Основи конституційного ладу України (закріплені в 1 розділі Конституції України «загальні засади»

Конституційне право України

 

1. Конституційне право України. Загальна характеристика Конституції України.

2. Основи конституційного ладу України

3. Громадянство.

4. Права, свободи людини і громадянина.

5. Виборча система В Україні.

6. Верховна рада України.

7. Президент України.

8. Кабінет Міністрів України.

9. Місцеві державні адміністрації.

10. Місцеве самоврядування.

11. Конституційний суд України.

12. Судова влада в Україні.

13. Правоохоронні органи.

14 Збройні Сили.

15. Адвокатура.

16. Нотаріат.

 

1) Конституційне право України – це галузь права, система нормативно-правових актів, що регулюють порядок організації та функціонування органів державної влади, правове становище громадян та їх взаємовідносини з державою.

Конституція – політичний нормативно-правовий акт держави (Основний Закон), який закріплює основи суспільного ладу, державний устрій, систему, порядок утворення, принципи організації і діяльності державних органів, права та обов’язки громадян.

Конституція України є основним джерелом права України.

Конституція України -:

- за формою – писана і кодифікована (єдиний документ(;

- за способом прийняття – народна (прийнята представницьким органом);

- за способом внесення змін – жорстка (зміни вносяться не менш, як 2/3 депутатів від конституційного складу ВРУ, а до розділів 1, III, ХIII – винятково всеукраїнським референдумом.;

- за терміном дії – постійна;

- за державним устроєм – унітарна.

Конституція України є основою для інших галузей права України. Закони та інші нормативно-правові акти, що приймаються в Україні, не повинні суперечити конституції (ст..8, ч.2 Конституції). Контроль за дотриманням конституційних норм в Україні здійснює Конституційний Суд України.

Конституція України прийнята 28 червня 1996 року, складається з преамбули (передмова з фр., з лат. – той, що йде попереду) та 15 розділів.

I. «Загальні засади»,

II. «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина,

III. «Вибори. Референдум»,

IV. «Верховна Рада України»,

V. «Президент України»,

VI. «Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади»,

VII. «Прокуратура»,

VIII. «Правосуддя»,

IX. «Територіальний устрій України»,

X. «Автономна Республіка Крим»,

XI. «Місцеве самоврядування»,

XII. «Конституційний Суд України»,

XIII. «Внесення змін до Конституції»,

XIV. «Прикінцеві положення»,

XV. «Перехідні положення».

Розділ I»загальні засади» визначає конституційні ознаки Української держави, символи держави, принципи поділу влади, основи правової системи, основи економічних,національних відносин, основи національної безпеки та зовнішньої діяльності держави.

Розділ II «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина» встановлює права, свободи, обов’язки громадян.

У розділах III – XII мова йдеться про структуру та функції органів державної влади та місцевого самоврядування, організацію народовладдя, адміністративно-територіальний устрій України.

Розділи XIII-XV встановлюють порядок внесення змін до Конституції, набуття її чинності, терміни та напрями законотворчої діяльності.

Виборча система

Виборча система в Україні регламентується Конституцією, законами «Про вибори народних депутатів України (25.03.2004 зі змінами на 2005р.), «Про вибори Президента України (18.03.2004), «Про вибори депутатів ВР АРК, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів (6.04.2004).

Мажоритарна система використовується для виборів Президента України (система абсолютної більшості) та до органів місцевого самоврядування – сільських, міських голів (система відносної більшості). Виборчі округи є одномандатними.

Пропорційна система використовується на виборах депутатів ВРУ, ВР АРК, обласних, районних, міських рад. Виборчі округи багатомандатні.

Вибори – форма прямого народовладдя, один із способів формування народом органів державної влади та місцевого самоврядування.

Принципи виборчого права:

- всезагальність - право обирати мають усі громадяни з 18 років (крім недієздатних);

- рівність виборчих прав – усі громадяни беруть участь у виборах на рівних засадах, кожний виборець має лише один голос;

- пряме виборче право – кандидати обираються безпосередньо виборцями, тобто без будь-яких посередників та проміжних ланок;

- таємність голосування – при заповненні бюлетеня заборонена присутність будь-кого, крім голосуючого.

Види виборів: чергові, позачергові, повторні, замість депутатів, які вибули.

Виборча система – це порядок формування представницьких органів державної влади, обрання Президента та здійснення виборцями своїх прав.

Види виборчих систем:

- мажоритарна система (система більшості) – враховуються лише голоси, подані за кандидата (або за список кандидатів), що дістав більшість голосів по виборчому округу чи держави;

- пропорційна - будується на принципі додержання пропорцій між кількістю депутатських місць, що надається окремим політичним партіям та числом голосів, зібраних кожною з партій на виборах;

- змішана – поєднує в собі елементи мажоритарної та пропорційної системи (одна частина депутатів обирається пропорційною системою, а друга – мажоритарною).

Референдум – це спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування законів України, інших рішень з важливих питань загальнодержавного та місцевого значення.

Організація і проведення референдумів здійснюється відповідно до Конституції та закону «Про всеукраїнський та місцевий референдум» (3.07.1991). Проводяться всеукраїнські референдуми, місцеві та референдум АРК.

Предметом всеукраїнського референдуму може бути:

- затвердження Конституції, її окремих положень та внесення до Конституції України змін;

- прийняття, зміна або скасування законів України або окремих їх положень;

- прийняття рішень, які визначають основний зміст Конституції, законів та ін.. правових актів.

Виключно Всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України (ст..73 Конституції), про реалізацію прав народу України на самовизначення та входження України до державних федеративних і конфедеративних утворень або вихід з них.

Призначається Всеукр. Референдум Президентом України або ВРУ

- на вимогу не менш, як 3 млн. громадян України з питань затвердження або скасування Конституції України, дострокового припинення повноважень ВР, Президента;

- на вимогу не менш, як половини народних депутатів України з питань затвердження або скасування Конституції та ін.. законодавчих актів України, окрім питань дострокового припинення повноважень ВР та Президента.

На референдум не виносяться такі питання:

- ціноутворення і оподаткування;

- витрат з державного бюджету;

- призначення і звільнення державних посадових осіб;

- введення і припинення військового і надзвичайного стану;

- амністії і помилування;

- які віднесені до відання судової влади та прокуратури.

Предметом місцевого референдуму може бути:

- прийняття, зміна або скасування рішень з питань, віднесених законодавством України до відання місцевого самоврядування відповідних адміністративних одиниць;

- прийняття рішень, які визначають зміст постанов місцевих рад народних депутатів та їх виконавчих та розпорядчих органів.

Призначають органи місцевого самоврядування з питань, що належать до їх компетенції за вимогою не менш половини депутатів від загального складу, або якщо цього вимагає одна десята частина громадян України, які постійно проживають на відповідній території і мають право голосу.

Президент України (П.У.)є главою держави. (ст.102-112)

Правовий статус.

Президент України не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в органах державної влади або в об‘єднаннях громадян, а також займатися ін. оплачуваною або підприємницькою діяльністю. П.У. користується правом недоторканності на час виконання повноважень.

Порядок обрання.

Обирається громадянами України на основі загального, рівного та прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на 5 років. Новообраний Президент вступає на пост не пізніше 30 днів після офіційного оголошення результатів виборів з моменту складання присяги народові та урочистому засідання ВР. Приводиться до присяги Головою Конституційного Суду.

Умови обрання.

Президентом може бути обраний громадянин України, який досяг 35 років, має право голосу, проживає в Україні протягом 10 останніх років до виборів та володіє державною мовою.

Умови припинення повноважень:

Виконує свої повноваження до вступу на піст новообраного Президента. Повноваження Президента припиняються достроково у разі:

- відставки;

- неможливості виконання своїх повноважень за станом здоров‘я;

- усунення з поста в порядку імпічменту (3/4 депутатів приймає таке рішення після відповідних висновків Конституційного Суду і Верховного Суду);

- смерті.

Повноваження:

Загального характеру:

- виступає як гарант державного суверенітету, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина;

- звертається до народу та ВРУ із посланнями про внутрішнє та зовнішнє становище країни;

У сфері зовнішньої політики:

- керівництво зовнішню політикою, представлення держави у міжнародних відносинах;

- ведення переговорів та укладання міжнародних договорів;

- прийняття рішень про визнання іноземних держав;

- приймання вірчих та відкличних грамот.

З кадрових питань:

- призначає за згодою ВРУ Прем’єр-міністра, членів Кабміну, голів місцевих державних адміністрацій;

- призначає за згодою ВРУ на посаду Генерального прокурора;

- призначає на посади та звільняє з посад половину складу Ради Національної Безпеки та Оборони, половину складу Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, третину складу Конституційного Суду тощо.

- є Верховним Головнокомандуючим Збройних Сил України.

Організаційного характеру:

- призначає всеукраїнський референдум з питань державного устрою та за народною ініціативою;

- має право достроково припинити повноваження ВР, якщо протягом 1 місяця у ній не сформовано коаліцію депутатських фракцій, протягом 30 днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися тощо.

Щодо контролю за виконанням законів:

- зупиняє дію актів Кабінету Міністрів з мотивів невідповідності Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду щодо їх конституційності;

- скасовує акти Ради міністрів АРК.

Гуманітарного характеру:

- приймає рішення про прийняття до громадянства, припинення громадянства, про надання притулку,

- здійснює помилування,

- нагороджує державними нагородами, встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними.

Адміністрація Президента – постійно діючий орган, який утворено для забезпечення діяльності глави держави. Його основні завдання: організаційне, правове, консультативне, інформаційне, аналітичне забезпечення діяльності Президента України.

Порядок здійснення.

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами;

Делегування функцій судів, а також присвоєння цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається;

Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Структура судової влади:

Конституційний суд;

Система судів загальної юрисдикції:

- місцеві суди діють у межах району, міста (крім міст районного підпорядкування), району в місті, декількох районів або району і міста одночасно);

- апеляційні суди діють в АРК, областях, містах Києві, Севастополі - установи апеляційної інстанції у відношенні рішень місцевих судів);

- вищі спеціалізовані суди діють як суди касаційної інстанції у відношенні рішень місцевих і апеляційних судів.

Верховний Суд (вищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції).

Основні засади судочинства.

Законність

Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Презумпція невинності.

Забезпечення доведеності вини.

Забезпечення обвинуваченому права на захист.

Змагальність сторін і свобода у наданні ними суду своїх доказів та в доведенні перед судом їх переконливості.

Гласність судового процесу і його повна фіксація технічними засобами.

Незалежність судів і підпорядкованість їх лише закону.

Обов‘язковість рішень суду.

Вища Рада Юстиції (ВРЮ) - ст.131 - колегіальний і незалежний орган у судовій владі.

Складається з 20 членів (ВР, Президент, з‘їзд суддів, з‘їзд адвокатів, з‘їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ призначають по 3, всеукраїнська конференція працівників прокуратури – 2-х членів ВРЮ)

- Вносить подання Президенту про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад;

- розглядає справи щодо порушення суддями, прокурорами вимог про несумісність;

- здійснює дисциплінарне провадження одо суддів Верховного Суду та суддів вищих спеціалізованих судів;

- розглядає скарги на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів.

 

13). Правоохоронні органи України - це державні органи, які забезпечують законність та правопорядок, борються із злочинністю та іншими правопорушеннями, охороняють та захищають права і законні інтереси громадян, підприємств, установ, організацій.

Прокуратура. Ст. 121-123, 9., Закон «Про прокуратуру» 05.11.1991 зі зм. 2002.

Структура:

- Генеральний Прокурор (призначається Президентом за згодою ВР терміном на 5 років і звільняється Президентом. ВР може виразити недовіру Генеральному прокурору, що спричиняє його відставку. Усі інші прокурори призначаються генеральним прокурором).

- Генеральна прокуратура;

- Прокуратура АРК;

- Прокуратури областей, міст Києва і Севастополя;

- Прокуратури районів міст;

- Окремі прокуратури (військова, транспортна, екологічна);

- Прокурори, їхні заступники, помічники, слідчі, старші слідчі, слідчі з особливо важливих справ, старші слідчі з особливо важливих справ).

Функції:

- підтримання державного обвинувачення в суді;

- представництво в суді інтересів громадянина чи держави у випадках, визначених законом;

- нагляд за додержанням законів органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

- нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також застосування інших заходів примусового характеру, пов‘язаних з обмеження особистої свободи громадян.

- Прокуратура продовжує виконувати функції нагляду за додержанням і застосуванням законів і функцію попереднього слідства.

Міліція – державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров‘я, права і законні інтереси громадян, підприємств, установ, організацій.

(Закон України «Про міліцію»– 20.12.1990, зі зміні допов. 2006р., Закон «Про оперативно-розшукову діяльність» - 18.02.1992 зі зм.

Завдання міліції

- забезпечення особистої безпеки громадян;

- попередження та охорона громадського порядку;

- виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх скоїли;

- забезпечення безпеки дорожнього руху;

- захист власності від злочинних посягань;

- виконання кримінальних покарань та адміністративних стягнень;

- участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам.

Підрозділи:

Кримінальна міліція, Міліція громадської безпеки, Транспортна міліція;, Державна автомобільна інспекція, Міліція охорони, Спеціальна міліція (загони особливого призначення).

Функції:

Адміністративна, профілактична, оперативно-розшукова,, кримінально-процесуальна, виконавча, охоронна (на договірних засадах)

Державна податкова служба – система органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства.

Структура:

Державна податкова адміністрація України, Державні податкові адміністрації в АРК, областях, м. Києві та Севастополі, Державні податкові інспекції у районах, містах, районах у містах.

Служба безпеки України – державний правоохоронний орган спеціального призначення. (закон «Про Службу безпеки України – 25.03.1992, закон «Про розвідувальні органи України» - 22.03.2001)

Завдання:

- забезпечення захисту суверенітету України, конституційного ладу, оборонного потенціалу, інтересів та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спецслужб;

- попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки, тероризму, корупції та організованої злочинності в галузі управління та економіки;

- контр розвідувальне забезпечення дипломатичних представництв.

 

14). Збройні Сили України – державна військова структура, призначена для збройного захисту суверенітету, незалежності, територіальної цілісності та недоторканності України від нападу зовні.

Правове регулювання стосовно загального військового обов’язку і військової служби регламентується Законом «Про загальний військовий обов’язок і військову службу»(25.03.1992 в редакції від 4.04.2006р.) Загальне керівництво здійснює Президент як Верховний Головнокомандувач та Голова Ради Національної безпеки і Оборони. Безпосереднє керівництво здійснює Міністерство оборони.

Загальний військовий обов‘язок включає:

підготовку громадян до військової служби;

ü приписку до призовних дільниць;

ü прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу:

ü проходження військової служби;

ü виконання військового обов‘язку в запасі;

ü проходження служби у військовому резерві;

ü дотримання правил військового обліку.

Відстрочка від призову на строкову військову службу:

- за сімейними обставинами (непрацездатність батьків; неповнолітні рідні, яких утримує призовник; одинокий батько чи мати, які утримують двоє і більше неповнолітніх дітей; якщо призовник має дитину до 3-х років або старшу 3-х років, яка виховується без матері; має дитину-інваліда, дружину-інваліда, вагітну дружину);

- за станом здоров‘я;

- для здобуття освіти;

- для продовження професійної діяльності.

Від призову на строкову військову службу в мирний час звільняються громадяни:

ü які визнані за станом здоров‘я непридатними до військової служби в мирний час;

ü які досягли 25-річного віку;

ü батько або мати, брат чи сестра яких загинули, померли або стали інвалідами під час проходження військової служби;

ü які до набуття громадянства України пройшли військову службу в інших державах;

ü які були засуджені за вчинення злочину до позбавлення волі, обмеження волі арешту чи виправних робіт, у тому числі зі звільненням від відбування покарання;

ü яким після закінчення вищих навчальних закладів присвоєно військові звання офіцерського складу.

Строки військової служби:

- до 12 місяців (Збройні Сили);

- до 18 місяців (Військово-Морські Сили, Морська охорона прикордонної служби);

- до 9 місяців – для осіб з вищою освітою (спеціаліст, магістр)

Альтернативна служба – це служба, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов‘язку перед суспільством (Закон «Про альтернативну службу» - 12.121991 зі змінами і допов. На 2006)

Право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов‘язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю. Направляються на альтернативну службу громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення. Альтернативну службу проходять на підприємствах, в установах та організаціях, що перебувають у державній або комунальній власності, діяльність яких пов‘язана з соціальним захистом населення, охороною здоров‘я, захистом довкілля, будівництвом, комунальним і сільським господарством, в патронажній службі в організаціях Товариства Червоного Хреста країни. Строк альтернативної служби у півтора раза перевищує строк військової служби. Для осіб, які мають вищу освіту (спеціаліст, магістр) – строк у півтора раза перевищує строк військової служби, встановлений для осіб, які мають відповідний освітньо-кваліфікаційний рівень.

Рада національної безпеки і оборони України (РНБО) – координаційний орган з питань безпеки і оборони при Президентові України. (Закон «Про Раду національної безпеки і оборони України – 05.03.1998)

15) АДВОКАТУРА – добровільне професійне громадське об‘єднання, забезпечує право на захист від обвинувачення, правову допомогу при розгляді справ у судах та ін. деревних органах. (Закон «Про адвокатуру» 19.12.1992)

Види діяльності:

ü консультації та роз’яснення з юридичних питань;

ü складання заяв, скарг та ін. документів правового характеру;

ü надання юридичної допомоги підприємствам, установам, організаціям;

ü виконання адвокатських обов’язків згідно з кримінально-процесуальним законодавством у процесі дізнання та попереднього слідства;

ü засвідчення копій документів у справах, які ведуться адвокатом тощо.

Умови, що дають право займатися адвокатською діяльністю:

- громадянство України, вища юридична освіта, стаж роботи за фахом юриста або помічника адвоката не менше 2-х років, складання кваліфікаційних іспитів, свідоцтво про право на адвокатську діяльність, прийняття присяг адвоката, відсутність судимості.

 

16). Нотаріат – система органів та посадових осіб. На яких покладено обов‘язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, вчиняти інші нотаріальні дії з метою надання їм юридичної вірогідності. (Закон «Про нотаріат» - 02.09.1993)

Види діяльності:

Виконання дій, спрямованих на:

ü засвідчення безперечного права (видача свідоцтва про право на спадщину тощо);

ü посвідчення фактів (правомочності угод, вірності копій документів тощо);

ü надання документам виконавчої сили (опротестування векселів, морські протести тощо;

ü зберігання майна, доказів, документів (прийняття на зберігання документів тощо)

Приватний нотаріус не може:

ü оформляти спадщину;

ü вживати заходів до охорони спадкового майна;

ü посвідчувати договори довічного утримання;

ü видавати свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя (у разі смерті одного із них);

ü засвідчувати справжність підпису на документах, призначених для дій за кордоном та ін..

Нотаріусом може бути

- громадяни України з вищою юридичною освітою,

- впродовж 6 місяців стажувався у державній нотаріальній конторі або у приватного нотаріуса,

- склав кваліфікаційний іспит,

- має свідоцтво про право на нотаріальну практику.

Конституційне право України

 

1. Конституційне право України. Загальна характеристика Конституції України.

2. Основи конституційного ладу України

3. Громадянство.

4. Права, свободи людини і громадянина.

5. Виборча система В Україні.

6. Верховна рада України.

7. Президент України.

8. Кабінет Міністрів України.

9. Місцеві державні адміністрації.

10. Місцеве самоврядування.

11. Конституційний суд України.

12. Судова влада в Україні.

13. Правоохоронні органи.

14 Збройні Сили.

15. Адвокатура.

16. Нотаріат.

 

1) Конституційне право України – це галузь права, система нормативно-правових актів, що регулюють порядок організації та функціонування органів державної влади, правове становище громадян та їх взаємовідносини з державою.

Конституція – політичний нормативно-правовий акт держави (Основний Закон), який закріплює основи суспільного ладу, державний устрій, систему, порядок утворення, принципи організації і діяльності державних органів, права та обов’язки громадян.

Конституція України є основним джерелом права України.

Конституція України -:

- за формою – писана і кодифікована (єдиний документ(;

- за способом прийняття – народна (прийнята представницьким органом);

- за способом внесення змін – жорстка (зміни вносяться не менш, як 2/3 депутатів від конституційного складу ВРУ, а до розділів 1, III, ХIII – винятково всеукраїнським референдумом.;

- за терміном дії – постійна;

- за державним устроєм – унітарна.

Конституція України є основою для інших галузей права України. Закони та інші нормативно-правові акти, що приймаються в Україні, не повинні суперечити конституції (ст..8, ч.2 Конституції). Контроль за дотриманням конституційних норм в Україні здійснює Конституційний Суд України.

Конституція України прийнята 28 червня 1996 року, складається з преамбули (передмова з фр., з лат. – той, що йде попереду) та 15 розділів.

I. «Загальні засади»,

II. «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина,

III. «Вибори. Референдум»,

IV. «Верховна Рада України»,

V. «Президент України»,

VI. «Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади»,

VII. «Прокуратура»,

VIII. «Правосуддя»,

IX. «Територіальний устрій України»,

X. «Автономна Республіка Крим»,

XI. «Місцеве самоврядування»,

XII. «Конституційний Суд України»,

XIII. «Внесення змін до Конституції»,

XIV. «Прикінцеві положення»,

XV. «Перехідні положення».

Розділ I»загальні засади» визначає конституційні ознаки Української держави, символи держави, принципи поділу влади, основи правової системи, основи економічних,національних відносин, основи національної безпеки та зовнішньої діяльності держави.

Розділ II «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина» встановлює права, свободи, обов’язки громадян.

У розділах III – XII мова йдеться про структуру та функції органів державної влади та місцевого самоврядування, організацію народовладдя, адміністративно-територіальний устрій України.

Розділи XIII-XV встановлюють порядок внесення змін до Конституції, набуття її чинності, терміни та напрями законотворчої діяльності.

Основи конституційного ладу України (закріплені в 1 розділі Конституції України «загальні засади»

Україна визнається суверенною, незалежною і демократичною (ст.1). Територія України в межах існуючого кордону є цілісною та недоторканою. (ст.2). В Україні існує єдине громадянство (ст..4). Закони та інші нормативні акти приймаються на основі Конституції (ст..8). Визнається і діє принцип верховенства права (ст.8).

Форма правління в Україні – республіка (ст.5). За формою республіки Україна є змішаною республікою (парламентсько-президентською) Тобто Президент є главою держави, а не главою виконавчої влади. Уряд очолює Прем’єр-міністр, який призначається Президентом за згодою ВРУ. Уряд відповідальний перед Президентом та ВРУ, підконтрольний та підзвітний ВРУ. Уряд призначається Президентом за згодою ВРУ. Президент обирається на загальних виборах, має широкі повноваження, є гарантом державного суверенітету, представляє державу в міжнародних відносинах, призначає всеукр. Референдум, суддів, ряд інших посадовців тощо. Має право розпуску Парламенту (якщо протягом одного місяця у ВРУ не сформовано більшість, якщо протягом 60 днів після відставки КМУ не сформовано персональний склад КМУ, якщо протягом 30 днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися. Парламент має право імпічменту (судового розслідування щодо діяльності Президента).

Ст.6 закріплює принцип поділу влади на три гілки (законодавчу, виконавчу, судову).

Ст.7 встановлює, що в Україні діє місцеве самоврядування.

За формою територіального устрою Україна є унітарною – ст.2.До складу входять 24 області, АРК, м. Київ, м. Севастополь.

Ст.20 визначає, що державними символами є України є Державний Прапор України, Державний герб України, Державний Гімн України.

 

3) Громадянство – це правова належність особи до певної держави. Сукупність прав і обов’язків становить правовий статус громадянина в державі, відрізняє його від іноземних громадян та осіб без громадянства.

Громадянин – це особа, що належить до постійного населення будь-якої держави, користується правами і виконує обов’язки, встановлені законами цієї держави.

Виділяють:

- одногромадянство - (тобто власне громадянство);

- подвійне громадянство (біпатрид);

- особа без громадянства (апатрид).

Поняття громадянства в Україні регулюються Конституцією (ст.4, 25, 92, 106),,, Законом «Про громадянство» (18.01.2001 зі змінами на 2005р.).

Принципи громадянства в Україні:

- єдине громадянство в Україні (якщо громадянин України набув громадянство ін. держави, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України – у правових відносинах з Україною, він визнається лише громадянином України);

- ніхто не може бути позбавлений громадянства;

- ніхто не може бути позбавлений права змінити громадянство;

- неможливість автоматичного набуття громадянства іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укладання шлюбу з громадянином України та автоматичного припинення громадянства України одним із подружжя внаслідок припинення шлюбу або припинення громадянства України другим з подружжя;

- рівність перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку, моменту набуття громадянства;

- збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України.

Підстави набуття:

- за народженням;

- за територіальним походженням (особа, яка сама або хтось з батьків, дід чи баба, брат чи сестра народилися або постійно проживали до 16 липня 1990 на території України);

- внаслідок прийняття громадянства;

- внаслідок поновлення громадянства;

- внаслідок усиновлення;

- встановлення над дитиною опіки чи піклування;

- встановлення опіки над недієздатним;

- у зв’язку з перебуванням у громадянстві одного чи обох батьків дитини;

- встановлення батьківства;

- ін. підстави.

Умови набуття громадянства:

- визнання і дотримання Конституції і законів України;

- зобов’язання припинити іноземне громадянство;

- безперервне проживання в Україні потягом останніх 5 років. (разовий виїзд за кордон у справах – не більше 90 днів. А в сумі за рік – 180 днів).

- отримання дозволу на постіне проживання в Україні;

- володіння державною мовою або її розуміння в достатньому обсязі для спілкування;

- наявність законних джерел існування (зарплата, прибуток від підприємницької діяльності або власності, пенсія, стипендія, аліменти, соціальні виплати та допомога).

До громадянства не приймається особа, яка:

- вчинила злочин проти людства чи здійснювала геноцид;

- засуджена в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину (до погашення або зняття судимості);

- вчинила на території ін.. держави діяння, яке визнано законодавством України тяжким або особливо тяжким злочином.

Підстави припинення громадянства:

- внаслідок виходу з громадянства України (громадянин, який виїхав на постійне проживання за кордон, може вийти з громадянства України за його клопотанням; внаслідок набуття громадянства ін.. держави);

- внаслідок втрати громадянства (при добровільному набутті громадянства ін. країни; внаслідок вступу на військову службу, у службу безпеки, правоохоронні органи або органи держ.влади ін. держав без згоди на це держ.органів Укоаїни; якщо особа набула громадянства внаслідок обману, подання свідомо неправдивих відомостей);

- за підставами передбаченими міжнародними договорами України.

Питання щодо надання громадянства, виходу з нього вирішує Президент України. Комісія при Президентові з питань громадянства розглядає заяви щодо громадянства, подання про втрату громадянства, здійснює контроль щодо виконання рішень Президента. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади та підпорядковані йому органи приймають заяви, видають та вилучають документи, готують подання Президентові, виконують рішення Президента.

Іноземець – особа, яка не перебуває в громадянстві України і є громадянином ін.. держави або держав. (Закон «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» - 04.02.1994 зі змінами на 2003р., «Про біженців» - 21.06.2001, «Про імміграцію» - 07.06.2001).

Особа без громадянства – не належить до громадянства будь-якої країни.

Правовий статус іноземця та осіб без громадянства:

- мають ті ж права і свободи, виконують ті ж обов’язки, що і громадяни України;

- можуть отримати притулок у порядку, встановленому законом;

- можуть іммігрувати в Україну на постійне місце проживання, якщо вони мають в Україні законні джерела існування, близьких родичів – громадян України, знаходяться на утриманні громадянина України або утримують громадянина України; (дозвіл на імміграцію надається в межах квоти – гранична кількість іноземців, яким передбачено надати дозвіл на імміграцію протягом календарного року);

- не можуть призначатися на певні посади або займатися трудовою діяльністю, пов’язаною з належністю до громадянства України;

- не можуть обиратися і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

- не підлягають загальному військовому обов’язку тощо.

 

4) Права, свободи і обов‘язки людини і громадянина

Право і свобода – міра можливої поведінки, обов‘язок – міра гідної поведінки. Права людини поширюються на всіх людей, які проживають у державі. Права громадянина – лише на осіб, які є громадянами.

Конституція України містить положення про те, що людина, її життя і здоров‘я, честь та гідність, недоторканість і безпека в Україні визначені як вища соціальна цінність, а права і свободи людини та їх гарантія визначають сенс і спрямування діяльності держави. Затвердження і забезпечення прав та свобод людини є головним обов‘язком держави.

За кожною особою визнається певний комплекс природних, невід‘ємних прав та властивостей, які зумовлюються самим фактом існування людини.

Особисті права:

- невід‘ємне право на життя - ст.27;

- на повагу гідності - с.28;

- на свободу і особисту недоторканість – ст.29;

- недоторканність життя – ст.30;

- таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції – ст. 30;

- свобода пересування, вибір місця проживання, свобода залишати територію України, за виключенням обмежень, встановлених законом – ст. 30;

- свобода думки та слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань – ст..34;