Призначення балансу та його структура

Баланс — звіт про фінансовий стан підприємства, який відобра­жає на певну дату його активи, зобов'язання і власний капітал.

Метою складання балансу є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства на звітну дату.

Для вивчення фінансового стану підприємства необхідна інфор­мація про економічні ресурси, що ним контролюються, його фінан­сову структуру, ліквідність та платоспроможність, а також здат­ність адаптуватися до змін середовища, в якому воно функціонує.

Інформація стосовно економічних ресурсів, контрольованих підприємством, і здатності його в минулому змінювати ці ресурси є корисною для визначення спроможності підприємства генерувати грошові кошти та їх еквіваленти у майбутньому. Інформація щодо структури капіталу є корисною при прогнозуванні майбутніх потреб у позиках, при визначенні розподілу майбутніх прибутків та потоків грошових коштів серед власників підприємства, а також при визна­ченні ймовірності залучення фінансів у майбутньому. Інформація щодо ліквідності та платоспроможності підприємства є корисною для прогнозування спроможності підприємства вчасно виконувати свої фінансові зобов'язання. Ліквідність свідчить про наявність гро­шових коштів у найближчому майбутньому після виконання фінан­сових зобов'язань даного періоду. Наявність грошових коштів упро­довж більшого періоду часу для вчасного виконання фінансових зо­бов'язань свідчить про платоспроможність підприємства.

Активи мають визнаватись і відображатись в балансі у грошо­вому виразі з використанням певної бази оцінки, а саме:

1. Історичної собівартості. Активи відображаються за сумою спла­
чених грошових коштів чи їх еквівалентів або за справедливою вар­
тістю компенсації, виданої, щоб придбати їх, на момент придбання;

2. Поточної собівартості. Активи відображаються за сумою гро­
шових коштів або їх еквівалентів, яка була б сплачена в разі прид­
бання такого ж або еквівалентного активу на поточний момент;

3. Вартості реалізації. Актив відображається за сумою грошо­
вих коштів або їх еквівалентів, яку можна було б отримати на по­
точний момент шляхом продажу активу в ході звичайної реалізації;

P.А. Слав'юк

4. Теперішньої вартості. Активи відображаються за теперіш­ньою дисконтованою вартістю майбутніх чистих надходжень гро­шових коштів, які, як очікується, має генерувати стаття під час зви­чайної діяльності підприємства.

Основою оцінки, яка найчастіше приймається підприємствами для складання фінансових звітів, є історична собівартість. Вона, як правило, комбінується з іншими оцінками. Наприклад, запаси, як правило, відображаються за найнижчою з двох оцінок — собівартістю або чистою вартістю реалізації; ринкові цінні папери можуть відображатися за ринковою вартістю, а довгострокові зо­бов'язання дебіторів відображаються за їхньою теперішньою вартістю. Деякі підприємства використовують як основу поточну собівартість у відповідь на нездатність облікової моделі історичної собівартості відображати вплив зміни цін на немонетарні активи.

З метою задоволення інформаційних потреб широкого кола ко­ристувачів, баланс відображає фінансовий стан підприємства, на­дає загальну інформацію про його діяльність та ліквідність. Для кращого сприйняття і розуміння даних фінансової звітності ця інформація структурується певним чином. Оскільки кредитори ма­ють першочергові права щодо майна підприємства, для задоволен­ня їх потреб інформація балансу традиційно класифікувалась та­ким чином, щоб наочно відобразити платоспроможність підпри­ємства, тобто ймовірність погашення заборгованості у випадку йо­го ліквідації. Розмежування поточних і непоточних активів і зо­бов'язань дає змогу визначити суму оборотного капіталу як різни­цю між поточними активами і поточними зобов'язаннями.

13.2. Особливості оцінки та відображення у балансі необоротних активів

 

Активи	Код рядка	Звітний період	Попередній період
І. Необоротні активи
Нематеріальні активи
Залишкова вартість
Первісна вартість
Знос
Незавершене будівництво

Фінанси підприємств

 

Основні засоби:
Залишкова вартість
Первісна вартість
Знос
Довгострокові фінансові інвестиції:
які обліковуються за методом участі
в капіталі інших підприємств
Інші фінансові інвестиції
Довгострокова дебіторська заборгованість
Відстрочені податкові активи
Інші необоротні активи
Усього за розділом І

Згідно з МСБО 38: нематеріальний актив — це ідентифікований немонетарний актив без фізичної субстанції, який утримується підприємством з метою використання у процесі виробництва або постачання товарів і надання послуг, здачі в оренду іншим особам або для адміністративних цілей.

Структурою субрахунків рахунка 12 «Нематеріальні активи» Плану рахунків бухгалтерського обліку визначено склад нема­теріальних активів:

• права на використання майна, природних ресурсів;

• права промислової власності;

• права інтелектуальної власності;

• ділова репутація (гудвіл);

• привілеї;

• патенти;

• інші нематеріальні активи.

Нематеріальний актив відображається у балансі, якщо:

• існує ймовірність отримання у майбутньому економічних
вигод від його використання;

• його оцінка може бути достовірно визначена.
Не визнаються як активи:

• витрати на дослідження;

 

• організаційні витрати (витрати на реєстрацію підприємст­
ва, емісію цінних паперів тощо);

• витрати на перебазування або реорганізацію частини чи
усього підприємства;

Р.А. Слав'юк

• витрати на підготовку кадрів;

• витрати на внутрішньогенерований гудвіл;

• витрати на рекламу тощо.

Ці витрати відображаються у звіті про фінансові результати у складі витрат періоду, у якому вони мали місце.

Первісна оцінка нематеріальних активів здійснюється за собівартістю їх придбання чи створення.

Собівартість окремо придбаного нематеріального активу включає його ціну, мито, усі податки, що не підлягають відшкоду­ванню, інші витрати, безпосередньо пов'язані з придбанням акти­ву, за вирахуванням будь-яких отриманих торговельних знижок.

Якщо нематеріальний актив надійшов у результаті обміну на інший актив, то його собівартість визначається за справедливою вартістю отриманого активу, яка дорівнює справедливій вартості переданого активу з урахуванням будь-яких грошових доплат, здійснених під час обмінної операції.

У примітках до балансу щодо кожного класу основних засобів слід розкривати:

• оцінки, які застосовувались для визначення балансової вар­
тості кожного класу основних засобів;

• застосовані методи амортизації;

• застосовані терміни корисної експлуатації або норми амор­
тизації;

• валову балансову вартість та суму накопиченого зносу на
початок і кінець звітного періоду;

• узгодження балансової вартості на початок і кінець звітно­
го періоду з відображенням:

• надходження;

• вибуття;

• придбання шляхом об'єднання підприємств;

• зміни в результаті переоцінок;

• нарахований знос;

• інші зміни.

Якщо у звітному періоді відбулась переоцінка основних засо­бів, у примітках необхідно розкривати:

• базу, застосовану для переоцінки активів;

• дати чинності переоцінки;

• залучення незалежного оцінювача;

• сутність будь-яких індексів, що застосовувались для визна­
чення валової балансової вартості;

Фінанси підприємств

• зміни дооцінки протягом звітного періоду.
Фінансові звіти також можуть розкривати:

• наявність та розміри обмежень на права власності, а також ос­
новні засоби, які було передано як забезпечення зобов'язань;

• валову балансову вартість повністю амортизованих основ­
них засобів, які продовжують використовуватись;

• балансову вартість основних засобів, вилучених з експлуа­
тації та призначених для продажу;

• справедливу вартість основних засобів, коли вона суттєво
відрізняється від балансової.

У статті «Довгострокові фінансові інвестиції» відображаються фінансові інвестиції на період більше одного року, а також всі інве­стиції, які не можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент. Новим є те, що у цій статті окремо виділені фінансові інвестиції, які згідно з П(С)БО 12 «Фінансові інвестиції» передбачається обліко­вувати за методом участі в капіталі (що відповідає МСБО), і окре­мо вказуються інші фінансові інвестиції.

Фінансові інвестиції — це активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку за рахунок відсотків, дивідендів тощо, зростання вартості капіталу або отримання інших вигод для інвестора.

Довгострокові фінансові інвестиції — це інвестиції, які не мо­жуть бути класифіковані як поточні.

Р.А. Слав'юк

Собівартість фінансових інвестицій включає:

• ціну придбання;

• комісійні винагороди;

• гонорари;

• мито;

• податки, що не відшкодовуються підприємству:

• банківські збори;

• інші витрати, безпосередньо пов'язані з придбанням інвестицій.
Підприємство, на яке інвестор може справляти значний вплив,

називають асоційованим. Інвестор справляє суттєвий вплив на під­приємство, акції якої придбані, проте не має можливості контро­лювати його діяльність.

На існування або наявність значного впливу вказують:

• володіння не менше, ніж 20% акцій, або

• присутність інвестора в раді директорів контрагента; або

• участь його в процесах прийняття рішень; або

• матеріальні відносини між партнерами; або

• взаємообмін управлінським персоналом; або

• забезпечення важливою технічною інформацією.

Облік довгострокових фінансових інвестицій в асоційоване підприємство інвестор веде, використовуючи метод:

а) участі в капіталі

б) собівартості.

Згідно з методом участі в капіталі балансова вартість інвестиції, яка спочатку оцінюється за собівартістю, збільшується (зменшуєть­ся) відповідно до частки інвестора в прибутках (збитках) асоційо­ваної компанії. Балансова вартість ію^тицїї зменшується на суму отриманих дивідендів.

У статті «Довгострокова дебіторська заборгованість» відобра­жається заборгованість фізичних та юридичних осіб, яка буде пога­шена після 12 місяців з дати балансу, наприклад, заборгованість орендаря за фінансовою орендою. Довгострокова дебіторська за­боргованість оцінюється за дисконтованою вартістю майбутніх платежів, які очікуються для погашення цієї заборгованості.

Негарантована ліквідаційна вартість — частина ліквідаційної вартості орендованого активу, продаж якої орендодавцем не га­рантується або гарантується лише пов'язаною з ним стороною.

Чисті інвестиції в оренду — це загальна сума мінімальних орендних платежів та будь-якої негарантованої ліквідаційної вар­тості за вирахуванням незаробленого фінансового доходу.

Фінанси підприємств

Незароблений фінансовий дохід — це загальна сума мінімальних орендних платежів та негарантованої ліквідаційної вартості за ви­рахуванням дисконтованої суми мінімальних орендних платежів за припустимою ставкою відсотка при оренді.

Припустима ставка відсотка при оренді — це ставка дисконту, за якою на початку строку оренди визначається теперішня (дискон­тована) вартість загальної суми мінімальних орендних платежів та негарантованої ліквідаційної вартості активу, яка повинна дорівнювати справедливій вартості орендованого активу.

У статті «Відстрочені податкові активи» відображається сума податку на прибуток, що підлягає відшкодуванню в наступних періодах внаслідок виникнення різниці між обліковою та податко­вою базами оцінки.

Відстрочений податковий актив виникає у тому випадку, коли податок на прибуток, визначений згідно з обліковою політикою підприємства, менший за податок на прибуток, визначений за чин­ним законодавством.

Сума прибутку (збитку) за період, визначена згідно з податковим законодавством, як правило, відрізняється від сукупного прибутку (збитку) за період, який відображається у звіті про фінансові результа­ти на основі облікової політики підприємства. Ттака різниця виникає:

• через відмінності у визначенні витрат періоду та валових
витрат;

• через відмінності у визнанні облікового доходу та валового
доходу;

• через різні підходи до відображення суми переоцінки ак­
тивів. Різниці бувають тимчасові та постійні.

Приклади виникнення різниць при визначенні податку на прибуток

 

Стаття	Фінансовий облік	Податковий облік	Тип різниць
	2
1. Витрати на утримання легкового ав­тотранспорту	Входять до складу операційних витрат	Не включаються у валові витрати	Постійна
2. Витрати на благодійні чи со­ціальні потреби	Входять до складу інших витрат	Не включаються або включаються частково у валові витрати	Постійна

Р.А. Слав'юк

 

3. Витрати майбутніх періодів	Відображаються у складі активів та згідно з принципом відповідності посту­пово визнаються у складі витрат періоду	Включаються у повному обсязі у валові витрати	Тимчасова
4. Сума амортизації необоротних активів	Строк корисної експлуатації та метод нарахування визна­чаються підприємст­вом самостійно як складові облікової політики	Визначаються у Законі про оподаткування прибутку	Тимчасова
5. Аванси одержані	Визнаються у балансі як зобов'язання	Входять до складу валових доходів	Тимчасова
6. Аванси надані	Визнаються у балансі як дебіторська заборгованість	Входять до складу валових витрат	Тимчасова
7. Доходи майбутніх періодів	Відображаються у балансі в складі зобов'язань та згідно з принципом відпо­відності поступово визнаються як дохід	Входять до складу валових доходів	Тимчасова

У статті «Інші необоротні активи» відображаються всі інші необо­ротні активи, які не є нематеріальними активами, основними засоба­ми, довгостроковими фінансовими інвестиціями, довгостроковою де­біторською заборгованістю та відстроченими податковими активами.

13·3· Склад, оцінка та відображення у балансі оборотних активів

 

II. Оборотні активи
Запаси:
Виробничі запаси
Тварини на вирощуванні та відгодівлі	ПО
Незавершене виробництво
Готова продукція

Фінанси підприємств

 

Товари
Векселі одержані
Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги:
Чиста реалізаційна вартість
Первісна вартість
Резерв сумнівних боргів
Дебіторська заборгованість за розрахунками:
3 бюджетом
За виданими авансами
3 нарахованих доходів
Із внутрішніх розрахунків
Інша поточна дебіторська заборгованість
Поточні фінансові інвестиції
Грошові кошти та їх еквіваленти:
В національній валюті
В іноземній валюті
Інші оборотні активи
Усього за розділом II

а) зберігаються для продажу за умов звичайної господарської
діяльності; або

б) знаходяться в процесі виробництва для такого продажу; або

в) призначені для споживання у виробничому процесі чи при
наданні послуг.

Запаси включають:

• товари, що були придбані та зберігаються для перепрода­
жу, до складу яких відносять землю та іншу нерухомість,
придбану для перепродажу;

• готову вироблену продукцію;

• незавершене виробництво підприємства;

• основні та допоміжні матеріали для використання у процесі
виробництва та надання послуг.

Запаси відображаються у балансі за найменшою з двох оцінок:

• собівартістю

• чистою вартістю реалізації.
Собівартість запасів — це витрати на:

• придбання;

P.А. Слав'юк

• переробку;

• інші витрати, що виникли під час доставки запасів до їх тепе­
рішнього місцезнаходження та приведення їх у теперішній стан.

У новій формі балансу наведені саме такі підкласи запасів, що водночас відповідає вимогам МСБО і не порушує національні тра­диції побудови цієї звітної форми. Отже, в балансі і надалі будуть наводитись деталізовані дані про наявність у підприємства:

• виробничих запасів;

• тварин на вирощуванні та відгодівлі;

• незавершеного виробництва;

• готової продукції;

• товарів.

Витрати на придбання = ціна придбання

+ ввізне мито

+ інші податки, що не компенсуються податковими органами підприємству

+ витрати на транспортування, навантаження та розвантаж:ення

- торговельні знижки, уцінка та собівартість повернених товарів

Наступною за ступенем ліквідності статтею є дебіторська за­боргованість, яка виникає в результаті продажу товарів та надання послуг у кредит, а також втілює в собі інші борги перед підприємством, від погашення яких впродовж року очікується над­ходження грошових коштів.

У статті «Дебіторська заборгованість за товари, роботи, по­слуги» відображається заборгованість покупців або замовників за реалізовану їм продукцію і товари для перепродажу (крім заборго­ваності, яка забезпечена векселем).

Надання комерційного кредиту сприяє зростанню обсягів ре­алізації, але, в той же час, несе в собі ризик неповної інкасації боргів. Користувачів фінансової звітності стаття «Дебіторська заборго­ваність за товари, роботи, послуги» цікавить з позиції реальності її оцінки, тобто ймовірності погашення її у визначеній сумі. Тому важ­ливо відобразити в балансі дебіторську заборгованість, дотримую­чись принципу обачності — щоб активи та дохід не були завищені, а зобов'язання чи витрати — занижені. її оцінка має бути достатньо обґрунтованою, щоб незалежний аудитор погодився з нею.

Продаж товарів і надання послуг у кредит, при застосуванні принципу нарахування, як правило, співпадає з визнанням доход) від реалізації. Борги, які, можливо, не будуть сплачені дебіторами

Фінанси підприємств

внаслідок їх неплатоспроможності, входять до складу доходу, не­обгрунтовано завищуючи реальний результат від реалізації.

Отже, очевидною є необхідність коригування цього результату на очікувану суму несплати боргів. Але методика, за якою здійсню­ється це коригування і умови створення резерву сумнівних боргів згідно з українськими нормативними актами, не відповідають ви­могам МСБО.

У балансі дебіторська заборгованість за товари, роботи, послу­ги відображається за чистою вартістю.Чиста вартість дебіторської заборгованості — це сума дебіторської заборгованості після вира­хування сумнівних та безнадійних боргів.

Сумнівний борг — це дебіторська заборгованість, відносно якої існує ймовірність її неповернення боржником.

Безнадійна дебіторська заборгованість (безнадійний борг) — це заборгованість, відносно якої існує впевненість у її неповерненні боржником, або позовний термін якої минув.

Згідно з принципом обачності у момент визнання доходу від ре­алізації підприємство повинне визнати можливі втрати від непо­вернення частини боргів покупцями. Величину цих втрат не­обхідно оцінювати на основі аналізу інформації про фактичні втра­ти від неповернених боргів за минулі періоди, враховуючи зміни, що відбулися в умовах реалізації продукції у звітному періоді, чи, як очікується, відбудуться у наступному періоді.

Застосування методу створення резерву сумнівних боргів, а не пряме списання безнадійних боргів, як це поки що робиться в ук­раїнській обліковій практиці, відповідає принципу обачності. В той же час, коли сума створеного у звітному періоді резерву є недостат­ньою для покриття усіх фактичних безнадійних боргів, застосо­вується метод прямого списання безнадійних боргів.

Базовим методом оцінки резерву сумнівних боргів (згідно з П(С)БО 10 «Дебітори» «Забезпечення, непередбачені зобов'язання та активи») є метод періодизації дебіторської заборгованості, за яким здійснюється групування дебіторської заборгованості за термінами непогашення та встановлення відповідного відсотка сумнівних боргів для кожної групи.

У примітках до балансу слід окремо розкривати:

• загальну кількість дебіторів;

• кількість дебіторів, заборгованість кожного з яких переви­
щує 10% загальної суми дебіторської заборгованості, а та­
кож строки погашення їх заборгованості;

P.А. Слав'юк

• суму простроченої дебіторської заборгованості, яку можна
вважати сумнівною;

• метод оцінки сумнівних боргів.

Поточна фінансова інвестиція — це інвестиція, що легко ре­алізується та призначається для утримання протягом терміну, що не перевищує один рік.

До числа поточних фінансових інвестицій відносяться:

• короткострокові комерційні ринкові папери;

• казначейські векселі;

• короткострокові боргові папери;

• депозитні сертифікати;

• інші ринкові цінні папери, придбані з метою перепродажу
протягом терміну, що не перевищує один рік.

В українській обліковій практиці під короткостроковими фінансовими вкладеннями розуміють короткострокові цінні папе­ри та інші дохідні активи, що придбані (вкладені) підприємством для одержання прибутку на строк не більше одного року:

• акції;

• облігації;

• сертифікати:

• казначейські зобов'язання.

У статті Грошові кошти та їх еквіваленти відображаються суми грошей, що на дату балансу знаходяться:

• в касі;

• на банківських рахунках;

• в дорозі;

• у формі грошових документів;

• у формі виставлених акредитивів.

Складовою облікової політики підприємства є критерій віднесен­ня інвестицій до грошових еквівалентів. Як правило, до грошових еквівалентів відносять поточні інвестиції, початковий строк погашен­ня яких не перевищує З місяці і відносно яких існує впевненість у тому, що вони не зменшать свою вартість протягом періоду їхньої чинності.

До складу грошових коштів не відносяться гроші на банківсь­ких рахунках, обмежені для поточного використання протягом терміну, що перевищує один рік. їх слід відображати у складі нео­боротних активів як інші фінансові інвестиції.

Суми грошових коштів та їх еквівалентів, наведені у балансі, повинні узгоджуватись із відповідними сумами звіту про рух гро­шових коштів.

Фінанси підприємств

Згідно з П(С)БО 21 «Вплив змін валютних курсів» суми грошо­вих коштів в іноземних валютах слід відображати з використанням відповідних валютних курсів на дату балансу.

Курсові різниці, що виникають при перерахунку сум грошових коштів в інвалютах, визнаються як доходи або витрати того періоду, у якому вони виникли, та відображаються у звіті про фінансові результати у складі інших фінансових доходів (витрат).

Витрати, оплачені у звітному періоді, які відносяться до наступ­ного (наступних) облікового періоду, наприклад, наперед сплачена орендна плата, наперед сплачена страховка, наперед сплачені рек­ламні послуги тощо є витратами майбутніх періодів.

Окремі статті таких витрат необхідно розкривати у балансі підприємства, враховуючи їхню суттєвість та доречність такого розкриття для користувачів фінансової звітності.

Слід зазначити, що у статті «Витрати майбутніх періодів» мо­жуть відображатися як оборотні, так і необоротні активи, а саме: витрати, які стосуються наступного облікового періоду, та ті, що будуть віднесені на більш пізні періоди. Яісщо підприємство здійснило у звітному періоді і ті, й інші витрати, то у балансі їх слід відображати окремо, якщо їх величина є суттєвою.

Структура пасивів балансу

Пасиви відображають джерела коштів підприємства. Структу­ру І розділу пасиву ми уже розглядали в темі «Фінанси акціонерних товариств». Зупинимось більш детально на другій значній скла­довій джерел — зобов'язаннях підприємства.

Згідно з П(С)БО 2 зобов'язання — це заборгованість підприєм­ства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.

Зобов'язання — це обов'язок чи відповідальність діяти певним чином. Воно виникає тільки тоді, коли актив отримано або коли підприємство укладає невідмовну угоду придбати актив.

Зобов'язання відображається у балансі, якщо:

- його оцінка може бути достовірно визначена;

- існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбут­
ньому внаслідок його погашення.

Зобов'язання містять у собі ймовірність майбутнього вилучен­ня коштів підприємства і втрати економічної вигоди внаслідок

P.А. Слав'юк

прийнятих у минулому обов'язків. Разом з тим, підприємство може мати обов'язок діяти певним чином, але це не обов'язково призво­дить до виникнення і відображення у його балансі певного зо­бов'язання. Обов'язки підприємства розглядаються як його зо­бов'язання, якщо вони:

1. Існують на даний момент і є наслідком минулих господарсь­
ких операцій (наприклад, придбання товарів чи послуг) або подій
(понесені чи ймовірні збитки, за які підприємство несе відпові­
дальність).

Необхідно відрізняти теперішні та майбутні зобов'язання. Так, рішення керівництва підприємства придбати активи у майбутньо­му саме собою не призводить до виникнення зобов'язання.

Як правило, зобов'язання виникає тільки тоді, коли актив отри­мано або коли підприємство укладає невідмовну угоду придбати актив, тобто в результаті минулих операцій або інших минулих подій. Так, придбання товарів і отримання послуг призводить до виникнення кредиторської заборгованості (якщо вони не були по­передньо сплачені), а одержання позики банку призводить до зо­бов'язання повернути.

У той же час, зобов'язання щодо замовлених, але ще не отрима­них активів не відображається у балансі замовника, оскільки в та­кому випадку виникає безумовна зустрічна вимога — зобов'язання покупця оплатити певний товар компенсується його правом на от­римання цього товару. Як правило, зобов'язання виникає, коли от­римані права використання товарів чи послуг.

2. Пов'язані з необхідністю майбутніх платежів з метою збере­
ження господарських зв'язків підприємства або у відповідності із
здійсненням нормальної підприємницької діяльності.

3. Мають бути виконані неминуче. Економічні наслідки неви­
конання зобов'язання, наприклад, у зв'язку зі штрафними санк­
ціями, не дадуть підприємству можливості уникнути вибуття ре­
сурсів на користь іншої сторони.

4. Мають визначений термін виконання, хоча точна дата може
бути не відомою.

5. Прийняті відносно суб'єктів (юридичних чи фізичних осіб
або їх групи), які можуть бути ідентифіковані якщо не в момент
прийняття зобов'язання, то в момент його виконання.

Зобов'язання можуть мати юридичну силу внаслідок укладених контрактів або статутних вимог (наприклад, кредиторська заборго­ваність за отримані товари чи послуги). Вони також можуть виника-

Фінанси підприємств

ти в результаті бажання підприємства підтримувати свою ділову ре­путацію (якщо, наприклад, підприємство вирішило виправити недо­ліки своєї продукції, виявлені після закінчення гарантійного строку).

Погашаючи зобов'язання, підприємство, як правило, віддає ре­сурси, що втілюють у собі економічні вигоди, з метою задоволення претензій іншої сторони.

Погашення існуючого зобов'язання може здійснюватись:

• сплатою грошових коштів;

• передаванням інших активів;

• наданням послуг;

• заміною даного зобов'язання іншим;

• перетворенням зобов'язання на капітал.

Борг також може бути анульовано, коли боржник офіційно на законній підставі або за волевиявленням кредитора звільняється від прийнятих ним на себе зобов'язань. Анулювання боргу не при­зводить до зменшення ресурсів боржника але збільшує прибуток підприємства і сприяє виникненню додаткових зобов'язань з його оподаткування.

Зобов'язання можуть бути монетарними і немонетарними. Мо­нетарні зобов'язання відображають суму грошових коштів, що підлягають сплаті кредиторам, а немонетарні — зобов'язання по­ставити товари або надати послуги визначеної кількості і якості.

Значна частина зобов'язань підприємства регулярно (щомісяч­но) нараховується з відображенням в обліку по дебету рахунків ак­тивів або витрат, а по кредиту — нарахованих зобов'язань. У таких випадках визнання зобов'язань (кредиторської заборгованості) без­посередньо залежить від визнання відповідних активів або витрат.

Другою умовою визнання зобов'язання у балансі є можливість його достовірної оцінки. Як правило, сума зобов'язання визна­чається однозначно і прямо вказується у відповідних документах. Проте існують ситуації, коли сума платежу залежить від подаль­ших подій. Зобов'язання визнається у таких випадках, якщо його можна оцінити з певною мірою достовірності.

Звичайно, сума, що підлягає сплаті для погашення заборгова­ності, визначається угодою (контрактом) або розраховується на підставі встановлених правил (ставок, норм, тарифів тощо).

Зобов'язання, що виникли внаслідок авансової оплати покуп­цем товарів чи послуг за визначеними цінами, асортиментом, кількістю і якістю можуть змінювати свою грошову оцінку в часі, але незмінними залишаться обумовлена кількість та якість товару.

P.А. Слав'юк

У деяких випадках в момент виникнення зобов'язання його су­ма визначається із застосуванням попередніх аналітичних чи екс­пертних оцінок. Такі зобов'язання називають забезпеченнями. На­приклад, підприємство, яке реалізує продукцію з гарантією, бере на себе зобов'язання забезпечувати її ремонт або заміну протягом га­рантійного терміну. Оскільки конкретна сума витрат та час їх ви­никнення залежать від майбутніх подій, у звітному періоді, коли бу­ла реалізована продукція, підприємство змушене створити відповідний резерв, виходячи з попереднього досвіду та прогноз­них оцінок фахівців.

Такі види зобов'язань відображаються у II розділі пасиву ба­лансу «Забезпечення наступних витрат і платежів».

Для визначення балансової вартості зобов'язань використову­ють такі види оцінок:

• історична собівартість:

• поточна собівартість:

• вартість розрахунку (платежу);

• теперішня вартість;

Історична собівартість зобов'язання — сума надходжень, отри­маних в обмін на зобов'язання або, за деяких інших обставин, суми грошових коштів чи їх еквівалентів, що, як очікується, будуть спла­чені з метою погашення зобов'язання під час звичайної діяльності підприємства.

Поточна вартість зобов'язання — недисконтована сума грошо­вих коштів чи їх еквівалентів, яка була б необхідна для погашення зобов'язання на поточний момент.

Вартість погашення — недисконтована сума грошових коштів або їх еквівалентів, що, як очікується, буде сплачена для погашен­ня зобов'язань під час звичайної господарської діяльності підпри­ємства.

Теперішня вартість зобов'язання — теперішня (дисконтована) вартість майбутніх чистих відпливів грошових коштів, які, як очікується, будуть необхідні для погашення зобов'язань під час звичайної діяльності підприємства.

Залежно від терміну погашення зобов'язання поділяються на поточні та довгострокові. Згідно з П(С)БО 2 «Баланс» зобов'язан­ня класифікується як поточне, якщо воно бути погашене протягом операційного циклу підприємства або дванадцяти місяців, почина­ючи з дати балансу.

Усі інші зобов'язання є довгостроковими.

Фінанси підприємств

До поточних зобов'язань, звичайно, належать:

• заборгованість із розрахунків з бюджетом по податках та
інших платежах;

• кредиторська заборгованість постачальникам і підрядни­
кам за отримані від них товари, роботи, послуги;

• заборгованість з оплати праці;

• заборгованість зі страхування;

• авансові платежі замовників;

• короткострокові кредити банку;

• нараховані до сплати дивіденди, відсотки тощо.

При віднесенні заборгованості до складу поточних зобов'язань застосовують підхід, аналогічний визначенню поточних активів.

Зобов'язання, що пов'язані з витратами, які виникають у ході нормального операційного циклу (в результаті придбання сирови­ни, нарахування комунальних послуг, заробітної плати персоналу тощо), є поточними навіть тоді, коли термін їх погашення настає після 12 місяців від дати балансу.

Зобов'язання, що прямо не пов'язані з операційною діяльністю підприємства (кредити банку, оголошені дивіденди, податок на прибуток, що підлягає сплаті), вважають поточними лише за умо­ви, що їх потрібно погасити протягом 12 місяців з дати балансу.

Проте слід мати на увазі, що до складу довгострокових вклю­чається лише та частина зобов'язань, що не підлягає погашенню протягом 12 місяців, віддати балансу.

Поточне зобов'язання може бути перекласифіковане у довгост­рокове, якщо:

• первісний строк погашення зобов'язання перевищував
12 місяців;

• підприємство має намір рефінансувати зобов'язання на дов­
гостроковій основі;