Визначити основні напрямки зовнішньої політики України на сучасному етапі.

На утвердження і розвиток незалежності України спрямована і її зовнішня політика. Завданням України на міжнародній арені є перетворення її на повноцінного суб’єкта міжнародних відносин. Демократичний і миролюбний зовнішньополітичний курс України визначила Декларація про державний суверенітет 16 липня 1990 р.

Розробка та апробація зовнішньополітичного курсу України пройшла декілька етапів:

І. 1991-1994 рр. – на основі принципу “балансу інтересів”, але з перевагою швидкої інтеграції у європейські структури (Концепцію зовнішньої політики України ВР затвердила 2 липня 1993 р. – “Основні напрями зовнішньої політики України”);

ІІ. 1994-2002 рр. – основними принципами зовнішньополітичного курсу вважалися виваженість, прагматизм, раціональність, основою зовнішьнополітичної моделі – концепція “мосту між Заходом і Сходом”;

ІІІ. З 2002 р. – пріоритетними напрямками зовнішньої політики є інтеграція до НАТО і європейських структур (травень 2002 р. – рішення РНБОУ, серпень – промова Президента Л.Кучми “Європейський вибір”).

Характерною рисою зовнішньої політики України є її багатовекторність. Перші кроки у напрямку європейської інтеграції Україна зробила у 1992 р., підписавши Заключний акт Гельсингської Наради з безпеки і співробітництва у Європі. У 1995 р. стала членом Ради Європи (міжурядова організація з метою сприяння інтеграційним процесам у області прав людини), у 1999 р. обрана до складу Ради Безпеки ООН.

У лютому 2008 р. Президент України В. Ющенко підписав протокол про вступ України до Світової організації торгівлі (СОТ).

Роль України як регіонального лідера визнана в таких організаціях, як ОБСЄ, СНД, Центрально-Європейські ініціативи. У червні 1998 р. за ініціативою України була утворена нова міжнародна Організація Чорноморського економічного співробітництва. Співробітництво з країнами Причорноморського басейну свідчить про південний вектор української зовнішньої політики.

Історичне значення мала нормалізація відносин з Польщею та Росією. 21 травня 1997 р. президент Польщі А.Квасневський і президент України Л.Кучма підписали спільну заяву “До порозуміння і єднання”, спрямовану на подолання складної історичної спадщини. 30 травня 1997 р. був підписаний Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською федерацією та 3 домовленості щодо розділу Чорноморського флоту (флот та інфраструктури були поділені пополам, але Росія викупила непотрібні Україні кораблі). Була також розроблена та затверджена (26 лютого – 1 березня 1998) Програма економічного співробітництва між Україною та Росією на 1998-2007 рр. У березні 1999 р. Україна вступила у члени Міжпарламентської асамблеї (МПА) СНД.

Іншим важливим вектором зовнішньої політики України є партнерські відносини з НАТО та США. Вона бере участь у здійсненні програми “Партнерство заради миру” (1994 р.), 9 липня 1997 р. підписала в Мадриді Хартію про особливі відносини між Україною та НАТО. Питання про можливість вступу України в НАТО обговорювалось на листопадовому саміті країн-членів НАТО у Празі (2002 р.). У 2005 р. Україна розпочала Інтенсифікований діалог з НАТО, який пропонується країнам, зацікавленим у членстві в Північноатлантичному альянсі. Однак у 2006 р. уряд заявив про неготовність країни у цілому до членства в Альянсі, що загальмувало переговорний процес, однак співробітництво України з НАТО розвивається за багатьма напрямками.

Україна добровільно відмовилася від ядерної зброї (1996). Вона бере активну участь у акціях, спрямованих на припинення воєнних конфліктів, виконує миротворчу місію під егідою ООН (на Балканах, у Сьєрра-Леоне та інших країнах).

Основними зовнішньополітичними завданнями України на сучасному етапі є подальша економізація зовнішньої політики України і перетворення її на рівноправного партнера міжнародних відносин. Україна зацікавлена у вступі в ЄС, розвитку відносин з НАТО та інших пріоритетних напрямків.