ГАЗОВА ПРОБЛЕМАТИКА У ВІДНОСИНАХ УКРАЇНИ ТА РОСІЇ



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

ГАЗОВА ПРОБЛЕМАТИКА У ВІДНОСИНАХ УКРАЇНИ ТА РОСІЇ



Перший російсько- український газовий конфлікт вибухнув 20 лютого 1993 році, коли глава Газпрому Рем Вяхірєв пообіцяв припинити постачання газу на Україну в зв'язку з заборгованістю по оплаті. Конфлікт був швидко залагоджено і відключення не відбулося. На той момент борг України за газ становив понад 138 млрд рублів. У відповідь на погрози з боку російської влади українська влада відповідає, що перекриють транзитні газопроводи, по яких Росія веде поставки газу до Західної Європи.

У березні 1995 року «Газпром» призупиняє поставки газу на Україну. На той момент борг України за газ перевищує 1 трлн рублів. «Газпром» зажадав вирішення проблеми боргу за рахунок передачі Росії частини майнових прав на українські газопроводи і підприємства. 10 березня, в ході україно-російських переговорів, було прийнято рішення про продовження постачань газу на Україну. Причому українська сторона прийняла на себе зобов'язання протягом місяця надати графік погашення боргів за газ. Хоча графік так і не був наданий, з політичних причин Україну не відключили від газу.

В 1998 році в російсько-українські газові відносини включилася посередницька компанія Ітера, яку на Україні пов'язують з ім'ям Юлії Тимошенко, яка, на думку директора українського Інституту енергетичних досліджень Костянтина Бородіна, лобіює інтереси компанії.

В 2004 році на Україні відбулася Помаранчева революція, яка позначила проєвропейський вектор української зовнішньої політики. У Росії ці зміни були зустрінуті вельми стримано. Стало ясно, що часи «пільг» (ціна в 50 $/тис. м³) для колишньої братської республіки закінчилися.

2005-2006

Відносини між РФ і Україною загострилися після того як у березні 2005 російська газова монополія «Газпром» зажадала від України («Нафтогаз») платити за газ з 2006 за цінами, близькими до європейських (біля $250 за 1000м³). При цьому сама Російська Федерація купувала газ у Туркменістані за ціною $44 за 1000 м³. Газпром намагався збільшити прибуток від продажу газу на суму від 3 до 5 мільярдів доларів США щорічно. При цьому, шляхом підняття цін на газ в Україні, російський уряд бажав захопити частину російського ринку металургії, на якому українські компанії успішно конкурували з російськими. Попри те, що економічні причини існували і раніше, російський уряд не поспішав здійснювати різких дій, припасаючи їх як засіб політичного тиску, і почав підняття цін тільки після зміни зовнішньо-політичного курсу України у напрямку Заходу.

Українське керівництво до останнього моменту не було готове платити більше і Газпром, посилаючись на 4 параграф договору про постачання газу, за яким ціни на газ визначаються щорічно, у ніч на 1 січня 2006 зупинив постачання. З боку Газпрому пролунали звинувачення, що Україна "приступила до несанкціонованого відбору газу", призначеного європейським споживачам. Представники українського Нафтогазу звинувачення відкинули.

4 січня обом сторонам вдалося підписати договір, за яким закінчувалася практика бартерної торгівлі (транзит за газ в обмін на постачання газу) і в результаті якого ці дві речі стали розглядатися окремо. Щодо ціни, то вона стала тимчасово складати $95 за 1000 м³, що стало можливим завдяки змішуванню російського газу за ціною у $230 і туркменського за ціною у $44.

З 2006 року (за часи уряду Януковича) компанія РосУкрЕнерго стала головним посередником на газовому ринку України

2008-2009

Після повернення на посаду прем'єра у 2007 році, Юлія Тимошенко прагнула прибрати «РосУкрЕнерго» з газового ринку України.

В 2008 році ціна на російський природний газ для України становила 180 дол. США за 1 тис. куб. метрів]

2 жовтня 2008, прем'єр-міністри Путін та Тимошенко, підписали Меморандум, який передбачав ліквідацію посередників у торгівлі газом між Україною та Росією і детально визначав умови майбутніх контрактів з постачання газу в Україну на найближчі роки[9].

Конфлікт прем'єр-міністра Тимошенко з Ющенком

На тлі політичної кризи в Україні, в грудні 2008 року почала загострюватися ситуація в газовій сфері, оскільки компанія РосУкрЕнерго мала борг перед російською стороною в розмірі 2,4 млрд доларів за поставлений газ у 2008 (зокрема, «РосУкрЕнерго» не заплатила за 11 млрд кубометрів газу, які були закачані у сховища України). Росія почала ультимативно вимагати погашення боргу, обіцяючи в іншому випадку — не підписати Договір про постачання газу в Україну на 2009 рік. Але президент Ющенко, зі свого боку, почав загострювати ситуацію — вимогою про зниження досягнутої ціни в 235 доларів, він ультимативно вимагав від Тимошенко, щоб ціна була не вищою за 205 доларів.

Зрив президентом Ющенком переговорів 31 грудня 2008

На 31 грудня 2008 було намічено підписання Договору на газопостачання у 2009 році. Але 31 грудня президент Ющенко наказав керівнику «Нафтогазу України» Олегу Дубині припинити переговори, не підписувати угоду з «Газпромом» та відкликав делегацію «Нафтогазу» з Москви[10]. Це рішення Ющенка кардинально загострило ситуацію[11]. В той же день, 31 грудня 2008 року — президент Росії Дмитро Медведєв виступив з заявою, що оскільки Україна розірвала переговори, то тепер ціна за газ буде 450 дол.

Припинення Росією постачання газу в Україну з 1 січня 2009

З 9:00 1 січня 2009 «Газпром» у повному обсязі припинив постачання газу в Україну.[12] 4 січня 2009 російський монополіст запропонував постачати газ в Україну в січні за ціною 450 дол. за 1 тис. куб. м, яка визначена як ціна на газ у країнах Східної Європи, суміжних з Україною, мінус транзитні витрати через територію України.[13] 8 січня 2009 прем'єр Росії В.Путін заявив про те, що ціна газу для України складе $ 470 за 1 тис. куб. метрів.[14]

Також Фірташ-«РосУкрЕнерго» всіляко намагалося зірвати ці ж переговори — зокрема, голова правління «Газпрому» Олексій Міллер заявляв, що трейдер «РосУкрЕнерго» зривав переговори «Газпрому» з «Нафтогазом України»:

· «Так, дійсно, наприкінці грудня прем'єр-міністри Росії і України дійшли згоди, і наші компанії були готові домовитися про ціну газу $ 235 за 1000 куб. м. за умови спільних експортних операцій з території України. RosUkrEnergo тоді запропонувало купувати газ для України за ціною $ 285»[15].

Прем'єр-міністр України Юлія Тимошенко 14 січня 2009 заявила: «Переговори, які успішно рухалися з 2 жовтня щодо забезпечення України природним газом за ціною 235 доларів для українських споживачів і транзит у межах 1,7 — 1,8 долара, — ці переговори було зірвано тим, що, на жаль, українські політики намагалися зберегти „Росукренерго“ як тіньового корупційного посередника між Україною та Росією… Переговори, які проводилися між двома прем'єр-міністрами, а потім між НАК „Нафтогазом“ і „Газпромом“ руйнувалися тими політичними силами в Україні, які отримали і планують отримувати корупційну вигоду від роботи „Росукренерго“».[16]

Президент Росії Дмитро Медведєв 17 січня 2009 заявив: «Я вважаю, що ми з нашими українськими партнерами цілком можемо торгувати без посередників, особливо без посередників, що викликають великі сумніви в української громадськості… Проблема полягає в тому, що деякі учасники переговорів відстоювали необхідність збереження посередника і посилалися на інструкції, одержані нагорі».[17]

Укладення «газових угод»

З 1 по 18 січня відбулося істотне скорочення постачання газу до країн Центральної та Східної Європи, в Україні підприємства теплокомуненерго працювали на межі можливостей. Через холоди постала загроза колапсу всієї української системи ЖКГ.[18] 6 січня Європейська комісія і чеське президентство в ЄС заявили, що якщо потік газу не буде відновлено негайно і в повному обсязі, то репутації України та Росії як надійних партнерів ЄС буде завдано непоправної шкоди.[19]

18 січня 2009 в результаті п'ятигодинних переговорів прем'єр-міністри Путін і Тимошенко домовились про відновлення транспортування газу в Україну та країни ЄС. Сторони погодились на наступне:

1. Перехід до прямих контрактних відносин між «Газпромом» та «Нафтогазом України».

2. Усунення посередників.

3. Запровадження формульного принципу формування ціни для України, характерного для інших європейських країн.

4. Перехід на транзитну ставку (2,7 дол. США), що наближається до середньоєвропейських показників.

5. Закріпили монополію Росії («Газпрому») на постачання природного газу в Україну.

Відповідно до нових газових контрактів базова ціна на російський природний газ для України склала 450 дол. США за 1 тис. куб. метрів[ (середня ж ціна у 2009 році склала 232,98 дол. США за 1 тис. куб. метрів — з урахуванням 20-відсоткової знижки, про яку домовилися сторони).

2013-2014

З 1 квітня 2014 «Газпром» підняв ціну на російський газ для України з 268,5 долара до $485 за 1000 м3[6].

Передумовами перегляду відносин є:

· невигідний контракт, підписаний командою Тимошенко як за ціною (), так і за обсягом (бери або плати), формулою (включала ринкові ціни + мазутну ціну)

· політичну складову

· ціна була сформована на піку ринків,

· ціна після московських домовленостей Януковича становила -$100, що була відмінена внаслідок розірвання [в односторонньому порядку — Росією] харківських угод на продовження базування Чорноморського флоту РФ у Криму, згідно з якими надавались знижки

· виставленні ультимативної ціни і вимоги передоплати, як додаткового фактора економічної дестабілізації України на фоні інтервенції та ескалації насилля (Крим, Донбас)

Перевагами ж «тимошенко-путінської» угоди є

· усунення фірм-прокладок (головно — Фірташа — «Росукренерго»)

· стратегічний, довоготривалий контракт, який, щоправда, не врахував економічної кризи, обвалу потреби у поставках

З травня до середини червня було дев'ять раундів переговорів між Україною і Росією щодо врегулювання газової суперечки. Закінчилася вони невдачею, коли 9 червня Москва поставила ультиматум. Росія запропонувала, що з кожним роком може знову не стягувати $ 100 мита, зниження ціни на газ для України до $385 за 1000 м3, але Нафтогаз повинні визнати газовий борг з митом, донарахованим після анексії Криму і частково заплатити його до 16 червня. В іншому випадку, Газпром вимагатиме оплати наперед, і якщо він не отримує її з 16 червня Україна перестане обертатися газовий кран[3].

Українське уряд відкинув такий компроміс, вимагаючи перегляду контракту з Газпромом. Зі сторони ЄС у перемовинах прийняв участь єврокомісар з енергетики, німець Ґюнтер Еттінґер.

Українська сторона, після стабілізації фінансів, в особі уряду, попередньо сплатила борг російській у розмірі $786 млн — за ціною, що вона визнала як «справедливу», безспірну — $268,5 за 1000 м3[6]. На момент зриву російською стороною тристоронніх перемовин, «Укррудпром» з посиланням на комерсант, вказує.

Зі знижкою на газ Януковичу, Путін пообіцяв 15 мільярдів доларів. кредит. Але з усієї суми Москва дала Києву тільки $3 млрд., А наприкінці січня, припинено виділення наступної частини $2 млрд. В результаті, Нафтогаз не мав грошей, щоб заплатити борги за імпортоване з Росії блакитне паливо, а Газпром отримав привід підняти ціну на газ.

На фоні припинення подачі газу відбувається диверсія/вибух на газогоні «Уренгой-Помари-Ужгород» на Полтавщині (17.06, близько 14.45)[8]. відразу після припинення поставок газу в Україну, шеф Газпрому, Міллер заявив що це може відбитися на надійності постачань газу в Європу[3].

 

+ Україна хотіла вирішити питання справедливої ціни в Стокгольмському арбітражному суді

 

Російська сторона :

Економічні мотиви

· Необхідність укладення нового довгострокового контракту на поставку газу та його транспортування;

· Стати повністю або частково власником ГТС системи України;

· У конфлікті 2008-2009 рр - покращити фінансове становище ОАО «Газпром», що поніс значні втрати в 2008 році (більш ніж 170 млрд. доларів США) внаслідок кризи та падіння котировок цінних паперів «Газпрому» на європейських та американських фондових ринках;

· Зберегти газового посередника, в тому числі й для збереження можливості виходу ОАО «Газпром», через посередника на ринки газу в Європі.

Проте, зводити все тільки до економічних мотивів було б неправильно. Газовий конфлікт виходив за рамки «економічної сцени» на «сцену» політичну.

Політичні мотиви:

· Газовий конфлікт дозволив політичній еліті заявити про себе на світовій арені та показати, що з Росією необхідно «рахуватися». Особливо явно це відчувалося в конфлікті 2005 року, коли до влади прийшла «помаранчева команда» з проєвропейським вектором української політики і тоді стало зрозумілим, що газ по 50$/тис.м3 в Україну більше постачатись не буде.

Президент проголосив у грудні 2005 року «новий курс» розвитку країни, відповідно до якого Росія мала стати «глобальним енергетичним лідером», «гарантом енергетичної системи» (на зміну доктрини Чубайса-Христенко прийшла доктрина Сечіна). На практиці це означало, що РФ буде робити ставки на розвиток паливно-енергетичного комплексу з орієнтацією на поставки сировини.

У другому газовому конфлікті РФ прагнула привернути європейську увагу до України, виставити її як ненадійного партнера. Реальна ж ціль - намагання змусити Європу фінансувати амбіційні газові проекти РФ: «Південний потік», «Північний потік».

· Своєрідна «помста» президенту України Віктору Ющенко за проявлену позицію в Грузинському конфлікті, НАТО, Голодомору, підтримку уряду Польщі за розміщення ракетних комплексів НАТО, тощо.

Українська сторона:

Говорити про причини з позицій української сторони надзвичайно важко, адже в основному вона відповідала на дії Москви.

Економічні мотиви України:

· Країна мала заключити контракт, тільки тепер вже, який був би вигідним їй, а також домогтися відстрочення строків погашення боргів.

· В газовому конфлікті 2005-2006 років Україна виявилась неспроможною переходити на ринкові відносини з РФ через те, що на пропозиції Києва збільшити ціну на газ з 50$тис/м3 до 80 в обмін на підняття тарифів на транзит газу до 1,75-2$/тис м³ на 100 км, вона пропонувала власну ціну - 230$ за тис м3.

Політичні:

· У кризі 2005-2006 рр. ще в березні 2005 року - зіткнення російського та українського проектів створення консорціуму по керуванню ГТС України.

Переговори Президена України Віктора Ющенка з головою німецької корпорації Ruhrgas Бурхардом Бегманном про створення українсько-німецько-польського консорціуму для поставок газу в Європу.

 

Учасники конфлікту:

ОАО Газпром: фактичний монополіст на газовому ринку РФ, заснована 1993 року, контролюється урядом, який володіє 51% акцій; є найбільшою газовою компанією в світі, яка через свої власні численні філіали контролює 93% російського газового виробництва, що становить 29% світового видобутку газу.

Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України":є провідним підприємством паливно-енергетичного комплексу, однією знайбільших компаній України. Компанія "Нафтогаз України" виробляєвосьму частину валового внутрішнього продукту України та забезпечуєдесяту частину надходжень до Державного бюджету.

 

ФАЗИ КОНФЛІКТУ

Ми розглядаємо газову війну між Україною та Росією як довготривалий конфлікт, який починається з 2000-х років і триває по сьогодні. Загалом, даний конфлікт можна назвати "конфліктом історичної пам'яті", тобто таким, що повторюється періодично між тими самими суб'єктами. Те, що в засобах масової інформації називають "газовими війнами 2002, 2005-2006, 2008-2009, 2011 років" ми трактуємо як окремі фази одного великого енергетичного конфлікту (переважно як фази ескалації). При чому 2002 рік ми не вважаємо за війну і не інкорпоруємо в сферу нашого аналізу, оскільки:

1) ідеться виключно про зміну формули ціноутворення, що в ході україно-російських переговорів не набуває характеру конфлікту;

2) має виключно економічне підґрунтя і не використовується в якості політичного тиску, на відміну від подальших подій.

Фази конфлікту:



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.186.43 (0.011 с.)