Поняття національної безпеки України та її склад

Проблема забезпечення національної безпеки набуває в сучасних умовах для України небачене раніше значення. Кардинальні геополітичні зміни останнього десятиліття докорінно трансформували всю організацію міжнародних відносин, створену після Другої світової війни, більше того - сформовану за весь час розвитку людської цивілізації. Тільки сьогодні на планеті виділилася Російська Федерація, яка одноосібно намагається вирішувати якій державі, яке місце можна займати в світі і яку роль у ньому грати. Принципово іншими стали умови існування і розвитку для нашої країни, іншими стали і загрози перед якими Україна перебуває. Відповідно змінюються завдання щодо своєчасного виявлення, попередження і усунення загроз. Забезпечення країни умовами безпечного існування і розвитку в масштабі планети, взятими у взаємозв’язку і взаємозалежності з внутрішнім становищем у державі, з виникаючими проблемами і можливостями, імперативами та ресурсами їх вирішення, утворюють те фундаментально реальне державне завдання, безперервне вирішення якого державою є забезпеченням національної безпеки.

На забезпечення національної безпеки направлена державна політика. Це спрямування діяльності держави, визначення форм, завдань, змісту її діяльності. Державна політика відповідно до Закону України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» визначається окремими складовими: внутрішня політика, зовнішня політика, економічна політика, соціальна політика, екологічна політика, культурна політика, воєнна політика. Серед пріоритетів виділяється категорія національні інтереси.

Національні інтереси – це визначальні потреби держави Україна, які співвідносяться з її базовими цінностями і виражаються у затвердженому Верховною Радою комплексі цілей.

В реальному житті сьогоднішньої України проблема національних інтересів ускладнена за рахунок традиційного розподілу української національної ментальності за багатьма параметрами: політичним, економічним, соціальним, релігійним, етнічним і навіть географічним. При цьому не лише окремі політичні, соціальні чи регіональні угруповання, але й окремі інституції державного апарату сповідують власні інтереси, які не співпадають між собою, а в ряді випадків суперечать одні одним. В цьому сенсі негомогенність нинішньої України, яка переживає перехідний етап свого розвитку, є більш глибокою, ніж у будь якої розвиненої європейської держави. Цю обставину враховано за рахунок закладення в основу визначення національних інтересів України перш за все положень Конституції України, а також національних цінностей, в основі яких лежать найзагальніші культурологічні і етнічні уявлення українського народу про добро і зло, щастя і благоденство, суспільний обов’язок і призначення людини тощо.

Закон України «Про основи національної безпеки України» визначаєнаціональну безпеку – як рівень захищеності життєво-важливих інтересів, прав і свобод особи, життєво-важливих інтересів суспільства, держави та її довкілля від зовнішніх і внутрішніх загроз.

Державна політика національної безпеки – це сукупність всіх складових державної політики, адже функціонування держави в межах кожного з них позначається на національній безпеці держави позитивно або негативно. Розглядати державну політику національної безпеки треба як ціле, не розкладаючи її на окремі складові.

Система національної безпеки займає важливе місце в сукупності понять сучасної теорії національної безпеки. Це сукупність державних структур і недержавних організацій, які функціонують в сфері захисту прав і свобод людини, базових цінностей суспільства від зовнішніх і внутрішніх загроз, а також відповідна система законодавчих актів держави та нормативних документів (статутів, декларацій, програм) недержавних організацій.

Правову основу функціонування системи національної безпеки України складають Конституція України, Закон України «Про Раду національної безпеки», інші нормативно-правові акти, а також визнані Україною міжнародні договори та угоди.

Відповідно ст. 3. Закону України «Про основи національної безпеки України» об’єктами національної безпеки є: людина і громадянин –їхні конституційні права і свободи; суспільство – його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси; держава – її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність.

Інструментом досягнення основної цілі функціонування системи національної безпеки України є державна політика національної безпеки. Формування цієї політики, її концептуалізацію, обґрунтування, планування а також імплементацію здійснюють Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України.

Головним інтегральним критерієм ефективності державної політики національної безпеки є досягнута захищеність прав і свобод особи від зовнішніх та внутрішніх загроз. В формуванні і реалізації державної політики національної безпеки беруть участь:

Президент України, який

- представляє вищий концептуальний документ виконавчої гілки влади – Стратегію національної безпеки України;

- в межах своїх конституційних повноважень здійснює керівництво органами і структурами виконавчої гілки влади, організовуючи стратегічне планування в рамках галузей народного господарства і окремих міністерств та відомств; контролюючи виконання стратегічних планів; вдосконалюючи шляхом реорганізації та кадрових заходів структуру та органи системи національної безпеки; корегуючи стратегічні плани і санкціонуючи надзвичайні дії в разі виникнення непередбачених ситуацій;

Верховна Рада України, яка

- формує законодавчу базу відповідно до Конституції України;

- забезпечує виконання стратегічних планів виконавчою гілкою влади шляхом прийняття державного бюджету;

- відслідковує виконання стратегічних планів виконавчою гілкою влади шляхом контролювання виконання бюджету;

Кабінет Міністрів України, який, в межах своїх повноважень,

- формує статті державного бюджету відповідно до положень Стратегії національної безпеки і стратегічних планів виконавчої гілки влади;

- координує діяльність органів виконавчої влади держави;

Рада національної безпеки і оборони України, яка діє згідно закону України «Про Раду національної безпеки»;

Центральні та місцеві органи виконавчої влади і Автономної Республіки Крим, які виконують закони України, стратегічні плани та рішення Президента і уряду України з питань поточної політики, в межах своїх повноважень приймають участь в розробці нормативних і правових актів, або розробляють і приймають їх.

Загроза національним інтересам України – обумовлене природною, зовнішньополітичною, внутрішньополітичною та будь якою іншою ситуацією виникнення реальної можливості заподіяння шкоди її національним інтересам, або закладення виразної тенденції до такого виникнення. Виклики – це прояви природної, зовнішньополітичної, внутрішньополітичної або будь - якою іншої ситуації, які породжують загрози національним інтересам України, чи обумовлюють потребу в адекватних діях держави з компенсації цих загроз.

В Україні розробляються три види державних концептуальних документів:

- концептуальний документ вищого рівня – Закон України «Про основи національної безпеки України»;

- концептуальний документ першого рівня – Стратегія національної безпеки України;

- концептуальні документи другого рівня – стратегії (доктрини) по складових (аспектах) державної політики.

Ці документи складають систему вищих концептуальних документів держави.

Закон України «Про основи національної безпеки України» – це державний документ, який відображає генеральний задум щодо державної політики національної безпеки.

Положення концептуальних документів більш низького рангу, а саме Стратегія національної безпеки і стратегії (доктрини) по напрямах державної політики мають випливати із положень Закону України «Про основи національної безпеки України» та не бути у протиріччі з останніми.

Положеннями Закону України «Про основи національної безпеки України» в питаннях формування і реалізації державної політики зобов`язані керуватися всі гілки влади.

Стратегія національної безпеки України встановлює напрями і визначає основні зусилля державної політики національної безпеки в інтересах відстоювання національних інтересів України в конкретній реальній обстановці існуючих і таких, що народжуються, загроз та викликів національним інтересам Стратегія національної безпеки України подає чітку позицію керівництва виконавчої гілки влади щодо ролі і місця України в сучасному світі, а також щодо інтегрального магістрального задуму на певну перспективу в державній політиці.

Період дії даної редакції Стратегії національної безпеки України визначається протягом часу до змін в зовнішній і внутрішній обстановці щодо України, зокрема зміною у сфері безпеки що визначено Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 5 травня 2014 року «Про заходи щодо зміцнення національної безпеки України у воєнній сфері» Стратегія національної безпеки є базовим програмним документом виконавчої гілки влади.

Стратегія національної безпеки розробляється Кабінетом Міністрів України на чолі з Прем`єр-міністром України і затверджується Президентом України, після чого представляється Верховній Раді України. Верховна Рада України підтримує чи не підтримує через бюджетний процес стратегію виконавчої гілки влади.

У Стратегії національної безпеки України відображаються такі основні питання: аналіз внутрішньої і зовнішньої обстановки, що склалася на даний час; опис нових структур та змісту загроз національним інтересам України і викликів, які й обумовлюють розробку даної редакції Стратегії національної безпеки України; основні принципи та стратегічні цілі державної політики національної безпеки України на перспективу; стратегічні напрями та пріоритети державної політики національної безпеки України; особливості та інструменти імплементації положень Стратегії національної безпеки України в її державну політику національної безпеки на перспективу.

Положення Стратегії національної безпеки є обов`язковими для виконання всіма посадовими особами виконавчої гілки влади. Інші гілки влади узгоджують свої дії в питаннях державної політики національної безпеки з положеннями Стратегії національної безпеки.

Доктрини (стратегії) по складових (аспектах) державної політики України. Це – воєнна доктрина, основні напрямки зовнішньої політики, економічна стратегія і інші. Положення зазначених документів випливають із Стратегії національної безпеки. В документах визначаються державні стратегії по складових (аспектах) державної політики національної безпеки. Ці стратегії ґрунтуються на конкретній внутрішній і зовнішній ситуації, тому період їх дії – до зміни Стратегії національної безпеки. Документи розробляються відповідними міністерствами (відомствами) та групами міністерств (відомств) під керівництвом відповідних міністрів (віце-прем`єрів) при координуючій участі Ради національної безпеки і оборони України. Є керівними документами міністерств (відомств) та груп міністерств (відомств). Розглядаються на засіданнях Ради національної безпеки і оборони та затверджуються Президентом України як главою держави

Національні інтереси України складаються з чотирьох груп:

1) Національні інтереси загальнодержавного характеру: збереження і зміцнення суверенітету і незалежності; збереження і зміцнення унітарності держави; збереження цілісності території в межах існуючого кордону; відсутність на території України іноземних військових баз.

2) Національні інтереси, що відображають внутрішні відносини в державі: зміцнення і розвиток демократії; закріплення верховенства права, впровадження і зміцнення соціальної спрямованості в політиці держави; наявність та забезпечення реальної можливості захисту судом конституційних прав і свобод людини і громадянина на підставі Конституції України як документа найвищої юридичної сили; утвердження і додержання пріоритету прав і свобод людини в державній політиці; розбудова, удосконалення і зміцнення державних механізмів реальної відповідальності всіх органів державної влади перед народом України; вдосконалення механізмів формування державних органів влади та органів місцевого самоврядування, співвідношення між зазначеними органами в цілях зміцнення народовладдя; вдосконалення державних і суспільних механізмів, призначених для протидії спробам узурпування будь-яким шляхом державної влади, становлення трьох гілок влади, їх реальної взаємної незалежності щодо рішень, що ними приймаються; всебічний розвиток української мови як державної і її адекватне функціонування в усіх сферах суспільного життя на всій території України; розробка і впровадження в життя державної політики, спрямованої на консолідацію української нації, становлення української національної ідеї, укріплення і розвиток етнічної і культурної самобутності корінних народів і національних меншин України; реальна гарантованість права власності для всіх громадян України; наявність механізмів, що не дозволяють використовувати власність на шкоду людині і суспільству; реальна захищеність зі сторони держави усіх суб`єктів права власності і господарювання; реальна рівність усіх суб`єктів права власності перед законом; соціальна спрямованість економіки; наявність механізмів, які не допускають панування в державі обов`язкової ідеології; реальна відсутність цензури та обмежень по відношенню до засобів масової інформації; реальна свобода політичної діяльності в рамках законів України; наявність і адекватна поточним потребам країни дія механізму системи екологічної безпеки; наявність і реальна імплементованість в життя країни державної політики зі збереження генофонду Українського народу; наявність і ефективне, тобто таке, що відповідає вимогам демократичності суспільства, функціонування в Україні громадського контролю за Збройними силами, Міністерством внутрішніх справ, Службою безпеки України та іншими компонентами воєнної організації держави.

3). Національні інтереси, що відображають зовнішні відносини держави: спрямованість стратегії і тактики зовнішньополітичної діяльності України на забезпечення її національних інтересів і на посідання Україною у складі світової системи держав місця повноцінного суб`єкта міжнародних відносин; відповідність зовнішньої політики України принципам та нормам міжнародного права; наявність постійно діючої ефективної державної політики щодо української діаспори.

4) Національні інтереси, що стосуються оборони держави та діяльності її силових органів: наявність Збройних сил України та військових формувань і правоохоронних органів, оперативні і боєві якості яких забезпечують виконання задачі оборони країни, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і непорушності кордонів, забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону.

Нормативно-правове регулювання національної безпеки являє собою систему правових норм, спрямованих на організацію діяльності державних і громадських інститутів з реалізації функцій, пов’язаних з національною безпекою. Правове забезпечення національної безпеки України є одним з основоположних напрямків державної діяльності, у зв’язку з чим представляється необхідним проведення комплексного підходу і зміни законодавства у сфері національної безпеки. Фундаментальна потреба суспільства і держави в безпеці, захисті від зовнішніх і внутрішніх загроз визначає виникнення системи органів, які здійснюють функції захисту. Компетенція даних органів знаходиться в безпосередній залежності від рівня загроз національній безпеці.