Визначити етапи індустріалізації, її джерела та особливості проведення в Україні.

До середини 20-х років економіка СРСР і України в основному була відбудована. Розвиваючись на базі непу, промисловість у 1925 р. перевищила довоєнний рівень виробництва, але відновлення промислового потенціалу відбувалося переважно на старій технічній основі. На порядку денному стояло завдання по переоснащенню діючих і будівництву нових підприємств. Керівництво ВКП(б) поставило завдання перетворити СРСР на сучасну індустріальну країну.

Курс на індустріалізацію проголосив ХІV з’їзд ВКП(б) у грудні 1925 р. Під індустріалізацією розумілась система заходів, спрямованих на швидший розвиток промисловості з метою технічного переозброєння економіки і зміцнення обороноздатності країни. Здійснювати індустріалізацію передбачалося плановими методами – п’ятирічками.

Офіційно завданнями індустріалізації визначались досягнення економічної і політичної самостійності СРСР, модернізація господарства і поліпшення життєвого рівня населення (у короткий термін).

Основними джерелами фінансування індустріалізації стали: державні позики, введення горілчаної монополії, вилучення коштів із с/г, легкої і харчової промисловості та сувора економія у соціальній сфері (матеріальні стимули праці були замінені моральними: з січня 1929 р. широко розгорнулись соціалістичні змагання, зустрічні плани, рух новаторів; основна маса робітників погоджувалася на тимчасові труднощі, щоб побудувати могутню індустрію).

Грудень 1927 р. – ХV з’їзд ВКП(б) затвердив директиви першого п’ятирічного плану розвитку н/г (на 1928/29 – 1932/33 рр.). План проголошував три основні завдання: прискорений розвиток важкої промисловості; часткова добровільна колективізація с/г; підвищення добробуту народу.

Квітень 1929 р. – ухвалено нові темпи приросту промислової продукції – 20-22 % (оптимальний варіант плану, відправний – 18 %), однак вони залишилися на папері.

Листопад 1929 р. – Сталін у статті “Рік великого перелому”, надрукованій у “Правді”, проголосив курс на стрімке форсування індустріалізації (надіндустріалізацію). З кожним роком керівництво країни вносило нові корективи у бік підвищення темпів, “підхльостуючи” країну (у 1930-32 рр. темпи промислового росту досягли 37,7 %).

В роки першої п’ятирічки (1928 – 1932 рр.) індустріальний розвиток СРСР набуває значних темпів. Промислове виробництво зросло на 23,7 %. Будується понад 400 нових заводів і фабрик, нарощуються потужності підприємств будівельної індустрії. За перших два роки п’ятирічки стабілізувалося виробництво, виникають нові галузі тракторо- і машинобудування. Збільшилися капітальні вкладення в розвиток індустрії.

Виконання першої п’ятирічки Сталін проголосив достроковим – за 4 роки і 3 міс., але не вдалося виконати і досягти планових показників обсягу виробництва. Темпи розвитку промисловості на кінець п’ятирічки зменшилися майже в 4 рази (з 23,7 до 5 %). Таке становище особливо характерне для індустрії УСРР. Однак офіційна пропаганда вдалася до прославляння здобутків у промисловості та її керманича Й.Сталіна, який 1929 р. назвав “роком великого перелому”.

На другу п’ятирічку (1933 – 1937 рр.), план якої ухвалив ХVІІ з’їзд ВКП(б) в січні – лютому 1934 р., планувався приріст промислової продукції на 16,5 %. План другої п’ятирічки було виконано лише на 70 –77 %, проте оголошено, що, як і попередній, його також здійснено за 4 роки і 3 місяці. В УСРР за роки другої п’ятирічки було введено в дію 6500 промислових підприємств. За 2 роки було стабілізовано виробництво.

У третій п’ятирічці (1938 – 1942 рр.) темпи розвитку промисловості відповідали запланованим, що пов’язано із загостренням міжнародної ситуації. Значну кількість підприємств було переведено на потреби оборони.

Позитивні наслідки індустріалізації: технічне переоснащення н/г і поява нових галузей промисловості (електрометалургія, кольорова металургія, хімічна промисловість), будівництво у роки перших п’ятирічок в Україні 7 нових і реконструкція 5 заводів.

1 жовтня 1931 р. перший трактор випустив Харківський тракторний завод. 1 жовтня 1932 р. почала діяти перша черга Дніпрогесу. З 1935 р. почався стаханівський рух – соціалістичне змагання (31 серпня 1935 р. вибійник кадіївської шахти “Центральна-Ірміне” О.Стаханов встановив виробничий рекорд – замість 7 т вугілля – норма за зміну – видобув 102 т, тобто в 14,5 р. перевищив денну норму).

Україна зайняла 2 місце у Європі (після Німеччини) за виплавкою чавуну, 3 місце за виробництвом сталі (після Німеччини та Англії), 4 місце у світі за видобутком вугілля. Наприкінці 30-х років у СРСР був збудований потужний воєнно-промисловий комплекс, наріжним каменем якого була українська економіка. З аграрної країни республіка перетворилася на індустріальну. Саме у цей час активно формуються національний робітничий клас і технічна інтелігенція).

Негативні наслідки індустріалізації:

– нерівномірний розвиток промисловості (домінуюче становище машинобудування і металообробки, відставання легкої, харчової, хімічної промисловості),

– нерівномірний розвиток регіонів (як і до революції 1917р. промисловість розвивалася у великих містах і в Донецько-Придніпровському районі).

– погіршення життєвого рівня населення, посилення експлуатації трудящих, втрата Україною останніх елементів економічної самостійності,

– пограбування українського села у ході колективізації.

Таким чином, здійснення індустріалізації відбувалося кількома етапами: основні завдання індустріалізації визначалися планами п’ятирічок, однак переломним у їх реалізації став 1929 р. – перехід до форсованої індустріалізації.