Капітальні вкладення і джерела їх фінансування

Капітальні вкладення являють собою витрати на утворення но­вих, розширення, реконструкцію, модернізацію і технічне переос­нащення діючих виробництв. За допомогою капітальних вкладень може здійснюватись як просте, так і розширене відтворення основ­них фондів.

У господарській практиці розрізняють технологічну і відтворю-вальну структуру капітальних вкладень. Технологічна структура капітальних вкладень відображає співвідношення таких затрат: будівельні роботи, монтаж устаткування; придбання устаткування, яке вимагає монтажу, придбання інструменту, інвентаря; проектні роботи; інші затрати.

Першочергове значення для підвищення ефективності вироб­ництва має покращення технологічної структури капітальних вкла­день, розподіл їх між основними складовими частинами. Прогре­сивність технологічної структури визначається збільшенням у складі капітальних вкладень питомої ваги затрат на придбання активної частини основних виробничих фондів.

Очікування підприємств щодо інвестицій на 1998 рік (у відсотках)

шдтворювальна структура капітальних вкладень включає в се­бе такі напрями: нове будівництво; розширення, реконструкція і технічне переоснащення діючих підприємств.

Джерела фінансування капітальних вкладень підприємства-інвестора можуть формуватися за рахунок різних фінансових ре­сурсів, а саме:

- власних фінансових ресурсів і внутрішньогосподарських
резервів;

- запозичених фінансових ресурсів;

* Бізнес-огляд. Міжнародний центр перспективних досліджень. 1998. —- С. 9.

Р-А. Слав'юк

залучених фінансових коштів, які отримують від продажу акцій, пайових і інших внесків членів трудових колективів; грошових коштів, які централізуються об'єднаннями підприємств в установленому порядку; коштів позабюджетних фондів;

коштів державного бюджету, які надаються на безпово­ротній і поворотній основі, місцевих бюджетів; - коштів іноземних інвесторів.

Власні фінансові ресурси підприємства включають первісні вне­ски засновників підприємства і накопичення, які направляються на фінансування капітальних вкладень за рахунок результатів госпо­дарської діяльності. Грошова частина внесків власників підприємства вкладається в придбання основних фондів. У подаль­шому для цієї мети використовуються накопичення, утворені в підприємства в результаті господарської діяльності. В першу чер­гу, до них належать амортизаційні відрахування, які отримуються в складі виручки від реалізації товарної продукції, а також прибу­ток. На фінансування капітальних вкладень спрямовується частина прибутку, яка залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків. Ця частина прибутку може використовуватися на капітальні вкладення в складі фонду накопичення чи іншого фонду аналогічного призначення, який утворюється на підприємстві. При введенні капітального будівництва господарським способом в підприємства утворюються специфічні джерела фінансування, які мобілізуються в процесі будівництва. До них належать: мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві, планові накопичення з будівель­но-монтажних робіт і економія від зниження собівартості робіт.

Мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві утворюється в тих випадках, коли на будівництвах скорочується потреба в оборотних активах на плановий період. Крім того, протягом року може відбу­тись приріст кредиторської заборгованості. Суму мобілізації (іммобілізації) внутрішніх ресурсів можна визначити за формулою:

Μ = (Α-Η) +(-)КЗ,

де А — очікувана наявність оборотних активів-на початок плано­вого періоду; Η — планова потреба в оборотних коштах будівництва на

кінець планового періоду;

КЗ приріст (зниження) стійкої кредиторської заборгованості протягом планового періоду.

Фінанси підприємств

Результат розрахунку зі знаком «+» означає мобілізацію коштів, зі знаком «-» — іммобілізацію коштів будівництва, що свідчить про ріст потреби в фінансових ресурсах для утворення до­даткових запасів і затрат. Запозичені кошти можуть використову­ватися підприємством у вигляді банківського кредиту, позичок інших кредиторів під векселі й інші боргові зобов'язання і грошо­вих коштів, отриманих від розміщення облігаційних запозичень.

Своєрідною формою кредитування підприємства є фінансовий лізинг. Суть лізингу полягає в тому, що він дозволяє здійснити фінансування угод з використання майна через оренду. Фінансу­вання державних централізованих капітальних вкладень за раху­нок коштів державного бюджету здійснюється лише в тому випад­ку, коли об'єкти включено в затверджений перелік будівництв з цільових державних програм.

Іноземні інвестиції поки не займають помітного місця в джере­лах фінансування капітальних вкладень підприємств.

Проектний аналіз інвестицій

Плановані, впроваджувані і здійснені інвестиції набувають фор­ми капітальних (інвестиційних) проектів. Однак проекти треба підібрати, розрахувати, виконати, а головне — оцінити їх ефек­тивність перш за все, на основі співставлення затрат на проект і ре­зультатів його реалізації. Для цього існує проектний аналіз (аналіз інвестиційних проектів).

Проектним аналізом називається процес аналізу дохідності капітального проекту. Іншими словами, це співставлення затрат на капітальний проект і вигод, які будуть отримані від цього про­екту. А оскільки вигоди від будь-якого капітального проекту і за­трати на нього звичайно великі і не завжди легко обраховуються, то визначення дохідності перетворюється в довгий аналіз усіх стадій і аспектів інвестиційного проекту. В результаті проектний аналіз став концепцією, яка кладеться в основу інвестиційних про­ектів у країнах з ринковою економікою. В концепції проектного аналізу склався свій підхід до стадій проекту і аспектів його аналізу.

При підготовці і реалізації капітальний проект проходить «життєвий цикл», який складається з різних стадій. Межі між ними не завжди чіткі, але можна виділити шість таких стадій (інколи їх нараховують вісім):

Р.А. Слав'юк

1, 2. Передідентифікація і ідентифікація проекту (ці дві стадії ча­сто об'єднують). На цих стадіях спочатку народжується сама ідея, а потім підготовляються основні деталі проекту, він проходить по­переднє обґрунтування і порівнюється з іншими проектами. Інакше кажучи, це стадія попереднього техніко-економічного обґрунту­вання.

3. Розробка проекту. На цій стадії йде детальне опрацювання
всіх аспектів проекту, які остаточно повинні обґрунтувати ефек­
тивність проекту. Це можна назвати стадією підготовки техніко-
економічного обґрунтування.

4. Оцінка (експертиза) проекту. Це експертиза, яку проходить
підготовлений проект (він вивчається і обговорюється керівницт­
вом фірми, незалежними експертами, потенційними кредиторами,
міністерством тощо).

5. Прийняття проекту (переговори по проекту). На цій стадії
керівництво всіх рівнів і кредитори приймають рішення з проекту,
а оскільки у самої фірми зазвичай є альтернативні можливості ви­
користовувати економічні ресурси чи у кредиторів є пропозиції
про фінансування інших проектів, то ця стадія може виявитись не
такою короткою, як здається на перший погляд.

6. Здійснення проекту. Тут головне — це контроль і спостере­
ження за реалізацією проекту, щоб він не відхилявся від графіка, і
одночасне внесення оперативних змін в проект, якщо вони дійсно
необхідні.

7. 8. Експлуатація проекту і оцінка його результатів. На цих ос­
танніх стадіях (які часто об'єднуються в одну), не тільки отриму­
ють вигоди від введеного в дію об'єкта, але й неодноразово
порівнюють отримані результати з плановими. Це потрібно і для
аналізу відхилень, які виявляються, і для аналізу набуття досвіду
для підготовки нових проектів.

Остання стадія, звичайно найдовша, оскільки проект починає врешті-решт працювати і приносити дохід.

На всіх стадіях проекту (особливо на стадії розробки) аналізу­ються його основні аспекти (часто їх називають напрямами аналізу чи аналізом).

1. Технічний аналіз, завданням якого є визначення найбільш
доцільної для даного інвестиційного проекту техніки і технології.

2. Комерційний аналіз (маркетинговий), в ході якого аналізу­
ється ринок збуту тої продукції, яка буде вироблятися після ре­
алізації інвестиційного проекту, тобто скільки потрібно виробляти

Фінанси підприємств

продукції, і ринок продукції, необхідної для забезпечення реалізації проекту (перш за все ціни на неї).

3. Інституціональний аналіз, завдання якого — оцінити ор­
ганізаційно-правове, адміністративне і навіть політичне середови­
ще, в якому буде реалізовуватись проект, і пристосувати його до
цього середовища, особливо до вимог державних організацій. Дру­
гий важливий момент — пристосування самої організаційної
структури фірми до проекту.

4. Соціальний (соціально-культурний) аналіз, під час якого не­
обхідно дослідити вплив проекту на життя місцевих жителів, доби­
тися доброзичливого чи хоча б нейтрального їх ставлення до про­
екту.

5. Аналіз навколишнього середовища, який повинен виявити і
дати експертну оцінку шкоди, завдання проектом навколишньому
середовищу, а також повинен запропонувати шляхи пом'якшення
чи уникнення цієї шкоди.

6. Фінансовий аналіз.

7. Економічний аналіз.

Два останніх напрями є ключовими, і тому варто їх розглянути окремо. Обидва базуються на співставленні затрат і вигод від про­екту, але відрізняються підходом до їхньої оцінки. Економічний аналіз оцінює дохідність проекту з точки зору всього суспільства (країни), фінансовий аналіз — тільки з точки зору фірми та її кре­дитора (якщо проект кредитується).

Головною метою приватної фірми є максимізація її прибутку. Затрати, які несе фірма під час реалізації інвестиційного проекту, зводяться переважно до витрат на оплату товарів і послуг, не­обхідних для проекту. В більшості випадків при розрахунку проек­ту фірма використовує ціни, які вона заплатить за необхідні для проекту товари і послуги, і ті ціни, які заплатять споживачі за про­дукцію, яка отримується від реалізації проекту.

Однак з точки зору суспільства ці ціни не завжди можуть бути прийнятними мірою вартості затрат і вигод. Наприклад, ціни мо­жуть бути завищені через включення в них витрат на виплату по­датків чи ж занижені через їх субсидування державою. Для еко­номічного аналізу потрібно позбуватися цих елементів, щоб уник­нути подвійного обчислення яке виникає через те, що спочатку суспільство платить виробнику завищену (занижену) ціну через включення в ціну продукції, що закуповується, податків (субсидій), а потім забирає у нього частину його доходів у вигляді податку і

P.А. Слав'юк

1, 2. Передідентифікація і ідентифікація проекту (ці дві стадії ча­сто об'єднують). На цих стадіях спочатку народжується сама ідея, а потім підготовляються основні деталі проекту, він проходить по­переднє обґрунтування і порівнюється з іншими проектами. Інакше кажучи, це стадія попереднього техніко-економічного обґрунту­вання.

3. Розробка проекту. На цій стадії йде детальне опрацювання
всіх аспектів проекту, які остаточно повинні обґрунтувати ефек­
тивність проекту. Це можна назвати стадією підготовки техніко-
економічного обґрунтування.

4. Оцінка (експертиза) проекту. Це експертиза, яку проходить
підготовлений проект (він вивчається і обговорюється керівницт­
вом фірми, незалежними експертами, потенційними кредиторами,
міністерством тощо).

5. Прийняття проекту (переговори по проекту). На цій стадії
керівництво всіх рівнів і кредитори приймають рішення з проекту,
а оскільки у самої фірми зазвичай є альтернативні можливості ви­
користовувати економічні ресурси чи у кредиторів є пропозиції
про фінансування інших проектів, то ця стадія може виявитись не
такою короткою, як здається на перший погляд.

6. Здійснення проекту. Тут головне — це контроль і спостере­
ження за реалізацією проекту, щоб він не відхилявся від графіка, і
одночасне внесення оперативних змін в проект, якщо вони дійсно
необхідні.

7. 8. Експлуатація проекту і оцінка його результатів. На цих ос­
танніх стадіях (які часто об'єднуються в одну), не тільки отриму­
ють вигоди від введеного в дію об'єкта, але й неодноразово
порівнюють отримані результати з плановими. Це потрібно і для
аналізу відхилень, які виявляються, і для аналізу набуття досвіду
для підготовки нових проектів.

Остання стадія, звичайно найдовша, оскільки проект починає врешті-решт працювати і приносити дохід.

На всіх стадіях проекту (особливо на стадії розробки) аналізу­ються його основні аспекти (часто їх називають напрямами аналізу чи аналізом).

1. Технічний аналіз, завданням якого є визначення найбільш
доцільної для даного інвестиційного проекту техніки і технології.

2. Комерційний аналіз (маркетинговий), в ході якого аналізу­
ється ринок збуту тої продукції, яка буде вироблятися після ре­
алізації інвестиційного проекту, тобто скільки потрібно виробляти

Фінанси підприємств

продукції, і ринок продукції, необхідної для забезпечення реалізації проекту (перш за все ціни на неї).

3. Інституціональний аналіз, завдання якого — оцінити ор­
ганізаційно-правове, адміністративне і навіть політичне середови­
ще, в якому буде реалізовуватись проект, і пристосувати його до
цього середовища, особливо до вимог державних організацій. Дру­
гий важливий момент — пристосування самої організаційної
структури фірми до проекту.

4. Соціальний (соціально-культурний) аналіз, під час якого не­
обхідно дослідити вплив проекту на життя місцевих жителів, доби­
тися доброзичливого чи хоча б нейтрального їх ставлення до про­
екту.

5. Аналіз навколишнього середовища, який повинен виявити і
дати експертну оцінку шкоди, завдання проектом навколишньому
середовищу, а також повинен запропонувати шляхи пом'якшення
чи уникнення цієї шкоди.

6. Фінансовий аналіз.

7. Економічний аналіз.

Два останніх напрями є ключовими, і тому варто їх розглянути окремо. Обидва базуються на співставленні затрат і вигод від про­екту, але відрізняються підходом до їхньої оцінки. Економічний аналіз оцінює дохідність проекту з точки зору всього суспільства (країни), фінансовий аналіз — тільки з точки зору фірми та її кре­дитора (якщо проект кредитується).

Головною метою приватної фірми є максимізація її прибутку. Затрати, які несе фірма під час реалізації інвестиційного проекту, зводяться переважно до витрат на оплату товарів і послуг, не­обхідних для проекту. В більшості випадків при розрахунку проек­ту фірма використовує ціни, які вона заплатить за необхідні для проекту товари і послуги, і ті ціни, які заплатять споживачі за про­дукцію, яка отримується від реалізації проекту.

Однак з точки зору суспільства ці ціни не завжди можуть бути прийнятними мірою вартості затрат і вигод. Наприклад, ціни мо­жуть бути завищені через включення в них витрат на виплату по­датків чи ж занижені через їх субсидування державою. Для еко­номічного аналізу потрібно позбуватися цих елементів, щоб уник­нути подвійного обчислення яке виникає через те, що спочатку суспільство платить виробнику завищену (занижену) ціну через включення в ціну продукції, що закуповується, податків (субсидій), а потім забирає у нього частину його доходів у вигляді податку і

Р.А. Слав'юк

дає виробнику додатковий дохід у вигляді субсидії, тобто нарахо­вує податки і субсидії ніби двічі.

В інших випадках ціни проявляються через монопольну прак­тику, механізм їх державного регулювання, митних зборів тощо, в результаті чого вони відхиляються від рівноважних. Для очищен­ня цін в економічному аналізі використовуються розрахункові, так звані тіньові, ціни. Вони визначаються на основі такого положен­ня: якими були б ціни на внутрішньому ринку при відсутності ви­щевказаних цінових впливів. Найпростіший спосіб визначення тіньової ціни — взяти ціну світового ринку і перерахувати її в гривні, використовуючи ряд прийомів.

Підхід, що базується на альтернативі, можна використовувати і при розрахунку тіньових цін на ті товари, на які немає світових цін: на землю, робочу силу, різноманітні послуги тощо. Якщо фірма здійснює проект на своїй землі, і тому вартість землі фактично не входить в затрати на фінансовому аналізі, то при економічному аналізі можна визначити тіньову ціну:

а) на базі вартості аналогічних ділянок на місцевому земельно­
му ринку;

б) якщо цього ринку немає, то на базі вартості оренди ана­
логічних ділянок;

в) якщо немає аналогів оренди, то на базі вартості тої сільсько­
господарської продукції, яка б могла бути тут вироблена.

Проектний аналіз здійснюється на основі прийомів, які не є привілеєм проектного аналізу, а використовуються також в інших галузях теоретичної і прикладної економіки.

Аналізуючи дохідність інвестиційного проекту, необхідно порівнювати дві майбутні альтернативні ситуації:

а) фірма здійснила свій проект;

б) фірма не здійснила цей проект.

Подібний аналіз часто називають «з проектом — без проекту». В модифікованому вигляді цей прийом можна представити форму­лою

Ріне = Рпр - Спр,

де Ріне — дохідність інвестиційного проекту;

Рпр — зміни в вигодах/доходах завдяки проекту;

Спр — зміни в затратах завдяки проекту.

Приклад. Припустимо, що в фірми є проект, розрахований на сім років. Як зміняться вигоди (доходи) фірми, якщо вона

Фінанси підприємств

здійснить цей проект і якщо вона від нього відмовиться? Без проек­ту доходи фірми складуть 50, а затрати — 40 тис. грн. У випадку ре­алізації проекту доходи виростуть до 90, а затрати — до 60 тис. грн. Подамо ці дані таким чином:

(дані у тис. грн.) Вигоди Затрати Дохідність

З проектом............................... 90 60 ЗО

Без проекту.............................. 50 40 10

Зміни..................................... 40 20 20

Таким чином, реалізація проекту підвищить дохідність фірми на 20 тис. грн., незважаючи на ріст її затрат за проектом.

Рис. 12. Метод «з проектом — без проекту»:

а) ріст доходів при реалізації проекту та їх незмінність при відмові від нього; б) падіння доходів у випадку відмови від проек­ту; Ρ — чистий дохід, Τ — роки.

На рис. 12. видно, що площа сектора А перевищує площу секто­ра Б, тобто чистий дохід фірми Ρ при варіанті виконання проекту вищий, ніж при варіанті «без проекту». Проте частіше буває так, що чисті доходи фірми навіть занижуються, якщо не реалізовується проект (проекти).

Описаний вище прийом і багато інших прийомів проектного аналізу базуються на принципі необхідності вимірювати грошовою міркою всі вигоди і затрати. А якщо це важко чи неможливо? Особ­ливо часто це стосується вигод в тих випадках, коли вони наперед заплановані, але важко оцінювані в грошовому вимірі, тоді можли­ве використання прийому «найменші затрати». Наприклад, керівництво великої фірми поставило ціль: забезпечити за рахунок фірми утримання дітей співробітників у дитячих садках. Для досяг­нення цієї мети і отримання тим самим вигоди (яку, однак, важко перевести в гривні), потрібно розробити кілька альтернативних

Р.А. Слав'юк

проектів. Наприклад, фірма може: а) побудувати і утримувати один великий дитсадок; б) утримувати в різних районах міста кілька невеликих дитячих садків; в) оплачувати працівникам утри­мання їхніх дітей в інших дитсадках міста.

Таким чином, вигода у всіх цих альтернативних проектів одна і та ж (вважаємо, що якість обслуговування дітей однакова у всіх проектах), а затрати різні, проте розмірні в грошовому виразі. То­му залишається одне: знайти найдешевший проект, тобто найбільш ефективний спосіб здійснення затрат для досягнення поставленої мети.