ТОП 10:

Забезпечення основних прав і свобод людини та громадянина в України в умовах особливих правових режимів



 

Основоположними ознаками правової держави є зв’язаність її правом і реальне забезпечення прав і свобод її громадян. У цьому зв’язку найважливішими чинниками формування України як правової держави є конституційне закріплення прав і свобод людини і громадянина. Кінцева мета розвитку будь-якого суспільства – це встановлення демократії, утвердження прав людини і гідності особистості. У цьому зв’язку державі, що знаходиться в початковій стадії переходу від тоталітаризму до нового суспільного ладу, доводиться вирішувати різні за характером проблеми політичного, економічного, соціального, духовного характеру, пов’язані з ідеями прав людини. За останні роки Україна у своєму розвитку пройшла серйозні позитивні кроки по шляху формування правової державності. У суспільстві формується розуміння важливості проблем забезпечення прав людини, верховенства прав і свобод людини як основи правової держави.

Держава проголосила, що людина, її права і свободи є найвищою цінністю» і прийняло на себе обов’язки по їх визнання, дотримання і захист (Конституція України). Дані положення складають основи конституційного ладу України, яким не можуть суперечити інші принципи, визначені Основним Законом країни. Права і свободи людини є безпосередньо діючими, визначають зміст, зміст і застосування законів, діяльність законодавчої і виконавчої влади, місцевого самоврядування і забезпечуються правосуддям, здійснюваним тільки судом (Конституція України).

Україна як демократична правова держава тільки формується. У України тільки стверджується новий підхід у взаємовідносинах держави і громадянина. Конституція України проголошує найвищою цінністю людини, її права і свободи. Вона ж покладає на державу, її органи та посадових осіб обов’язки поважати, захищати і гарантувати невід’ємність права особистості без відмінності національності, мови, релігії, статі, політичних переконань, соціального стану. Тим самим держава визнає недоторканність прав людини як основу демократичного розвитку суспільства. Але юридичне закріплення, нехай навіть на конституційному рівні, всього комплексу прав і свобод ще не означає, що ці права автоматично будуть реалізовані на практиці і надійно захищені у разі потреби. В даний час найважливішим завданням, що стоїть перед Україною стоїть завдання належного гарантування прав і свобод громадян, передбачених Конституцією України.

Одним із способів захисту і свобод громадян при виникненні різного роду погроз зовнішнього і внутрішнього характеру є введення особливих правових режимів, під якими розуміються засоби, способи і механізми, використовувані державою в разі виникнення загроз зовнішнього і внутрішнього характеру суверенітету і територіальній цілісності України, прав і свободам її громадян, що передбачають спеціальний режим діяльності не тільки органів державної влади та органів місцевого самоврядування, але інших суб’єктів правовідносин: підприємств, установ, організацій, фізичних та юридичних осіб, що передбачає розширення повноважень відповідних органів державної влади, що забезпечує даний правовий режим і необхідні обмеження прав інших суб’єктів в зоні дії даного правового режиму та покладання на них додаткових обов’язків.

Це пов’язано з тим, що в цих умовах відбувається настільки різка деформація соціального середовища, що існуючих звичайних правових механізмів стає недостатньо для адекватного відображення ситуації, що склалася і нейтралізації її негативних наслідків, захисту прав і свобод громадян. До числа цих організаційно-правових заходів належить запровадження особливих правових режимів, які передбачають розширення повноважень відповідних органів державної влади, об’єктивно необхідне в даних надзвичайних умовах і, відповідно, обмеження деяких прав і свобод людини і громадянина. Обмеження правового статусу громадян, які проживають або знаходяться в зоні дії даного правового режиму, є правомірним, безпосередньо випливає з правової природи сутності особливого правового режиму і зрештою, служить цілям захисту прав і свобод громадян.

Використання особливих правових режимів в державній практиці як спеціального способу забезпечення суверенітету і територіальної цілісності держави, захисту прав і свобод її громадян необхідно в тому випадку, коли звичайних заходів для усунення негативних наслідків виниклої загрози зовнішнього або внутрішнього характеру виявляється недостатньо. І держава змушена вжити особливих заходів. Хоча дані заходи передбачають необхідні обмеження прав і свобод громадян інститут особливих правових режимів є необхідним елементом в державно-правовому механізмі більшості країн світу. Адже і відповідні норми міжнародного права, і законодавство практично всіх країн світу містить спеціальні положення, що обмежують певні права і свободи людини в умовах введення спеціальних правових режимів, як би вони не називалися в тій чи іншій державі. Під особливими правовими режимами розуміються способи, засоби і механізми, що застосовуються на всій території держави або його частини, у разі виникнення загроз зовнішнього і внутрішнього характеру її суверенітету і територіальної цілісності, прав і свобод її громадян, що передбачають особливий правовий режим діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, інших суб’єктів правовідносин, що виникають в даних умовах, які передбачають розширення повноважень відповідних органів державної влади та необхідні обмеження прав інших суб’єктів у зоні дії даного правового режиму та покладання на них додаткових обов’язків.

Обмеження деяких прав і свобод громадян в зоні дії особливих правових режимів та покладання на них додаткових обов’язків об’єктивно необхідно, тому що за рахунок цього відбувається розширення повноважень органів державної влади, що реагують на виникаючі загрози зовнішнього або внутрішнього характеру і захищають недоторканність і територіальну цілісність держави, права і свободи людини і громадянина.

Чітка регламентація правового статусу громадян в умовах надзвичайного стану є найважливішою умовою, що дозволяє всім суб’єктам правовідносин чітко визначати вид і міру можливого правомірної поведінки в даних умовах.

Конституція України не містить прямої згадки про можливість обмеження прав і свобод громадян під час воєнного стану. Однак це зовсім не означає, що при воєнному стані права і свободи громадян взагалі не підлягають будь-якому обмеженню. Введення режиму воєнного стану неминуче пов’язано з обмеженнями прав і свобод громадян в силу екстраординарності характеру зовнішньої загрози недоторканності й територіальної цілісності держави, правам і свободам її громадян.

Використання інституту особливих правових режимів в той же час передбачає існування певного вичерпного переліку прав і свобод громадян, встановленого Конституцією і нормами міжнародного права, які не підлягають обмеженню навіть в умовах їх введення.

Україна в даний час має в своєму розпорядженні правовою базою, в основному, достатньої для регулювання суспільних відносин, що складаються в результаті використання державою особливих правових заходів забезпечення власної безпеки, захисту прав і свобод громадян. Сформоване законодавство України, безсумнівно, відображає завдання, що стоять перед державою на сучасному етапі історичного розвитку. Законодавство України у сфері використання особливих правових режимів, безумовно, відповідає вимогам норм міжнародного права, пов’язаних, в першу чергу, з можливістю адекватного виникає загрозу підходу до обмеження прав і свобод громадян.

Законодавство передбачає можливість для органів державної влади введення особливого правового режиму на території, де ведуться бойові дії між урядовими силами і незаконними озброєними формуваннями. Незалежно від назви даного правового режиму (у тому числі особливе положення) у законодавстві чітко визначений правовий статус усіх учасників збройного конфлікту, у тому числі і цивільного населення, обмеження використання окремих видів озброєння і способів і методів ведення бойових дій, відповідальність за неправомірне і невідповідне застосування збройної сили, відшкодування шкоди, заподіяної в. результаті бойових дій; соціальна реабілітація осіб, які постраждали внаслідок бойових дій правовий і соціальний захист осіб, беруть участь у бойових діях і багато інших.

В цілому, звичайно введення особливого правового режиму – це «крайня» міра в арсеналі державних засобів забезпечення безпеки держави, захисту прав і свобод його; громадян. Але, тим не менш, в окремих екстраординарних ситуаціях, наприклад, у випадку зовнішньої загрози з боку третьої держави або групи держав, координованих злочинних дій сил міжнародного тероризму, або виникненні надзвичайних ситуацій криміногенного або природно-техногенного характеру всередині країни тільки його застосування дозволяє держава виконати свої найважливіші конституційні обов’язки щодо забезпечення цілісності та недоторканності своєї території, дотримання та захисту прав і свобод людини і громадянина.

У сучасній демократичній правовій державі, будь-яка особа має розуміти, на якій підставі, в яких межах і в яких цілях можуть бути обмежені або припинені його права і свободи. Разом з тим життєві реалії в даний час ще далекі від досконалості.

Очевидно, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є необхідною умовою існування будь-якого демократичного держави. Сенс обмеження міститься в захисті таких прав і свобод, влада обмежує свободу на благо збереження самих інститутів свободи, не маючи при цьому права виходити за дозволені рамки.

Звідси висновок, що суть конституційного права - знаходження балансу влади і свободи. У цьому зв’язку встановлення правомірного обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина виступає як баланс між інтересами цивілізованих громадян в державі, і першим кроком у цьому процесі є його правильне розуміння і тлумачення.

В основі особливого правового режиму лежать особливі умови, загальні уявлення про які можна об’єднати в єдиний комплекс. Перш за все, змінюються зовнішні умови функціонування органів держави. Але не завжди зміна зовнішніх умов впливає на правове становище суб’єктів управління і громадян. Зміна зовнішнього середовища функціонування повинно бути такою, щоб для нормалізації обстановки потрібні були додаткові повноваження суб’єктам управління і обмеження прав фізичних і юридичних осіб. Тому в першому випадку доцільно говорити про особливі умови діяльності, а в другому – про особливий правовий режим діяльності. При цьому специфіка правового аспекту полягає у встановленні особливого правового режиму життєдіяльності для фізичних і юридичних осіб, зміні пріоритетів цілей правозастосування, структурних змінах самої правозастосовної практики, появі нових видів правопорушень і посилених санкцій.

Особливий правовий режим характеризується певними ознаками, такими як: створення спеціальних органів управління; видання і застосування спеціальних нормативних правових актів; посилення заходів охорони громадського порядку і забезпечення громадської безпеки.

Все це необхідно для забезпечення стабільного управління державним апаратом в період тих чи інших внутрішніх і зовнішніх загроз, у тому числі природного і техногенного характеру.

У України законодавець розділив особливі правові режими на наступні:

- режим надзвичайного стану;

- режим воєнного стану;

- режим в зоні проведення антитерористичної операції.

В рамках зазначених особливих правових режимів встановлюється спеціальне обмеження конституційних прав і свобод громадян, під яким слід розуміти встановлене на основі Конституції України і згідно з законом зміна змісту або обсягу реалізації прав і свобод громадян, пов’язане із закріпленням у відношенні них додаткових умов, обов’язків або ч заборон, або зміною повноважень органів державної влади, органів місцевого самоврядування, або їх посадових осіб, що приводиться до скорочення допустимих варіантів допустимого поведінки громадян. Законодавство України щодо обмеженнях конституційних прав і свобод громадян тісно пов’язане з міжнародним правом. У світовому співтоваристві, також спостерігається інтеграція норм міжнародного права з національним законодавством різних країн.

На основі аналізу вітчизняного та зарубіжного законодавства доцільно зазначити, що принципи обмеження конституційних прав і свобод громадян в будь-яких режимах повинні базуватися на конституційній основі і можуть мати вигляд конституційних принципів, що визначають вимоги до джерел обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та конституційних принципів, що визначають цілі та умови обмеження конституційних прав і свобод людини та громадянина.

У законодавстві має бути приділена особлива увага порядку і меж обмеження конституційних прав і свобод громадян в умовах режимів військового, надзвичайного положень і антитерористичної операції. При цьому під порядком обмеження конституційних прав і свобод громадян розуміється результат дії цілісної системи державних органів та установ, що реалізують на практиці заходів з ліквідації підстав введення режиму особливого положення, в тому числі шляхом обмеження конституційних прав і свобод громадян. А межами обмежень необхідно вважати рамки, за які державі, у разі введення одного з особливих правових режимів, не можна переступати за жодних умов.

У національному законодавстві межі обмеження конституційних прав і свобод громадян в умовах особливих правових режимів сформульовані на основі принципів пропорційності, законності, гуманізму, рівності при реалізації інституту правового обмеження прав і свобод громадян, принципу слідування змісту того конкретного права, яке підлягає обмеженню.

В умовах особливих правових режимів національним законодавством встановлено порядок відновлення, обмежених конституційних прав і свобод, а також визначити процедури відшкодування заподіяної матеріальної шкоди. Дані правові норми дозволять громадянам, чиї конституційні права і свободи були обмежені, керуючись законодавчо закріпленим порядком, одержувати, відповідні компенсації від органів державної влади, а також звертатися за відновленням своїх прав і законних інтересів в судові органи.

Враховуючи, що особи, які проводять антитерористичну операцію, наділені широкими повноваженнями, для виключення надмірного обмеження прав і свобод громадян під час проведення антитерористичної операції, встановлено та визначено відповідальність посадових осіб за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов’язків.

Аналіз міжнародного права показав, що міжнародні правові акти містять не тільки набір загальновизнаних конституційних прав і свобод, а й стандарти обмеження конституційних прав і свобод особистості, до яких відносяться:

- підстави обмежень, цілі обмежень, межі обмежень, способи обмежень, принципи обмежень (наприклад, пропорційності, заборона дискримінації за певними ознаками);

- конкретні обмеження, що супроводжують окремі права і свободи.

Законодавства зарубіжних держав дозволяє класифікувати форми правової регламентації у сфері обмеження конституційних прав і свобод в умовах дії особливих режимів на три основні групи:переважно конституційна регламентація; конституційно-правова і законодавча регламентація; законодавча регламентація з переважаючою підзаконної складової.

Проблему обмеження конституційних прав і свобод особистості в, умовах особливих правових режимів, необхідно розглядати як з позиції обмеження здійснення особистістю своїх прав, так і з позиції реалізації органами державної влади своїх повноважень. Справедливий баланс між інтересами державного апарату, суспільства та кожної окремо взятої особистості, є основою державного ладу.

Без чітко визначених меж обмеження прав і свобод громадян в умовах особливих правових режимів, без механізмів відновлення обмежених прав і свобод, без гарантованої компенсації за заподіяну моральну і фізичну шкоду, без встановленої відповідальності посадових осіб, без взаємодії зі світовим співтовариством, неможливий розвиток сучасного правової демократичної держави, якою нині є Україна.







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.204.173.45 (0.007 с.)