Дати оцінку соціально-економічним процесам на українських землях у другій половині хvіі – хvііі ст.

На Правобережжі Річ Посполита стала відроджувати порядки, які існували до Визвольної війни – активно відновлюється магнатське і шляхетське землеволодіння (на середину ХVІІІ ст. майже 40 магнатських родів контролювали 80 % території Правобережжя, захопивши не лише батьківські, а й королівські та шляхетські землі); народна колонізація (масові переселення селян з Волині, Галичини, Поділля у правобережні слободи) сприяла відродженню господарства краю; його основою стала фільварково-панщинна система, яка у сер. ХVІІІ ст. поширюється на всій території Правобережжя. На Лівобережжі земельна власність козацької старшини існувала у вигляді рангових і приватних (довічних) володінь. Зростанню козацько-старшинського землеволодіння сприяла політика гетьманського і царського урядів. Останній у 18 ст. все більше наділяв землею російських дворян.

Основу економіки у другій половині ХVІІ – ХVІІІ ст. становило сільське господарство (землеробство і тваринництво). У період пізнього феодалізму підвищується врожайність зернових, технічних і городніх культур, поглиблюється господарська спеціалізація окремих регіонів (з сер. ХVІІІ ст.) – Лівобережжя і Слобожанщина – жито, картопля, тютюн, цукровий буряк, Південь – пшениця, цукровий буряк, соняшник. Земельні володіння поступово концентрувалися у руках козацької старшини (наймана праця) і російського дворянства, з поч. ХVІІІ ст. посилюються процеси закріпачення селян (остаточно у 1783). Тваринництво: конярство розвивалося спершу в інтересах армії, а потім – племінне (на Лівобережжі у 80-х рр. ХVІІІ ст. – до 200 кінних заводів, у гетьмана Розумовського – 5 тис. коней, з них 800 племінних); тонкорунне вівчарство. Успіхи тваринництва сприяли розвитку текстильних мануфактур. Особливо швидко мануфактури розвивалися на Лівобережжі і Слобожанщині, повільніше – на Правобережжі: винокурні, виробництво зброї, скляних та шкіряних виробів. Посилення економічних зв’язків між окремими регіонами (торгівля, чумацький промисел) сприяли розвитку національного ринку і включення України до системи всеросійського ринку. Елементи капіталізму вступають у протиріччя з основами традиційного феодального господарства.

Найбільш заможними у ХVІІІ ст. були шляхетські і старшинські родини Апостолів, Галаганів, Марковичів, Миклашевських, Скоропадських, Ханенків (Лівобережжя), Кондратьєвих, Голуховичів, Квіток, Ковалевських, Данилевських (Слобожанщина), Браницьких, Жевуських, Любомирських, Понятовських, Потоцьких, Чарторийських (Правобережжя). Саме з їх кола стали формуватися промислові підприємці.

Соціальна структура суспільства др. пол. ХVІІ–ХVІІІ ст. теж зазнала впливу капіталістичних елементів (станово-класова). Основними класами Лівобережної України були: шляхта, знатне військове товариство (заможні козаки, які виконували державну і військову службу), козацтво, духовенство, міщани і селяни.

Козаки у ХVІІІ ст. перетворилися: бідні у селян, заможні – на дворян (1785). Селяни були найнижчим станом суспільства. У 1701 р. Мазепа вводить дводенну панщину на Лівобережжі. У 1783 р. остаточно забороняються селянські переходи, кріпосне право встановлюється на Лівобережжі і Слобожанщині, а в 1796 р. – на Правобережжі та Півдні.

Посилення феодальних утисків у др. пол. ХVІІ–ХVІІІ ст. викликало невдоволення народних мас, яке досить часто перетворювалося на повстання і заворушення. Причинами народних виступів були майнове розшарування козацтва, зростання старшинського землеволодіння, посилення соціального, національного і на Правобережжі – релігійного гніту. Народні виступи мали антикріпосницький, національно-визвольний характер. Їх рушійними силами виступали козаки, селяни, міщани, православне духовенство.

Наприкінці ХVІІ ст. – на поч. ХVІІІ ст. народні повстання мали і політичне забарвлення: виступ у 1692 р. старшого писаря Генеральної Військової Канцелярії Гетьманщини Петра Іваненка (Петрика), повстання С.Палія 1702-1704 рр. на Правобережжі.

Посилення соціального і національного гноблення в умовах відсутності власної держави викликали значне соціальне напруження на Правобережжі, яке переросло у гайдамацький рух. Гайдамаччина (від турец. “розбійник”, військові формування часто до 300-500 чол., спочатку займалися соціальним розбоєм) як форма антифеодальної і національно-визвольної боротьби виникає у першій пол. ХVІІІ ст.: повстання 1734-35 рр. (соціальний протест і політичні мотиви), 1750 р. і, особливо 1768 р. (у “коліївщині” добавилися релігійні мотиви – повстанці (≈ 2 тис. чол.) захопили Умань, жорстоко розправилися із магнатами, шляхтичами, євреями-орендарями, католицькими священиками.). У західноукраїнських землях (Галичина, Закарпаття, Буковина) народний протест проявився у русі опришків (з сер. ХV ст. до 20-30-х років ХІХ ст., з румун. “розбійник”, з пол. – винищувач, соціальний бандитизм). Особливого розмаху цей рух набув за життя Олекси Довбуша (1719-1745).

На Лівобережній Україні у ХVІІІ ст. виступи народних мас проти посилення феодальних утисків набули характеру “шукання козацтва” (Полтавщина, Новгород-Сіверщина, Слобожанщина). Найбільш знамените – повстання у с. Турбаях на Полтавщині (1789-1794): козаки і селяни, очолювані братами Рогачками та Семеном Помазаном, боролися проти панів Базилевських.

Отже, у др. пол. ХVІІ-ХVІІІ ст. на українських землях завершується формування феодальних відносин, складається велике землеволодіння та відбувається закріпачення селянства. Феодальні утиски викликають зростання антифеодальних рухів та народних повстань.