Аналіз руху грошових коштів на підприємстві

Управління грошовими потоками є одним з найважливіших на­прямів діяльності фінансового менеджера. Воно включає в себе роз­рахунок часу обороту грошових коштів (фінансовий цикл), аналіз грошових потоків і їх прогнозування, визначення оптимального рів­ня грошових коштів, складання планів (бюджетів) грошових коштів.

Якщо підприємство нарощує обсяги, то воно тим самим вклю­чає в оборот високоліквідні активи і якоюсь мірою омертвляє їх. По суті цей період є операційним циклом.

Однак повернемося до суті фінансового циклу. Фінансовий цикл, чи цикл обороту готівки, являє собою час, протягом якого грошові кошти вилучені з обороту. Основні етапи обороту грошових коштів у ході виробничої діяльності можна представити такою схемою:

 

 

 

 

 

Розміщення		Надходження		Продаж		Отримання
замовлення		сировини і		готової		плати від
на сировину		виробничих		продукції		покупця
		документів
			А			Ε
			в	..... W		Γ
						д		-------- ►

А — виробничий процес;

Б — період обороту дебіторської заборгованості;

В — період обороту кредиторської заборгованості;

Γ — фінансовий цикл;

Д — операційний цикл.

Фінанси підприємств

Тобто операційний цикл характеризує загальний час, протягом якого фінансові ресурси перебувають в запасах і дебіторській за­боргованості. Оскільки підприємство оплачує рахунки постачаль­ників з проміжком часу, протягом якого грошові кошти вилучені з обороту, то фінансовий цикл менший від операційного на період обороту кредиторської заборгованості.

І операційний, і фінансовий цикли повинні скорочуватися за рахунок:

прискорення виробничого процесу; прискорення оборотності дебіторської заборгованості. Фінансовий цикл може бути скорочений за рахунок:

- прискорення виробничого циклу;

- прискорення оборотності дебіторської заборгованості;

- певного сповільнення оборотності кредиторської заборго­
ваності.

Тенденція до скорочення є позитивною.

Тривалість фінансового циклу (Т_ФЦ) можна виразити таким чи­ном:

де Т_оц — тривалість операційного циклу;

^іоб_уз — термін обороту кредиторської заборгованості;

^ύο6_Β, — термін обороту виробничих запасів;

^Іоб_д — термін обороту дебіторської заборгованості.

Тепер визначимо терміни обороту окремих груп активів:

де *_0бвз — час обороту виробничих запасів; ~Ю —середні виробничі запаси; С — собівартість.

де їоб_{д т 3} — час обороту дебіторської заборгованості; Д__т~3 — середня дебіторська заборгованість;

Р.А. Слав'юк

ВР — виручка від реалізації

де іов_ю — час обороту кредиторської заборгованості

КЗ — середня кредиторська заборгованість С — собівартість

Аналіз грошових коштів проводиться за даними звітного періоду і тому ретроспективний аналіз не є надзвичайно цінним. Однак без цього аналізу дуже часто при наявності прибутку немож­ливо пояснити причини відсутності коштів. Тому в світовій прак­тиці використовують прямий метод (обчислення надходжень коштів) і опосередкований, який базується на ідентифікації і обміну інформації, пов'язаних з рухом грошових коштів і коректуванням чистого прибутку.

При прямому методі виділяють:

I. Поточну діяльність, де аналізують:

- надходження коштів від виручки;

зменшення чи збільшення дебіторської заборгованості;

- витрати коштів на виробництво;

- збільшення чи зменшення запасів;

- збільшення чи зменшення розрахунків з кредиторами;

- збільшення чи зменшення короткострокових кредитів і по­
зик;

- платежі в бюджет.

II. Інвестиційну діяльність, де аналізують:

- надходження коштів від реалізації основних засобів;

- виручку від реалізації матеріальних активів і довгостроко­
вих фінансових вкладень;

- придбання основних засобів і нематеріальних активів:

- довгострокові фінансові вкладення.
III. Фінансову діяльність, де аналізують:

- суми виручки від реалізації акцій підприємства;
отримані довгострокові кредити;

- кошти на погашення позик.
IY. Інші операції:

- цільові надходження коштів;
безоплатно отримані цінності.

Фінанси підприємств

Цей метод дозволяє оцінювати ліквідність підприємства, спос­терігати за рухом грошових коштів, але не показує взаємозв'язку отриманого фінансового результату і зміни величини грошових коштів.

Тому використовують опосередкований метод аналізу, який дозволяє пояснити причину розбіжності між прибутком і, напри­клад, скороченням грошових коштів.

У сучасних умовах зростає роль оптимізації рівня грошових коштів. Саме тому йдеться про те, що потрібно оцінити:

- загальний обсяг грошових коштів і їх еквівалентів;

- яку їх частку потрібно тримати на поточному рахунку,
а яку — в швидкореалізованих цінних паперах;

- коли і в якому обсязі здійснювати взаємну трансформацію
грошових коштів і швидкореалізованих активів.

На Заході найбільшого поширення отримали моделі Баумола (1952) і Міллера-Орра (1966).

Модель Баумола.

Передбачається, що підприємство почне працювати, маючи максимальний і доцільний для нього рівень грошових коштів. Всі кошти, які надходять від реалізації, підприємство вкладає в корот­котермінові цінні папери (К_стрЦП). Якщо грошових коштів стає ма­ло (або є небезпека погіршення фінансового стану), то підприємст­во продає частішу ЦП. Графічно це можна зобразити як зигзаго­подібну криву (див. рис. 13).

Рис. 13. Графік зміни залишку коштів на поточному рахунку Сума поповнення (0 визначається за формулою

Р.А. Слав'юк

де V — прогнозована потреба в грошових коштах;

S — витрати з конвертації грошових коштів у ЦП;

R — прийнятний для підприємства процентний дохід з ЦП.

Таким чином, середній запас грошових коштів складає Q/R, а кількість угод з конвертації ЦП в грошові кошти (ГК) складає:

ГК= VI Q.

Загальні витрати (ЗВ) з реалізації такої політики управління грошовими коштами складуть:

де Sx/TC—прямі витрати;

RxQ/2 — втрачена вигода зі зберігання коштів на р/р замість

купівлі ЦП.

Модель Міллера-Орра (див, рис. 14).

Вона досить проста, але доступна підприємствам зі стійким фінансовим станом. Вчені використовують у цій моделі стохастич-ний процес Бернулі, тобто коли надходження і використання коштів від періоду до періоду відбувається через стихійні і випад­кові події.

Рис. 14. Модель Міллера-Орра

Реалізація моделі здійснюється кількома етапами:

• Встановлюється мінімальна величина грошових коштів.

• Визначається варіація щоденного надходження коштів.

• Визначаються витрати зі збереження коштів на поточному
рахунку.

• Розраховується розмір варіації.

• Розраховується верхня межа грошових коштів на поточно­
му рахунку, при підвищенні якої треба купувати ЦП.

Фінанси підприємств

• Визначають точку повернення — величину залишку грошо­вих коштів на поточному рахунку, до якої необхідно повер­нутись, якщо фактичний залишок коштів виходить за межі інтервалу.

14·6. Фінансовий аналіз дебіторської заборгованості

Аналіз дебіторської заборгованості проводять у поетапно:

1. Вивчення рівня загальної суми дебіторської заборгованості, її
динаміки.

2. Визначення періоду інкасації дебіторської заборгованості, ко­
ефіцієнта оборотності.

3. Вивчення складу дебіторської заборгованості за її видами та
аналіз динаміки її складових.

4. Вивчення складу дебіторської заборгованості за термінами її
погашення.

5. Аналіз складу простроченої заборгованості, причин її виник­
нення.

6. Оцінка безнадійних боргів підприємства.

Рівень дебіторської заборгованості визначається багатьма фак­торами:

- видом продукції;
місткістю ринку;
ступенем насичення ринку;

- загальноприйнятою системою розрахунків.
Управління дебіторською заборгованістю передбачає, перш за

все, контроль за оборотністю коштів у розрахунках.

Контролювати дебіторську заборгованість доцільно, поперед­ньо здійснивши аналіз стану дебіторської заборгованості за термінами утворення (див. табл. 10)..

Таблиця 10 Аналіз сіпану дебіторської заборгованості

 

 

 

Стаття деб. заборг.	Всього на кінець року	В тому числі за термінами утворення
до 1 ЛІІС.	від 1 до 3 міс.	від 3 до 6 міс.	від б міс. до 1 року	понад 1 рік

P.А. Слав'юк

Щомісячне ведення такої таблиці дає можливість чітко уявити стан розрахунків зі споживачами і виявити прострочену заборго­ваність. Аналіз таблиці поліпшує проведення інвентаризації стану розрахунків з дебіторами.

Дебіторська заборгованість являє собою грошові кошти, які покупці винні за відвантажену продукцію, а також, згідно з ук­раїнськими стандартами бухгалтерського обліку, векселі до отри­мання, розрахунки з персоналом, видані аванси, заборгованість за­сновників із внесків до Статутного капіталу, податковий кредит.

З огляду на існуючі види розрахунків у сучасній господарській практиці дебіторську заборгованість прийнято класифікувати та­ким чином:

- дебіторська заборгованість за товари, роботи та послуги,
строк сплати яких не настав;

- дебіторська заборгованість за товари, роботи та послуги,
не сплачені в строк;

- дебіторська заборгованість по векселях отриманих;

- дебіторська заборгованість по розрахунках з бюджетом;

- дебіторська заборгованість по розрахунках з персоналом;

- інші види дебіторської заборгованості.

Серед усіх видів дебіторської заборгованості найбільший об­сяг припадає на заборгованість покупців за відвантажену про­дукцію.

Всі складові дебіторської заборгованості мають різну ліквід­ність. Тому при розрахунках фінансового стану підприємства не­обхідно детально проаналізувати, хто винен гроші підприємству та чи є можливість повернути ці гроші найближчим часом. Найбільш ліквідною, як це не дивно, є стаття «Розрахунки з бюджетом», оскільки саме там обліковується податковий кредит. На цю суму автоматично зменшуються відповідні податкові зобов'язання підприємства, але ця стаття не враховується при обчисленні грошо­вих надходжень підприємства. Векселі до отримання у звітах зустрічаються рідко, але теоретично вони мають більшу ліквід­ність, ніж активи, що відображаються у статті «Розрахунки за това­ри, роботи та послуги», оскільки вони можуть бути віддані під за­ставу чи передані в рахунок сплати зобов'язань. Однак на практиці ризик несплати по векселях вищий, ніж ризик несплати за іншими статтями дебіторської заборгованості.

Ліквідність інших статей може бути різною, і конкретні виснов­ки можна зробити тільки за результатами проведеного аналізу.

Фінанси підприємств

Фактично дебіторську заборгованість можна розглядати як безвідсоткову позику покупцям чи замовникам, в яку підприємство здійснює інвестування оборотного капіталу.

Аналіз дебіторської заборгованості передбачає перш за все кон­троль за оборотністю засобів у розрахунках. Крім того, оцінка ре­ального стану розрахунків з дебіторами на підприємстві передбачає використання табличного та графічного способів оцінки дебіторсь­кої заборгованості, а також з допомогою абсолютних та відносних показників, що розглядаються у динаміці (так званий R-аналіз).

Аналіз дебіторської заборгованості проводиться, звичайно, у кілька етапів.

На першому етапі аналізу оцінюється рівень дебіторської за­боргованості підприємства і його динаміка у попередньому періо­ді. Оцінка цього рівня здійснюється на основі визначення коефіці­єнта залучення оборотних активів у дебіторську заборгованість, який розраховується за формулою:

Д^е КзовА — коефіцієнт залучення оборотних активів у дебіторську

заборгованість;

Д._тЗ — загальна сума дебіторської заборгованості підприємства (або сума дебіторської заборгованості окремо по товар­ному та комерційному кредиту), тис. грн;

ΣΟ6Α — загальна сума оборотних активів підприємства, тис.грн. На другому етапі аналізу визначаються середній період інка­сації дебіторської заборгованості і кількість її оборотів у досліджу­ваному періоді (звичайно— рік).

Кількість оборотів дебіторської заборгованості (коефіцієнт оборотності) характеризує швидкість обертання інвестованих у неї коштів протягом певного періоду. Цей показник розраховується таким чином:

де Пд — кількість оборотів дебіторської заборгованості підпри­ємства у досліджуваному періоді;

ΣΣΟ6_ΡΠ — загальна сума обороту з реалізації продукції у дослід­жуваному періоді, тис. грн;

P.А. Слав'юк

ЗД__Т3 — середній залишок дебіторської заборгованості підприєм­ства (в цілому або окремих її видів) у досліджуваному періоді, тис. грн.

Такий показник, як середній період інкасації дебіторської за­боргованості, характеризує її роль у фактичній тривалості фінансо­вого та загального операційного циклу підприємства. Розрахо­вується даний коефіцієнт за формулою

— _ зд__тз

^д'^{т 3} ΣΟ6_ρπόβΗ '

ДО Ті_д — середній період інкасації дебіторської заборгованості ~^{т 3} підприємства, днів;

зд_ з — середній залишок дебіторської заборгованості підпри­ємства (в цілому або окремих її видів) у досліджувано­му періоді, тис. грн;

ΣΟ6_ΡΠ06Η — сума одноденного обороту з реалізації продукції у дос­ліджуваному періоді, тис. грн.

На третьому етапі аналізу вивчається склад дебіторської забор­гованості за окремими її видами. Необхідно побудувати таблицю складу та динаміки дебіторської заборгованості. На її основі визна­чається частка кожного виду дебіторської заборгованості у загаль­ному її обсязі та досліджується динаміка зміни розміру кожного її виду.

На четвертому етапі аналізу оцінюється склад дебіторської за­боргованості за окремими її «віковими» групами, тобто за передба­ченими строками її інкасації. Результати такого аналізу представ­ляються у вигляді таблиці, а також графічно. Як табличний, так і графічний способи аналізу базуються на ранжуванні дебіторської заборгованості за строками виникнення. При цьому найбільш по­ширеним є таке групування (днів): 0-30, 31-60, 61-90, 91-120, 120-150, 150-180, більше 180 та більше 360. Даний етап аналізу про­стий та наочний. Побудована таким чином таблиця є простою та зручною в аналізі, бо дає змогу швидко визначати «вік» заборгова­ностей. При цьому вона допомагає одержувати певні моніторин­гові дані, що дають можливість стежити за ситуацією не лише тим фірмам, у яких дебіторська заборгованість є проблемною, а й підприємствам, що не мають із цим проблем.

Для оцінки стану дебіторської заборгованості важливо оцінити ймовірність виникнення та розмір безнадійних боргів. Така оцінка

Фінанси підприємств

с п'ятим етапом аналізу дебіторської заборгованості. Зазначений аналіз можна здійснити за допомогою таблиці оцінки реального стану дебіторської заборгованості підприємства. На основі ранжу-вання дебіторської заборгованості за термінами її виникнення та статистичних розрахунків ймовірності безнадійних боргів для кож­ної вікової групи визначається сума безнадійних боргів. Дебіторсь­кій заборгованості кожної вікової групи відповідає певний відсо­ток безнадійних боргів. Із зростанням строків виникнення дебітор­ської заборгованості цей відсоток зростає. Підприємство може використовувати для даного аналізу власні статистичні розрахунки ймовірності виникнення безнадійних боргів або застосовувати за­пропоновану стандартну шкалу розрахунків: для дебіторської за­боргованості із терміном виникнення до ЗО днів ймовірність без­надійних боргів складає 5%, 30-60 днів — 10%, 60-90 днів — 15%, 90-120 днів 20%, 120-150 днів — 50%, 150-180 днів — 75%, 180-360 днів — 80%, більше 360 днів — 95%.

Звичайно, що аналіз буде точнішим у разі застосування власної відсоткової шкали, оскільки в такому випадку враховується галузе­ва специфіка операційного циклу та розрахунків підприємства. Але для її розробки необхідні дані про розміри простроченої дебіторсь­кої заборгованості за ряд років та аналіз частки безнадійних боргів, який на більшості підприємств не ведеться. Визначення ймовірності безнадійних боргів та розрахунок на цій основі реаль­ної величини дебіторської заборгованості дасть можливість про­аналізувати перспективи інкасації дебіторської заборгованості у майбутніх періодах, а отже, керівництво зможе оцінити не­обхідний розмір резерву по безнадійни боргах, який підприємству доцільно буде сформувати на наступні періоди.

На шостому етапі аналізу детально розглядається склад прост­роченої дебіторської заборгованості і середній «вік» простроченої (сумнівної, безнадійної) дебіторської заборгованості.

Коефіцієнт прострочення дебіторської заборгованості розрахо­вується за формулою

де К_ПР — коефіцієнт простроченості дебіторської заборгованості; 1Д__тЗпр — сума дебіторської заборгованості, несплаченої у пе­редбачені строки, тис. грн; ^ІД__Т3 — загальна сума дебіторської заборгованості, тис. грн.

P.А. Слав'юк

Для характеристики цієї частини дебіторської (сумнівної, без­надійної) заборгованості підприємства також використовується та­кий показник, як середній «вік» простроченої дебіторської заборго­ваності, який визначається за формулою

де В _пр — середній «вік» простроченої дебіторської заборгова-

_____ ності;

Д__тЗ_пр — середній залишок дебіторської заборгованості,

не сплаченої в строк; ΣΟ6_ρπόβΗ. — сума одноденного обороту з реалізації продукції

у досліджуваному періоді.

Для оцінки оборотності дебіторської заборгованості викорис­товують також показники:

де Ч Д._Т3_ПА — частка дебіторської заборгованості в загальному об­сязі поточних активів; Д__Т3 — дебіторська заборгованість;

ПА — поточні активи та показник частки сумнівної забор­гованості в складі дебіторської заборгованості.

Основною метою аналізу будь-якого аспекту фінансово-госпо­дарської діяльності підприємства є виявлення негативних для його фінансового стану тенденцій. Пошук резервів підвищення ефектив­ності діяльності, обґрунтування прийняття управлінських рішень, моніторинг різних аспектів діяльності підприємства, доцільність нововведень. Результати аналізу фінансового аналізу є тим під­ґрунтям, на основі якого формується фінансова політика підприєм­ства, розробляється сукупність заходів, відбираються відповідні фінансові механізми, необхідні для реалізації поставленої перед фінансовим менеджментом мети.

Аналогічно результати оцінки стану розрахунків підприємства дають можливість виявити недоліки в їх організації та здійсненні, намітити бажаний їх стан, визначити необхідні для цього шляхи удосконалення та заходи, які необхідно застосувати з даною ме­тою, відібрати з них найбільш прийнятні та доцільні для кожного

Фінанси підприємств

окремого підприємства і на цій основі розробити комплексну полі­тику управління розрахунками підприємства, яка визначає пер­спективи покращення їх стану.

Можна виділити такі основні завдання управління розрахунка­ми з метою покращення їх стану:

- зниження частки простроченої дебіторської заборгова­
ності;

- збільшення коефіцієнта оборотності коштів у дебіторській
заборгованості (відповідно зменшується середній період
інкасації дебіторської заборгованості) та невелике змен­
шення коефіцієнта оборотності кредиторської заборгова­
ності або збереження його значення на попередньому рівні;

- визначення конкретного моменту сповільнення оборот­
ності дебіторської заборгованості шляхом постійного
моніторингу змін у політиці оплати рахунків покупцями та
замовниками;

- робота з контрагентами з метою вчасної оплати ними їхніх
зобов'язань;

- використання прогресивних форм рохрахунків;

- регулювання обсягу кредиторської заборгованості з метою
запобігання погіршення фінансової стійкості та ліквідності
підприємства;

запобігання виникненню кредиторської заборгованості з розрахунків по податках та інших обов'язкових платежах;

- оптимізація рівнів різних видів кредиторської заборгова­
ності та частки її загального обсягу в структурі капіталу
підприємства.

Конкретні напрямки, в яких необхідно вдосконалювати стан розрахунків даного підприємства, визначаються, виходячи з розра­хованих аналітичних коефіцієнтів та таблиць, що відображають стан дебіторської та кредиторської заборгованостей. Оскільки дебіторська заборгованість є частиною активів підприємства, а кредиторська заборгованість — пасивів підприємства і являє со­бою короткостроковий позичений капітал, то управління розра­хунками і заходи покращення їх стану, що включають відповідно управління дебіторською та кредиторською заборгованостями на підприємстві, є складовою менеджменту оборотних активів та ме­неджменту оптимізації структури капіталу підприємства.

Існують певні рекомендації, що дозволяють управляти дебітор­ською заборгованістю.

P.А. Слав'юк

Необхідно контролювати стан розрахунків.

За можливістю орієнтуватися на більшу кількість споживачів з метою зменшення ризику несплати одним з них чи декількома.

Стежити за співвідношенням дебіторської і кредиторської за­боргованості: значне перевищення дебіторської заборгованості створює загрозу фінансовій стійкості і робить необхідним залучен­ня додаткових джерел фінансування.

В розвинутих країнах інколи використовують систему знижок при достроковій оплаті.

Визначати термін прострочених залишків на рахунках дебіторів і порівнювати цей термін з нормами в галузі, показника­ми конкурентів і даними минулих років.

Періодично переглядати граничну суму комерційного кредиту, виходячи з наявного фінансового стану клієнтів.

Яісщо виникають проблеми з отриманням грошей, доцільно от­римувати заставу на суму не меншу, ніж сума на рахунку дебітора.

Залучати установи, які стягують борги, при наявності докумен­тальних підтверджень.

Продавати рахунки дебіторів факторинговій компанії, банку.

При продажу великої кількості товару необхідно негайно вис­тавляти рахунок покупцям.

Необхідно використовувати циклічність виписування рахунків для підтримання одноманітності операцій.

Можна застрахувати кредити для захисту від великих збитків з безнадійних боргів.

Необхідно уникати дебіторів з високим ступенем ризику.

В умовах значного сповільнення платіжного обороту, що викли­кає зростання дебіторської заборгованості на підприємствах, важли­вим завданням є ефективне управління дебіторською заборгованістю на кожному окремому підприємстві, яке спрямоване на оптимізацію загального її розміру та забезпечення вчасної інкасації боргу.

Політика управління дебіторською заборгованістю являє со­бою частину загальної політики управління оборотними активами і маркетингової політики підприємства, що спрямована на розши­рення обсягу реалізації продукції і забезпечення своєчасної її інка­сації.

Політика управління дебіторською заборгованістю підприєм­ства складається з таких основних елементів:

- формування принципів здійснення розрахунків підприємст­ва з контрагентами;

Фінанси підприємств

визначення можливої суми фінансових засобів, що інвесту­ються в дебіторську заборгованість;

виявлення фінансових можливостей надання комерційного та споживчого кредиту та формування системи кредитних умов;

формування стандартів оцінки покупців і диференціації умов надання кредиту;

формування системи штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань;

формування процедури інкасації дебіторської заборгова­ності;

- забезпечення використання на підприємстві сучасних форм
рефінансування дебіторської заборгованості;

- побудова ефективних систем контролю за рухом і вчасною
інкасацією дебіторської заборгованості.