Джерела фінансування малого бізнесу в Україні

Усім підприємствам для свого існування і розвитку необхідний капітал, який забезпечується шляхом фінансування.

Фінансування — це отримання суб'єктом господарювання не­обхідних грошових фондів для здійснення господарської діяль­ності. В теорії фінансового менеджменту виділяються два основні види фінансування: внутрішнє і зовнішнє. Розділ «Пасиви» балан­су розкриває джерела фінансування фірми, розмежовуючи їх на дві основні групи: позичені і власні кошти.

Позичені кошти можуть бути короткостроковими і довгостро­ковими. До власних коштів належать: статутний капітал, акціонер­ний капітал, резерви, прибутки, спеціальні фонди тощо.

Внутрішнє фінансування — це таке фінансування, при якому кошти генеруються всередині фірми. Це є власні кошти. В цьому випадку кошти можуть надходити із таких джерел: 1) прибутки; 2) продаж ліквідних активів; 3) скорочення оборотного капіталу;

* Малий бізнес України. Підприємці здатні відродити країну. Асоціація сприяння розвитку приватного підприємництва в Україні «Єднання», 1997. — С. 58.

Р.А. Слав'юк

4) кредити від постачальників; 5) дебіторська заборгованість; 6) амортизаційні відрахування*.

Сьогодні для малих і середніх підприємств України це джерело не є головним, оскільки розміри прибутків є невеликими. Крім того, собівартість вітчизняного виробника так завантажена надбавками, що сподіватися йому на високий прибуток не дово­диться. Національний виробник у наш час є абсолютно незахище-ний від дешевого імпорту.

Отже, малі господарські одиниці мають обмежені можливості для перетворення прибутку у додатковий капітал з метою розши­рення виробництва.

Яісщо вдало продати маловикористовувані активи (транс­портні засоби, обладнання, приміщення тощо), то можна отримати необхідні гроші. Однак основний капітал підприємств сьогодні на 60-40% зношений, тому продати його на ринку часто дуже важко, а то й неможливо. В стартовій ситуації краще активи брати в орен­ду, ніж купувати у власність.

Якщо спробувати зменшити короткострокові активи (запаси, готову продукцію, незавершене виробництво, товари тощо), то теж можна отримати певні кошти. Однак вилучення цих грошей з обо­роту означатиме спад господарської активності, що автоматично відіб'ється на обсягах виторгу і прибутках фірми.

Я&що постачальник погоджується на оплату покупцем ра­хунків через деякий проміжок часу після отримання товару, то це може дати останньому деякі необхідні короткострокові засоби. Нині часто практикуються поставки товарів «під реалізацію» на строк не більше 1 місяця. Покупець (торговельна фірма) переказує кошти на рахунок постачальника в міру реалізації товару. При цьому проценти за товарний кредит не сплачуються, бо це не передбачається договором поставки.

Деякі фірми-покупці, особливо монополісти, дотримуються ус­таленої практики платежів, з якою мусить погоджуватись будь-яка фірма-постачальник. Так, великі торговельні фірми оплачують свої рахунки через 60-90 днів, незалежно від політики постачальника щодо дебіторської заборгованості чи від знижки за швидку оплату. Якщо фірма-постачальник хоче, щоб її продукція продавалась че­рез фірму-покупця, то вона мусить дотримуватись такого графіка оплати. В даному випадку велика торговельна фірма демонструє елементи диктату на ринку покупця.

* Реверчук С.К.. Крупка М.І. Фінанси малого бізнесу. — Львів: Дішіог. 1996. — С. 34. 178

f

Фінанси підприємств

Грошові кошти всередині фірми можуть з'явитися шляхом інка­сації грошей за векселями. Цей спосіб не допускає великою старіння дебіторської заборгованості. Вилученню дебіторської за­боргованості сприяє факторинг.

У бізнесмена нерідко бувають періоди, коли йому доводиться чекати надходження платежів, а гроші потрібні негайно для прове­дення фінансових операцій. В такому випадку можна продати бор­ги спеціалізованим закладам — факторинговим фірмам. В резуль­таті подібної операції бізнесмен, який продає боргові зобов'язання, протягом 2-3 днів отримує 70-90% від суми вимог у вигляді авансу. Решта 10-30% є своєрідною гарантією, яка призначається до ви­плати при отриманні факторинговою фірмою рахунка на оплату вимог боржником. За ці послуги фірма вираховує з божника певні проценти.

Вдаючись до послуг факторингу, бізнесмен має можливість пере­творити майбутній борг у готівку в потрібний момент, отримуючи до 80% від суми боргу до настання строку платежу, і цим самим по­кращити своє фінансове становище. Одночасно він звільняється від ризику можливих неплатежів, які бере на себе факторингова фірма. Крім того, він скорочує витрати на ведення дебіторських рахунків.

Зношена частина основного капіталу поступово накопичується у грошовій формі у спеціальному амортизаційному фонді, який формується шляхом щорічних амортизаційних відрахувань і вико­ристовується для розширеного відтворення основних фондів.

Амортизація нараховується протягом всього нормативного строку служби основного капіталу, а необхідність в її використанні настає лише після фактичного його вибуття. Тому до моменту заміни основного капіталу, який вибув із експлуатації, амортизація є тимчасово вільною і може використовуватися як джерело фінан­сування виробництва.

В країнах з розвинутою ринковою економікою визначення кон­кретного порядку нарахування амортизації та її варіантів є преро­гативою держави. Амортизація є одним із найважливіших інстру­ментів макроекономічного регулювання, тому що вплив методів амортизації на процес капіталоутворення і обороту в загально­національному масштабі надзвичайно суттєвий.

Основними методами нарахування амортизації сьогодні є ме­тод рівномірної амортизації і метод прискореної амортизації.

При використанні першого методу вартість основного капіталу списується рівними частками протягом всього періоду експлуа-

P.А. Слав'юк

4) кредити від постачальників; 5) дебіторська заборгованість; 6) амортизаційні відрахування*.

Сьогодні для малих і середніх підприємств України це джерело не є головним, оскільки розміри прибутків є невеликими. Крім того, собівартість вітчизняного виробника так завантажена надбавками, що сподіватися йому на високий прибуток не дово­диться. Національний виробник у наш час є абсолютно незахище-ний від дешевого імпорту.

Отже, малі господарські одиниці мають обмежені можливості для перетворення прибутку у додатковий капітал з метою розши­рення виробництва.

Якщо вдало продати маловикористовувані активи (транс­портні засоби, обладнання, приміщення тощо), то можна отримати необхідні гроші. Однак основний капітал підприємств сьогодні на 60-40% зношений, тому продати його на ринку часто дуже важко, а то й неможливо. В стартовій ситуації краще активи брати в орен­ду, ніж купувати у власність.

Якщо спробувати зменшити короткострокові активи (запаси, готову продукцію, незавершене виробництво, товари тощо), то теж можна отримати певні кошти. Однак вилучення цих грошей з обо­роту означатиме спад господарської активності, що автоматично відіб'ється на обсягах виторгу і прибутках фірми.

Якщо постачальник погоджується на оплату покупцем ра­хунків через деякий проміжок часу після отримання товару, то це може дати останньому деякі необхідні короткострокові засоби. Нині часто практикуються поставки товарів «під реалізацію» на строк не більше 1 місяця. Покупець (торговельна фірма) переказує кошти на рахунок постачальника в міру реалізації товару. При цьому проценти за товарний кредит не сплачуються, бо це не передбачається договором поставки.

Деякі фірми-покупці, особливо монополісти, дотримуються ус­таленої практики платежів, з якою мусить погоджуватись будь-яка фірма-постачальник. Так, великі торговельні фірми оплачують свої рахунки через 60-90 днів, незалежно від політики постачальника щодо дебіторської заборгованості чи від знижки за швидку оплату. Якщо фірма-постачальник хоче, щоб її продукція продавалась че­рез фірму-покупця, то вона мусить дотримуватись такого графіка оплати. В даному випадку велика торговельна фірма демонструє елементи диктату на ринку покупця.

* Реверчук С.К._; Крупка М.І. Фінанси малого бізнесу. —Львів: Діалог, 1996. — С. 34. 178

 

Фінанси підприємств

Грошові кошти всередині фірми можуть з'явитися шляхом інка­сації грошей за векселями. Цей спосіб не допускає великого старіння дебіторської заборгованості. Вилученню дебіторської за­боргованості сприяє факторинг.

У бізнесмена нерідко бувають періоди, коли йому доводиться чекати надходження платежів, а гроші потрібні негайно для прове­дення фінансових операцій. В такому випадку можна продати бор­ги спеціалізованим закладам — факторинговим фірмам. В резуль­таті подібної операції бізнесмен, який продає боргові зобов'язання, протягом 2-3 днів отримує 70-90% від суми вимог у вигляді авансу. Решта 10-30% є своєрідною гарантією, яка призначається до ви­плати при отриманні факторинговою фірмою рахунка на оплату вимог боржником. За ці послуги фірма вираховує з божника певні проценти.

Вдаючись до послуг факторингу, бізнесмен має можливість пере­творити майбутній борг у готівку в потрібний момент, отримуючи до 80% від суми боргу до настання строку платежу, і цим самим по­кращити своє фінансове становище. Одночасно він звільняється від ризику можливих неплатежів, які бере на себе факторингова фірма. Крім того, він скорочує витрати на ведення дебіторських рахунків.

Зношена частина основного капіталу поступово накопичується у грошовій формі у спеціальному амортизаційному фонді, який формується шляхом щорічних амортизаційних відрахувань і вико­ристовується для розширеного відтворення основних фондів.

Амортизація нараховується протягом всього нормативного строку служби основного капіталу, а необхідність в її використанні настає лише після фактичного його вибуття. Тому до моменту заміни основного капіталу, який вибув із експлуатації, амортизація є тимчасово вільною і може використовуватися як джерело фінан­сування виробництва.

В країнах з розвинутою ринковою економікою визначення кон­кретного порядку нарахування амортизації та її варіантів є преро­гативою держави. Амортизація є одним із найважливіших інстру­ментів макроекономічного регулювання, тому що вплив методів амортизації на процес капіталоутворення і обороту в загально­національному масштабі надзвичайно суттєвий.

Основними методами нарахування амортизації сьогодні є ме­тод рівномірної амортизації і метод прискореної амортизації.

При використанні першого методу вартість основного капіталу списується рівними частками протягом всього періоду експлуа-

Р.А. Слав'юк

тації. Наприклад, обладнання з 5-річним строком служби і вартіс­тю в 100 тис. дол. буде списуватись у розмірі 20 тис. дол. щорічно. Це є простий метод, однак він не враховує морального зношення основного капіталу в умовах НТП.

Суть методу прискореної амортизації полягає в тому, що в перші роки експлуатації нових засобів праці на амортизацію списується частина їхньої вартості, яка значно перевищує ту части­ну вартості, що пропорційна строку служби.

За прискореною амортизацією визначається норма щорічного списання на весь строк служби основного капіталу. Однак, якщо протягом першого року вона зараховується до повної вартості ос­новного капіталу, то в наступні роки — до залишкової вартості.

Мале підприємство, використовуючи прискорений метод, от­римує певні фінансові вигоди:

1. Страхує себе від втрат внаслідок морального знецінення еле­
ментів основного капіталу.

2. Амортизація може принести додатковий дохід підприємцю.

3. Зменшуються розміри оподаткованого прибутку і, відповід­
но, податкові платежі державі. Суми, які включені в амортизацій­
ний фонд, не оподатковуються і залишаються у розпорядженні
підприємства.

4. Прискорена амортизація захищає амортизаційні фонди від
інфляції*.

Зовнішніми джерелами фінансування малих підприємств мо­жуть бути комерційні банки, небанківські фінансові установи (страхові компанії, довірчі товариства, інвестиційні фонди, інвес­тиційні компанії, пенсійні фонди), приватні фірми, урядові і регіональні програми, продаж акцій, кошти родичів і друзів та ін.

Кожен вид зовнішнього фінансування підпадає під одну з двох категорій: фінансування шляхом отримання позик і фінансування шляхом випуску акцій. Як правило, фінансування з допомогою по­зик вимагає майнового забезпечення позики (автомобіль, дім, зем­ля, коштовності тощо). Фінансування з допомогою випуску акцій, як правило, не вимагає забезпечення і дає ійвестору право на част­ку власності.

Отже, не треба змішувати довгостроковий кредит із залученням коштів шляхом продажу акцій. Між цими двома формами фінансу­вання є велика різниця. В останньому випадку не вимагається по­вернення грошей. Власник фірми отримав їх в обмін на повну част-

* Реверчук С.К.. Крупка М.І. Фінанси малого бізнесу. — Львів: Діалог, 1996. — С. 37. 180

Фінанси підприємств

ку участі в його фірмі. В такий спосіб власник приймає в свою фірму людей, які здатні ризикувати капіталом. їх більше цікавить по­тенційний дохід, ніж негайний прибуток на інвестований капітал.

В Україні фінансування малих і середніх підприємств за допо­могою випуску акцій є поодиноким явищем. Це пов'язано з тим, що акціонерне товариство як організаційно-правова форма є типо­вою не для малих, а для великих підприємств. І, по-друге, процес корпоратизації в Україні знаходиться у зародковому стані. На різних етапах існування підприємства використовуються різні джерела фінансування

Серед інших зовнішніх джерел фінансування можна виділити кошти родичів і друзів. Це джерело за своїми розмірами і строками є далеко не основним. Такі кошти використовуються для форму­вання стартового капіталу або в екстраординарних випадках функ­ціонування бізнесу. Часто — це короткострокові безпроцентні по­зики, які не проходять через бухгалтерію, тому встановлення їх розміру є проблемою.

Ще одним джерелом фінансування малих підприємств є багаті люди, тобто власники приватних фірм (приватні інвестори). В США, наприклад, з цього джерела фінансується близько ЗО тис. фірм-початківців. В Україні це явище також існує, але у незрівнян­но менших розмірах. Приватні особи, які розпоряджаються своїм капіталом, коли приймають рішення про інвестування, часто кори­стуються послугами радників (бухгалтерів, фінансистів, технічних експертів, юристів).

Банки висувають малим фірмам деякі вимоги. По-перше, дрібний власник мусить вкласти у проект 25-50% власних коштів. По-друге, банки вимагають гарантій у вигляді застави під кредит. По-третє, нерідко деякі банки призначають малим фірмам процен­ти, вищі від базової ставки для великих корпорацій. Короткостро­кові кредити можуть надаватися банками у випадку тимчасової фінансової скрути, яка виникає у зв'язку із витратами виробництва і обороту, не забезпеченими надходженнями коштів у відповідному періоді.

Середньострокові кредити можуть надаватися на оплату облад­нання, поточні витрати, на фінансування капіталовкладень. Довго-стрострокові кредити надають для формування основних фондів. Об'єктами кредитування можуть бути капітальні затрати на рекон­струкцію, модернізацію і розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію тощо.

P.А. Слав'юк

Банківські кредити із забезпеченням поділяються на:

забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінни-ми паперами);

- гарантовані (банками, фінансами або майном третіх осіб);

- з іншим забезпеченням (порука, посвідчення страхової ор­
ганізації);

- незабезпечені (бланкові).

У розвинутій ринковій економіці основними видами за- 'і
безпечення є: \

- передавальні написи на векселях (індосаменти);

- партнер із грошового зобов'язання, тобто особа, яка разом
із позичальником бере на себе зобов'язання з кредиту;

- гарант — особа, яка гарантує оплату векселя шляхом ви­
дачі гарантійного листа;

- відступлення права на оренду. Це також забезпечення як
гарантія. Банк, наприклад, надає позику підприємству, а за
це автоматично отримує орендну плату;

- передача прав на рахунки дебіторів. Банк видає позику
підприємцю під заборгованість дебіторів;

- відкриття гарантійних депозитних рахунків. Кредит ви­
дається під депозит в банку. В цьому випадку банк бере на
зберігання розрахункову книжку клієнта;

- використання страхових полісів. Банк видає кредит під за­
ставу страхового поліса;

- передача цінних паперів. Кредити видаються під заставу
цінних паперів, переважно під 75% від ринкової вартості
цінних паперів;

- товарні квитанції. Банк може видати позику під товарну кви­
танцію, яка свідчить про те, що товари, що забезпечують
кредит, надійшли на спеціалізований склад або зберігаються
у приміщенні, яке контролюється представником банку*.

В практику малого бізнесу України активно впроваджується комерційний кредит — така товарна форма кредиту, об'єктом яко­го можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, надані послу­ги, на які продавцем надається відстрочка платежу.

Іпотечний кредит — це кредит під заставу нерухомого майна. Кредиторами з іпотеки можуть бути іпотечні банки або спеціальні іпотечні компанії, а також комерційні банки. Предметом іпотеки

* Знциклопедия малого бизнеса, или Как вести своє дело. — М.: Книга Интер-нешнл: Одиссей. 1994. — С. 157-159.

Фінанси підприємств

у разі надання кредиту можуть бути житлові будинки, квартири, виробничі споруди, магазини, земельні ділянки, які є власністю по­зичальника.