Визначити основні течії у суспільному русі західноукраїнських земель у хіх – початку хх ст.

На початку ХІХ ст. територія Галичини, Буковини та Закарпаття входила до складу Австрійської імперії. Більшість населення цих земель складали українці. Однак частіше використовувалось поняття “русини” або місцеві назви – гуцули, лемки, бойки, буковинці та ін. Крім українців (“русинів”) на західноукраїнських землях мешкали поляки, румуни, угорці, євреї, німці та інші народи.

Українське національне відродження у Західній Україні розпочинається у 20 – 30-х роках ХІХ ст., його ініціаторами стало греко-католицьке духовенство. На початку 30-х років у Львові виникає культурне об’єднання “ Руська трійця ”, до складу якого входять студенти Львівського університету і одночасно вихованці греко-католицької духовної семінарії – М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький. Політичним ідеалом “Руської трійці” була слов’янська федерація. У літературному збірнику “Русалка Дністрова” (Будапешт, 1837 р.) вони оспівували національно-визвольний рух українського народу та його ватажків – Довбуша, Морозенка, Бойчука та ін. Влада заборонила альманах, а незабаром “Руська трійця” розпалася. Однак цей гурток заклав нову демократичну культуру в Галичині, засвідчив про формування об’єднаної української нації.

Під тиском революційних подій в Європі австрійський уряд ліквідував у 1848 році кріпосне право в Галичині та Буковині, а у 1853 р. – у Закарпатті. У квітні 1848 р. Австрія була проголошена конституційною монархією. Українці отримали можливість організувати орган місцевого самоврядування в Галичині – Головну Руську Раду, яку очолив Г. Яхимович. Рада представляла інтереси українського населення Галичини перед центральним австрійським урядом протягом 1848 – 1851 рр. Однак національному та політичному відродженню українців у Галичині перешкоджав опір з боку польського населення, яке створило свій політичний орган – Центральну Народну раду і вважало Галичину польською територією. У суспільному житті та освіті панували німецька, польська та угорська мови. Українська мова не мала доступу у суспільно-культурну сферу на західноукраїнських землях.

У 1849 р. у Львівському університеті була відкрита кафедра української мови, першим професором якої став Я. Головацький. Однак незабаром Я. Головацький перейшов на позиції слов’янофільства і виступив за русифікацію Галичини. У 50-х роках його підтримала частина західноукраїнської інтелігенції, яка розчарувалась у майбутньому політичного розвитку Галичини у складі Австрії. Була висунута концепція “єдиного російського народу”, представниками якого були мешканці Східної Галичини, Північної Буковини та Закарпаття – “русини”. Ця течія у суспільно-політичному житті Західної України отримала назву “ москвофільської ” або “русофільської”. Їй протистояли “ народовці ”, що виступили за об’єднання східних і західних українців (молоде покоління інтелігенції). До їх числа належали Ф. Заревич, В. Шашкевич, В. Згорський, Ю. Федькович, С. Смаль-Стоцький. У 1885 р. вони створили “Народну Раду” на чолі з Ю. Романчуком. Народовці отримали перемогу над “москвофілами” на виборах у парламент Галичини у 1891 та 1897 роках.

У Львові народовці у 1863 р. заснували першу громаду, а у 1868 р. – товариство “Просвіта” на чолі з викладачем гімназії О. Вахненіним. Діяльність “Просвіти” мала науково-просвітницький характер – відкривались читальні, друкувалась і розповсюджувалась література з історії та етнографії України та ін. Мета діяльності товариства – піднести національну свідомість українців, зберегти українську мову, сприяти росту писемності та культури серед українців. Аналогічні “Просвіті” функції виконували і москвофільські науково-просвітницькі товариства: “Галицько-Руська Матиця”, “Товариство імені М.Качковського” та ін.

У середині 70-х років в українському русі виникає радикальна течія на чолі з Іваном Франком, Михайлом Павликом, Остапом Терлецьким. Франко, погляди якого сформувалися під впливом ідей М.Драгоманова, популяризував у Львові ідеї соціалізму. Через часописи “Громадський друг”, “Дзвін”, “Молот”, “Світ” радикали закликали до політичної діяльності у другій половині 70 – 80-х роках широкі народні маси.

У 90-х роках ХІХ – на початку ХХ ст. на західноукраїнських землях виникають напівтаємні військово-спортивні товариства: “Сокіл” (1894 р.), “Січ” (1900 р.), “Пласт” (1911 р.). Мета їх діяльності полягала у навчанні військовій справі української молоді для майбутньої боротьби за незалежність.

У жовтні 1890 р. у Галичині була створена Русько-українська радикальна партія, яку очолили І. Франко, М. Павлик. Це була перша легальна українська політична партія європейського типу і водночас селянська партія соціальної орієнтації. Головною метою її діяльності було досягнення національно-територіальної автономії Східної Галичини та Північної Буковини у складі Австро-Угорської імперії. Однак більшість західноукраїнських політичних діячів вважала національно-територіальну автономію лише перехідним етапом до державної незалежності, тому в грудні 1889 р. за ініціативою І. Франка, Ю. Романчука, Д. Савченка була організована Українська національно-демократична партія, яка виступала за повну політичну незалежність всіх частин української нації та проведення реформ соціалістичного типу.

Таким чином, на початку ХХ століття у Західній Україні завершився процес формування національних політичних організацій.