Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Визначити причини, особливості та етапи громадянської війни (“руїни”) на українських землях у другій половині хvіі ст.Содержание книги
Поиск на нашем сайте
У історичній літературі період 50-80-х рр. дістав назву “Руїни” (гостра внутрішньополітична боротьба козацької старшини за гетьманську булаву супроводжувалася втручанням іноземних держав – Польщі, Туреччини, Російської держави і Кримського ханства). Розпочалася громадянська війна у період гетьманування І.Виговського. У 1657 – 1658 рр. антигетьманське повстання підняли полтавський полковник М.Пушкар та кошовий Запорозької Січі Я.Барабаш. Збройна міжусобиця переросла у громадянську війну. Основні причини громадянської війни (Руїни): – провал зовнішньополітичного курсу Козацької держави (розпадається союз проти Польщі і загострюються відносини з Кримом); – внутрішня політика І.Виговського сприяла загостренню соціальних суперечностей у суспільстві (відновлення великого землеволодіння та закріпачення селян, піднесення козацької старшини та ігнорування інтересів запорозьких і городових козаків); – втручання в українські справи російського і польського; – боротьба козацької старшини за гетьманську булаву. Етапи громадянської війни: 1) 1657 – 1663 рр. – визрівання причин громадянської війни, розкол України на Правобережжя та Лівобережжя; Повстання 1658 р. та його придушення з допомогою татар змусили І.Виговського укласти союз з Польщею – Гадяцьку угоду 1658 р., з а умовами якої Річ Посполита мала перетворитися у федерацію трьох держав: Польщі, Литви та України. Водночас Гадяцька угода передбачала відновлення феодально-кріпосницьких порядків (усі права і вольності отримали лише козаки). Однак Гадяцька угода не була реалізована – розпочалася російсько-українська війна та повстання козацької старшини проти Виговського у вересні 1659 р. Перемога над цим військом під Конотопом не принесла користі гетьману. У вересні 1659 р. почалося повстання козацької старшини, під тиском якої у жовтні 1659 р. І.Виговський відмовляється від влади і виїжджає до Польщі. Гетьманом було удруге проголошено Ю. Хмельницького. 27 жовтня 1659 р. Ю.Хмельницький підписує новий Переяславський договір з Російською державою. За його умовами, цар мав давати дозвіл для переобрання гетьмана, призначення і усунення полковників, виступ у похід; гетьман втратив право закордонних зносин; збільшувалось число російських залог в Україні; Київська митрополія підпорядковувалась Московському патріархату. Однак підписання цієї угоди не вирішило українського питання: порозуміння з Москвою не було досягнуто, а українське суспільство залишалося роз’єднаним і цей розкол все більше поглиблювався. До того ж треба було відстояти у боротьбі з Польщею Правобережну Україну. Нова кампанія боротьби з Польщею за українські землі розпочалася влітку 1660 р. Польсько-татарська армія, серед якої знаходились і прибічники Виговського, оточила і розгромила російське військо під містечком Чудновом (нині Житомирської обл.). Під тиском пропольськи налаштованої козацької старшини Юрій схиляється до союзу з Польщею. 17 жовтня 1660 р. під с.Слободищем гетьман підписав мирну козацько-польську угоду (Слободищенський трактат), яка в загальних рисах нагадувала Гадяцьку, але погіршувала становище Козацької держави. За її умовами Україна втрачала статус окремого Князівства Руського і право самостійної зовнішньої політики, та повертала маєтності польській шляхті і магнатам. Опозицію проти гетьмана, яка виникла на Лівобережжі, очолив рідний дядько Юрія – Яким Сомко. У Переяславі він склав повторну присягу на вірність російському цареві і був проголошений наказним (тимчасовим) гетьманом. Україна фактично розкололася на дві частини, які воювали між собою: Лівобережжя під патронатом Москви, Правобережжя на боці Польщі. Однак одностайної єдності в обох регіонах не було (не всі полки Лівобережжя орієнтувалися на Росію, а на Правобережжі проти союзу з Польщею виступали народні маси). Це підсилювало анархію та невдоволення населення. В умовах загального хаосу і безвладдя Юрій Хмельницький у січні 1663 р. відмовляється від гетьманської булави і йде в монастир. Наслідком його гетьманування став територіальний розкол України, який після обрання нових гетьманів доповнився політичним. Події 1663 р. стали апогеєм Руїни. 2) 1663 р. – 1686 р. – боротьба між Лівобережжям і Правобережжям, спроби відновлення Української держави (об’єднати Правобережжя і Лівобережжя у одну державу намагалися П.Дорошенко (1668) та І.Самойлович (1674)). Переможцем у боротьбі за владу на Правобережжі у 1663 р. вийшов переяславський полковник Павло Тетеря. На Лівобережжі переміг своїх конкурентів кошовий гетьман Запорозької Січі Іван Брюховецький. У жовтні 1663 р. польсько-татарське військо разом з полками П.Тетері переправилось на лівий берег. Ця остання спроба Польщі завоювати Лівобережжя завершилась невдачею вже у лютому 1664 р. До того ж на Правобережжі у 1664-1665 рр. розпочалося повстання народних мас проти польської шляхти, яке незабаром перетворилось на антигетьманське. Не справившись з ситуацією, П.Тетеря у квітні 1665 р. відмовляється від влади і виїжджає до Польщі. Гетьман Лівобережної України І.Брюховецький своєю внутрішньою політикою (обмеження міського самоуправління, оподаткування міст на свою користь, ігнорування інтересів запорожців) теж стрімко втрачав довіру козацтва. У грудні 1665 р. він підписав з російським царем Московські статті, які ще більше обмежили автономні права України: розширювались повноваження російських воєвод та збільшувалась чисельність російських гарнізонів в українських містах, податки з українського населення мали збиратися під контролем воєвод і йти до царської скарбниці. На початку 1666 р. царські ревізори розпочали перепис населення Лівобережжя та його прибутків. На Переяславщині почалися збройні антимосковські та антигетьманські виступи. Прискорило падіння авторитету І.Брюховецького у суспільстві укладення Андрусівського перемир’я 1667 р. між Польщею та Росією. За його умовами територію України було поділено на три частини: Лівобережжя залишалось під владою Росії, Правобережжя – Польщі, а Запорожжя мало перебувати під опікою обох держав. Розчарувавшись у відносинах з Росією, І.Брюховецький на початку 1668 р. проголошує війну Москві і Польщі. Однак “рятувати” Україну було вже запізно, 7 червня 1668 р. з гетьманом розправився натовп колишніх прихильників. Гетьманом Правобережної України у 1665 р. був обраний П. Дорошенко. У 1666 р. він розгромив польські війська на Поділлі. Він також розпочав переговори з Туреччиною, які виявилися невдалими. У травні 1668 р. полки Дорошенка переправились на Лівобережжя, яке було охоплене антимосковським повстанням. Після смерті Брюховецького у червні 1668 р. П.Дорошенко був проголошений гетьманом усієї України і на деякий час об’єднав українські землі у одну державу. Однак Росія та Польща не визнали об’єднання України і гетьман змушений був вести війну на два фронти (проти нього була і Запорозька Січ). Активізація польських військ на Правобережжі змусила Дорошенка залишити Лівобережну Україну, призначивши наказним гетьманом чернігівського полковника Дем’яна Многорішного. Д.Многогрішний, обраний гетьманом Лівобережної України (1668-1672), добився пом’якшення російсько-українських відносин (Глухівські статті 1669 р.). Росія повернула гетьманській адміністрації право збору податків, обмежила число міст, де мали бути російські гарнізони. П.Дорошенко у цей час активізує переговори з Туреччиною: у березні 1669 р. Корсунська рада обговорювала перспективи прийняття турецького протекторату. У червні 1672 р. Дорошенка підтримав турецький султан і він розпочав війну з Польщею. Турецькі і українські війська оволоділи Поділлям, Волинню і частково Галичиною до Львова. Однак від перемоги Туреччини Дорошенко майже нічого не виграв. Через безчинства татар, руйнацію фортець, роззброєння населення, сплата данини туркам гетьман став втрачав підтримку народних мас. У цей час – у 1674 р. полки лівобережного гетьмана І.Самойловича та російські війська перейшли на правий берег та розпочали воєнні дії проти Дорошенка та його союзників – турок і татар. З осені 1674 р. у війну проти Дорошенка вступили і польські війська. Правобережжя було спустошене бойовими діями російських, польських і, особливо турецьких військ, оселі та фортеці зруйновані й спалені. У вересні 1676 р. П.Дорошенко складає гетьманські повноваження і здається Росії. Правобережжя ввійшло до складу Української держави І.Самойловича, тут був запроваджений і протримався два роки той же устрій, що і на Лівобережжі. Свої війська російський уряд з цієї території не вивів. Тому з 1677 р. почалася нова війна – російсько-турецька. Наслідки громадянської війни (Руїни): І. Територіальний і політичний розкол України у 1663 р., поділ її земельсусідніми державами: у 1681 р. Росія підписала Бахчисарайський договір з Туреччиною, у 1686 р. – “Трактат про вічний мир” з Польщею. Польща контролювала Правобережжя, Туреччина –Південну Київщину, Брацлавщину і Поділля (до 1699 р.), Російська держава – Лівобережну Україну і Запорізьку Січ. ІІ. Великі демографічні втрати (найбільших втрат – від 65 до 90 % населення зазнала Правобережна Україна). ІІІ. Занепад економічного життя. У цілому період Руїни мав надзвичайно негативне значення для державності, суспільства та економіки України.
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-12-13; просмотров: 136; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.118.24.176 (0.012 с.) |