Проаналізувати особливості державотворчого процесу в незалежній Україні та особливості конституційного процесу.

Українське суспільство виявилося не зовсім підготовленим для державотворчих процесів. Складним і суперечливим за роки незалежності (1991-2007) був і політичний розвиток України. Перші демократичні реформи державного управління були проведені у 1991-1994 рр. Спрямовані вони були на деідеологізацію і департизацію суспільного життя, запровадження атрибутів державності та організацію державної влади. КПУ після спроби державного перевороту була заборонена до 1993 р.

Державну символіку було ухвалено у січні – лютому 1992 р.: музикальну редакцію державного гімну, національний прапор, малий герб. 6 березня 2003 р. був ухвалений Закон України „Про Державний Гімн України” (слова П. Чубинського, музика М. Вербицького).

Найбільш складною проблемою становлення політичної системи сучасної України виявилась організація державної влади, зокрема, її поділ на три гілки. Функції законодавчої влади перебрала Верховна Рада (вибори 1994 р., як і у всі інші органи влади, проводилися на багатопартійній основі за мажоритарною системою). Виконавчу владу в Україні представляють Президент (з 1991 р.) і Кабінет Міністрів (виконавча влада зазнала першочергового реформування: скорочення міністерств /у 1992 р. – 26/, обмеження їх повноважень щодо безпосереднього управління трудовими колективами та посилення їх відповідальності за проведення державної політики у відповідних галузях; важливе місце у реалізації державної політики на місцях зайняв інститут представників Президента на місцях – голови районної і державної адміністрації (Закон України від 5 березня 1992 р.)). Формування судової влади в Україні ще не завершено. Протистояння між різними гілками влади гальмує державотворчі процеси і ускладнює політичну ситуацію в Україні.

Для налагодження державної структури в Україні було ухвалено низку важливих законів: “Закон про громадянство України” (1991), “Закон про Збройні сили України” (6 грудня1991), про міліцію – 20 грудня, “Закон про свободу совісті і релігійні організації” (1991), “Закон про вибори народних депутатів України” (1997), “Закон про вибори Президента України” (1999). Вибори до ВР – 1994, 1998, 2002. У 2006 р. вперше відбулися вибори до Верховної Ради України на пропорційній основі (за списками від політичних партій). Вибори Президента – 1991, 1994, 1999, 2004, 2010. Протягом 1990 – 2000 рр. в Україні прийнято загалом понад 1400 законодавчих актів (абсолютну більшість із них становлять Закони України). За оцінками спеціалістів, для повного правового регулювання державних та суспільних процесів в Україні необхідне прийняття ще майже 1 500 законів.

Важливою складовою політичного розвитку України в період незалежності став конституційний процес. Розпочався він у 1990-1991 рр. У жовтні 1993 р. конституційна комісія, очолювана головою ВР Л.Кравчуком, подала кінцевий 4-й варіант проекту Конституції. Однак через політичну кризу у країні і протистояння різних гілок влади, конституційний процес уповільнився. З 10 листопада 1994 р. почала діяти нова конституційна комісія, очолювана Президентом України Л.Кучмою і Головою ВР О.Морозом.

18 травня 1995 р. парламент ухвалив конституційний Закон “Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні”, який регламентував повноваження законодавчої і виконавчої влади. Т.ч., Україна перетворилася у президентсько-парламентську республіку (керівник виконавчої влади – Президент, держадміністрації).

Організацію і діяльність державного апарату через відсутність нової Конституції (діяла Конституція 1978 р., до якої було внесено 200 поправок) забезпечував Конституційний договір, підписаний 8 червня 1995 р. між Президентом і ВР України (“Про основні принципи організації і функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України”).

На час дії Конституційного договору обмежувались права ВР і місцевих рад і розширювались функції виконавчої влади. Підписання цього договору стимулювало конституційний процес. У лютому 1996 р. конституційна комісія передала на розгляд парламенту проект Конституції, який обговорювався 3 місяці.

Самими дискусійними виявилось 5 пунктів проекту:

про поділ повноважень між гілками влади, проблема власності, державна символіка, статус російської мови, статус Криму. (У ситуації затягування прийняття проекту конституції у ВР Рада національної безпеки і Рада регіонів рекомендували Президенту винести затвердження проекту Конституції на всеукраїнський референдум. Л.Кучма підписав відповідний указ).

В ніч з 27 на 28 червня 1996 р. народні депутати ухвалили Конституцію України. Остаточне редагування тексту завершилося 12 липня 1996 р.

Прийняття Конституції мало велике історичне значення. Конституція підвела юридичну базу під державність українського народу і дала поштовх розробці і прийняттю низки конституційних законів (один з найважливіших законів України – “Про місцеві державні адміністрації” від 9 квітня 1999 р.). Основний закон відповідає світовим конституційним стандартам і підводить юридичну базу під державність українського народу.

Наприкінці 2004 р. вибори Президента України спричинили вибух народного протесту, що отримав назву «Помаранчева революція». Верховний Суд України визнав недійсними результати другого туру. Президентом України за результатами виборів 26 грудня 2004 р. став В.А.Ющенко. Верховна Рада України ухвалює внесення змін до Конституції та початок політичної реформи, яка має вступити у дію з 1 січня 2006 р. і сприятиме перетворенню України з президентської на парламентсько-президентську республіку.

Однак парламентська криза 2006 р. засвідчила неефективність нової системи виборів до Верховної Ради України – пропорційної – та призвела до нових виборів парламенту у вересні 2007 р.

Отже, у період незалежності в Україні відбулося утвердження національної державності, прийнята Конституція, отримала розвиток багатопартійність. При цьому негативне значення для розвитку державності має загострення політичної боротьби.