Позиція України щодо співробітництва з СНД

http://kimo.univ.kiev.ua/MVZP/03.htm -более простыми словами.

Україна є однією із засновниць Співдружності Незалежних Держав і розвиває співробітництво з державами СНД на основі Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав від 8 грудня 1991 року (далі - Мінська Угода) та Протоколу до цієї Угоди від 21 грудня 1991 року, який є її невід’ємною частиною, з урахуванням застережень, висловлених Верховною Радою України під час ратифікації вказаної Угоди та Заяви Верховної Ради України від 20 грудня 1991 року "З приводу укладення Україною Угоди про Співдружність Незалежних Держав", у якій дається офіційне тлумачення Угоди та застережень.

У Заяві вказується, що:

"У своєму підсумку ратифікована Верховною Радою України Мінська Угода із застереженнями для України означає таке:

1. Україна є і залишається за своїм правовим статусом незалежною державою - суб’єктом міжнародного права.

2. Україна заперечує перетворення співдружності незалежних держав на державне утворення із своїми органами влади і управління.

3. Україна заперечує надання співдружності незалежних держав статусу суб’єкта міжнародного права.

4. Координаційні інститути в рамках співдружності не можуть мати владний характер, їх рішення є рекомендаційними.

5. Здійснюючи зовнішню політику самостійно, Україна вступатиме в консультації з іншими державами співдружності.

6. Кордон між Україною - з одного боку та Росією і Бєларуссю - з іншого є державним кордоном України, який є недоторканним.

7. Україна створюватиме власні Збройні Сили на базі розташованих на її території Збройних Сил колишнього СРСР.

8. Україна прагнутиме набути статусу без’ядерної держави шляхом знищення усіх ядерних арсеналів під ефективним міжнародним контролем і на підставі Декларації про державний суверенітет України не входитиме до військових блоків.

9. Перебування стратегічних збройних сил на території України є тимчасовим. Їх правовий статус і термін перебування на території України має бути визначено законом України і спеціальною міждержавною угодою, укладеною між державами, на території яких розміщена ядерна зброя колишнього СРСР.

10. Україна створюватиме власну відкриту економічну систему шляхом запровадження власної грошової одиниці, створення власних банківської та митної систем, розвитку власних систем транспорту і зв’язку, а також участі у регіональних та міжрегіональних ринках.

11. Спори щодо тлумачення і застосування норм Угоди Україна вирішуватиме шляхом переговорів на основі міжнародного права.

12. Україна залишає за собою право не тільки зупиняти, а й припиняти свою участь в Угоді або окремих її статтях.

13. Україна гарантує виконання міжнародних зобов’язань, що випливають для неї з договорів колишнього Союзу РСР, відповідно до свого національного законодавства.

Викладене в пунктах 1 - 13 цієї Заяви є офіційним тлумаченням Мінської Угоди і обов’язковим для діяльності Президента України, Прем’єр-міністра України та інших структурних ланок виконавчої влади".

Зазначена позиція підтверджується у Розділі ІІІ Основних напрямів зовнішньої політики України, затверджених Постановою Верховної Ради України № 3360-ІІ від 2 липня 1993 року, де зазначається, що "Україна як одна із засновниць Співдружності Незалежних Держав розвиває співробітництво з країнами - учасницями СНД відповідно до положень Угоди про Співдружність Незалежних Держав із Застереженнями до неї, зробленими Верховною Радою України.

Україна розглядає Співдружність як міжнародний механізм багатосторонніх консультацій і переговорів, що доповнює процес формування якісно нових повномасштабних двосторонніх відносин між державами-учасницями і має на меті сприяння більш успішному вирішенню проблем, які виникли після розпаду Союзу РСР.

Україна уникатиме участі в інституціоналізації форм міждержавного співробітництва в рамках СНД, здатних перетворити Співдружність в наддержавну структуру федеративного чи конфедеративного характеру".

Водночас Україна не є державою - членом Співдружності, оскільки не є стороною Статуту СНД.

22 січня 1993 року в м.Мінську на засіданні Ради глав держав було затверджено Статут Співдружності. Його підписали глави 7 держав СНД: Вірменії, Білорусії, Казахстану Киргизстану, Російської Федерації, Таджикистану та Узбекистану. Україна Статут не підписала.

Статтею 7 Статуту встановлено, що держави, які підписали та ратифікували Мінську Угоду і Протокол до неї до моменту прийняття Статуту СНД, є державами - засновницями Співдружності.

Державами - членами Співдружності є держави - засновниці, що беруть на себе зобов’язання за Статутом протягом одного року після його прийняття Радою глав держав.

Відповідно до частини першої статті 8 Статуту СНД "на підставі рішення Ради глав держав до Співдружності як асоційований член може приєднатися держава, яка бажає взяти участь в окремих видах її діяльності на умовах, які визначаються угодою про асоційоване членство". Угоду про асоційоване членство відповідно до Статуту СНД жодна з держав Співдружності, в тому числі й Україна, не підписували (хммммммм..........!).

У 1994 році Економічний суд СНД (ЕС) розглянув запит Виконавчого секретаріату Співдружності щодо статусу держав, які входять до СНД. У рішенні ЕС №01/94 від 31.03.94 зазначається, що 11 із них, які підписали та ратифікували Угоду про створення СНД, мають статус держав-учасниць, у т. ч. - Україна.

Україна бере участь у роботі Ради глав держав, Ради глав урядів, Економічній раді, Раді міністрів закордонних справ та інших статутних та галузевих органах, створених в рамках СНД.

Вищим органом СНД є Рада глав держав. Вона обговорює і вирішує принципові питання, пов\’язані з діяльністю держав-членів у сфері їх загальних інтересів. Рада глав держав проводить свої засідання двічі на рік.

Рада глав урядів СНД координує співробітництво органів виконавчої влади в економічній, соціальній та інших сферах. Рада глав урядів проводить свою роботу в період засідань, що проводяться чотири рази на рік.

Рішення зазначених вище двох рад приймаються за спільною згодою - консенсусом. При цьому будь - яка держава може заявити про свою незаінтересованість у тому чи іншому питанні.

Економічна рада СНД є основним виконавчим органом, який забезпечує виконання угод, прийнятих в рамках СНД, рішень Ради глав держав і Ради глав урядів Співдружності про формування і функціонування зони вільної торгівлі та інші питання соціально-економічного співробітництва.

Виконавчий комітет СНД, відповідно до Положення про Виконавчий комітет Співдружності Незалежних Держав, затвердженого Радою глав держав 21 червня 2000 року, є постійно діючим виконавчим, адміністративним і координуючим органом Співдружності Незалежних Держав. Комітет забезпечує організацію роботи Ради глав держав, Ради глав урядів, Ради міністрів закордонних справ, Економічної ради та інших органів Співдружності.

На сьогоднішній день в рамках СНД функціонує близько 73 галузевих органів.

Виходячи із згаданих вище застережень та Заяви Верховної Ради України, а також національного законодавства, Україна не бере участі у роботі ряду органів співробітництва, серед яких Економічний суд, Рада колективної безпеки, Постійна консультативна комісія з миротворчої діяльності при Раді міністрів закордонних справ, міждержавна телерадіокомпанія "Мир", Рада зі співробітництва у галузі освіти, Комісія з прав людини у межах Співдружності та інші.

У Раді міністрів оборони, Раді міністрів внутрішніх справ, Раді командувачів прикордонними військами, Міждержавній раді з геодезії, картографії, кадастру і дистанційного зондування Землі, Міжпарламентській асамблеї та у Правовій консультативній раді Україна бере участь у якості спостерігача.

Україна не підписала Угоду про статус Економічного суду Співдружності Незалежних Держав від 6 липня 1992 року і не є членом Економічного суду СНД.

Згідно із застереженнями Верховної Ради України, висловленими при ратифікації Угоди про створення СНД, Україна обмежує свою участь у багатосторонній військовій, зовнішньополітичній, прикордонній співпраці та миротворчій діяльності, вважаючи основним завданням Співдружності економічне співробітництво.

Так, Україною не підписано ряд основоположних договорів, які регулюють співробітництво держав - учасниць СНД у військово-політичному та прикордонному співробітництві, а саме:

- Договір про колективну безпеку від 15 травня 1992 року;

- Положення про Раду міністрів оборони країн Співдружності від 15 квітня 1994 року;

- Рішення Ради глав держав про штаб з координації військового співробітництва держав -учасниць СНД;

- Рішення Ради глав держав від 10 січня 1996 року про затвердження Положення про Колективні сили з підтримки миру у Співдружності Незалежних Держав та Рішення Ради глав держав про Концепцію охорони повітряного простору держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав;

- Договір про співробітництво в охороні кордонів держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав з державами, що не входять до Співдружності від 26 травня 1995 року;

- Угоду від 20 березня 1992 року про охорону державних кордонів і морських зон держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав (дію Угоди припинено Протоколом від 1 грудня 2000 року) та ін.

У роботі Антитерористичного центру СНД Україна бере участь в межах положень підписаних документів у цій сфері з відповідними застереженнями з боку нашої держави.

Україна також не підтримує ініціатив щодо створення "спільних просторів" у межах СНД - Платіжного, Валютного та Митного союзів тощо, оскільки такі пропозиції у кінцевому результаті спрямовані на відокремлення економік країн-учасниць від світової спільноти, зменшення ролі кожної держави - учасниці у структурі Співдружності та поступове створення на основі СНД конфедеративного чи федеративного об\’єднання.

Україна надає перевагу двосторонньому співробітництву в інформаційній та науково-технічній галузях.

Так, в галузі інформаційного співробітництва Україною не підписано Концепцію формування інформаційного простору СНД від 18 жовтня 1996 року, а також інші документи, які регулюють питання створення єдиного інформаційного простору СНД.

Україна не є також учасницею Угоди про вільний доступ і порядок обміну відкритою науково-технічною інформацією держав - учасниць СНД (від 11.09.98 р.), Концепції створення загального науково-технологічного простору держав - учасниць СНД від 22.09.1995 р., Конвенції про формування та статус міждержавних науково-технічних програм від 25.11.98 р., Конвенції про створення та статус міжнародних науково-дослідних центрів і наукових організацій від 25.11.98 р.

За десятиріччя після створення Співдружності було укладено велику кількість багатосторонніх договорів, зокрема в гуманітарній, міжнародно-правовій, екологічній, економічній та інших важливих сферах.

Головні інтереси України у співпраці в рамках СНД у гуманітарній сфері пов\’язані з наявністю в більшості країн -учасниць чисельних українських громад, а також із проблемою відновлення прав депортованих осіб, національних меншин та, насамперед, із добровільним поверненням в Україну представників українського народу. Так, Україною підписано ряд основоположних угод з зазначеного питання, а саме:

- Декларацію про міжнародні зобов\’язання в галузі прав людини та основних свобод від 24 вересня 1993 р.;

- Конвенцію про забезпечення прав осіб, які належать до національних меншин від 21 жовтня 1994 року. Україною зазначену Конвенцію підписано із застереженням "З урахуванням національного законодавства";

- Угоду про допомогу біженцям та вимушеним переселенцям від 24 вересня 1993 року;

- Угоду про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту мігрантів, що працюють, від 15 квітня 1994 року та ін.

Держави - учасниці СНД тісно співпрацюють в галузі міжнародно- правової допомоги та співробітництва. Зокрема, 22 січня 1993 року главами держав - учасниць СНД, в тому числі й Україною, було підписано Конвенцію про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, 29 березня 1997 року - Протокол до неї.

7 жовтня 2002 року Україною на засіданні Ради глав держав - учасниць СНД було підписано нову редакцію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах.

Після розпаду СРСР та появи нових незалежних держав виник ряд екологічних проблем, які раніше були внутрішньодержавними, а на сьогодні набули міжнародного характеру та потребують координації зусиль нових незалежних держав.

У зв\’язку з цим державами СНД було укладено низку міжнародних договорів щодо здійснення спільних природоохоронних заходів, надання взаємної допомоги по ліквідації наслідків екологічних катастроф та інших надзвичайних ситуацій.

Так, 8 лютого 1992 року Україною підписано Угоду про взаємодію в галузі екології та охорони навколишнього середовища; 4 червня 1999 року - Угоду про співробітництво у сфері збереження і використання генетичних ресурсів культурних рослин держав - учасниць СНД; 30 листопада 2000 року - Угоду про співробітництво в галузі підготовки спеціалістів з радіоекології, радіаційної безпеки, радіобіології та суміжних наук.

Як зазначалося, Україна надає пріоритет економічному співробітництву в рамках СНД. (дет. 39. Наслідки проблеми ЗВТ СНД для України.)

Однією з основних задач, яка вирішується в рамках СНД, є збереження та розвиток тісних економічних зв\’язків між державами - учасницями СНД.

Основоположними документами з економічних питань в рамках Співдружності є Договір про створення Економічного союзу (Україною Договір не підписано) та Угода про створення зони вільної торгівлі (Україною Угоду підписано 15.04.99 р. та ратифіковано ВРУ шляхом прийняття Закону від 06.10.99 р.).

Договір про створення Економічного союзу підписано 24 вересня 1993 року. Документом передбачено поетапне формування союзу з метою інтеграції економіки та створення єдиного митного та валютного простору на базі ринкових відносин.

Відповідно до статті 30 цього Договору державі, яка висловить готовність взяти на себе тільки частину зобов\’язань за цим Договором за згодою членів Економічного Союзу, може бути надано статус асоційованого члена. Умови приєднання держав до Економічного союзу на правах асоційованого члена визначають члени Економічного союзу.

15 квітня 1994 року між Україною і державами Економічного союзу підписано Угоду про приєднання України до Економічного Союзу на правах асоційованого члена. Тобто Україна є асоційованим членом Економічного Союзу.

Ключове значення у взаємних економічних відносинах держави - учасниці СНД надають створенню зони вільної торгівлі на просторах СНД з урахуванням інтересів всіх партнерів Співдружності.

15 квітня 1994 року було підписано Угоду про створення зони вільної торгівлі, а 2 квітня 1999 року - Протокол до неї. Україна ратифікувала зазначену Угоду та Протокол до неї шляхом прийняття Закону України від 6 жовтня 1999 року № 1125-ХІV.

На сьогоднішній день всі держави - учасниці СНД, за винятком Російської Федерації, ратифікували вказані Угоду та Протокол до неї.

Як зазначено в документах СНД, пріоритетними завданнями в галузі економічного співробітництва є:

- активізація інтеграційних форм - виробничої кооперації, інвестиційної діяльності, створення спільних підприємств та фінансових структур;

- скорочення застосування тарифних та нетарифних бар\’єрів, поетапна відміна вилучень із зони вільної торгівлі;

- застосування принципу стягнення непрямих податків за принципом "країни призначення";

- незастосування захисних та антидемпінгових заходів у взаємній торгівлі;

- взаємодія у забезпеченні зняття обмежень та дискримінаційних заходів, що застосовують треті країни до держав Співдружності;

- формування та реалізація галузевих програм, направлених на ефективне використання ресурсів та ін.

10 грудня 2002 року на засіданні робочої групи представників держав - учасниць СНД з підготовки пропозицій щодо розвитку взаємодії держав - учасниць СНД в економічній сфері Україною було запропоновано присвятити 2003 рік в СНД реалізації конкретних завдань та практичному виконанню прийнятих документів. У зв\’язку з цим Україною було сформульовано наступні пріоритетні завдання:

- закінчити правове оформлення зони вільної торгівлі та упорядкувати її нормативно - правову базу;

- почати використовувати основоположні норми та правила вільної торгівлі, проаналізувати застосування норм стосовно зони вільної торгівлі у законодавствах держав - учасниць;

- здійснювати постійний моніторинг процесів;

- завершити розробку угод, які регулюють торгівлю послугами, надання торгових субсидій, транспортну інфраструктуру в міжнародних транспортних коридорах, а також концепцій транспортної політики та співробітництва у валютній сфері.

ЩОДО СТАТУСУ УКРАЇНИ В СНД

1. 8 грудня 1991 року Президентом України підписано Угоду про створення Співдружності Незалежних Держав за якою Україна стала однією із держав-засновниць СНД. Ця Угода ратифікована Верховною Радою України 10 грудня 1991 року із застереженнями.

20 грудня 1991 року Верховна Рада України зробила Заяву "З приводу укладення Україною Угоди про Співдружність Незалежних Деражав". Відповідно до останнього абзацу цієї Заяви її положення є офіційним тлумаченням вищезазначеної Угоди.

21 грудня 1991 року Україною було підписано Протокол до Угоди про створення Співдружності Незалежних Держав, який є її складовою частиною.

У зазначених документах, які є визначальними для України щодо її участі в СНД не йдеться про асоційоване членство в цьому міждержавному утворенні.

Крім того, у вищеназваних Угоді та Протоколі можливість асоційованого членства не передбачена.

22 січня 1993 року рішенням Ради глав держав СНД було прийнято Статут СНД. Україною це Рішення не підписано.

Відповідно до частини першої статті 8 Статуту СНД " на підставі рішення Ради глав держав до Співдружності в якості асоційованого члена може приєднатися, держава, яка бажає приймати участь в окремих видах його діяльності на умовах, які визначаються угодою про асоційоване членство ".