового стану позичальника, затвердженого рішенням Правління Укрсоц-банку 4.12.1997р.

Фінанси підприємств

негайно погашені швидколіквідними грошовими коштами та цінними паперами. Визначається за формулою

Теоретичне значення Кал — не менше 0,2. Вагове значення — 5.

Друга група — п оказники фінансової стійкості.

1. Коефіцієнт фінансової стійкості (Кфс) — показує питому вагу всіх джерел власних та залучених на довгий термін коштів у загаль­них витратах підприємства, які можна використати в своїй поточній діяльності без втрат для кредиторів. Визначається за фрмулою

Теоретичне значення — не менше 0,6. Вагове значення — 5.

2. Коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів (Кс) — показує частку залучених коштів на 1 грн. власних коштів позичальника:

Теоретичне значення — не більше 1. Вагове значення — 4.

Примітки: при значенні Кс більше 1 при розрахунку показника фінансової стійкості значення коефіцієнта Кс потрібно помножити на його вагове значення та одержаний результат відняти від підсумку другої групи.

3. Коефіцієнт ділової активності (Ка) показує обсяг реалізова­ної продукції на 1 грн. загальних витрат:

Теоретичне значення — не менш 0,7. Вагове значення — 4. 4. Коефіцієнт маневрування власних коштів (Км) характеризує ступінь мобільності використання власних коштів:

Теоретичне значення — не менше 0,5. Вагове значення — 3.

5. Коефіцієнт співвідношення статутного фонду позичальника до суми кредиту (Кск):

Р.А. Слав'юк

 

Теоретичне значення — не менше 0,25. Вагове значення — 3. 6. Коефіцієнт переливу капіталу (Кпк) показує, яку частину свого прибутку позичальник вклав у інші підприємства:

 

Теоретичне значення — не менше 0,1. Вагове значення — 2.

Третя група — п оказники «солідності» підприємства (ваговий коеф. — 3).

1. Коефіцієнт забезпечення кредиту (Кз) характеризує на­явність та обсяг забезпечення повернення кредиту:

1 еоретичне значення — не менше і,з від суми наданої позики. Вагове значення — 8.

2. Закриття кредитних договорів (3d) характеризує наявність
або відсутність фактів неповернення чи несвоєчасного повернення
кредитів.

Показник 3d набуває одне із можливих значень:

- кредит погашено без проблем — 1;

- кредит погашено після відстрочки — 0,7;

- кредитна угода прострочена — 0,1;

- позичальник ухиляється від погашення боргу — 0.
Вагове значення — 8.

3. Сплата відсотків за кредит (Вк) характеризує наявність або
відсутність фактів неповернення чи несвоєчасного повернення
відсотків за кредит.

Показник Вк набуває одне із можливих значень:

- нараховані відсотки сплачені своєчасно — 1;

- відсотки сплачені після відстрочки — 0,7;
сплата відсотків прострочена — 0,1;
позичальник ухиляється від сплати відсотків — 0.

Вагове значення — 8.

4. Коефіцієнт рентабельності реалізації продукції (Крп) — ха­
рактеризує розмір прибутку на одиницю реалізованої продукції:

Фінанси підприємств

rr Балансовий прибуток

Обсяг реалізації

Теоретичне значення — не менше 0,1. Вагове значення — 6.

5. Наявність бізнес-плану (Нб):

Нб - 1 — при наявності бізнес-плану; Нб = 0 — при відсутності бізнес-плану. Вагове значення — 2.

6. Період функціонування підприємства (Пф) визначає
кількість років з часу державної реєстрації підприємства.

Теоретичне значення — не менше 0,5 року. Вагове значення — 1. Примітки: в разі функціонування підприємства понад п'ять років Π φ набуває значення 5 років.

7. Наявність аудиторських висновків за останній рік діяльності
(На):

На = 1 — при наявності позитивних аудиторських висновків;

На = 0 — при їх відсутності чи негативних висновків.

Вагове значення — 1.

Залежно від стану платоспроможності, фінансової стійкості, «солідності» позичальника та його можливості виконувати свої зо­бов'язання перед банком у минулому, підприємство-позичальник повинно бути віднесено до одного з п'яти класів, які характеризу­ють надійність позичальника:

клас А — підприємство з дуже стійким фінансовим станом;

клас Б — підприємство зі стійким фінансовим станом;

клас В — підприємство має ознаки фінансових ускладнень;

клас Γ — підприємство підвищеного ризику;

клас Д — підприємство з незадовільним фінансовим станом.

Віднесення позичальника до того чи іншого класу здійснюється банком залежно від величини інтегральної оцінки фінансового ста­ну позичальника.

Інтегральна оцінка фінансового стану позичальника визна­чається за показниками всіх аналітичних груп. Вагові значення ко­ефіцієнтів визначаються з урахуванням важливості факторів, які впливають на оцінку фінансового стану позичальника.

Таким чином, для визначення величини інтегральної оцінки значення коефіцієнта необхідно помножити на його вагове значен­ня. Одночасно з кожного показника визначається свій внутрішній ваговий коефіцієнт (від 1 до 5 балів). Сумарне значення з кожної групи показників необхідно помножити на ваговий коефіцієнт.

Фінанси підприємств

VII. Юридичні адреси сторін.

I. Загальні положення: найменування сторін, які укладають до­
говір; предмет договору — вид кредиту, сума, строк, розмір про­
центної ставки, умови забезпечення виконання зобов'язань за кре­
дитом (застава, гарантія, поручництво, страхування); порядок ви­
дачі і погашення кредиту, а також порядок нарахування і сплати
процентів за кредит.

II. Права і обов'язки позичальника:
2.1. Права позичальника:

а) вимагати від банку надання кредиту в обсягах і в строки,
передбачені договором;

б) достроково погашати заборгованість з позики;

в) розірвати договір при недотриманні банком умов догово­
ру чи з власних економічних міркувань;

г) вимагати пролонгації строку договору з об'єктивних при­
чин.

2.2. Обов'язки позичальника:

а) використати виданий кредит на цілі, передбачені в дого­
ворі;

б) повернути наданий кредит в обумовлений в договорі
строк;

в) своєчасно сплачувати банку проценти за користування
кредитом;

г) своєчасно надавати баланс та інші документи, необхідні
банку для здійснення контролю за позикою;

ґ) забезпечувати достовірність даних, які надаються в банк для отримання кредиту і наступного контролю за його ви­користанням;

д) надання кредитору даних про всі отримані і заплановані
до отримання кредитів у третіх осіб;

є) інформувати банк про зміну своєї організаційно-правової

форми; є) інші.

III. Права і обов'язки банку.
3.1. Права банку:

а) перевіряти забезпечення виданого кредиту і його цільово­
го використання, в т.ч. на місці;

б) припиняти видачу нових позик і пред'являти до стягнення
раніше виданих позик при порушенні підприємством умов
кредитного договору, а також при виявленні випадків не-

P.А. Слав'юк

достовірності звітності, запущеності бухгалтерського облі­ку, неодноразовій затримці сплати процентів за кредит;

в) стягувати з підприємства при пролонгації кредиту відпо­
відну комісійну винагороду;

г) переглядати в односторонньому порядку процентні став­
ки за користування кредитом у випадку зміни рівня про­
центної ставки НБУ;

ґ) здійснювати нарахування і стягнення компенсації за неви­користаний кредит (у випадку офіційної відмови підпри­ємства від кредиту чи його частини протягом строку дії договору). 3.2. Обов'язки банку:

а) надавати кредит підприємству в обсягах і в строки, перед­
бачені в договорі;

б) інформувати підприємство про факти і причини достроко­
вого стягнення банком кредиту;

в) інформувати підприємство про зміни в нормативних доку­
ментах з питань кредитування і розрахунків, які вносяться
за рішенням Національного банку.

IV. Відповідальність сторін.

Банк за порушення підприємством взятих на себе зобов'язань може:

а) призупинити подальшу видачу кредиту;

б) пред'явити його до дострокового стягнення;

в) скоротити суму кредиту, передбаченого до видачі за дого­
вором;

г) збільшити процентну ставку за кредитом;

ґ) за несвоєчасне повернення кредиту і процентів стягнути пе­ню в розмірі, передбаченому в договорі, але не більше дво­кратного розміру офіційної облікової ставки НБУ. Підпри­ємство може вимагати від банку відшкодування збитків, які виникли внаслідок ненаданих йому зовсім чи надання в не­повному обсязі передбаченого договором кредиту. Підприємство-позичальник у випадку неповного виконання виділеного йому банком кредиту має сплатити банку неустойку в розмірі плати банком за залучені банком кредитні ресурси і недо-отриманої маржі в звітному періоді.

Після укладення кредитної угоди банк відкриває підприємству позичковий рахунок, на який зараховується шукана сума кредиту. Підприємства в більшості випадків користуються кредитом того

Фінанси підприємств

банку, в якому відкритий поточний рахунок. Однак підприємство має право отримати кредит і в іншому банку.