Проаналізувати причини і характер лютневої революції 1917 Р. , її вплив на розвиток подій в Україні.

Глибока економічна, політична і соціальна криза у Російській імперії, викликана Першою світовою війною (військові витрати у 1917 р. становили 30 млрд. карб., 1/3 – закордонні кредити, катастрофічно ріст інфляції, закриття підприємств, карткове постачання продовольством), сприяла активізації населення. З жіночих “хлібних” мітингів і демонстрацій у Росії розпочалася Лютнева революція (23 лютого – 2 березня 1917 р.). Причинами її блискавичної перемоги були кризовий стан у державі, невирішеність політичних, соціально-економічних і національних проблем, падіння авторитету влади.

Після перемоги революції основними завданнями для суспільства були: створення нової держави, визначення щодо участі у війні, ліквідація негативних рис економічного розвитку, вирішення аграрного і національного питань.

Нова система влади, яка склалася у Росії після Лютневої революції отримала назву двовладдя, а в Україні – тривладдя. Носіями влади були паралельно існуючі структури Тимчасовий уряд і Ради робітничих, солдатських і селянських депутатів, а в Україні – ЦР. Існування двовладдя було викликано стихійністю революційного розвитку і неорганізованістю політичних партій, а тривладдя – активізацією національного руху в Україні.

Тимчасовий урядбувсформований 2 березня (визначити форму правління і прийняти конституцію мав парламент – Установчі збори), очолив його князь Г.Львов, поміщик і земський діяч, більшість міністрів були кадетами – О.Гучков (військовий і торгівельний міністр), П.Мілюков (міністр закордонних справ). Представницькими органами влади Тимчасового уряду на місцях стали громадські ради та комітети. Зокрема, в Україні самим авторитетним органом революційної влади стала Рада об’єднаних громадських організацій, яку очолив відомий лікар і громадський діяч М.Страдомський. Виконавча влада перейшла до назначених Тимчасовим урядом губернських і повітових комісарів.

Альтернативним органом влади і результатом волевиявлення трудящих мас у Росії і Україні стали Ради депутатів. Петроградську Раду робітничих і солдатських депутатів було створено 27 лютого 1917 р. (очолили її меншовик Н.Чхеїдзе і трудовик, а з березня – есер О.Керенський). Діяльність рад в Росії і Україні контролювалася загальноросійськими партіями есерів і соціал-демократів (меншовиків). В Україні найрозвинутішою була мережа рад у Донбасі (70 %), великих містах (Харків, Київ, Катеринослав, Луганськ, Полтава) та прифронтовій смузі. Загалом у сер. 1917 р. в Україні налічувалося 252 ради робітничих і солдатських депутатів. Ради фінансувалися Тимчасовим урядом і в Україні на владу не претендували. У Росії вони створили конкуренцію легітимній владі.

Третій орган власної влади в Україні – Центральну Раду – утворили 4 або 7 березня 1917 р. діячі трьох українських партій: УПСР, УСДРП і УПСФ (кол. ТУП). Головою ЦР заочно був обраний М.С.Грушевський. На перших порах Рада відігравала роль київської міської організації, висуваючи культурно-національні вимоги (відозва від 9 березня 1917 р.).

Такий розклад політичних сил у Росії та Україні і визначив політичний розвиток у країні від лютого до жовтня 1917 р.

Спільним завданням для Тимчасового уряду і Петроградської Ради на перших порах після революції стала демократизація суспільного життя і армії: на початку березня 1917 р. у Росії було проголошено політичні права і свободи, скасовано національні, релігійні і станові обмеження, ліквідовано каральні органи царської влади, оголошено амністію, солдати отримали громадянські права (програмна декларація Тимчасового уряду від 3 березня 1917 р. “О преемственности власти и права бывшей Российской империи”, “Наказ” Петроградської ради від 1 березня). Ці політичні перетворення забезпечили Тимчасовому уряду та російським партіям есерів і соціал-демократів (меншовиків) популярність серед населення. Проте основні проблеми російського суспільства (участь у війні, селянське, робітниче і національне питання) Тимчасовий уряд не вирішив.

1 вересня 1917 р. Росію було проголошено республікою. Влада перейшла до Директорії із 5 чоловік на чолі з О.Керенським (ввійшли і меншовики). На 12 листопада 1917 р. були назначені вибори в Установчі збори. Однак на цей час Тимчасовий уряд втратив авторитет серед населення і восени 1917 р. у Росії склалися передумови для перемоги більшовиків(соціально-економічна і політична криза). Владу у Петрограді вони взяли у свої руки 26 жовтня 1917 р. (більшовицька партія - 350 тис. чол.). 3 листопада 1917 р. радянську владу було встановлено у Москві. На Установчих зборах 5 січня 1918 р. більшовики намагалися легалізувати свою владу. Після відмови затвердити “Декларацию трудящегося и эксплуатируемого народа” матроси і червоногвардійці 6 січня розігнали Установчі збори. Так на поч. 1918 р. у Радянській Росії було ліквідовано залишки демократичних інститутів і остаточно утвердилася радянська влада на чолі з партією більшовиків.