Дати оцінку колективізації сільського господарства, з’ясувати причини та масштаби голоду 1932 – 1933 рр. в Україні.

У сільському господарстві корінні перетворення наприкінці 20-х років мали трагічний характер. Наприкінці 20-х років різними формами кооперації було охоплено 85 % селянських господарств, у той же час колективізовано восени 1928 р. було лише 4 % селянських господарств. Влада не отримала необхідних коштів для індустріалізації країни від селян (державні ціни на сільгосппродукцію становили 1/8 від ринкових) і рішуче приступила до згортання кооперації і колективізації селянських господарств після сталінської поїздки 1928 р. до Сибіру (ХІV з’їзд ВКП(б) у грудні 1925 р. ухвалив два суперечливі рішення щодо с/г: курс на кооперування і часткову добровільну колективізацію).

Причини і цілі колективізації мають економічний та політичний характер. До економічних відносяться: недостача зерна (хлібозаготівельна криза 1927/28 рр.); низька рентабельність селянських господарств; поповнення державного бюджету за рахунок експорту хліба. Політичною причиною є досягнення незалежності держави від мільйонів дрібних селянських господарств.

Листопад 1929 р. – пленум ЦК ВКП(б) проголосив початок суцільної колективізації.

5 січня 1930 р. – постанова ЦК ВКП(б) визначала темпи колективізації: в Україні планувалося колективізувати Степ до весняної посівної кампанії, а всю Україну – до осені 1930 р. (об’єднати 70 % селянських господарств).

Керівництво України скоротило терміни проведення колективізації в республіці: за ініціативою С.Косіора колективізацію Степової України передбачалося провести протягом весняної посівної кампанії, а всієї України – до осені 1930 р. (об’єднати 70 % селянських господарств).

До 1 березня 1930 р. в Україні було колективізовано 62,8 % селянських господарств.

2 березня 1930 р. у газеті “Правда” було опубліковано статтю “Запоморочення від успіхів”: у всіх перекрученнях процесу колективізації Сталін звинуватив місцеве керівництво, а також наголосив на обов’язковості принципу добровільності при утворенні колгоспів. Селяни зрозуміли цю статтю як зміну державної політики і половина селянських господарств вийшла з колгоспів (залишилися лише незаможники).

Восени 1930 р. держава розпочала нову кампанію колективізації – через оподаткування, заборону приватної торгівлі. До кінця 1932 р. в Україні було колективізовано близько 70 % господарств, на кінець 1933 р. – 73,2 % селянських господарств. У 1937 р. – 93 %.

Створення колективних господарств супроводжувалось розкуркуленням заможних селян і досить часто середняків (“куркулі”). Саме проти них були спрямовані жорстокі репресії (27 грудня 1929 р. Сталін проголосив гасло “ліквідації куркульства як класу”). На поч. 30-х рр. в Україні було розкуркулено і знищено 350 тис. селянських господарств, а 850 тис. українських селян було вислано у віддалені райони Півночі і Союзу СРСР.

Форми колективізації: артіль (колгоспникам залишали присадибне господарство), комуни – з лютого 1930 р. в колгоспи стали забирати корів, дрібну худобу й птицю.

Селянський опір колективізації у деяких місцях набув характеру відкритої збройної боротьби – у Херсонському, Кам’янець-Подільському, Вінницькому, Чернігівському, Одеському і Дніпропетровсьому округах у 1930 р. відбулися селянські повстання (за деякими даними кількість їх учасників перевищила 40 тис. осіб). Повстання у Дніпропетровському окрузі охопило 5 районів. Дислокована в Павлограді піхотна дивізія відмовилася карати повстанців і вступила з ними в переговори. Стягнені з різних місць підрозділи ДПУ та міліції заарештували кілька тисяч селян.

Жахливим результатом політики колективізації став голод 1932-1933 рр.

Основними причинами голоду історики називають соціально-економічну політику радянської влади (колективізацію й розкуркулення селянських господарств, насильницькі хлібозаготівлі і вивіз хліба за кордон), а також національно-політичні причини: штучне і заплановане Москвою придушення українського відродження (українізацію і коренізацію).

Початок суцільної колективізації у 1929 р. (рік “великого перелому”) збігся з забороною торгівлі і введенням практики планових завдань щодо здавання державі хліба та інших сільськогосподарських продуктів з розкладкою плану по кожному селу та господарству. Врожай першої колгоспної весни 1930 р. був непоганим, однак кризові явища у сільському господарстві (заборона ринку, втрата купівельної спроможності грошей, низькі заробітки в колгоспах, вилучення з них хліба) призвели як до різкого падіння продуктивності сільського господарства, так і незацікавленості селян у результатах своєї праці. Посівна кампанія 1931 р. була невдалою: частина посівів загинула, урожай був невисокий і майже третю його частину було втрачено під час жнив. Однак план хлібозаготівель був піднятий на 44 %, у селян забирали навіть насіннєве зерно. В республіці наприкінці 1931 р. почався голод. Весною 1933 р. половина колгоспів України не видала жодного грама хліба колгоспникам на трудодні, залишивши у такий спосіб 20 млн. людей без засобів до існування. Терор голодом набув масового характеру. За невиконання хлібозаготівельних планів держава залишала без хліба мільйони людей, заносячи на “чорні дошки” цілі села та райони.

Влада обмежувала права сільського населення – у 1932 р. було запроваджено паспортну систему в містах, з сільського населення паспорти отримали лише працівники радгоспів та МТС (решта селян паспортів не мали). Колгоспники на мали жодних прав – їх закріпляли за бригадами, заборонивши залишати місця роботи без дозволу бригадирів. Перерва на обід не дозволялася без особливого розпорядження. Під приводом невиконання хлібозаготівель, на Кубані, Далекому Сході, Центрально-Чорноземній області, Казахстані було призупинено українізацію.

Демографічні втрати в УСРР у 1932-33 рр. сягали 5 млн. чол. Загалом жертвами 1927 – 1938 рр. в Україні стало понад 9 млн. осіб. Реалії колгоспного життя змушували селян порівнювати своє становище із дореволюційним періодом.

У 1934-1935 рр. державна політика щодо села пом’якшується, с/г поступово відроджується. До 1939 р. сільськогосподарське виробництво досягло рівня 20-х років – завдяки врожайним рокам, дармовій праці селян (за трудодні) і механізації (МТС).

Загалом більшість селянських господарств наприкінці 30-х років було колективізовано. Селяни втратили почуття господаря і зацікавленість у результатах своєї праці, адже колишнього працелюбного селянина замінив селянин-колгоспник.

24 листопада 2007 р. Україна розпочала відзначати 75-ті роковини вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 рр., які будуть продовжуватися і у 2008 р.