Соціальна відповідальність військовослужбовців в умовах соціальної трансформації в Україні

 

Розрив між соціальними очікуваннями суспільства і соціальною роллю військовослужбовця щодо забезпечення обороноздатності, який утворився у наслідок антиукраїнського керування державою на протязі 2010 та початку 2014 рр. викликав стурбованість політичного керівництва країни та зажадав розробки програми модернізації. Одним з основних завдань є забезпечення високого соціального статусу військовослужбовців, щоб їх самосвідомість і соціальна ідентичність перетворили Збройні Сили України в цілісний соціальний механізм, який виконує певні соціальні функції щодо захисту територіальної цілісності та забезпечення Європейської інтеграції держави.

Найважливіше значення для вирішення соціально-психологічних проблем у військовому середовищі та зміцнення дисципліни є підвищення соціальної відповідальності військовослужбовців. В умовах глибоких системних трансформаційних процесів в українському суспільстві, зростають вимоги до соціальної відповідальності основних суб’єктів соціальної взаємодії. У даному випадку Збройні Сили розглядаються як особливий соціальний інститут, який реалізує доступ до різних благ і в цьому сенсі задає ієрархію статусів в соціумі, соціально-професійного статусу, регульованого зовнішніми нормами, і суб’єктивної мотивації виконання накладених статусом функцій.

Саме поняття «соціальна відповідальність» має філософсько-соціологічне походження, що відбиває об’єктивний характер взаємин між особистістю, колективом і суспільством з погляду свідомого здійснення пред’явлених до них взаємних вимог. Соціальна відповідальність, з одного боку, існує в якості об’єктивної якості соціального статусу, регульованого зовнішніми правовими нормами (обов’язок), з іншого – заломлюється в суб’єктивній мотивації виконання накладених статусом функцій (борг).

З позицій професійної діяльності соціальна відповідальність визначає співвідношення реального і очікуваного результату, а також повноту використання працівником наявних можливостей. Тому соціальна відповідальність військовослужбовця на об’єктивному рівні виступає у вигляді дотримання норм і правил виконуваної соціальної функції, а на суб’єктивному – у вигляді здатності вільно вибирати варіанти вирішення поставлених завдань і втілювати в діяльності певні моральні цінності.

Соціальна відповідальність військовослужбовця передбачає наявність взаємних відносин між суб’єктом (військовослужбовцям-професіоналом) і інстанцією (державою): не тільки суб’єкт відповідає перед інстанцією, а й інстанція несе обов’язкову відповідальність перед суб’єктом за створення умов для виконання покладених на нього обов’язків.

При опорі на двосторонній характер відповідальних відносин у структурі соціальної відповідальності виділяються наступні елементи: суб’єкт (хто відповідає); об’єкт (за що відповідає); інстанція (перед ким відповідає); умови, які інстанція створює (або не створює) для виконання суб’єктом своїх обов’язків.

Соціально-професійний статус військовослужбовця пов’язаний з виконанням функцій запобігання, локалізації та нейтралізації силових загроз, захисту національних інтересів і забезпечення національної безпеки держави. Соціальна відповідальність в контексті соціально-професійного статусу військовослужбовця об’єктивно фіксує залежність індивіда від суспільства і держави через формування необхідних компетенцій і можливість їх застосування в професії, що веде до зміни внутрішньо групових професійних статусів і підвищенню соціальної значущості виконуваної справи, поліпшенню матеріального становища.

Суб’єктивно соціальна відповідальність в контексті соціально-професійного статусу військовослужбовця виражається у вигляді обов’язку та готовності відповідати за результати своїх дій і вчинків, свідомо виконувати певні вимоги і здійснювати поставлені завдання.

В Україні традиційним способом суспільного визнання військової служби був принцип козацького устрою «привілеї за службу», що закріплює міру відповідальності держави перед військовослужбовцями.

Формування та зміцнення козацького укладу закріплювало міру відповідальності держави перед козаками за принципом «привілеї за службу» залежно від станової приналежності або займаної посади з опорою на нормативно-ціннісні структуру службового укладу, який визначається цінностями: влада, майстерність, солідарність і слава.

Дані цінності визначають вибудовування стратегій суспільного визнання на основі інституту експертної оцінки. В Україні традиційним способом суспільного визнання була бюрократична експертиза. Незважаючи на модернізацію принципу бюрократичної експертизи за радянської влади, принцип службового укладу «привілеї за службу» залишався в недоторканності. Однак реалії глобального світо порядку вказували на необхідність перегляду принципів забезпечення національної безпеки.

В умовах трансформації суспільства відбувається зміна національного стратегічного планування, заснованого на принципах громадянського консенсусу. Тому соціальна відповідальність військовослужбовців трактується з позицій необхідності зниження витрат суспільства, пов’язаних із забезпеченням національної безпеки та підтримкою боєготовності армії. У той же час виконання місії з підтримання громадського консенсусу визначає міру відповідальності військовослужбовців як особливої професійної групи.

У ситуації зміни статусної позиції військовослужбовці схильні оцінювати персональну відповідальність у дотриманні статутних відносин як пріоритетну, у порівнянні з особистою відповідальністю перед підлеглими.

На протязі 2000-2013 рр. суттєвою особливістю в оцінках соціальної відповідальності військовослужбовцями було співвіднесення особистої відповідальності до запропонованих обов’язків відповідно до посадового становища. Нездатність військовослужбовців виконати статутні вимоги була обумовлена неможливістю прийняття відповідальності в площинах «приватній моралі самовдосконалення» та публічної моралі взаємно пристосування» зважаючи суперечливості системи інституційних цінностей в суспільстві.

Однак у суспільствах, що трансформуються нормативні приписи, закріплені: в системі соціальних норм; можуть входити в протиріччя, що ставить індивіда в ситуацію морального вибору. Так, у ситуації зміни статусної позиції військовослужбовці схильні оцінювати; персональну відповідальність у дотриманні статутних відносин пріоритетною в порівнянні з особистою відповідальністю перед підлеглими. Причому, при підвищенні статусу військовослужбовця у військовій ієрархії падає показник особистої відповідальності. Військовослужбовці схильні були визначати соціальну відповідальність як невід’ємну частину своїх посадових обов’язків і вважали вправі очікувати від держави винагороди у моральній чи матеріальній формі за сумлінне виконання своїх службових обов’язків. При цьому зниження рівня особистої відповідальності оцінюється як результат неуваги держави до потреб військовослужбовців

В результаті фіксувалася стійка залежність між падінням особистої відповідальності та підвищенням службового становища в військовій ієрархії. Дана тенденція виникла з неможливості прийняття військовослужбовцями відповідальності в площинах «приватній моралі самовдосконалення» і «європейської публічної моралі» зважаючи суперечливості системи інституційних цінностей на сучасному етапі розвитку суспільства. Якщо одні військовослужбовці, що розділяють військово-корпоративні цінності, усвідомлюють соціальну відповідальність як невіддільну складову ратного покликання і співвідносять її з поняттями «військова честь» і «гідність», то інші, орієнтовані на військово-професійні цінності, сприймають соціальну відповідальність в якості належного виконання покладених професійних обов’язків і розглядають її в сукупності з поняттями «майстерність» і «справедливість».

При цьому військовослужбовці не схильні віддавати перевагу відповідальному виконанню професійних обов’язків на шкоду відповідальності перед товаришами по службі і сім’єю. Навпаки, вони готові до відмови від самореалізації на користь стабільності становища і гарантій постійної роботи. Отже, підтверджується загальна установка кадрових військових сприймати відповідальність як професійний обов’язок.

Підвищення стійкості військово-професійної орієнтованості військовослужбовців залежить від усвідомлення повноти соціальної відповідальності кадровими військовими, а саме здатність кадрових військових співвідносити персональну відповідальність за виконання покладених обов’язків та особисту відповідальність у військовому колективі. У цьому закладено потенційний успіх здобуття статусної позиції військового, особистий авторитет якого базується на престижі військової служби. У цих умовах важливу роль відіграє правове виховання військовослужбовців.

Правове виховання військовослужбовців визначається як цілеспрямоване, систематичне вплив на їх свідомість, психологію з метою формування високої правосвідомості, навичок і звичок активного правомірної поведінки.

Завданнями правового виховання є: виховання поваги до норм права; переконаності в необхідності їх використання; прищеплення навичок правомірної поведінки; виховання соціально-правової активності. Об’єктом правового виховання військовослужбовців є правосвідомість військовослужбовців, яке представляє з себе сукупність поглядів, ідей, що виражають їх ставлення до права, законам, правосуддя, їх уявленні про те, що є правомірним чи неправомірним.

Правосвідомість включає такі основні компоненти, як знання чинного права, його основних принципів і вимог, а також оціночні та поведінкові установки військовослужбовця. Правова свідомість входить в механізми здійснення правового регулювання.

Специфіка змісту правового виховання військовослужбовців випливає з його ролі, як особливого виду діяльності із забезпечення високого рівня військової дисципліни, законності та правопорядку у Збройних Силах України, їх бойової готовності. Воно включає формування правової культури військовослужбовців і цивільного персоналу, участь у розвитку системи профілактики правопорушень, формування та підтримку стійких правових традицій в діяльності Збройних Сил. Найбільш ефективними методами правового виховання є методи переконання і примусу.

При цьому метод переконання є одним з важливих способів реалізації цілей і завдань правового виховання, котрі володіють багатим арсеналом засобів і прийомів. При його застосуванні офіцерам необхідно не тільки володіти технікою переконання, а й забезпечити використання фактів з правозастосовної практики, дотримуватися принципу об’єктивності та систематичного викладу всієї сукупності відомостей, що відносяться до предмета переконання.

Метод примусу є досить дієвим методом правового виховання. Це обумовлюється специфічним правовим статусом військовослужбовців і більш жорсткою правовою регламентацією виконання ними завдань по службі. Для підвищення дієвості застосування методу примусу його потрібно поєднуватися з іншими методами і насамперед методом переконання.

Основними напрямками підвищення ефективності правового виховання військовослужбовців у сучасних умовах є: поліпшення профілактики порушень правових норм військовослужбовцями та забезпечення повсякденного їх виконання при організації повсякденної військової життя; вдосконалення аналізу ефективності правового виховання, застосування його форм і методів; вжиття дієвих заходів по припиненню протиправної поведінки.

. Використання засобів правового виховання пов’язана з завданнями, які повинні бути вирішені вихователем стосовно до конкретних умов. При застосуванні засобів передачі інформації в процесі правового виховання необхідно дотримуватися принципів умотивованості використання тих чи інших засобів; системності та плановості в застосуванні традиційних і сучасних засобів навчання; цілеспрямованості підготовки офіцерів до використання даних засобів; провідної ролі офіцера-вихователя при використанні засобів передачі інформації.

Правова освіта забезпечує на початковому етапі всіх військовослужбовців знаннями в обсязі правового мінімуму. На наступних етапах правова освіта включає в себе процес нарощування знань про правові норми, що встановлюють права, обов’язки і відповідальність військовослужбовців, що регулюють їх службову діяльність і поведінку. Основними методами правової підготовки є індивідуальна та групова робота з військовослужбовцями. Встановлення та підтримка статутного порядку здатна підвищити ефективність всього комплексу право виховного впливу, формувати у військовослужбовців впевненість у дотриманні норм права, високу соціально-правову захищеності, і таким чином ефективно впливати на правосвідомість, формуючи правову культуру.

Правозастосовна практика, що склалася у військовій частині – найбільш ефективний і переконливий фактор впливу на правосвідомість військовослужбовців. Недостатня ефективність правового виховання в сучасних Збройних Силах України пов’язана з прогалинами в правовій підготовці офіцерів-вихователів, слабкою матеріальною базою правової освіти, а також незавершеністю формування цілісної системи правової роботи в Збройних Силах України. Основними особливостями процесу організації правового виховання військовослужбовців є:

- правове виховання має проводитися серед всіх категорій військовослужбовців, повністю охоплюючи весь особовий склад;

- право виховна робота повинна проводитися диференційовано, з урахуванням особливостей особового складу частини, його запитів та інтересів. Необхідно враховувати особливості психології даного військового колективу, його думки та настрої, що дозволяє посилити ефективність правового виховання;

- право виховна діяльність не повинна носити епізодичного характеру, а повинна вестися безперервно, забезпечуючи систематичний виховний вплив на особовий склад;

- у роз’ясненні теоретичних положень законодавства необхідно дотримуватися послідовності. Нові відомості та висновки повинні спиратися на раніше засвоєні правові знання, розширюючи та поглиблюючи їх;

- необхідно використовувати форми та методи право виховного впливу, найбільш доцільні і ефективні в конкретних умовах. При цьому потрібно враховувати: рівень розвитку правової культури, особливості виконання завдань військово-професійної діяльності, існуючу систему військового виховання, наявні ресурси і інші фактори.

У зв’язку з цим ще належить продовжити детальну розробку, глибоке вивчення, а також практичну діяльність за рішенням таких проблем, як:

- забезпечення планування правовиховної роботи на всіх рівнях військового управління, удосконалювати стиль і методи планування правового виховання, форму та зміст планів, контроль за їх виконанням; посилення узгодженості учасників право виховного процесу – командирів, начальників, всіх органів військового управління, органів військової юстиції з метою підвищення рівня даної роботи в частинах і на кораблях;

- поліпшення підготовки та забезпечення регулярного підвищення теоретичного рівня та професійної майстерності військових кадрів, що безпосередньо здійснюють правове виховання;

- зміцнення матеріально-технічної та науково-методичної бази організації правового виховання, забезпечення систематичного поповнення необхідною юридичною літературою підрозділи, частини;

- забезпечення роботу системи обміну досвідом застосування форм і методів правового виховання, впровадження найбільш ефективних у практику роботи командирів і начальників;

- удосконалення системи оцінки ефективності роботи з правового виховання військовослужбовців. Ефективність її визначати не кількістю заходів, а реальним рівнем правової культури військовослужбовців, станом військової дисципліни та правопорядку у Збройних Силах України.

Контрольні питання

1. За яких умов можливе законодавче забезпечення юридичної відповідальності військовослужбовців?

2. Які є різні варіанти конструювання сучасного військового законодавства?

3 Якими чинниками обумовлена система органів військової юстиції?

4. Яким нормативним актом регулюється дисципліна у Збройних Силах?

4. На які державні органи поширюється юрисдикція Дисциплінарного статуту Збройних Сил України?

5. Що розуміється під терміном «військова дисципліна»?

6. Яким шляхом досягається військова дисципліна?

7. Яка посадова особа відповідає за стан дисципліни в військовій частині?

8. Які заохочення застосовуються до військовослужбовців?

9. Які юридичні наслідки має рішення зборів офіцерів?

10. Яка стаття Кодексу України про адміністративні правопорушення визначає особливості відповідальності військовослужбовців?

11. За які адміністративні правопорушення військовослужбовці несуть відповідальність на загальних підставах?

12. Які права військовослужбовців відносяться до загальногромадянських?

13. Які права військовослужбовців відносяться до військово-службових?

14. Підстави матеріальної відповідальність військовослужбовців.

15. Цим відрізняється матеріальна відповідальність військовослужбовців від цивільно-правової відповідальності?

16. На який період діють норми матеріальної відповідальності військовослужбовців?

18. Що є предметом військового майнового правопорушення.

19. Що складає об’єктивну сторону військового майнового правопорушення.

20. Що складає суб’єктивну сторону військового майнового правопорушення.

Рекомендовані нормативно-правові акти
та література для підготовки до семінарського заняття, написання рефератів