Інша звітність акціонерного товариства

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України встановлює перелік документів, терміни подання, а також форму подання інформації акціонерними товариствами.

Відкриті акціонерні товариства та підприємства — емітенти облігацій, у яких сумарна номінальна вартість кожного виду випу­щених цінних паперів не більша від встановленої суми кількості нео­податковуваних мінімумів доходів громадян (затверджених Кабіне­том Міністрів), встановлених на дату реєстрації останнього випуску, повинні подавати у територіальні відділення Комісії річний звіт, а ті, у яких сумарна вартість більша від цієї суми — у центральний апа­рат Комісії річний та піврічний звіти згідно з вимогами.

Вищевказані емітенти цінних паперів зобов'язані не менше од­ного разу на рік публікувати у друкованих засобах масової інфор­мації, які мають тираж не менший, ніж 10000 примірників, інфор­мацію щодо діяльності емітента та відповідні пояснення до неї.

Примірник друкованого органу з інформацією, що була опублікована емітентом, надається у Комісію разом з відповідним звітом.

Річний звіт подається емітентом до Комісії до ЗО квітня року, наступного за звітним. Піврічний звіт подається емітентом до Комісії не пізніше ніж 1 листопада звітного року. При підготовці звіту емітент заповнює відповідні таблиці, затверджені Комісією, а також надає іншу інформацію відповідно до вимог.

При наявності інформації про результати господарювання за останні три роки вона може додаватися до звіту.

У річному та піврічному звіті повинні міститися такі дані:

1. Основні відомості про емітента.

2. Інформація про одержані дозволи і ліцензії на окремі види
діяльності та терміни закінчення їх дії.

3. Інформація про результати господарювання за попередній
рік:

а) інформація про основні види продукції або послуги, що їх
виробляє чи надає емітент;

б) інформація про особливості стану розвитку галузі вироб­
ництва, в якій здійснює діяльність емітент, що можуть вплинути на

Фінанси підприємств

його показники; ступінь залежності від сезонних змін; інформація про конкуренцію в галузі виробництва чи надання послуг, в якій емітент здійснює свою діяльність (за наявності інформації);

в) інформація про вартість укладених, але ще не виконаних до­
говорів (контрактів) на кінець звітного періоду;

г) прогнози та плани щодо майбутньої діяльності емітента,
розширення виробництва, реконструкції, поліпшення фінансового
стану;

ґ) інформація про факти виплати штрафів'та компенсацій за по­рушення чинного законодавства.

Довідка про фінансовий стан вміщує:

а) інформацію про основні фонди, що перебувають у власності
чи користуванні (термін та умови користування) емітента, ступінь
зносу, ступінь використання, а також інформацію про обмеження
на використання майна емітента;

б) інформацію про фінансовий стан і його зміни за звітний пе­
ріод, а також всі істотні фактори, що можуть вплинути на діяль­
ність емітента в майбутньому;

в) іншу інформацію, що може бути важливою для оцінки інвес­
тором фінансового стану та результатів діяльності емітента.

До звіту подаються також «Баланс підприємства» та «Звіт про фінансові результати» за звітний період. Річна бухгалтерська звітність має бути завірена аудитором.

Звіт повинен вміщувати відомості про цінні папери емітента:

а) інформацію про всі випуски цінних паперів емітента (у тому
числі здійснених у звітному періоді);

б) інформацію про осіб, що володіють понад 5% акцій емі­
тента.

Крім вищевказаної фінансової інформації, в Комісію подається інформація про посадових осіб емітента та про зміни у їхньому складі, зокрема інформація про наявність у посадових осіб емітен­та непогашеної судимості за корисливі та посадові злочини.

До звіту додається копія протоколу останніх загальних зборів акціонерів (учасників, засновників).

Перелік усіх документів, що подані емітентом до Комісії, пови­нен бути представлений на окремому аркуші, який містить підписи керівника та бухгалтера.

При необхідності надається особлива інформація про емітента. Емітент зобов'язаний протягом двох днів надіслати до Комісії ін­формацію про зміни, що відбулися в його господарській діяльності

Р.А. Слав'юк

і впливають чи можуть вплинути на вартість цінних паперів абс розмір доходу по них, а саме:

а) зміни прав на цінні папери;

б) зміни у персональному складі посадових осіб;

в) арешт банківських рахунків емітента;

г) початок дій із санації (здійснення відповідного комплексу за­
ходів, спрямованих на оздоровлення фінансового стану емітента);

ґ) реорганізацію, зупинення або припинення діяльності емітен­та;

д) знищення не менш як 10% майна емітента внаслідок надзви­
чайних обставин;

є) пред'явлення позову до емітента у розмірі, що перевищує 10% статутного фонду, або суми вартості основних і оборотних коштів емітента;

є) одержання кредиту або емісію цінних паперів у розмірі, що перевищує 50% статутного фонду або суми вартості основних і оборотних коштів емітента.

Емітент у зв'язку з опублікуванням недостовірних відомостей про нього, які можуть вплинути на вартість цінних паперів або розміру доходу за ними, зобов'язаний протягом двох робочих днів вжити заходів щодо виправлення цих відомостей.

Фінанси підприємств

Тема 8. Фінанси підприємств малого бізнесу 8.1. Суть малого бізнесу та його організаційні форми

Малий бізнес є органічним структурним елементом ринкової економіки. Цей сектор економіки історично і логічно відігравав роль необхідної передумови створення ринкового середовища. Він був первинною вихідною формою ринкового господарювання у вигляді дрібнотоварного виробництва. Саме тому дрібнотоварне підприємництво відіграло структуроутворюючу роль в історії ста­новлення економіки конкурентно-ринкового типу. Ця специфіка та своєрідне функціональне призначення малого бізнесу набуває особливого значення для країн, які йдуть шляхом відтворення рин­кової системи господарювання. Здатність малого бізнесу до струк­туроутворення ринку висуває завдання його відродження та спря­мовує у число першочергових заходів реформування економіки Ук­раїни на її перехідному етапі. Підтвердженням значимості малого бізнесу є прийнята 29 січня 1997 р. Кабінетом Міністрів України «Програма розвитку малого підприємництва в Україні на 1997-1998 роки», яка містить цілий комплекс заходів правового ха­рактеру і заходів фінансово-кредитного, інноваційного, кадрового, науково-методичного та організаційного забезпечення.

У структурі сучасної змішаної економіки співіснують та орга­нічно взаємодоповнюються малий, середній та великий бізнес. Проте на відміну від двох останніх малий бізнес є вихідним, най­більш чисельним, а тому і найбільш поширеним сектором еконо­міки. Відмінності між цими трьома видами бізнесу обумовлені різним рівнем суспільного поділу праці, характером спеціалізації та усуспільнення виробництва, а також вибором технологічного типу виробничого процесу.

Малий бізнес — це самостійна, систематична господарська діяльність малих підприємств будь-якої форми власності та грома-дян-підприємців (фізичних осіб), яка проводиться на власний ризик з метою отримання прибутку. Практично, це будь-яка діяльність (виробнича, комерційна, фінансова, страхова тощо) зазначених суб'єктів господарювання, що спрямована на реалізацію власного економічного інтересу*.

Малий бізнес України. Підприємці здатні відродити країну. Асоціація сприяння розвитку приватного підприємництва в Україні «Єднання», 1997. — С. 44.

P.A. Слав'юк

Сектор малого і середнього підприємництва охоплює різнома­нітні види виробничої діяльності і типи робіт, які відповідають ши­рокому спектру можливостей ринку, що ускладнює будь-яку універсальну систематизацію чи готове порівняння діяльності підприємств. Аналіз сектора малого і середнього підприємництва ще більш ускладнюється в зв'язку з відмінностями в офіційних виз­наченнях дрібних підприємств і термінології, яка використо­вується. Автори багатьох наукових досліджень дають більш чи менш довільні визначення цьому сектору, виходячи з чисельності робочої сили чи розміру вкладеного капіталу, нерідко в цілях регу­лювання цього сектора чи підготовки статистики, чи ж для обґрун­тування надання допомоги уряду. Інші визначення, які стосуються таких функціональних характеристик, як здатність управління, право власності, спеціалізація і методи виробництва чи навіть орієнтація на той або інший ринок, використовуються для аналізу при вимірі продуктивності.

Немає нижньої межі розміру малих підприємств, хоча проблема виникає при спробах встановити прийнятну верхню межу: фінансис­ти часто говорять про верхні рівні основних фондів у їх чистому ви­гляді чи з доданою вартістю; обліковці можуть вказувати на загаль­не число працюючих; торговці підкреслюють максимальний рівень обсягу продаж; обслуговуючий персонал може використовувати за­гальну кількість клієнтів; виробники надають перевагу виходити з максимальної кількості енергії, необхідної для виробництва, і т.д.

Можуть поєднуватися різні критерії, які визначають той мо­мент, коли підприємство перестає бути «дрібним»: наприклад, підприємство, на якому працює 50 працівників, може вважатися «великим» у країні, яка розвивається, але «дрібним» — у країні, промислово розвинутій.

Підсумовуючи сказане, можна виділити такі основні моменти: - визначення малих і середніх підприємств відрізняється не тільки за країнами, а й всередині країни за галузями і тери­торіями;

будь-яке визначення дається залежно від практичних по­треб і служить визначеним цілям;

більша диференціація визначень є реальним відображенням речей і показує, що малі підприємства не мають чіткого визначення меж.

В іноземній статистиці для визначення належності підприємст­ва до сектора малого бізнесу, як правило, використовуються такі

Фінанси підприємств

кількісні показники: чисельність персоналу, обсяг валової про­дукції чи обороту капіталу (продаж) і обсяг виробничих фондів.

Такий показник, як чисельність зайнятих використовується практично всюди, але його величина варіюється не тільки за країнами, а й за галузями тої чи іншої країни.

В Японії, наприклад, в таких галузях, як гірськорудна промис­ловість, транспорт, будівництво, обробна промисловість, зв'язок, кредит, комунальне господарство, фінанси і страхування, операції з нерухомістю — чисельність працюючих не повинна перевищува­ти 300 чоловік, в оптовій торгівлі — менше 100 чоловік, в роз­дрібній — до 50 чоловік, виробництво тощо — 20 чи менше зайня­тих, комерція, послуги — 5 і менше зайнятих.

У США, за визначенням Адміністрації малого бізнесу (АМБ), вважається, що малий бізнес домінує в галузі, якщо обсяг середнь­орічної чисельності робочої сили припадає на підприємства з зай­нятістю до 500 чоловік.* Під це визначення підпадають роздрібна і оптова торгівля, сфера послуг, житлове будівництво, а також сільське господарство, лісна і рибна промисловість.

До дрібних у Німеччині відносять підприємства з кількістю зай­нятих від 1 до 50 чоловік, до середніх — фірми, на яких зайнято від 50 до 500 чоловік.

У Великобританії, згідно з доповіддю комісії Боултона, в об­робній промисловості фірма вважається дрібною, якщо в ній зайня­то не більше 200 працівників; у будівництві, в гірськодобувній і вугільній промисловості — не більше 25 працівників.

У Франції малі і середні підприємства визначаються як під­приємства, зайнятість на яких не перевищує 500 чоловік.

Поряд з загальним поняттям малого і середнього підприємн­ицтва у Франції існують різні класифікації — найдрібніших, малих і середніх підприємств. Найдрібніші підприємства об'єднують практично всі кустарні виробництва. До них відносять фірми з зай­нятістю до 200 чоловік. Малими вважаються фірми з зайнятістю 100 чоловік. В цілому для Франції пропонується така класифікація підприємств: найдрібніші — до 10 зайнятих, малі підприємства — 10-100 зайнятих, середні підприємства — 100-500 чоловік і великі підприємства — з зайнятістю понад 500 чоловік.

В Італії підприємства з кількістю зайнятих від 1 до 19 зарахову­ються до найдрібніших фірм, від 20 до 99 — до дрібних, від 100 до 499 — до середніх.

* Разумнова И. Мелкое предпринимательство в промьішленности США //Пробле-мьі теории и практики управлення. — 1990, №3.

Р.А. Слав'юк

Інший показник — обсяг господарського обороту капіталу чи обсяг річних продаж використовується в США, Німеччині, Велико­британії, Франції; розмір основних виробничих фондів — в Японії.

В Японії показник обсяг капіталу коливається від 100 млн. ієн в обробній промисловості до 50 млн. ієн в роздрібній торгівлі.

У Німеччині цей показник коливається від 1 млн. до 250 млн. ма­рок. Фірми з оборотом до 1 млн. марок відносяться до найдрібніших.

У Великобританії він не повинен перевищувати: в роздрібній торговлі — 185 тис. ф. ст.;

- в оптовій торговлі — 730 тис. ф. ст.;

- в моторобудуванні — 365 тис. ф. ст;

- різноманітні послуги — 185 тис. ф. ст.;

- дорожний транспорт — не більше п'яти засобів пересування.
Одна з причин успішного розвитку малого підприємництва

в країнах з розвиненою економікою полягає в тому, що велике ви­робництво не протиставляється малому. Тут дотримуються прин­ципу кооперування великих та малих суб'єктів господарювання, причому великі підприємства не пригнічують малий бізнес, а взаємодоповнюють один одного.

Про значення малого підприємництва свідчать інтегровані по­казники, що характеризують стан сектора малого підприємництва у розвинутих країнах, які підкреслюють фундаментальну роль ма­лого підприємництва в соціально-економічному та політичному житті кожної країни. Показниками вагомої ролі малого бізнесу як інтегруючого структурного елемента системи сучасної ринкової економіки є передусім дані про його кількісні параметри.

Так, частка малих та середніх підприємств у загальній кількості підприємств змінюється по країнах — від 94% у Великобританії до 99,9% у Франції. Кількість діючих малих підприємств в Україні за чотири роки збільшилась майже вдвічі (з 50496 у 1992 році до 90601 станом на 1 січня 1996 року).

Про місце і значення малого та середнього бізнесу (МСП) свідчать показники його ролі в ринковій економіці, зокрема, част­ка МСП у загальній кількості зайнятих та його частка у ВВП. На­приклад, частка МСП у загальній кількості зайнятих складає понад половину у США та Франції 54%, у країнах ЄС — 72%, в Італії — 73%, в Японії — 78%.

В Україні ж станом на 1 січня 1996 року середньооблікова кількість працівників малих підприємств складала 1042,2 тис. чо-

* Блинов А. Малое предпринимательство. — М., 1997. — С.32. 172

Фінанси підприємств

ювік, тобто лише 4,6% зайнятого населення. У Російській Феде-зації цей показник складав 9,6%. Більше половини ВВП у зазначе­них країнах припадає на сектор малого підприємництва та середнь­ого бізнесу. Частка малих підприємств у валовому внутрішньому продукті України у 10-12 разів менша, ніж у розвинутих країнах, і складає лише близько 5,5%. В Російській Федерації цей показник вдвічі більший — 10-11%.

Якщо розглянути фінансові результати діяльності народного господарства України, то частка малих підприємств у балансовому прибутку за І півріччя 1996 року значно вища — 8%, а в окремих га­лузях малі підприємства, за цим показником, мають значну питому вагу. Зокрема, у торгівлі та громадському харчуванні цей показник складає 72,3%, в побутовому обслуговуванні населення — 57,1%, постачанні та збуті — 23,4%, будівництві — 20%.

Малий бізнес має не лише економіко-виробничі та соціально-економічні переваги, а саме: гнучкість, динамізм, пристосування до мінливостей технології, здатність оперативно створювати та упро­ваджувати нову техніку та технологію, забезпечення соціальної стабільності, насичення ринку праці новими робочими місцями, відкритість доступу та легкість входження до цього сектора еко­номіки, а й значні соціально-психологічні переваги, в основі яких лежить специфічна мотивація до праці, яка передбачає подолання елементів відчуження і залучення елементів економічного та нееко­номічного заохочення.

Малому бізнесу притаманні соціальні джерела активізації ко­лективної праці, чого не існує на великих фірмах. Властивий для невеликих підприємств дух ініціативи, підприємливості та ди­намізму виражається в особливих людських стосунках та спе­цифічному соціально-психологічному кліматі. У невеликих трудо­вих колективах, пов'язаних єдиним прагненням до самостійності та виживання, відроджується почуття господаря, скорочуються до мінімуму елементи бюрократизму. Незначний чисельний склад малих підприємств дозволяє зблизити інтереси керівництва та підлеглих. Між співробітниками, як правило, відсутня боротьба за престиж, яка поглинає значну частину енергії працюючих у вели­ких корпораціях. На малих фірмах відносини у трудовому колек­тиві відзначаються простотою, відсутністю відчуженості, що поро­джує особливу атмосферу сумісної праці, яка допомагає швидкому вирішенню трудових конфліктів між адміністрацією і робітни­ками.

Р.А. Слав'юк

8.2. Фінансові ресурси малого бізнесу

Подальший динамічний розвиток малого бізнесу значно сприяє загальноекономічному зростанню. Однак його активність стри­мується фінансовими бар'єрами. Основним джерелом інвестицій поки що залишаються власні фінансові ресурси суб'єктів малого бізнесу та сімейні позики. Банківські кредити використовуються обмежено через великі процентні ставки та відсутність гарантій для банків (у вигляді застав або високоліквідних активів).

У країнах з ринкового економікою фінанси є головним еко­номічним інструментом втручання в процеси розширеного відтво­рення, розподілу і перерозподілу сукупного суспільного продукту. Вони є специфічною формою руху виробничих відносин, підсисте­мою економічного базису. Фінанси як система економічних відно­син об'єктивно поділяються на дві сфери: державні фінанси і фінан­си підприємств (підприємницьких структур).

Фінанси підприємницьких структур виступають складовою економічних відносин і пов'язані з формуванням, розподілом та ви­користанням грошових доходів і фондів. Вони тісно корелюють з державними фінансами: чим вища продуктивність праці, тим біль­ші розміри продукту, що виробляється фірмою, тим більшу його частину можна вилучити до державної скарбниці. Отже, чим біль­ший обсяг прибутку, тим більш значну його частину можна спря­мувати до бюджету й на розширення виробництва, тим вищою бу­де ефективність виробництва і врешті-решт маса самого прибутку.*

Фінанси суб'єктів малого бізнесу мають важливе значення для формування фінансів держави. Виникають різноманітні прямі та зворотні зв'язки між макрорівнем та чисельними мікрорівнями фінансів господарських одиниць. Суб'єкти малого підприємництва сплачують державі та місцевим органам влади податки, у свою чер­гу, держава надає їм прямі та непрямі субсидії, здійснює непрямі за­ходи, що сприяють розвитку підприємництва.

У структурі фінансових взаємозв'язків ринкового господарства фінанси підприємницьких структур, зокрема малого підприєм­ництва, відіграють важливу роль, тому що вони обслуговують голо­вну ланку суспільного виробництва, де створюються матеріальні та нематеріальні блага і формується визначальна маса фінансових ре­сурсів країни. їм властиві, з одного боку, риси, що характеризують

* Суторміна В.М., Федосов В.М., Рязанова Н.С. Держава, податки, бізнес / За ред. Федосова В.М. — К.: Либідь, 1993. — С. 39.

Фінанси підприємств

економічну природу фінансів у цілому, а з іншого — особливості, зу­мовлені функціонуванням фінансів у підприємницьких структурах.

Незважаючи на відмінності у видах діяльності, фінанси суб'єк­тів малого бізнесу мають однакові принципи організації, до яких відносяться:

- жорстка централізація фінансових ресурсів, що забезпечує
швидку маневреність ними, їх концентрацію на головних
напрямах підприємницької діяльності;

фінансове планування, що визначає на перспективу всі над­ходження грошових коштів суб'єктів господарювання та основні напрями їх використання;

формування фінансових резервів, що забезпечують сталу (стійку) роботу в умовах можливих коливань ринкової кон'юнктури;

- безумовне використання фінансових зобов'язань перед
партнерами.

Початкове формування ресурсів малого бізнесу відбувається під час заснування підприємств, коли утворюється статутний фонд. Його джерелами залежно від організаційно-правових форм госпо­дарювання є: пайові внески, акціонерний капітал, надходження від асоціацій. Статутний фонд характеризує обсяг грошових коштів (основних і оборотних), інвестованих у процес виробництва, де функціонують основні й оборотні фонди.

Таким чином, фінансові ресурси підприємницьких структур — це грошові доходи та надходження, що перебувають у розпоряд­женні суб'єктів господарювання і призначені для виконання фінан­сових зобов'язань, здійснення витрат на розширене відтворення та економічне стимулювання працівників. Формування фінансових ресурсів здійснюється за рахунок власних та прирівняних до них коштів, мобілізації ресурсів на фінансовому ринку та надходження грошових коштів від фінансово-банківської системи у порядку пе­рерозподілу.

Фінансові ресурси підприємницьких структур можна поділити на три групи відповідно до джерел їх формування.

Першу групу складають доходи та надходження, які утворю­ються за рахунок власних та прирівняних коштів. Доходи: прибу­ток від основної діяльності, прибуток від виконаних науково-дослідних робіт та науково-конструкторських робіт (НДДКР) та інші цільові доходи; прибуток від фінансових операцій; прибуток від будівельно-монтажних робіт, які виконуються господарським

P.А. Слав'юк

способом; інші види доходів. Надходження: амортизаційні відраху­вання; виручка від майна, що вибуло; непоточні пасиви; цільові надходження (плата за утримання дітей тощо); мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві; пайові та інші внески членів тру­дового колективу; інші види надходжень.

Другу групу складають кошти, які мобілізуються на фінансово­му ринку, а саме: продаж власних акцій, облігацій та інших видів цінних паперів, а також кредитні інвестиції.

До третьої групи зараховують надходження коштів від фінан­сово-банківської системи у порядку перерозподілу. До таких дже­рел належать: фінансові ресурси, що формуються на пайових заса­дах; страхове відшкодування ризиків; фінансові ресурси, що надійшли від концернів, асоціацій тощо; дивіденди та проценти на цінні папери інших емітентів; бюджетні субсидії, інші види ре­сурсів*.

Ринкові відносини вимагають від суб'єктів малого бізнесу об'єктивної оцінки фінансового стану свого підприємства, фінан­сової ситуації у народному господарстві країни в цілому. Інакше вони не зможуть прийняти правильні управлінські рішення в цій сфері, і їхні шанси на успіх у конкурентній ринковій боротьбі зали­шатимуться мінімальними.

Неймовірно важкий тягар оподаткування, обмеженість або по­вна відсутність матеріально-фінансових та кредитних ресурсів спо­нукає багатьох суб'єктів малого підприємництва збочити у тіньову економіку. На нашу думку, суб'єкти малого підприємництва умов­но можна поділити на дві групи: ті, що зайняті у формальному дер­жавному та недержавному секторі, а також — у неформальному секторі. До першої групи варто віднести діючі суб'єкти підприєм­ницької діяльності, які:

здійснюють офіційно зареєстровані види діяльності; сплачують відповідні податки; звітують в органах статистики.

До неформального сектора або тіньової економіки варто відне­сти суб'єкти малого підприємництва, які:

- не пройшли відповідну державну реєстрацію;

- здійснюють незареєстровану та заборонену чинним зако­
нодавством економічну діяльність або ведуть її без спеці­
ального дозволу (ліцензії) на відповідні види діяльності.

* Малий бізнес України. Підприємці здатні відродити країну. Асоціація сприяння розвитку приватного підприємництва в Україні «Єднання», 1997. — С. 56.

Фінанси підприємств

За способом здійснення неформальної діяльності та отримання доходів варто виділити такі категорії: індивідуально зайняті;

працівники та власники малих незареєстрованих виробни­чих одиниць;

офіційно неоформлені працівники у зареєстрованих ор­ганізаціях;

- діяльність підприємств формального сектора, яка не врахо­
вується та не оподатковується, але дає їхнім працівникам
невраховані доходи;

- неврахована діяльність працівників формального сектора,
яка здійснюється на робочому місці, тощо*.

Серед працівників, зайнятих у неформальному секторі, є такі, котрі зайняті тільки у неформальному секторі, а також такі, котрі зайняті в неформальному і у формальному секторах. Тобто, нефор­мальний сектор (тіньову економіку) умовно можна поділити на дві частини: тіньова економіка у «класичній» формі (діяльність неза­реєстрованих суб'єктів підприємництва, здійснення протизаконної діяльності тощо) і «напівформальний» сектор (діяльність зареєст­рованих суб'єктів, яка не враховується, не оподатковується тощо).