Проаналізувати обставини нападу німеччини на срср, воєнні дії на території України у 1941 – 1942 рр.

У 1940 – 1941 рр. фашистська Німеччина захопила майже всю Західну Європу і, згідно з розробленим у грудні 1940 р. планом “Барбаросса” розпочала інтенсивну підготовку до війни з СРСР. Підписання договорів 1939 р. з Німеччиною заспокоїло керівництво та населення Радянського Союзу, спричинивши непідготовленість до війни та переоцінку власних сил. Почалася Велика Вітчизняна війна 22 червня 1941 р. нападом Німеччини на СРСР (без оголошення війни). Тривала вона до 9 травня 1941 р. (радянське населення сподівалося протягом 2-х тижнів розгромити ворога на його ж території).

Армія ворога нараховувала 190 дивізій (157 – німецьких), 47 тис. гармат, 4,3 тис. танків, 5 тис. літаків. У союзі з фашистською Німеччиною виступили Фінляндія, Угорщина, Румунія, Італія. Для боротьби з СРСР Гітлер використав ресурси 9 окупованих країн і 200 переможених дивізій.

Характер війни з боку Німеччини і її союзників був несправедливий і загарбницький, з боку СРСР – визвольний і справедливий.

План нападу на СРСР був розроблений у 1940 р. (18 грудня) і отримав назву – план “Барбаросса” (директива № 21). Він передбачав розгром СРСР протягом 7-8 тижнів (до закінчення війни проти Великобританії). Основні удари планувались у 3 напрямках (там діяли відповідні групи армій) – наступ на Псков, Ленінград з метою знищення радянських військ у Прибалтиці вела група армій “Північ”, на Москву наступала група армій “Центр”, на південно-західному або українському напрямку бої вела група “Південь” (57 дивізій і 13 бригад – німецькі, румунські, словацькі та угорські). З 18 серпня 1941 р. головні удари фашистських військ були спрямовані на Ленінград і Київ.

Важливість захоплення України для Німеччини визначалась економічними (підривало військово-промисловий потенціал СРСР), воєнними (плацдарм для подальших нападів, Крим загрожував Румунії) і морально-політичними чинниками.

Початковий період війни на території України був трагічний. Армії ворога протистояли 80 дивізій Київського та Одеського військових округів, реорганізованих у два фронти: Південно-Західний (командуючий генерал М.П.Кирпонос) та Південний (генерал І.В.Тюлєнєв).

У перші дні війни розгорнулася запекла танкова битва на Південно-Західному фронті, в районі Луцьк – Броди – Рівне – Дубно. Контрнаступ проти 1-ї німецької танкової групи повели 8 механізованих корпусів. Хоч ворог і зазнав певних втрат, війська фронту вже на початку липня залишилися по суті без танків (і літаків). Німецькі танкові клини, щільно прикриті з повітря авіацією, захопили Луцьк, Львів (30 червня), Чернівці, Рівне, Станіслав (нині – Івано-Франківськ), Тернопіль, Проскурів (нині – Хмельницький), Житомир і підступили до Києва, Одеси. З важкими втратами радянські війська відступали на схід. До кінця третього тижня наступу захопив значну частину України. У ворожому оточенні опинялися цілі дивізії, навіть корпуси (без сліду зникли у “оточенні” 182433 командири Червоної армії, 20 генералів і безліч рядових воїнів).

У кінці серпня війська Південного фронту відійшли за Дніпро. 26 вересня після 71-денної героїчної оборони був залишений Київ(загинуло понад 100 тис. німецьке військо, однак у полон потрапило понад 665 тис. осіб, з них 60 тис. командирів, було знищено командування Південно-Західного фронту).

Водночас із наступом на Київ 300-тисячна ворожа (переважно румунська) армія повела широкий наступ на південний схід і південь України. До 16 жовтня 1941 р. тривала оборона Одеси, ворог взяв у облогу Севастополь (був захоплений у липні 1942 р.).

Восени розгорілися жорстокі бої на підступах до Харкова (окупований 25 жовтня) і Донбасу. Дії фашистських військ в Україні дещо призупинив розгром у грудні 1941 р. під Москвою 38 німецьких дивізій (зірвав плани “Бліцкрігу”). Поразки радянських військ в Україні та Криму у 1942 р. змінили ситуацію на користь німців і 22 липня 1942 р. вся Україна була окупована ворогом (захоплено м. Свердловськ Ворошиловградської обл.).

Уже в перший місяць війни Червона армія понесла великі втрати. Із 170 дивізій діючої на радян.-нім. фронті армії, боєздатність зберегли тільки 70. Червона армія втратила за перші три тижні війни 850 тис. чол. (у 10 разів більше, ніж Німеччина), 3,5 тис. літаків, 6 тис. танків, 9,5 тис. гармат. Майже 1,5 млн. червоноармійців і командирів потрапили у 1941 р. в оточення на території України, стали в’язнями концтаборів.

На фронт у перші три місяці війни пішло більше 2 млн. жителів України (понад 200 тис. з них – добровольці). Біля 1 млн. 300 тис. чол. вступили до народного ополчення. Понад 2 млн. чол. працювало на будівництві оборонних споруд – було збудовано більше 4 тис. км оборонних ліній та багато військових споруд. До лав Червоної армії вступили тисячі студентів вузів України.

Основними причинами невдач Червоної армії на початку війни були: раптовість фашистського нападу і непідготовленість СРСР до війни, відсутність надійних союзників і міжнародна ізоляція СРСР, масові репресії у армії наприкінці 30-х років (не менше 3,5 млн. чол.) та воєнно-стратегічні помилки (вести війну на чужій території і малою кров’ю).