Проаналізувати основні стадії первісного ладу на українських землях.

Перші люди на території України з’явилися близько 1 млн. років тому. Заселення українських земель відбувалося з південного заходу (від Західної України) на Схід. Основними стадіями первісного ладу на території України були: кам’яний вік (1,5 млн. – ІV тис. до н.е.); енеоліт /мідний вік/ (ІV – ІІІ тис. до н.е.); бронзовий вік (др. пол. ІІІ тис. до н.е. – 900 р. н.е.). Залізний вік в Україні починається з кімерійців (ХVІ-ХV – VІІ ст. до н.е.) – …

Одним з перших поселень, яке з’явилося близько 800 тис. років тому, є стоянка біля с. Корольове в Закарпатті. Формою соціальної організації давніх людей було спочатку первісне людське стадо, а з періоду пізнього палеоліту (35-10 тис. років тому) – родова община. Господарство первісних людей мало привласнюючий характер (збирання їжі, полювання). Приручення домашніх тварин та поява примітивного землеробства, разом з іншими змінами в економіці, зумовили “неолітичну революцію” (епоха неоліту, нового кам’яного віку, охоплює кін. VІ-ІV тис. до н.е.). Її наслідком став перехід до відтворюючого господарства та сусідської общини (у соціальному аспекті) і подальше суперництво між землеробським та скотарським населенням.

Представниками “пересувних землеробів” в Україні стали носії трипільської культури (період мідного віку або енеоліту, др. пол. ІV - кін. ІІІ тис. до н.е.; відкрита наприкінці ХІХ ст. київським археологом Вікентієм Хвойкою біля с. Трипілля на Київщині). Вона охоплювала всю Правобережну Україну аж до Карпат та Волині, площею 190 тис. км². Основу господарства становило землеробство (найбільш відомі “протоміста” – Майданецьке, Тальянка, Нобелівка налічували від 1600 до 2700 будівель різних типів, від 15 до 20 тис. жителів;через 30-50 чи 60-80 років трипільці залишали засновані поселення) та скотарство (використовувалися запряжені волами сані, але ще не було колісного транспорту). Високого рівня досягає гончарство (розписний посуд) та металообробка (Трипілля було сполучною ланкою між Заходом і Сходом у торгівлі металом, та належало до найрозвинутішої в енеолітичну добу Балкано-Карпатської металургійної провінції).

Носії скотарських культур в Україні стали переважати на рубежі ІІІ-ІІ тис. – представники ямної культури (ями – поховання під курганними насипами; сер. ІІІ тис. – ІІ тис. до н.е.; степова смуга та центр. обл. Лісостепу або 2/3 тер-ї України). Ямникирозводили велику та дрібну рогату худобу,винайшли колісний транспорт – віз, розвинули мережу грунтових шляхів, спорудили тисячі курганів; вели перші справжні війни. Поява приватної власності (на худобу) посилила соціальну диференціацію суспільства і сприяла зародженню класових відносин.

Державотворчі процеси на українських землях розпочалися у період залізного віку – спочатку у кімерійців (ХVІ-ХV – VІІ ст. до н.е.; північноіранські племена, представники зрубної культури, вперше згадані Гомером у “Одісеї”; вперше навчились виплавляти залізо і виробляти сталь), а потім Скіфському та Боспорському царствах.

Скіфське царство (VІ-III ст. до н.е.; іраномовні племена; його тер-я майже збігалася з суч. кордонами України). Держава складалась з 3-х царств (влада спадкова), суспільство – з общинників, воїнів та жерців. До нашого часу збереглись відомі царські поховання – кургани Солоха, Куль-Оба, Чортомлик, Гайманова і Товста Могила. Значним внеском у формування передслов’янської культури є скіфські звичаї та міфологія: скіфське походження мали слов’янські божества Хорс (бог сонця) і Сімаргл (бог землі й підземного царства), поклоніння річкам, вшанування берегинь і русалок.

Боспорське царство стало одним з основних центрів грецької колонізації Північного Причорномор’я у VІІІ-VІ ст. до н.е. – ІІІ-ІV ст. н.е. (Ольвія на Дніпровсько-Бузькому лимані, м.Боспор Кіммерійський з гол. осередком у Пантікапеї, нині – Керч, та Херсонес – околиці суч.Севастополя). Боспорське царство проіснувало з V ст. до н.е. – ІV ст. н.е., воно об’єднувало 20 грецьких міст, Крим і Кубань. Греки (і римляни) Північного Причорномор’я торгували з місцевими племенами, вирощували зерно, займалися виноградарством, скотарством, рибним промислом. Вони прискорювали (опосередковано) політичний та економічний розвиток місцевого населення, втілювали власні технічні досягнення в архітектурі, ремеслі, мистецтві.

Формування слов’янських племен на українських землях, як свідчать археологічні джерела, почалося у першій половині І тис. н.е.: черняхівську культуру ІІІ-ІV ст. пов’язують з слов’янським угрупуванням, відомим за письмовими джерелами під ім’ям анти; антам V-VІІ ст. належить пеньківська (Черкаська обл.) і колочинська (Лівобережжя) археологічні культури. У V - VІІ ст. Правобережну Україну заселяють склавіни (празько-корчаківська культура, яка займає територію від Ельби й Одеру на заході до Дніпра на сході, від Дунаю на півдні до Прип’яті на півночі). Середнє Подніпров’я у VІ – VІІ ст. заселяють поляни. У VІІІ-ІХ ст., за свідченням арабських авторів, існувало 3 осередки східнослов’янської державності: Куявія (земля полян з Києвом; з нею арабські автори пов’язують літописну Руську землю), Славія (Новгородська земля) і Артанія (Ростово-Суздальська, а можливо, Причорноморська і Приазовська Русь). Основою господарства східних слов’ян було землеробство, допоміжну роль відігравало розвинуте скотарство та сільські промисли; розвиток ремесла (залізообробне, металургія, ювелірне, гончарне) та обміну сприяли активізації торгівлі (у VІІІ-Х ст. – зовнішньої). Суспільний лад слов’ян еволюціонував від первісно-родового до класового суспільства.

Отже, у період первісного ладу на землях України відбувається тривалий процес еволюції людини, розвитку господарства та появи перших державних утворень. Першими державними утвореннями у давні часи на території України стали Скіфське та Боспорське царства, які заклали передумови для створення слов’янської державності. Витоки українського народу історики вбачають у інтеграції різних етносів, зокрема вважають прямим спадкоємцем склавінів і частково антів.