Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Проаналізувати основні напрямки політики директорії унр та її боротьбу за владу в Україні (кін. 1918 – поч. 1921 рр. ).Содержание книги
Поиск на нашем сайте
Директорія була утворена 13 листопада 1918 р. як тимчасовий верховний орган УНР для керівництва повстанням проти гетьмана П.Скоропадського. До її складу ввійшли 5 осіб – В.Винниченко (голова), С.Петлюра (головний отаман), Ф.Швець, О.Андрієвський, А.Макаренко. Повстання, яке розпочалося 14 листопада з Білої Церкви, до кінця листопада охопило майже всю територію України. 14 грудня 1918 р. П.Скоропадський відрікся від влади і виїхав до Німеччини. Київ зайняли війська Директорії. У діяльності Директорії УНР виділяється три періоди: “київський” (грудень 1918 – початок лютого 1919 р.), “кам’янецький” (друга половина 1919 р.) та українсько-польського зближення у 1920 р. “ Київський ” період Директорії УНР: грудень 1918 р. – початок лютого 1919 р. Найбільшого успіху Директорія досягла у грудні 1918 р. 14 грудня 1918 р. влада у Києві перейшла до Директорії. 26 грудня було утворено перший уряд Директорії – Раду Народних Міністрів, яку очолив соціал-демократ В.Чехівський (до складу уряду ввійшли представники всіх партій, які об’єдналися в УНС). Директорія зробила спробу відновити УНР (вже на іншій основі) та основні революційні досягнення: 8-год. робочий день, передачу земель селянам, широке соціальне законодавство, а також національно-персональну автономію (багато в чому її політика була схожою з більшовицькою). Однак багато з намірів уряду УНР мали непослідовний, половинчастий характер або залишилися нереалізованими: 8 січня 1919 р. “Закон про землю в Українській Народній Республіці” проголосив ліквідацію приватної власності на землю і безкоштовне наділення нею селян (не менше 5 і не більше 15 дес.). У березні 1919 р. уряд відмовився від принципу безкоштовного наділення селян землею, запровадивши продовольчу плату за землю (1/3 врожаю ярового хліба, вартість оранки та податки). Проти Директорії виступили деякі провідні отамани, які перейшли на бік більшовиків (Григор’єв, Зелений). Наміри реформування промисловості (введення 8 год. робочого дня та робочого контролю на підприємствах) виявились непослідовними, самі робітники до них не залучалися. Не дала очікуваних результатів фінансова реформа 6 січня 1919 р., метою якої було введення власних грошей (гривна або карбованець) та вилучення іноземної валюти. Розчарування українського населення підсилили репресії щодо робітників, єврейські погроми, які у період Директорії набули широких масштабів та неконтрольованого з боку влади характеру. Реальна влада на місцях у період Директорії УНР належала комендантам і отаманам, які не виконували накази командування і діяли на власний розсуд (“отаманщина”). Під час антигетьманського повстання Директорія мала 100 тис. армію, а наприкінці січня 1919 р. – 21 тис. Зовнішньополітична ситуація наприкінці 1918 – на початку 1919 р. розвивалася досить драматично. У грудні 1918 р. на півдні України висадилися війська Антанти (французький десант), які виступали за відновлення небільшовицької єдиної і неподільної Росії і вороже ставилися до національних урядів. На північно-східних кордонах України боротьбу проти Директорії розпочали більшовицькі війська, які підтримували український радянський уряд (3 січня 1919 р. вони захопили Харків). 16 січня 1919 р. Директорія офіційно оголосила стан війни з РСФРР. Більшовицький наступ йшов одночасно у декількох напрямках: на Полтаву, Катеринослав і Донбас. На південно-східних кордонах України розпочинала наступ майже 150-тисячна Добровольча армія генерала А.Денікіна. В таких умовах 22 січня 1919 р. у Києві було проголошено Акт злуки – об’єднання УНР із Західноукраїнською Народною Республікою (ЗУНР). Він декларував об’єднання всіх українських земель в єдину державу, а також армій (УНР зобов’язувалася надавати військову допомогу ЗУНР в боротьбі з польською агресією) та зовнішньої політики обох державних утворень. 23 січня Акт злуки був ратифікований Трудовим конгресом. Проте цей акт, як і інші рішення Конгресу, носив формальний характер і не справив реального впливу на розвиток подій. 2 лютого 1919 р. Директорія УНР (5 лютого – війська) залишила Київ, владу у якому захопили більшовики. Спроби Директорії УНР знайти підтримку у зовнішніх союзників, зокрема у країн Антанти, виявились безуспішними. Антанта (від її імені виступила Франція) віддавала перевагу білогвардійському рухові, а перед Директорією висунула низку вимог: вихід з Директорії і уряду В.Винниченка, С.Петлюри та В.Чехівського, зміна соціалістичного курсу, утворення 300-тисячної армії для боротьби з більшовиками та тимчасова передача під контроль Франції залізниць і фінансів України. Незважаючи на те, що Директорія виконала всі вимоги країн Антанти, вони не змогли надати їй військової допомоги. У березні 1919 р. лідери Директорії зрозуміли помилковість орієнтації на Антанту. У суспільстві все більшого поширення набували більшовицькі настрої, до того ж влада на більшій частині України перейшла до більшовиків. Наприкінці квітня 1919 р. Директорія фактично втратила контроль над Наддніпрянською Україною (уряд переїхав у окуповану Польщею Східну Галичину). 6 червня уряд УНР повернувся на свою територію – до Кам’янця-Подільського, де він перебував декілька місяців. Цей період його діяльності, який характеризується певною стабільністю, отримав назву “кам’янецького”. У травні – червні 1919 р. армію УНР було реорганізовано за регулярним принципом, що посилило її боєздатність. Директорія відмовляється від орієнтації на Антанту і намагається виправити політичне становище власними силами. У червні 1919 р. був підписаний договір про припинення воєнних дій з представниками польської армії. Завдяки цьому було зосереджено основні сили на більшовицькому фронті, де у середині червня більшовики перейшли у контрнаступ. На початку липня більшовицькі війська наблизилися до Кам’янця-Подільського, і його втрата загрожувала ліквідацією УНР. У критичній ситуації (у безвихідному становищі знаходився й уряд ЗУНР) у липні 1919 р. відбулося об’єднання армії УНР та Української Галицької армії (УГА). На початку серпня почався спільний похід об’єднаних армій на Київ – Одесу. Він мав успішний характер – українські частини захопили Жмеринку, Вінницю, а 31 серпня вступили до Києва. На вимогу білогвардійських військ вони були виведені з Києва, що означало капітуляцію української армії перед денікінцями та негативно вплинуло на хід осінньої кампанії. 20 вересня білогвардійські війська розпочали наступ проти армії УНР. У вересні – жовтні 1919 р. велись жорстокі бої армії УНР на Правобережній Україні. Контроль Директорії поширювався лише на частину Поділля. Українське військо опинилося затиснутим у “трикутнику смерті”: між російськими білогвардійцями, поляками та більшовиками. Втрати армії УНР досягли 70 % свого складу: до бойових втрат додалася смертність від тифу, епідемія якого розпочалася наприкінці жовтня. Порятунок у цій катастрофічній ситуації УГА вбачала у таємних переговорах з Добровольчою армією. 6 листопада 1919 р. командувач УГА генерал М.Тарнавський підписав угоду про перемир’я та перехід армії під командування Денікіна. 16 листопада Кам’янець-Подільський захопили польські війська. С.Петлюра перебрав на себе “верховне командування справами Республіки” і переїхав на Північну Волинь. Інші члени Директорії (А.Макаренко та Ф.Швець) і частина уряду виїхали за кордон. Армію УНР було поділено на дві частини: одна мала перейти на територію Польщі, інша – під командуванням генерала М.Омеляновича-Павленка мала на меті вести партизанську боротьбу і зробити рейд по тилах Добровольчої та Червоної армії. Цей рейд відомий як Перший Зимовий похід (тривав з грудня 1919 р. до травня 1920 р.). У порівнянні з більшовиками та білогвардійським рухом, сили Директорії у другій половині 1919 р. були недостатніми для проведення успішної внутрішньої політики та перемоги над більшовицькими військами. Заключний етап національно-демократичної революції розпочався у 1920 р. – він отримав назву “українсько-польського зближення”. З боку УНР цей компроміс пояснювався необхідністю продовжувати війну з більшовиками та через союз з Польщею отримати допомогу Антанти, а з боку Польщі – досить складними прагматичними розрахунками (зокрема, послабити загрозу більшовизму та розширити кордони). Для продовження війни з більшовиками дипломатична місія УНР у квітні 1920 р. уклала таємну угоду з Польщею – Варшавський договір. Згідно з нею, Польща визнавала незалежність УНР та Директорію УНР на чолі з С.Петлюрою верховною владою, а УНР погоджувалася на приєднання до Польщі Східної Галичини, Холмщини, Підляшшя, частини Полісся і 7 повітів Волині. 25 квітня 1920 р. об’єднані польсько-українські війська розпочали наступ на Україну і 6 травня захопили Київ. Однак народні маси не підтримали цей виступ, вбачаючи у ньому реставрацію поміщицько-буржуазного ладу. У червні 1920 р. Червона армія звільнила Київ і розпочала похід на Варшаву. У вересні вона зазнала поразки, а у жовтні 1920 р. між польською і радянською сторонами було підписано перемир’я. Польський фронт був ліквідований, військо УНР (17 тис. чол.) розміщене у польських таборах для військовополонених. 18 березня 1921 р. між Польщею, РСФРР і УСРР було укладено Ризький договір, за яким Польща визнала Радянську Україну як самостійну державу. Західноукраїнські землі (Галичина, Холмщина, Підляшшя), а також західні райони Волині й Полісся ввійшли до складу Польщі. Підписанням Ризького мирного договору завершилася боротьба за відродження української державності.
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-12-13; просмотров: 105; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.142.36.215 (0.011 с.) |