Проаналізувати процес становлення Української Козацької держави у роки Визвольної війни середини ХVІІ ст., визначити внесок Б.Хмельницького у її формування.

У роки Визвольної війни формується Українська Козацька держава. На початку 1649 р. гетьман під впливом вищих православних ієрархів (Єрусалимського патріарха Паїсія і Київського митрополита Сильвестра Косова) переходить до розробки ідеї незалежності України: війна перетворюється на національно-визвольну. Головну мету своєї діяльності Б.Хмельницький виклав у розмові з польськими комісарами, які прибули у лютому 1649 р. до Переяслава для укладення мирної угоди: “виб’ю з лядської неволі весь народ руський. Якщо раніше за шкоду і кривду свою воював, то тепер воювати буду за віру православну нашу”.

Першим визнанням з боку Речі Посполитої певної самостійності Козацької держави стало підписання 18 серпня 1649 р. Зборівської мирної угоди. За її умовами під владу гетьмана передавалась територія Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств. Польська шляхта мала покинути ці території. Козацький реєстр складав 40 тис. чол. На звільнених територіях почався процес формування органів влади, адміністрації, фінансово-економічних і військово-політичних структур.

Проте воєнні невдачі 1651 р. перервали процес творення української державності: у червні 1651 р. козацьке військо було розбите під Берестечком (Б.Хмельницький потрапив у татарський полон, а козацький табір захопили поляки). У вересні 1651 р. Б.Хмельницький змушений був підписати з Польщею Білоцерківський мирний договір. Його умови обмежували юрисдикцію Війська Запорозького тільки Київським воєводством, козацький реєстр скорочувався до 20 тис. чол., а польська шляхта дістала право повернутися в свої маєтки. Гетьман мав розірвати союз з татарами і взагалі не проводити зовнішньої політики.

Козацька держава будувалася за зразком Запорозької Січі (сувора військова централізація і народовладдя). Територія держави Б.Хмельницького складала ≈ 200 тис. км² (Київське, Брацлавське та Чернігівськевоєводства), населення – понад 3 млн. чол. До цієї тер. вживалися старі назви – “Русь”, “Руська земля”, інколи – “Запоріжжя”, “Військо Запорізьке”. У ході війни з’явилася народна назва – “Україна”, а після Переяславської ради – “Мала Росія” або “Малоросія”.

Верховна влада в Україні належала гетьману (законодавча, виконавча і судова – визначав напрямки внутрішньої і зовнішньої політики, очолював військо і був верховним розпорядником землі). Функції законодавчої влади мала також генеральна рада – розглядала питання війни і миру, відносин з іншими державами, обрання гетьмана, генерал. старшини, вручення їм атрибутів влади, а виконавчої – старшинська рада (функції уряду – полковники, генеральна старшина і козацькі урядники, скликалася 2-3 рази на рік і вирішувала всі законодавчі, адміністративні, господарські, зовнішньополітичні справи). Керівні посади займала генеральна (військова) старшина: наказний гетьман (командував окремими з’єднаннями під час бойових дій), обозний (керував постачанням армії, суч. мовою – міністр оборони), два судді, два осавули (відповідали за організацію і боєздатність військових частин), писар. Посаду генерального писаря при Хмельницькому займав І.Виговський.

Державна емблема – герб Війська Запорізького (козак з шаблею при боці і рушницею на лівому плечі). Столиця – Чигирин.

Адміністративний устрій держави – полково-сотенний. Полків (у 1649 р.) – 16 (пізніше ще кілька), полк ділився на 10-20 сотень. Полковники і сотники здійснювали військову і адміністративну владу (містами й селами управляли отамани, відновлювалось магдебурзьке право). Така адміністративна система гарантувала швидке виконання наказів та збір податків.

Військо у 1654 р. становило 60 тис. чол. Запорозька Січ отримала автономію і підпорядковувалася безпосередньо гетьману (не входила до жодного з полків).

Будівництво державного апарату вимагало великих фінансових затрат. Державна казна поповнювалася з трьох джерел: земельного фонду, з доходів від промислів і торгівлі та різних податків. Значні доходи давали сільські промисли, які здавалися державою в оренду: млини, винокурні, броварні, корчми. До військової скарбниці йшли і доходи з торгівлі та прикордонного торгового мита. Податки платили селяни й міщани. Загальна сума доходів військової скарбниці перевищувала 2 млн. польських злотих, що майже покривало державні витрати. Скарбові витрати йшли на військові потреби й утримання послів. До фінансового життя слід віднести й імовірні спроби карбувати в Чигирині власну монету, однак вона сама нумізматам невідома. У грошовому обігу використовувалися польські монети – злоті, таляри, червоні злоті; з 50-х рр. ХУІІ ст. зустрічаються російські гроші – рублі та єфимки; згадуються і турецькі леви або левки.

Великих змін зазнала соціальна структура суспільства: козацтво стало основним класом у суспільстві – право необмеженої участі в політичному житті (шляхта втратила панівне становище (зал. ≈ 300 родин), служила у війську та на державній службі); повернули свої привілеї православне духовенство і міщани (покозачилося від 50 до 80 % міського населення); селяни добилися ліквідації панщини (не юридичної, а фактичної) – особисто вільні землевласники платили податки до військової скарбниці за оброблювану ними землю, більш вигідно їм було переходити до стану міщан.

Українська держава здобула широке міжнародне визнання (Росія, Крим, Туреччина, Польща, Трансільванія, Молдавія, Венеція, Валахія, Швеція).