Щодо пріоритетів у сфері політики національної безпеки 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Щодо пріоритетів у сфері політики національної безпеки



Пріоритетними напрямами діяльності у сфері політики національної безпеки є наступні:

1. Зміцнення демократичних інститутів. Необхідні термінові заходи з відновлення незалежної системи судочинства як незалежного арбітра враженої кризою політичної системи та зміцнення виборчої системи для забезпечення підзвітності політичних лідерів і партій перед виборцями. Підготовлені пропозиції стосовно проведення відповідних реформ блокуються або гальмується через політичні інтереси. Просуванню цих реформ у напрямі досягнення європейських стандартів сприятиме зростання громадської активності та міжнародної допомоги.

2. Боротьба з корупцією.Високий рівень корупції підриває довіру громадян до держави, її легітимність, зумовлює розбіжність політичних рішень з національними інтересами. За відсутності ефективної системи судочинства, слід запровадити системні зміни, спрямовані на усунення передумов корупційних діянь, підвищення прозорості прийняття рішень і створення альтернативних легальних засобів впливу громадян і бізнесу на процес прийняття владних рішень.

3. Розвиток оборонних можливостей.Оборонна політика й надалі має орієнтуватися на інтеграцію до системи колективної безпеки (євроатлантичну інтеграцію) з урахуванням потреби створення власних можливостей з першочергового реагування на кризи до моменту мобілізації міжнародної підтримки. Наявність таких можливостей є особливо важливою і критичною на етапі підготовки до вступу до НАТО. Головну увагу слід надати: системності та темпам оборонної реформи, забезпеченню надійного захисту повітряного простору, удосконаленню органів управління, боєготовності ОСШР), перегляду пріоритетів реформування з урахуванням потреб у кадровому забезпеченні (збереження змішаної системи комплектування до 2015р.) та технічній модернізації з урахуванням реальних ресурсних обмежень.

4. Система стратегічного менеджменту.Зміцнення механізмів управління на найвищому рівні є життєво важливим з точки зору ефективної координації зусиль держави, спрямованих на відповідь сучасним викликам, а також є запорукою ефективної координації реформ у секторі безпеки. Удосконалення управління сектором безпеки вимагає покращення міжвідомчої координації та міжпартійної консолідації. Сектор національної безпеки має залишатися поза міжпартійними суперечками (та проявами корупції, пов’язаної з боротьбою за ресурси) під цивільним управлінням і контролем.

5. Діалог з питань безпеки. Сучасний стан дискусій є політизованим, емоційним і недостатньо інформованим. Представники сектору безпеки повинні розпочати діалог із суспільством на рівні широкої публіки, експертів, політиків – з метою створення атмосфери розуміння проблем безпеки у суспільстві та інформованого, конструктивного підходу з боку існуючих і майбутніх політичних сил. Наразі, ми залишаємося бути свідками політичних шоу і заручниками колишньої радянської, а тепер російської пропаганди.

6. Інформаційний простір.Збереження цілісності інформаційного простору, а отже, забезпечення широкого доступу громадськості до інформації з різних джерел є критично важливим для свідомого вибору громадян. Україна змушена робити це в умовах внутрішньої нестабільності та негативного зовнішнього впливу. Необхідні зусилля, спрямовані на створення рівних умов через зміцнення незалежних ЗМІ, створення громадського телерадіомовлення, заохочення професіоналізму представників ЗМІ. Уникаючи адміністративного втручання, важливо, щоб держава не просто інформувала громадян з питань державної політики, а здійснювала регулярний, конструктивний, не політизований діалог із суспільством.

7. Консолідація суспільства.Україні потрібна політика національного об’єднання з метою протидії внутрішнім та зовнішнім впливам, що створюють штучні розбіжності між позиціями різних соціальних груп, формують відцентрові сили в регіонах України. Пріоритетами державної політики мають бути збалансований розвиток регіонів, розвиток національної ідентичності/цінностей, зміцнення та підвищення результативності регіонального партнерства із сусідніми країнами.

8. Політика стосовно Росії.Україні слід діяти виважено, але активно з метою врегулювання конфронтації (провокацій) з Росією, продовжуючи співробітництво у сферах спільних інтересів. Необхідно максимально задіяти переваги культурних зв’язків через довгострокові програми культурного, освітнього співробітництво та персональних контактів громадян.

9. Енергетична безпека.Заходи з диверсифікації, видобутку, енергозбереження повинні бути доповнені зусиллями з розбудови колективної системи енергетичної безпеки з метою розподілу ризиків і впровадження спільних заходів з партнерами ЄС (наприклад, використання підземних газосховищ в Україні для зберігання спільних стратегічних резервів). Україні необхідно надавати більше уваги забезпеченню доступу до стратегічних об’єктів енергетичної інфраструктури, розвивати власний видобуток нафти та сланцевого газу.

На завершення варто зазначити наступне: Декларація Бухарестського саміту про перспективи України з набуття членства в НАТО та незмінність стратегічного зовнішньополітичного курсу держави на європейську інтеграцію забезпечують перспективи стратегічної стабільності для України. Водночас, виникають ризики стратегічної вразливості. З метою мінімізації тривалості та рівня цих ризиків постає необхідністю перегляд питання про т.зв. «позаблоковий статус» і відновлення курсу на євроатлантичну інтеграцію України, активне та більш конструктивне співробітництво з країнами НАТО, що сприятиме здатності України протидіяти викликам та здійснювати успішну роботу за пріоритетними напрями, зазначеними вище.

 

 

Наслідки Кримської кризи 2014 р. для зовнішньої політики України

Зовнішня агресія Росії, результатом якої стала втрата Україною Криму створила ряд серйозних економічних проблем і одночасно породила нові. Після виснажливого протистояння на Майдані і боротьби з режимом Віктора Януковича, яке здійснило негативний вплив на економічну ситуацію, анексія Криму і військове вторгнення Росії в південно-східну Україну стало своєрідним апофеозом гострої активізації цілого букету економічних загроз.

Анексія Криму є порушенням міжнародних договорів:

· Гельсінкський заключний акт 1975 року, про непорушність кордонів у Європі;

· Будапештський меморандум 1994 року про гарантії безпеки Україні;

· Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Росією 1997 р.;

· Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 (ратифіковано 20 квітня 2004)

Перш ніж охарактеризувати економічні наслідки від втрати Криму, необхідно з'ясувати наскільки міцні економічні зв'язки Криму та України, а саме економічну залежність Криму від України та його внесок у створення національного валового внутрішнього продукту.

Автономна залежність

Незважаючи на статус автономії, Крим є тісно пов'язаним економічно з Україною, про що свідчать статистичні дані по міжнародній торгівлі регіону – кримська доля в українському експорті та імпорті становить всього лиш 1,5–1,6%. В свою чергу питома вага Криму (разом з Севастополем) у створенні національного ВВП протягом 2001–2012 рр. становили в середньому 3,6–3,7% при тому, що населення Криму складає 4,3% населення України. Хоча основними галузями Криму є обробна промисловість, сфера торгівлі та транспорт, відносно значну питому вагу у всеукраїнському масштабі займають обробка вантажів в портах (12,1%) та видобуток газу (7,6%) В той же час Крим завжди був дотаційним регіоном – розмір дотацій складав приблизно 40% від сукупного бюджету півострова. Російські експерти оцінюють розмір необхідних Криму дотацій в 3 млрд. дол. на рік.

Крим тісно пов'язаний з Україною інфраструктурно – півострів забезпечується питною водою та електроенергією на 80% з території України. Залізничне сполучення з Кримом можливе тільки через територію України. Ще один важливий момент – в Крим їздили відпочивати переважно громадяни України, їх частка в загальному туристичному потоці складає приблизно 70–75%. Скорочення бажаючих відпочити в Криму – як українців так і росіян, частка яких в турпотоці оцінюється приблизно в 25%, не викликає сумнівів. Основний висновок наступний – Крим економічно та технічно сильно залежить від України, проте зворотня залежність не спостерігається.

Прямі втрати

Сума збитків від анексії Росією Криму на сьогодні вже перевищує 1 трильйон гривень. Про це заявив міністр юстиції України Павло Петренко.

Крім того, за словами міністра, є постійні щоденні втрати, оскільки "нам не дають користуватися Чорноморським шельфом".

"Відносно розміру збитків. Розмір збитків постійно оновлюється, оскільки збитки, окрім фактичного обмеження права користування нашими підприємствами, які знаходяться на окупованій території, зараз, після доповнень, складають більше трильйона гривень (1 трилй. 80 млдр. 352 млн. гривень)", - заявив Петренко.

"Фактично, Росія незаконно видобуває і викрадає той газ, який належить Україні. Так само мова йде про морські порти, і інфраструктуру, яка там залишилась, можна кваліфікувати як втрачену вигоду від неможливості користування цими об'єктами", - сказав міністр. (травень 2014)

 

Враховуючи існуючі економічні зв'язки України з Кримом можна стверджувати, що відносні прямі втрати Криму будуть більш значними, ніж відносні втрати України. Зауважмо, що в даному контексті ми не оцінюємо моральні, політичні та міжнародні аспекти даної проблеми, зокрема приниження національної гідності.

Основний прямий економічний наслідок анексії Криму – втрата чорноморських родовищ газу та ймовірне погіршення стану в енергетичному секторі країни.

На даний момент Україна втратила газові родовища, що знаходиться на шельфі Чорного моря в районі Кримського півострова. Ресурси в північно-західній частині Чорноморського шельфу оцінюються в 495,7 млрд. кубічних метрів природного газу та 50,4 млн. тонн нафти і конденсату, Прикерченської зони – 321.2 кубічних метрів і 126.8 тонн нафти і конденсату, континентального схилу - 766,6 мільярдів природного газу та 232 600 000 тонн нафти і конденсату. Станом на кінець 2013 року Україною було розроблено всього лиш 4 % від загальної потужності родовищ. Слід зауважити, що розробка шельфових родовищ потребувала чималих фінансових ресурсів. Проте поступова розробка чорноморських родовищ розглядалась як дієвий шлях зниження залежності від поставок газу з Росії. Зокрема, планувалось збільшення видобутку газу з 1,8 млрд. кубометрів до 5 млрд.

Націоналізацію українських підприємств, що знаходяться на території Криму слід відносити також до прямих економічних втрат. Під націоналізацію в Криму можуть потрапити як державні, так і приватні підприємства. До найбільш ймовірних об'єктів націоналізації відносяться «Чорноморнафтогаз», «Укртрансгаз», ряд потужних підприємств хімічної промисловості, порти, понад 130 туристичних об'єктів, а також чисельні приватні підприємства. Очевидно, доля приватних підприємств залежить від домовленостей між Україною та Росією. В той же час доля стратегічних державних активів не підлягає сумніву – активи «Чорноморнафтогазу» та «Укртрансгазу» було націоналізовано 17 березня. В подальшому очікується, що активи Чорноморнафтогазу ввійдуть до складу «Газпрому» і Росія розпочне активне освоєння газових і нафтових родовищ на шельфі Чорного моря.

Ми вважаємо, для більшості підприємств націоналізація є досить віддаленою загрозою. Проте в українських власників кримських активів виникне проблема їх перереєстрації. Після відділення Криму від України вся приватна власність, включаючи землю, нерухомість, підприємства, має бути переоформлена відповідно до російського законодавства. Необхідність переоформлення реєстрів акціонерів призведе до різкого зростання трансакційних витрат для представників середнього та крупного бізнесу.

Втрата кримських морських портів може призвести до короткострокових втрат їх крупних клієнтів – експортерів зерна. У зв'язку з відділенням Криму, країна втратить портові потужності з перевалки 4,0–4,5 млн. тонн зернових вантажів із загальних потужностей в 40,2 млн. тонн, тобто близько 10%. Найближчим часом відбудеться перерозподіл вантажопотоків в обхід кримських портів. На терміналах півострова основним товаром виступає зерно, вирощене безпосередньо в Криму, або в південно-східних областях країни. Блокада транспортного сполучення півострова призведе до відходу вантажопотоку з кримських портів до терміналів Миколаєва, Херсона і портів Азовського моря.

Можливе блокування українських кораблів, що пливуть через Керченську протоку.

Кораблі, які виходять з азовських портів, можуть вийти в Чорне море через Керченську протоку. В результаті за Росією залишається можливість дозволу пропуску суден з Азовського моря в Чорне. Заборона проходження торгових кораблів через Керченську протоку негативно відобразиться на експортерах аграрної продукції та металопродукції, які користуються активно використовують Маріупольський порт.

Опосередковані втрати

Непрямі економічні втрати, для яких кримська криза стала своєрідним тригером, можуть мати значно більший обсяг, аніж непрямі. Основне питання – яким чином будуть розвиватись відносини з стратегічним торгівельним партнером і агресором водночас – Росією, оскільки Україну і Росію поєднують міцні економічні зв’язки. У 2013 року РФ була найбільшим торговельним партнером України. На неї припадало 24% експорту товарів.

Серед найвагоміших статей експорту до РФ – продукція машинобудування, у багатьох товарних групах якого продажі до Росії становлять понад половину загального обсягу, металургія, хімічна продукція а також агропромисловий комплекс. Наприклад, у групі 84 УКТЗЕД «Реактори ядерні, котли, машини» вага РФ склала 58%, у групі 86 «Залізничні локомотиви» – 71%. В таких умовах стає актуальним наступне питання – чи може Росія відмовитись від споживання української продукції.

Слід розуміти, що значну частину українського експорту до РФ купують державні компанії, і російська сторона може не чекати на створення виробничих потужностей, які поступово замістять українську продукцію – рішення щодо продовження контрактів може базуватись не лише на економічних, а й на політичних факторах. Скасування контрактів негативно вплине на російську економіку, проте цей вплив буде меншим за вплив на економіку України. Враховуючи те, що історично українська продукція була розрахована в першу чергу на російський ринок, стандарти якого відрізняються від європейських, а відтак часто є не сертифікованою, а також виникають серйозні питання по її конкурентоздатності на інших зовнішніх ринках, переорієнтування товарних потоків на ринки інших країн у короткотерміновому періоді дуже складне.

У Росії Україна купує в основному енергоносії – в структурі товарного імпорту на 2013 рік частка цієї складової склала 62,2%, хоча в порівнянні з попереднім роком обсяг зменшився майже на 20% – до $14,5 млрд. Крім того, значний обсяг імпорту з РФ традиційно становить продукція машинобудування, металургії та хімії. У 2013 році Україна імпортувала ядерних реакторів, котлів і машин на суму $1,24 млрд. (94,7% показника 2012 року); чорних металів – на $810 млн. ( 73,6%), електричних машин – на $790 ммлн. (73,6 %).

Залежність України від поставок російського газу залишається вкрай гострим питанням, а різке підвищення ціни на газ негативно відобразиться на галузях, які активно споживають газ в якості сировини. Підняття ціни залишається питанням часу. Так звана «харківська» знижка на газ в розмірі 100 доларів була прив'язана до оренди кримської землі для дислокації чорноморського флоту РФ (квітень 2010 р. – перебування чорноморського флоту РФ продовжено на 25 років, до 2042 р., із автоматичним продовженням на 5 років, якщо будь-яка сторона не висловить заперечення, та встановлена орендна плата. При ціні 333 долари США і вище за тисячу кубометрів газу знижка складе 100 доларів США, при ціні нижче 333 долари США зниження складе 30% від такої ціни. Угода денонсована в односторонньому порядку Державною Думою РФ 31 березня 2014.). І хоча Україна не визнає анексії Криму, в світлі останніх подій Росія не тільки скасує знижку, але й підніме фактичну ціну на газ.

На разі газовий борг України перед Росією оцінюється в $4,5 млрд.

Очікуване різке зростання ціни на газ, незважаючи на очевидні мінуси, водночас має певні позитивні наслідки, ефект від яких ми зможемо відчути тільки в середньо- та довгостроковій перспективі. Мова йде про вимушене, проте вкрай необхідне зниження енергетичної залежності від Росії, яка використовувала цей факт як привід для політичного шантажу, довгоочікуване впровадження в промисловості енергозберігаючих технологій.

Подальше зниження інвестиційної привабливості України – очевидна реакція зовнішніх та внутрішніх інвесторів з огляду на гостре протистояння з агресором і існування можливості подальшого захоплення українських територій російською стороною. Дана ситуація суттєво ускладнює отримання «довгих» інвестицій як від внутрішніх так і від зовнішніх інвесторів, що в середньостроковій перспективі має шанси негативно відобразитись на темпах економічного розвитку. Власне, в 2014 розраховувати на позитивні темпи економічного зростання вкрай оптимістично.

Що робити?

Мінімізація економічних наслідків втрати Криму в значній мірі лежить в політичній площині – а саме здатністю уряду домовитись з Росією (а також її готовністю) по проблемним кримським питанням та актуальним торгівельним питанням, а також домовитись про налагодженню постачання альтернативних джерел енергії.

У випадках, коли держави «розлучаються» мирно, міжнародні договори зі новоутвореними суб'єктами у випадку наявності доброї волі укладаються відносно безболісно і досить швидко. З утворенням так званих «сірих зон» і невизнаних територій ситуація складніша. Виконання законів попередньої держави на їх території не забезпечується, а «нові» закони не визнаються світовим співтовариством.

Бюджетні ініціативи уряду

Складається враження, що уряд звик діяти в рамках певного шаблону, згідно якого найбільш очевидним способом швидкого наповнення бюджету є жорстка фіскальна робота з населенням. По це свідчать ініціативи уряду по оподаткуванню доходу з депозитів та спроби відновлення податку з продажу валюти, які мали негативний резонанс, та можуть призвести до поглиблення негативних настроїв в банківський сфері та на валютному ринку. В той же час залишається малопомітним діалог влади з крупним бізнесом, який міг би взяти частину фінансового тягаря пов’язаного з форс-мажорною ситуацією в Країні.

 

59. Наслідки Української кризи 2014 р. для міжнародних відносин на сучасному етапі

1) Ізоляція Росії. Роль Росії в міжнародних відносинах знижується. Москва фактично виключена з "Великої вісімки" промислово розвинених країн. Переговори про приєднання до клубу найбагатших держав світу - Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) - і клубу розвинених країн-споживачів енергоресурсів - Міжнародного енергетичного агентства (IEA) - припинені. Заплановані саміти за участю лідерів країн Заходу в Росії скасовані.

Спроби президента РФ Володимира Путіна компенсувати ізоляцію з боку західних країн за рахунок країн-партнерів з неформального клубу BRICS наштовхуються на прохолодне ставлення Китаю та Індії до анексії Криму, яка створює неприємний прецедент для Тибету і Кашміру. У спільній заяві країни BRICS засудили санкції проти Росії, але обійшли мовчанням статус Криму і України.

2) Відродження НАТО. Військовий альянс, яким керує США, що втратив було актуальність з закінченням операції в Афганістані, знову при справах. НАТО активізував авіапатрулювання в Європі і проводить навчання в Польщі та країнах Балтії, а Варшава просить прискорити розміщення елементів протиракетної оборони США в Центральній Європі.

Під тиском США деякі європейські країни можуть відмовитися від запланованого скорочення оборонних витрат. Нейтральні Швеція і Фінляндія з зростанням російської загрози можуть зміцнити безпеку та НАТО.

3) Диверсифікація джерел нафти і газу. Енергетична карта Європи перекроюється, прискорюється пошук альтернативи російським поставкам нафти і газу. Країни Європи планують нові термінали для імпорту зрідженого природного газу, модернізацію трубопроводів і електромереж, розвиток південного коридору поставок енергоносіїв через Грузію і Туреччину.

Росія забезпечує третину потреб ЄС у нафті і газі, і 40 відсотків поставок газу йде через Україну. Європі тепер, можливо, доведеться зайнятися розробкою власних родовищ сланцевого газу і розвивати ядерну енергетику всупереч запереченням екологів і громадськості.

4) Китайський фактор. Дипломатичний альянс Росії і Китаю, які часто голосують в унісон в Раді безпеки ООН, може розвиватися в двох напрямках: зближення на основі зміцнення співпраці в енергетиці через будівництво нових трубопроводів для переорієнтації поставок нафти і газу з заходу на схід; або охолодження - якщо Пекін не вважатиме вигідним зміцнення зв'язків з ослабленою і частково ізольованою від світу Москвою і дистанціюється від Путіна. Публічно Пекін поки відмовляється приймати чию-небудь сторону.

5) Лідерство США. Керівна роль Вашингтона у міжнародній політиці, ослаблена підйомом країн і внутрішньою спрямованістю політики президента Барака Обами, частково відновлена. Незважаючи на виведення військ з Іраку і Афганістану і рішення зробити стрижнем зовнішньої політики Азію, події навколо України змусили Обаму повернутися до традиційної ролі "лідера вільного світу" в європейському протистоянні Заходу і Сходу.

6) Лідерство Німеччини. Українська криза закріпила за Німеччиною роль лідера в Європі. Німеччина як найбільша економіка грала першу скрипку в боротьбі з кризою в єврозоні, а тепер канцлер Ангела Меркель взяла на себе і переговори з Путіним. Розчарувавшись у ньому, вона швидко посилила первісну стриману позицію.

Готовність Німеччини скоротити енергетичну залежність від Росії покаже, як далеко підуть по цьому шляху інші країни ЄС. Меркель відповідає і за контакти з Юлією Тимошенко, президентські амбіції якої можуть загострити внутрішньополітичну ситуацію в Україні.

7) Єдність ЄС. Євросоюз знову згуртувався - хоча б і на час - перед обличчям нової зовнішньої загрози. У цій ситуації європейським лідерам буде простіше подолати давні розбіжності. Польща може прискорити рух до єврозони - ядра Євросоюзу, як це зробили країни Балтії. За нею можуть послідувати й інші країни, включаючи Данію, але, ймовірно, виключаючи Швецію і Велику Британію.

8) Велика гра в Центральній Азії. Захід змагається з Путіним за вплив на ядро в багатих енергоресурсами Азербайджані, Казахстані, Туркменії та Узбекистані, закриваючи очі на їх ставлення до прав людини. Якщо Росія ослабне економічно, перспективи зближення з Заходом заграють для них новими фарбами.

9) Російсько-американське співробітництво. Кооперація в деяких питаннях міжнародної безпеки збережеться, оскільки в інтересах Москви просувати ці процеси, щоб уникнути ще більшої ізоляції. Тертя можливі у сирійському, іранському, афганському і північнокорейському питаннях, і у Росії є важелі впливу, такі як поставки комплексів протиповітряної оборони С-300 Дамаску або Тегерану.

10) Майбутнє Путіна. Рейтинг російського лідера досяг небувалих висот на хвилі національної гордості за повернення Криму Росії. У той же час, джерелом нестабільності можуть стати олігархи, незадоволені втратою вартості бізнесу, зарубіжних джерел фінансування активів на Заході і права в'їзду в США і Європу. Більшість поки лояльні на 150 відсотків, але через півроку ситуація може змінитися.

 

Енергетика

Нинішня українська криза змушує нас пригадати кризу 2009 р., коли конфлікт між Україною та Росією призвів до призупинення постачання природного газу та двотижневої енергетичної кризи, яка серйозно вразила 18 країн. Ціна природного газу на ринку спот зросла на 40% в цілій Європі – до 32 дол. за мегаватт-год.

В той час, як геополітичні наслідки конфлікту, який потрясає Україну, є значно більшими, ніж у 2009 р., економічний ефект для решти Європи буде більш обмеженим, принаймні у короткостроковій перспективі, оскільки Європейська Унія значно менше залежить від газопроводів, які проходять через Україну, володіє більшими запасами природного газу і має кращий вибір для того, аби замінити російський газ наявним на світовому ринку зрідженим природним газом (ЗПГ). Той факт, що протистояння між Росією та Україною відбувається навесні, коли споживання газу різко падає, також знижує його потенційний ефект.

Якщо українська криза затягнеться до осені, її наслідки для решти Європи будуть серйознішими, оскільки газопровід «Братерство», який з’єднує Росію із Словаччиною, Австрією, Італією, Чеською республікою та Німеччиною через Україну, транспортує 15% природного газу, який споживається в Європі, що становить третину імпорту газу. Блокування означало би підвищення енергетичних видатків у Європі, що завдало би збитків усім, починаючи від громадян і закінчуючи промисловістю.

Короткострокові наслідки від гіпотетичного блокування українських газопроводів будуть пом’якшені наступними структурними змінами, які відбулися за останні роки:

По-перше, Європа має в своєму розпорядженні нові альтернативні газопроводи, як от «Північний потік», відкритий у 2011 р., який пролягає під Балтійським морем і напряму поєднує Росію з Німеччиною, найбільшим ринком газу в Євросоюзі. У свою чергу нові об’єднуючі газопроводи поєднують між собою газові ринки Центральної Європи. «Північний потік», попри те, що може транспортувати менше половини того, що транспортує «Братерство», на даний момент задіяний на 45% своєї пропускної здатності – 55 млрд. куб. м., - отож можливо значно збільшити потік газу, який він транспортує. Фактично, є кілька газопроводів, які можуть змінити напрям руху газового потоку зі Сходу на Захід, що дозволило би багатьом країнам Східної Європи, в т.ч. Україні, імпортувати газ через своїх сусідів.

По-друге, в Європи є нові можливості постачання зрідженого природного газу. Після 2009 р. було відкрито кілька терміналів ЗПГ, які збільшили регазифікаційні можливості Європи на майже 30%, до 200 млрд. куб. м. у 2013 р. У Польщі та Литві, які на даний момент майже цілком залежать від російського газу, у 2014 р. передбачається відкрити нові термінали з регазифікації, які забезпечать додаткові 9 млрд. куб. м. Хоча ЗПГ спот є нині дорожчий, ніж російський газ, його можна використовувати, аби покрити точкові потреби.

По-третє, Євросоюз володіє значним потенціалом для зберігання запасів газу, який збільшився на 14 млрд. куб. м. почасти як реакція на кризу 2009 р. Загальна потужність газосховищ на сьогоднішній день є еквівалентною приблизно 25% газу, який Євросоюз споживає за рік, або тій кількості газу, яка витрачається за понад 40 зимових днів з максимальним споживанням. В дійсності, найбільші газосховища в Європі розташовані в Україні, їх потужність становить 30 млрд. куб. м. Найбільш вразливі країни Центральної та Східної Європи, як от Австрія, Угорщина та Словаччина, мають можливості для того, аби витримати призупинення постачання газу на понад 100 днів.

Й нарешті, ми протистоїмо цій кризі меншим попитом. Наслідком європейської кризи стало зниження попиту на газовому ринку. Довгострокові тенденції, як от поліпшення енергетичної ефективності та скорочення виробництва електрики на газових станціях, внесли свій вклад в обмеження споживання газу в Європі. На ключових газових ринках Росії попит значно знизився після 2009 р., як це показує спад споживання на 7% у Німеччині та на 20% в деяких країнах Східної Європи.

Ці чотири структурні зміни - у поєднанні з відносно теплою зимою в континентальній Європі – спричинили те, що Європа цілком ймовірно може отримати необхідний природний газ навіть тоді, коли постачання через Україну буде цілком перекрите. Утім, якщо конфлікт продовжиться і загостриться, то в подальшому брак українських газопроводів стане дуже відчутним. Перші ознаки занепокоєння почнуть проявлятися в травні, коли європейські країни починають заповнювати свої сховища, аби у всеозброєнні зустріти зимову кампанію. Якщо дійде до такої ситуації, то в середньостроковій та довгостроковій перспективі ми побачимо наступні наслідки:

Ціни на енергоресурси підвищаться. Тривале призупинення постачання газу, який йде через Україну, покладе край недавньому періоду надлишкового запасу і підвищить ціни спот, завдаючи збитків найбільш енергетично містким галузям європейської промисловості, як от сталеварній чи хімічній, які вже зараз суттєво прогають у витратах в порівнянні із Сполученими Штатами. З настанням зими високі ціни на енергоресурси також посилять так звану «енергетичну нужду», коли збільшиться кількість європейських родин, які не зможуть дозволити собі платити більше за опалення, ніж платять зараз.

Станції з виробництва електрики з газу відчують погіршення своїх перспектив. Відносно висока ціна на газ у Європі вже зараз означає конкурентний пограш у порівнянні з іншими альтернативами виробництва електрики. Тому тривале підняття цін на газ, якщо постачання призупиниться, може призвести до закриття одних станцій, а інші довести до банкрутства.

Збудують нову інфраструктуру і більше інвестуватимуть в ЗПГ. Як це сталося в 2009 р., криза постачання природного газу спонукатиме європейські країни збільшити інвестиції в газопроводи та додаткові проекти газосховищ. До проектів терміналів ЗПГ, які на нинішній день є паралізованими, знову відродиться інтерес. Тим часом Росія може надати нового імпульсу будівництву газопроводу «Південний потік», по якому газ в Європу надходитиме Чорним морем, в обхід України.

Покращаться перспективи нетрадиційного газу. Україна володіє найбільшими в Європі потенційними запасами нетрадиційного газу, які оцінюються у 3000 млрд. куб. м., що дорівнює одній п’ятій запасів нетрадиційного газу Сполучених Штатів та є у п’ятеро більшими, ніж запаси Великої Британії. Великі нафтові компанії, як от Shell, Chevron та ENI, досліджують ці області і передбачають, що розпочнуть їх комерційну експлуатацію у 2018 р. Інші європейські країни, як от Велика Британія чи Польща, також мають поклади нетрадиційного газу, експлуатація яких зараз дискутується – як через занепокоєння через вплив на довкілля, що його може мати гідравлічний розрив, так і через сумніви щодо її економічної доцільності. Призупинення постачання російського газу могло би поліпшити економічні перспективи бізнесу та забезпечити політичну підтримку проектам нетрадиційного газу.

З огляду на вищою мірою непередбачувану природу подій в Україні Європа повинна бути готова до найгіршого: довгострокового блокування постачання газу, який надходить з Росії. Необхідно виробити стратегію, аби протистояти вищим видаткам на енергоносії. На щастя, європейський ринок газу краще підготовлений до такої ситуації, ніж був у 2009 р., і зможе обмежити її наслідки. Якщо буде вжито заходів, які гарантуватимуть безпеку постачання енергії у довгостроковій перспективі, європейські уряди та енергетична промисловість доб’ються зменшення можливості того, що ще одна політична криза в регіоні знову може поставити під загрозу європейську економіку.

 

Економіка

Ескалація військового протистояння між Україною та Росією може призвести не лише до стагнації економік двох країн, але й у значній мірі уповільнити економічне зростання всього регіону Центральної, Східної та Південно-Східної Європи, йдеться в спеціальній доповіді Європейського банку реконструкції та розвитку.

«Криза в Росії та Україні серйозно впливає на економіку двох країн і загрожує уповільнити – й навіть повністю зупинити – економічний підйом у більш широкому регіоні ЄБРР, - йдеться в доповіді. - За менш сприятливим сценарієм, який передбачає, зокрема, накладення фінансових санкцій, Росія впаде в рецесію, в Україні скорочення обсягів виробництва посилиться, а в середньому по регіону в 2014-2015 рр. зростання застопориться. У цей момент російсько-українська криза почне впливати на світову економіку».

На думку аналітиків ЄБРР, політична напруженість уже перекреслила надії на те, що безперервне зниження темпів зростання в регіоні, що спостерігається з 2011 р., цього року зміниться підвищенням. «Ця напруженість також переважує позитивний вплив підйому, що продовжується в єврозоні, й зменшення тиску, викликаного впровадженням адаптивної грошово-кредитної політики в США. Негативні побічні явища політичної напруженості досі цих пір обмежувалися переважно територією Росії та України, проте вони торкнуться ряду економік Центральної та Південно-Східної Європи», - стверджують економісти ЄБРР.

Раніше Європейський банк реконструкції та розвитку прогнозував падіння ВВП Україниза підсумками 2014 року на 7% при інфляції 14,4% на тлі ескалації насильства на південному сході країни та загальноекономічних проблем.

Про наслідки українсько-російської кризи також говорила директор-розпорядник Міжнародного валютного фонду Крістін Лагард. За її словами, ця криза може обернутися негативними наслідками для всієї світової економіки, оскільки вона містить у собі ризики, "які дуже складно зміряти й які найнепередбачуванішим чином можуть позначитися на інших країнах".

Конфлікт навколо України, на думку Лагард, матиме негативні наслідки для міжнародної торгівлі, іноземних інвестицій, а також для міжнародних потоків капіталу та енергопостачання в Європі.

 

Врегулювання

31 січня 2014 року відкрилась ювілейна 50-та Мюнхенська конференція з безпеки, на якій першочерговий питанням була криза в Україні. Україна на конференції була представлена Яценюком, Кличком та Кожарою.

Політично на Мюнхенській конференції з безпеки нічого не просунулося. Переговори Лаврова і Клінтон результату не дали, що стало поразкою Мюнхенській конференції. Результати залишились на рівні обміну думками.

 

21 лютого 2014 р. чинним на той час президентом України та лідерами опозиції була підписана Угода про врегулювання кризи, засвідчена офіційними представниками Німеччини Польщі та Франції. Умови:

1. Протягом 48 годин після підписання цієї угоди буде прийнято, підписано і оприлюднено спеціальний закон, який відновить дію Конституції України 2004 року зі змінами, внесеними до цього часу. Підписанти заявляють про намір створити коаліцію та сформувати уряд національної єдності протягом 10 днів після цього.

2. Конституційна реформа, що врівноважуватиме повноваження президента, уряду та парламенту, буде розпочата негайно і завершена у вересні 2014 року.

3. Президентс<





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; просмотров: 152; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.225.48.56 (0.013 с.)