Проаналізувати основні етапи політичного розвитку Київської Русі.

Існування К.Р. охоплює період з ІХ ст. до 40-х років ХІІІ ст. Політичний розвиток Київської Русі характеризується становленням та розвитком (еволюцією) державності (Княжа доба в історії України). Умовно цей період розділяється на 3 етапи:

1) Становлення державності (882 - 972 рр.). Перші київські правителі – Олег, Ігор, Ольга – намагалися закріпити свою владу над ін. східнослов’янськими “землями”. Олег приєднав союзи словенів і кривичів, підкорив мерю, весь, чудь; у 907 р. здійснив похід на Візантію, 911 р. – вдруге (міжнародне визнання К.Р., вихід до торгівельних ринків). За князя Святослава було приєднане останнє із східнослов’янських племен – в’ятичі на р. Ока, слов’яни колонізують Поволжя. Важливим внеском у становлення державності була “податкова” реформа Ольги: впорядкування збору данини з допомогою уставів, уроків та погостів.

2) Піднесення і розквіту (980 - 1054 рр.). Володимира Великого (980-1015) називають першим реформатором на Русі: проводить релігійну реформу – бл.988 р. Русь приймає християнство, адміністративну – будує надплемінну державу за принципом територіального підпорядкування (вождів племінних княжінь заміняють в різних містах держави сини Володимира й старші дружинники –12 синів – “ПВЛ"), судову (“Устав земляний”) – закріплює правові відносин, укріпляє кордони (“змієві” вали – на півдні, печеніги) та будує нові міста на заході й півдні.

Ярослав Мудрий (1019-1054) завершив будівництво Давньоруської держави: у 1036 р. він посів Київський престол і підпорядкував своїй владі всю Русь. При ньому стабілізувалися державна територія й кордони (значно розширені - від Балтійського до Чорного моря, від Карпат до р. Оки), було створено перший кодекс державних законів “Руська правда”. 1051 р. за сприяння князя було обрано першого митрополита з русичів – Іларіона. Бібліотека Софійського собору налічувала до 1000 томів рідкісних книг. У зовнішній політиці важливу роль мали міждинастичні шлюби («тесть Європи»). Дружні відносини з Польщею, Скандинавськими країнами (Швецією, Норвегією), Угорщиною, Францією (одруження Анни з Генріхом І у 1049 р.). Таким чином, К.Р. досягла зеніту свого розквіту, стала в ряд з головними країнами середньовічного світу: Візантією та Герман. імперією.

3) Період занепаду та розпаду К.Р. ( Сер. ХІ – 40 рр. ХІІІ ст.).

Після смерті Ярослава Мудрого починається занепад К.Р., йде міжусобна боротьба князів за київській престол (Ярослав віддав Київ старшому синові Ізяславу, Чернігівщину – Святославові, Переяславщину – Всеволодові, Володимир-Волинський – Ігореві, а Смоленськ – В’ячеславові, старшинське столонаслідування). Тріумвірат князів змушений був воювати проти половців (прийшли в першій пол. ХІ ст. в Причорноморські степи з Прикаспію). У 1073 р. між Ярославичами стався розкол – переміг Святослав (помер у 1076 р.). Київським князем став Всеволод, який перерозподілив столи, перевівши Святославового сина Олега на Волинь, а Чернігів віддав своєму – Володимирові Мономаху (!). 1078 р. влада знову перейшла до Ізяслава – він позбавив Святославичів всіх найважливіших володінь. Почалася міжусобна боротьба та напад половців. У серпні 1078 р. Ізяслав загинув, влада перейшла до Всеволода. Його князювання було успішним – завдяки синові Володимирові Мономаху. Він брав участь у 83 битвах (з 13 років займався активною князівською діяльністю). Після смерті батька у 1093 р. відмовляється від влади на користь сина старшого Ярославича – Святополка Ізяславича, сам займає Переяслав (20 років князював, воював проти половців).

1097 р. з ініціативи Мономаха у Любечі відбувся князівський з’їзд, який схвалив принцип отчини – володіння, що належали батькам. Київ було визнано отчиною нащадків Ізяслава в особі київ. князя Святополка Ізяславича, Чернігів належав Святославичам, а Переяслав – Володимирові Всеволодовичу (Мономаху). Після з’їзду спалахнула жорстока усобиця.

Перше десятиліття ХІІ ст. пройшло у протистоянні з половцями. Значних успіхів у боротьбі з ними досяг переяславський князь Володимир Мономах. 1113 р. він став київським князем – крім Переяслава, Новгорода і Києва заволодів Турово-Пінською землею, трохи пізніше Волинню, зміг відновити єдиновладну монархію часів Ярослава Мудрого (1113-1125). Останнім київським князем, верховенство якого визнавали інші князі, зокрема, у зв'язку з успішною зовнішньою політикою (боротьбою проти половців), був син Мономаха – Мстислав (1125 - 11З2).

З 1132 р. на Русі починається феодальна роздробленість (міжусобна боротьба князів за київській престол), К.Р. перетворилася на федерацію відносно незалежних, економічно процвітаючих земель-князівств (від 15 до 50). Припинила існування К.Р. у 1240 р. внаслідок нападу монголо-татар.

Політичний устрій К.Р. – ранньофеодальна монархія на чолі з великим князем на перших двох етапах та федерація відносно незалежних земель-князівств на чолі з Києвом – на останньому. Великому князю належала законодавча і виконавча влада. Значний вплив на державну владу мали віче і боярська дума.