Безготівкові операції та розрахунки

Безготівкові розрахунки між підприємствами здійснюю і ьия у національній валюті України через банк перерахуванням коштів з рахунка платника на рахунок одержувача.

Кошти з рахунка клієнта списуються за розпорядженням його власника, крім випадків безспірного стягнення та безакцептного списання коштів.

Форми безготівкових розрахунків за товарними операціями і господарськими договорами можна класифікувати так:

1. Щодо факту здійснення угоди:

• попередня чи авансова оплата продукції, товарів, робіт та
послуг;

• оплата за фактом реалізації угоди.

2. З точки зору умов оплати угоди:

• акцептна форма розрахунків;

• безакцептна форма розрахунків;

• акредитивна форма розрахунків (попереднє резервування
коштів для оплати);

Р.А. Слав'юк

• планові платежі;

• зарахування взаємної заборгованості.

3. За використовуваними платіжними засобами:

• без використання платіжних засобів (розрахунок платіжни­
ми вимогами, дорученнями);

• чекова форма розрахунків;

• вексельна форма розрахунків.

4. За джерелами коштів, які залучаються для фінансування угоди:

• за рахунок власних коштів підприємства;

• за рахунок кредитів та інших позичених коштів;

• за рахунок коштів клієнта (при посередницькій діяльності).
Безготівкові розрахунки можуть здійснюватися в Україні за

такими формами розрахункових документів:

- платіжними дорученнями;

- платіжними вимогами-дорученнями;.

- чеками;

- акредитивами;

- векселями;

- - - платіжними вимогами;

- інкасовими дорученнями (розпорядженнями).

При здійсненні розрахунків клієнти можуть застосовувати сис­тему «клієнт-банк», яка забезпечує: передачу повідомлень між клієнтом та банком у зашифрованому вигляді за допомогою сер-тифікованих засобів захисту; автоматичне ведення протоколу пере­дачі розрахункових документів між банком і клієнтом; автоматич­не архівування протоколів наприкінці дня.

Серед форм безготівкових розрахунків значне місце займають розрахунки із застосуванням платіжних доручень. Платіжне дору­чення — це документ, що є письмово оформленим дорученням клієнта на перерахування визначеної суми коштів. Доручення приймаються банком до виконання протягом десяти календарних днів від дати оформлення. Доручення використовуються при роз­рахунках за товари та послуги, з бюджетом, банками, страховими компаніями тощо.

Платіжна вимога-доручення — це комбінований документ, який складається з двох частин: верхня — вимога постачальника безпо­середньо до покупця сплатити вартість робіт, послуг та товарів; нижня доручення платника своєму банку перерахувати з його рахунка суму, проставлену в рядку «суму до оплати писати слова­ми».

Фінанси підприємств

Постачальник, відвантаживши продукцію, виписує в трьох примірниках платіжну вимогу-доручення і разом з копіями відван-тажувальних документів передає їх у банк покупця. При згоді оп­латити поставку покупець заповнює платіжне доручення, на під­ставі якого відповідна сума перераховується. Після виставлення платіжного доручення банк платника передає йому відвантажу-вальні документи.

Чеки застосовуються для здійснення розрахунків у без­готівковій формі між юридичними особами, а також фізичними та юридичними особами з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари, виконані роботи та надані послуги.

Розрахунковий чек — це документ, що містить письмове розпо­рядження власника рахунка (чекодавця) в установі банку (банку-емітента), яка обслуговує його рахунок, сплатити чекодержателю зазначену у чеку суму.

Чекодавець — юридична або фізична особа, яка здійснює пла­тіж за допомогою чека та підписує його. Чекодержатель — підпри­ємство, яке є отримувачем коштів за чеком. Банк-емітент — це банк, що видає чекову книжку (розрахунковий чек) підприємству або фізичній особі.

Чеки з чекової книжки виписуються в момент здійснення плате­жу і видаються чекодавцем за отримані ним товари та надані по­слуги. Виписуючи чек, чекодавець переносить залишок ліміту з корінця попереднього чека на корінець виписаного чека і виводить новий залишок ліміту.

В умовах ринку зростає роль розрахунків акредитивами. Акре­дитив — це форма розрахунків, при яких банк-емітент за доручен­ням свого клієнта (заявника акредитива) зобов'язаний виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги, надати повноваження іншому виконую­чому банку здійснити цей платіж.

Заявник акредитива — платник, який звернувся до банку, що його обслуговує, для відкриття акредитива.

Бенефіціар — юридична особа, на користь якої виставлено ак­редитив (продавець, виконавець робіт або послуг).

Виконавчий банк — це банк бенефіціара або інший банк, що за дорученням банку-емітента виконує акредитив.

Залежно від характеру акредитивної операції, що покладена банком емітентом на виконавчий банк, він може виступати авізним або банком-платником.

Р.А. Слав'кж

Банк-емітент може відкрити такі види акредитивів:

а) покритий (депонований в банку постачальника), при відкритті
якого банк покупця перераховує кошти платника в банк постачаль­
ника за умовами зарахування його на окремий балансовий рахунок
«Акредитиви» на весь термін дії зобов'язання банку покупця. Покри­
тий акредитив передбачає завчасне бронювання коштів платника;

б) непокритий (гарантований), який відкривається покупцю
в банку постачальника шляхом надання банку права списувати всі
суми акредитива за розрахунком банку покупця. Оплата за непо­
критим акредитивом у разі тимчасової відсутності коштів на ра­
хунку платника гарантується банком-емітентом за рахунок
банківського кредиту.

Акредитиви бувають відкличні і безвідкличні. Відкличний акре­дитив може бути замінений чи анульований банком постачальника без попереднього повідомлення бенефіціара. Безвідкличний акре­дитив — це акредитив, який міняється чи анулюється тільки за зго­дою постачальника, на користь якого він був відкритий.

Термін дії і порядок розрахунків за акредитивами встанов­люється договором між платником і постачальником.

В Україні при розрахунках починають використовувати також векселі (прості і переказні). Простий вексель виписується і підпи­сується боржником. Переказний підлягає обов'язковому акцепту платником. Переказні векселі можуть бути передані іншій особі че­рез індосамент — спеціальний передавальний напис на зворотній стороні документа або на додатковому аркуші до нього.

Індосамент безоборотний — форма індосаменту, за якої векселе­давець перед своїм підписом робить напис: «Без обороту на мене». Це дає йому змогу уникнути пред'явлення до нього претензій у разі неоплати векселя зобов'язаною за ним особою. Такий вид векселя облікується банком за підвищеною ставкою.

Індосамент бланковий — форма передавання векселя, за якої особа, що передає вексель, ставить підпис без вказання особи, кот­ра стає власником векселя. Таким чином, вексель стає цінним папе­ром на пред'явника. Індосамент бланковий стає іменним завдяки написові над індосаментом: «Заплатіть за наказом такої-то особи». Індосамент іменний — форма індосаменту, за якої особа, що пере­дає вексель, вказує перед своїм підписом прізвище особи, котрій належатимуть усі права за векселем.

Індосамент обмежувальний — форма індосаменту, за якої забо­роняється подальше передавання векселя або вексель передається 20

Фінанси підприємств

на інкасування. Обмежувальним є заставний індосамент (на век­селі, що видається під заставу).

Індосамент ордерний є такою формою індосаменту, за якої в пе­редавальному написі вказують конкретну особу (індосата), за чиїм наказом вексель підлягає оплаті і котра повинна згодом здійснити індосамент.

Індосамент цільовий є такою формою індосаменту, за якої вка­зують мету передавання векселя іншій особі (наприклад, «Для де­понування»). Такий напис має характер доручення, і новий власник векселя може індосувати вексель тільки з цією метою.

Індосант — особа, яка здійснює індосамент.

Індосат — особа, на користь якої робиться індосамент.