Проаналізувати становище усрр на початку 1920-х років, обґрунтувати причини впровадження, сутність та особливості реалізації нової економічної політики в Україні.

Внутрішнє становище України на поч. 20-х років характеризується глибокою кризою (викликана семирічною війною, заходами “воєнного комунізму” і голодом 1921-1923 рр.). Її складовими були:

– всеохоплююча економічна криза (продовольча, вугільна і транспортна) – великі машинобудівні і металургійні підприємства не працювали, було націоналізовано навіть дрібні підприємства (з 11 тис. підприємств у 1921 р. діяло понад 2,5 переважно дрібних підприємств). Виробництво промислової продукції в Україні знизилося до 1/10 рівня 1913 р. Чисельність робітників великої промисловості зменшилася у порівнянні з довоєнною наполовину (осідали в селах). Робітничий пайок зменшився до чверті фунта хліба (100 г.) і видавали його не кожен день. Не кращою була ситуація у с/г: посівні площі зменшились на 15 %, валовий збір хліба у 1920 р. становив майже 38,5 % від довоєнного рівня.

– політична криза – політикою більшовиків були невдоволені усі верстви суспільства: робітники (страйкували), інтелігенція (у 1920-21 рр. відбулись судові процеси над меншовиками й українськими есерами у Києві), червоноармійці (77 % особового складу армії становили селяни) і, особливо сильно – селяни. Продрозкладка на селі виконувалася з допомогою армії, що викликало збройний опір селян. Майже на всій території України (Донецька, Полтавська, Кременчуцька, Катеринославська губернії) поширився повстанський рух (“політичний бандитизм”). У 1921 р. в Україні та Криму діяло 464 партизанські загони (від 20 до 500 чол. у кожному). Армія Н.Махно чисельністю 15 тис. чол. до серпня 1921 р. контролювала окремі регіони у центрі і на півдні України. Окремі повстанські загони проіснували до сер. 20-х років. Наслідком політичної кризи стало негативне ставлення українського населення до російських більшовиків і до революційної Росії.

– Голод 1921-1923 рр.на Півдні України (Запоріжжя) посилив негативні процеси в економіці і наростання соціальної напруженості.

Таким чином, більшовики опинилися перед загрозою нової громадянської війни. Шукаючи компромісів з суспільством, радянська влада запроваджує нову економічну політику (неп).

Початок переходу до непу було проголошено у березні 1921 р. на Х з’їзді РКП(б), який прийняв рішення про заміну продрозкладки продподатком (доповідь В.Леніна 8 березня). В Україні цей закон був ухвалений 27 березня (розмір податку зменшувався із 160 до 117 млн. пудів зерна), однак діяти він мав з осені 1921 р. Голод відклав початок проведення непу в Україні у повному обсязі до весни 1922 р.

Неп – форма перехідного періоду від капіталізму до соціалізму (через державний капіталізм), що базується на ринковій економіці. Суть непу – у зміцненні союзу робітників і селян з метою подолання економічної відсталості країни. Першочерговим завданням непу був вихід з глибокої соціально-економічної кризи.

Основні заходи непу передбачали:

– заміну продрозкладки продподатком;

– відновлення товарно-грошових відносин і свободи торгівлі (форм. ринку);

– запровадження госпрозрахунку (для великих підприємств) і денаціоналізація для дрібних і середніх підприємств;

– посилення особистої зацікавленості у результатах праці.

Нова економічна політика у радянській Росії стала перехідним періодом у побудові соціалістичного суспільства і реалізацією ленінських ідей, розроблених у період громадянської війни і перші післявоєнні роки (1921-1923).

20-ті роки в Україні характеризуються певною лібералізацією економічного життя. Особливості реалізації непу в Україні:

У сільському господарстві селяни отримали можливість продавати с/г продукцію, створювати різні форми кооперації (до кін. 20-х рр. у с/г-ку кооперацію було втягнуто понад ½ селянських господарств, а всіма видами кооперації, включаючи споживчу, було охоплено 85 % господарств). Для підтримання бідняцьких і середняцьких господарств було дозволено оренду землі і використання найманої праці. З травня 1923 р. був запроваджений єдиний сільськогосподарський податок у грошовій формі. Аграрна реформа – Земельний кодекс УСРР 1922 р. – передавала землю в користування селянам, гарантуючи довічне спадкове володіння землею (водночас вона залишалася власністю держави). У 1923 р. до селян перейшло 90 % земельного фонду. Таким чином господарський механізм непу завдяки матеріальному стимулюванню формував новий тип сільського трудівника.

У промисловості запровадження непу розпочалося з другої половини 1921 р. (9 серпня В.Ленін видав “Наказ РНК про впровадження в життя начал нової економічної політики”). Держава контролювала важку промисловість (великі підприємства), а дрібні передавала в оренду організаціям та приватним особам. За короткий час в Україні було денаціоналізовано 5200 підприємств або половину наявного фонду. Основними ланками управління державною промисловістю стали трести. Перші трести виникли восени 1921 р. – “Донвугілля”, а незабаром: “Тютюнтрест”, “Маслотрест”, “Цукротрест”, “Південсталь”. Створення синдикатів, влаштування оптових ярмарків і заснування товарних бірж формували ринок засобів иробництва. Однак, перехід державної промисловості на ринкові відносини мав незавершений характер: госпрозрахунок залишився на рівні трестів, не поширившись на підприємства, які входили до їх складу. Залучення іноземних капіталів і дозвіл концесій обмежився окремими галузями промисловості (деревообробна).

Розвиток ринкових відносин сприяв створенню банківської системи (у жовтні 1921 р. було відновлено Державний банк, а у 1922 р. – створено галузеві банки) і зміцненню фінансової системи: грошова реформа 1924 р. запровадила вільноконвертований радянський червонець (дорівнював 10 царським золотим рублям). Однак розвиток економіки у період непу не був гармонійним і майже кожен рік економіка переживала певні кризи: 1922 р. – фінансову, 1923 – кризу збуту, 1924 – товарний голод, 1925 – зростання інфляції (“ножиці цін”).

Запровадження непу мало позитивні результати: у 1925/26 рр. промислове виробництво вперше перевищило довоєнний рівень, проте за темпами відбудови важка промисловість відставала від дрібної і кустарно-ремісничої. Сільське господарство за обсягом продукції перевищило рівень виробництва 1913 р. вже у 1927-1928 рр. (сільське господарство помітно відставало від промисловості). Все ж, народне господарство України за непу змогло розв’язати багато завдань: майже кожен рік економіка переживала певні кризи: 1922 р. – фінансову, 1923 – кризу збуту, 1924 – товарний голод, 1925 – зростання інфляції (“ножиці цін”).

Недоліки непу і створені ним нові кризові явища, вичерпання його можливостей призвели наприкінці 20-х років до зміни державної політики і поступового згортання непу (державне керівництво не могло втручатися в економічні процеси, посилюється розшарування суспільства). До 1929 р. Й.Сталін і його оточення відмовляються від непу і повертаються до “воєнно-комуністичних методів” управління державою.