Взаємозв'язок фінансового й управлінського обліку та фінансової роботи і фінансового аналізу

Методологічно й організаційно бухгалтерський облік поділя­ється на фінансовий і управлінський. Це дві галузі єдиної системи обліку, кожна з яких має своє призначення і відіграє свою роль в управлінні підприємством, у забезпеченні необхідною інфор­мацією різнопланових користувачів.

Фінансовий облік — це сукупність правил та процедур, які за­безпечують підготовку, оприлюднення інформації про результати діяльності підприємства (установи, організації) та його фінансовий стан відповідно до вимог законодавчих актів і стандартів бухгал­терського обліку. Інакше кажучи, фінансовий облік — це ком­плексний системний облік господарської діяльності підприємства. Організація фінансового обліку повинна забезпечити: суцільне, повне і безперервне відображення усіх господарських операцій, які відбулися за звітний період: складання встановленої фінансової (бухгалтерської) звітності; постачання необхідною та достовірною інформацією користувачів. Об'єктами фінансового обліку, що відображаються як на синтетичних, так і аналітичних рахунках, є: активи підприємства: основні засоби, нематеріальні акти­ви, капітальні вкладення, довгострокові і короткострокові фінансові вкладення, виробничі та товарні запаси, розра­хунки з дебіторами, грошові кошти, інші активи;

- джерела власних засобів: статутний фонд (капітал), резерв­
ний (страховий) фонд, фонди і резерви спеціального і цільо­
вого призначення, нерозподілений прибуток, інші джерела
власних засобів;

- зобов'язання (пасиви) підприємства: довгострокові креди­
ти банків і позикові кошти, короткострокові кредити бан­
ків і позикові кошти, розрахунки з кредиторами, інші ко­
роткострокові зобов'язання;

- витрати підприємства за їх елементами і доходи за їх видами;
фінансові результати діяльності підприємства і їх розподіл;
господарські операції, пов'язані з процесами придбання ре­
сурсів, виробництва і реалізації.

Фінанси підприємств

Принципово важливим питанням фінансового обліку є методо­логія і організація обліку витрат і доходів. Саме в цьому питанні проявляються відмінності побудови фінансового обліку. В Україні, як і в інших країнах СНД, діє інтегрований принцип відображення в обліку витрат, за яким елементи витрат у єдиному обліковому циклі групуються за цільовим призначенням (за замовленнями, ви­дами продукції тощо). Міжнародними організаціями з обліку реко­мендовано організацію з фінансового обліку за принципом «витра­ти — випуск», який вже застосовується в більшості країн з розвине­ною ринковою економікою, в тому числі і в країнах Європейсько­го союзу (ЄС).

За принципом «витрати — випуск» витрати у фінансовому обліку відображаються за їхніми елементами загалом по підприємству. Як відомо, елемент — це первинний, економічно од­норідний вид витрат, який не може бути розкладений на складові частини на даному підприємстві. Елемент витрат має зовнішнє по­ходження, показує, що затрачено і скільки, не відображаючи цільо­вого спрямування витрат. Для фінансового обліку розробляється детальна номенклатура елементів витрат і кожному елементові ви­трат надається бухгалтерський рахунок. Таким чином створюється система рахунків витрат за елементами. Прикладом елементів вит­рат і, відповідно, рахунків можуть бути «Матеріальні витрати», «Роботи і послуги зі сторони», «Витрати на оплату праці», «Відра­хування на соціальні потреби», «Витрати на амортизацію», «По­датки, збори та інші обов'язкові відрахування», «Фінансові витра­ти», «Позареалізаційні витрати» та інші.

Кожний з них в аналітичному плані може поділятися на більш детальні елементи витрат за видами, наприклад, матеріальних вит­рат, витрат на оплату праці, робіт і послуг зі сторони, фінансових витрат тощо. Наприкінці звітного періоду (кварталу, року) доходи звітного періоду порівнюються з витратами і визначається фінан­совий результат. Таке співставлення доходів і витрат здійснюється на рахунку «Фінансові результати звітного періоду», куди перено­сяться доходи з рахунків доходів і витрати з рахунків витрат. Зро­зуміло, що в разі необхідності до такого перерахування доходів і витрат роблять коригувальні записи для уточнення сум, що стосу­ються звітного періоду. Як бачимо, такий підхід дає змогу визначи­ти у фінансовому обліку результати господарської діяльності підприємства, не чекаючи калькуляції собівартості виробленої та реалізованої продукції. Після операції перегрупування рахунки ви-

Р.А. Слав'юк

трат і доходів закриваються, а фінансовий результат (прибутки чи збитки) буде відображений у балансі підприємства.

За даними фінансового обліку складається фінансова (бухгал­терська) звітність підприємства, інформація якої не є комерційною таємницею і призначена як для внутрішніх, так і для зовнішніх ко­ристувачів. Варто зазначити ще одну перевагу такого принципу ор­ганізації обліку витрат, доходів і визначення фінансових резуль­татів. Він дає змогу комплексно автоматизувати всі розділи фінан­сового обліку, в тому числі облік витрат і доходів та складання звітності, використовуючи стандартне програмне забезпечення. Адже номенклатура елементів витрат і видів доходів є типовою, во­на не залежить від особливостей організації та технології вироб­ництва на підприємствах чи виду їх діяльності.

Управлінський облік — це сукупність методів та процедур, які забезпечують підготовку і надання інформації для планування, контролю і прийняття рішень на рівнях управління підприємством, установою, організацією. Синонімами управлінського обліку є внутрішній облік, внутрішньогосподарський облік, виробничий облік, аналітичний господарський облік. Порівняльну характерис­тику фінансового і управлінського обліку наведено в таблиці 5.

Таблиця 5 Порівняльна характеристика фінансового і управлінського обліку

 

Ознака	Фінансовий облік	Управлінський облік
Головні корис­тувачі інформації	Менеджери підприємства і зовнішні користувачі	Менеджери різних рівнів підприємства
Обмеження	Загальноприйняті принципи (стандарти) і нормативні акти	Ніяких обмежень
Використання вимірників	Єдиний грошовий вимірник	Різні вимірники (в тому числі якісні показники)
Об'єкт аналізу	Господарська одиниця в цілому	Структурні підрозділи підприємства (центри відповідальності
Періодичність складання звітів	Регулярно, як правило, річ­ний або квартальний інтервал	Змінний інтервал, оперативна інформація
Наділення	Оцінка минулого	На майбутнє (прогнозування)
Доступність даних	Більшість даних доступна усім	Комерційна таємниця

Фінанси підприємств

Отже, управлінський облік — це внутрішній облік, який ведеть­ся для задоволення потреб у інформації керівництва всього підпри­ємства та його структурних підрозділів. Якщо фінансовий облік жорстко регулюється міжнародними і національними стандартами та нормативними актами, то головним критерієм організації уп­равлінського обліку є корисність інформації, що надходить для оцінки, контролю і прийняття управлінських рішень. Підприємства та організації організують управлінський (внутрішній) облік, вихо­дячи з особливостей діяльності, структури і розмірів підприємств, потреб управління. В будь-якому разі побудова такого обліку по­винна забезпечити одержання інформації для контролю поточної діяльності підприємства та його структурних підрозділів, оп-тимізації використання ресурсів, вимірювання та оцінки ефектив­ності, вироблення стратегії і тактики управління та планування діяльності підприємства, прийняття управлінських рішень.

Головними суб'єктами управлінського обліку є витрати і дохо­ди підприємства, фінансові результати, вже відображені поперед­ньо в фінансовому обліку. Проте в управлінському обліку витрати перегруповуються за їх цільовим призначенням, тобто за видами продукції, замовленнями, процесами, стадіями виробництва, цент­рами відповідальності, сферами діяльності, регіонами реалізації продукції тощо. Аналогічно здійснюється групування доходів підприємств і фінансових результатів: за видами продукції, сфера­ми діяльності, центрами відповідальності (центрами прибутку), регіонами реалізації продукції. В межах управлінського обліку ви­робничих підприємств здійснюється облік витрат та калькулюван­ня собівартості продукції. При цьому підприємства самостійно обирають метод обліку витрат та калькулювання собівартості про­дукції. Крім обліку і калькулювання, за повними витратами для цілей управління підприємства застосовують облік і калькулюван­ня за змінними витратами, за стандартними витратами тощо.

Важливу роль відіграє управлінський облік при вирішенні за­вдань прогнозного характеру про рентабельність нових видів про­дукції, визначення очікуваного доходу від запланованих госпо­дарських заходів; ефективність нових інвестицій; прийняття рішень в умовах використання обмежених ресурсів, а також рішень типу «купувати чи виробляти» тощо.

Можна сказати, що управлінський облік — це синтез методів і принципів обліку витрат, калькулювання собівартості, а також прогнозування, планування (бюджетування), аналізу і контролю.

P.А. Слав'юк

Важливим етапом організації управлінського обліку є визначення внутрішньої звітності, її змісту, а також строків подання на різні рівні управління. Фінансовий облік є обов'язковим для ведення всіма гос­подарюючими суб'єктами. Світова практика свідчить, що запровад­ження управлінського обліку не є обов'язковим. Так, малі підпри­ємства обмежуються переважно веденням тільки фінансового обліку.

Треба зазначити, що інформація управлінського обліку є ко­мерційною таємницею. Ознайомлення з даними реєстру внутріш­ньої звітності управлінського обліку можливе лише з дозволу влас­ника або керівника підприємства.

Суть фінансового аналізу

Методика фінансового аналізу включає три взаємозв'язаних блоки: 1) аналіз фінансових результатів діяльності підприємства; 2) аналіз фінансового стану підприємства; 3) аналіз ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства. Фінансовий аналіз являє собою спосіб накопичення, трансформації і викорис­тання інформації фінансового характеру, який має на меті:

оцінити поточний і перспективний фінансовий стан підпри­ємства;

оцінити можливі і доцільні темпи розвитку підприємства з позиції їх фінансового забезпечення;

- виявити доступні джерела коштів і оцінити можливість і доцільність їх мобілізації.

спрогнозувати становище підприємства на ринку капіталів. В основі фінансового аналізу, так само як і фінансового ме­неджменту в цілому, лежить аналіз фінансової звітності. Для Ук­раїни ця частина фінансового аналізу має пріоритетне значення че­рез ряд обставин, зокрема недостатня розвинутість фінансового ринку знижує значимість аналізу ринків.

Категорії фінансового аналізу — це найбільш загальні, ключові поняття даної науки. В їх числі: фактор, модель, ставка, процент, дисконт, опціон, грошовий потік, ризик, лівериджта ін. Науковий інструментарій (апарат) фінансового аналізу — це сукупність за-гальнонаукових і конкретно-наукових способів використання по­казників фінансової діяльності господарюючих суб'єктів. Принци­пи фінансового аналізу регулюють процедурну сторону його мето­дології і методики. До них належать: системність, комплексність, регулярність, об'єктивність тощо.

Фінанси підприємств

Аналіз фінансового стану переслідує кілька цілей: ідентифікацію фінансового стану;

- виявлення змін у фінансовому стані в просторово-часовому
розрізі;

виявлення основних факторів, які викликали зміни у фінан­совому стані;

- прогноз основних тенденцій у фінансовому стані.

Фінансовий аналіз проводиться з допомогою різного виду мо­делей, які дозволяють структуризувати та ідентифікувати взаємо­зв'язки між основними показниками. Можна виділити три основні типи моделей: дескриптивні, предикативні і нормативні.

Дескриптивні моделі відомі так само, як моделі описового ха­рактеру і є основними для оцінки фінансового стану підприємства. До них належать: побудова системи звітних балансів, представлен­ня фінансової звітності в різних аналітичних розрізах, вертикаль­ний і горизонтальний аналіз звітності, система аналітичних ко­ефіцієнтів, аналітичні записки до звітності. Всі ці моделі базуються на використанні інформації бухгалтерської звітності.

В основі вертикального аналізу лежить інше представлення бухгалтерської звітності — у вигляді відносних величин, які харак­теризують структуру узагальнюючих підсумкових показників. Обов'язковим елементом аналізу служать динамічні ряди цих вели­чин. Це дозволяє відслідковувати і прогнозувати структурні зру­шення в складі господарських засобів і джерел їх покриття.

Горизонтальний аналіз дозволяє виявити тенденції зміни окре­мих статей чи їх груп, які входять у склад бухгалтерської звітності. В основі цього аналізу лежить визначення базисних темпів росту балансових статей чи статей звіту про прибутки і збитки.

Система аналітичних коефіцієнтів — провідний елемент аналізу фінансового стану, який застосовується різними групами користу­вачів: менеджерами, аналітиками, акціонерами, інвесторами, кре­диторами та ін. Відомі десятки цих показників, тому для зручності вони поділяються на кілька груп. Найчастіше виділяють п'ять груп показників за такими напрямами фінансового аналізу:

1. Аналіз ліквідності. Показники цієї групи дозволяють описа­ти і проаналізувати здатність підприємства відповідати за своїми поточними зобов'язаннями. В основу алгоритму розрахунку цих показників закладена ідея співставлення поточних активів (оборот­них коштів) з короткостроковою кредиторською заборгованістю. В результаті розрахунку встановлюється, чи достатньою мірою

Р.А. Слав'юк

підприємство забезпечене оборотними коштами, необхідними для розрахунків з кредиторами за поточними операціями. Оскільки різні види оборотних коштів мають різний ступінь ліквідності (кон­вертації в абсолютно ліквідні кошти — грошові кошти), розрахову­ють кілька коефіцієнтів ліквідності.

2. Аналіз поточної діяльності. З позиції кругообігу коштів діяльність будь-якого підприємства являє собою процес безперерв­ної трансформації одних видів активів в інші:

де ГК — грошові кошти;

СС — сировина на складі;

ЯВ — незавершене виробництво;

/77 — готова продукція;

КР — кошти в розрахунках.

Ефективність поточної фінансово-господарської діяльності мо­же бути оцінена тривалістю операційного циклу, яка залежить від оборотності коштів у різних видах активів. При інших рівних умо­вах прискорення оборотності свідчить про підвищення ефектив­ності. Тому основними показниками цієї групи є показники ефек­тивності використання матеріальних, трудових і фінансових ре­сурсів: фондовіддача, коефіцієнти оборотності коштів у запасах і розрахунках.

3. Аналіз фінансової стійкості. За допомогою цих показників
оцінюються склад джерел фінансування і динаміка співвідношення
між ними. Аналіз базується на тому, що джерела коштів відрізня­
ються рівнем собівартості, ступенем доступності, рівнем надій­
ності, степенем ризику тощо.

4. Аналіз рентабельності. Показники цієї групи служать для
оцінки загальної ефективності вкладення коштів у дане підпри­
ємство. На відміну від показників другої групи, тут абстрагуються
від конкретних видів активів, і аналізують рентабельність авансо­
ваного капіталу і рентабельність власного капіталу.

5. Аналіз становища і діяльності на ринку капіталів. У межах
цього аналізу виконуються просторово-часові співставлення по­
казників, які характеризують становище підприємства на ринку
цінних паперів: дивідендний вихід, дохід на акцію, цінність акції
тощо. Цей момент аналізу виконується, головним чином, в компа­
ніях, зареєстрованих на біржах цінних паперів, де вони тримають
свої акції. Будь-яке підприємство, яке має тимчасово вільні грошові

Фінанси підприємств

кошти і яке бажає вкласти їх у цінні папери, також орієнтується на показники даної групи.

Предикативні моделі — це моделі прогнозуючого характеру. Вони використовуються для передбачування доходів підприємства і його майбутнього фінансового стану. Найбільш поширеними з них є: розрахунок точки критичного обсягу продаж, побудова пе­редбачуваних фінансових звітів, моделі динамічного аналізу (жор­стко детерміновані факторні моделі і регресивні моделі), моделі си­туаційного аналізу.

Нормативні моделі дозволяють порівняти фактичні результати діяльності підприємств з очікуваними, розрахованими за бюджетом. Ці моделі використовуються в основному у внутрішньому фінансо­вому аналізі. їхня суть зводиться до встановлення нормативів з кож­ної статті витрат за технологічними процесами, видами виробів, центрами відповідальності тощо і до аналізу відхилень фактичних даних від цих нормативів. Аналіз значною мірою базується на засто­суванні жорстко детермінованих факторних моделей.