Правові основи співробітництва України і НАТО.

Офіційні відносини між НАТО і Україною розпочались у 1991 році, коли Україна

приєдналася до Ради північноатлантичної співпраці (яка пізніше була замінена на

Раду євроатлантичного партнерства), отримавши незалежність після розпаду Ра-

дянського Союзу. В 1994 році Україна стала першою країною — членом Співдруж-

ності Незалежних Держав (СНД), яка приєдналась до Партнерства заради миру

(ПЗМ). Протягом 90-х років ця країна також продемонструвала своє прагнення взяти

участь у забезпеченні євроатлантичної безпеки, надаючи підтримку миротворчим

операціям під проводом НАТО на Балканах.

9 липня 1997 року в Мадриді український президент і глави держав і урядів

НАТО підписали Хартію про Особливе партнерство між НАТО і Україною. Вона стала

офіційною основою для відносин між НАТО і Україною і дала можливість державам

НАТО підтвердити свою підтримку суверенітету, незалежності, територіальній

цілісності, демократичному розвитку, економічного процвітання і статусу неядерної

держави України, а також принципу недоторканності кордонів. Альянс вважає це

ключовими чинниками стабільності і безпеки в Центральній і Східній Європі та на

континенті загалом.

Згідно з Хартією було створено Комісію Україна — НАТО (КУН), яка є органом

прийняття рішень, відповідальним за розвиток відносин між НАТО і Україною та

скерування спільної діяльності. Вона забезпечує проведення консультацій зі220

спільних питань безпеки і має завдання наглядати за відповідним виконанням поло-

жень Хартії, оцінку загального розвитку відносин між НАТО і Україною, огляд планів

діяльності на майбутнє і пропозицію шляхів поліпшення та подальшого розвитку

співпраці. Комісія також відповідає за перегляд спільної діяльності, яка ведеться у

різних рамках, таких як Партнерство заради миру, а також спільні заходи між військо-

вими, які здійснюються в контексті щорічних робочих планів, які розробляються

спільно з Україною під егідою Військового комітету.

Усі країни — члени НАТО і Україна представлені в КУН, яка проводить регу-

лярні засідання на рівні послів і військових представників, періодично на рівні

міністрів закордонних справ і міністрів оборони та начальників Генеральних штабів,

а також у форматі саміту. Для виконання роботи у специфічних сферах створено

спільні робочі групи. Зокрема, це оборонна реформа, озброєння, економічна безпе-

ка, наукова та екологічна співпраця, які визначені в Хартії як сфери політичних

консультацій і практичного співробітництва. До інших сфер належать оперативні

питання, врегулювання кризових ситуацій і підтримка миру, співпраця між військо-

вими та цивільне планування на випадок надзвичайних ситуацій.

У травні 2002 року незадовго до п’ятої річниці підписання Хартії тодішній

президент Леонід Кучма оголосив про бажання України вступити до НАТО. Пізніше

того ж місяця на засіданні КУН в Рейк’явіку міністри закордонних справ наголосили

на своєму прагненні підняти відносини на якісно новий рівень, зокрема через інтен-

сифіковані консультації і співпрацю з політичних, економічних і оборонних питань.

План дій Україна — НАТО

План дій Україна — НАТО було затверджено на засіданні КУН на рівні міністрів

закордонних справ у Празі в листопаді 2002 року. План дій ґрунтується на Хартії,

яка залишається основою відносин між НАТО і Україною. Його метою є чітке визна-

чення стратегічних цілей і пріоритетів України на шляху до цілковитої інтеграції в

євроатлантичні структури безпеки та забезпечення стратегічних рамок для поточної

і майбутньої співпраці. Він також спрямований на поглиблення і розширення відносин

між НАТО і Україною та встановлює спільно узгоджені принципи і завдання щодо

політичних і економічних питань; інформаційних питань; питань безпеки, оборони

та військових справ; захисту і безпеки інформації; правових питань.

Ухвалення Плану дій в той час, коли Альянс виражав глибоку стурбованість

щодо повідомлень про передачу Україною Іраку оснащення для протиповітряної

оборони, дозвіл на яке було надано на найвищому рівні, продемонструвало силу

прагнення Альянсу розвивати міцні відносини між НАТО і Україною і заохочувати

Україну до роботи в напрямі більш тісної євроатлантичної інтеграції. Держави НАТО

закликали Україну до активнішого впровадження реформ для зміцнення демократії,

верховенства права, прав людини і ринкової економіки. Вони також наголосили на221

тому, що допомога Україні в трансформуванні її інституцій оборони і безпеки є

головним пріоритетом у співпраці між НАТО і Україною.

У рамках Комісії Україна — НАТО з метою підтримки досягнень цілей Плану

дій узгоджуються щорічні Цільові плани. Україна сама визначає, в яких заходах

вона прагне брати участь спільно з НАТО, а також що вона бажає робити самостійно.

КУН контролює виконання цих планів; засідання з оцінки виконання планів відбува-

ються двічі на рік, а раз на рік готується звіт про результати діяльності.

Оцінюючи виконання Плану дій в середині 2004 року, члени Альянсу наголо-

сили на необхідності здійснення українським керівництвом рішучих кроків із забез-

печення вільних і чесних виборів, гарантування свободи преси і верховенства права,

зміцнення громадянського суспільства і судової гілки влади, поліпшення контролю

за експортом зброї та втілення реформи у галузі оборони і безпеки та виділення

фінансових ресурсів для її здійснення. Вони також визнали значний прогрес, якого

вдалося досягти в здійсненні оборонної реформи в Україні у 2004 році, зокрема

виконання Україною комплексного оборонного огляду, результати якого вказують

на необхідність значного перегляду підходів України до оборони сукупно з активною

модернізацією українських збройних сил.

Восени 2004 року держави Альянсу напружено спостерігали за політичними

подіями, що супроводжували президентські вибори в Україні, де законність резуль-

татів другого туру була піддана сумніву з боку опозиції та міжнародних спостерігачів,

що призвело до Помаранчевої революції, народних протестів та до прийняття судом

рішення про перевибори другого туру. За цих обставин було прийняте рішення від-

класти на пізнішу дату засідання Комісії Україна — НАТО на рівні міністрів, яке

було заплановано на грудень 2004 року. Оголошуючи про це рішення, Генеральний

секретар НАТО наголосив на тому, що повага до вільних і чесних виборів є одним із

базових принципів, що лежать в основі особливого партнерства.

Перевибори другого туру виграв президент Віктор Ющенко. Невдовзі після

інавгурації у січні 2005 року він отримав запрошення на саміт у Брюсселі, що відбувся

22 лютого. Лідери держав НАТО висловили свою підтримку амбіційним планам

нового президента щодо реформ в Україні, які загалом відповідали цілям, визначе-

ним у Плані дій Україна — НАТО. Вони погодилися переглянути і спрямувати спів-

працю між НАТО і Україною відповідно до пріоритетів нової влади.

Інтенсифікований діалог

Двома місяцями пізніше 21 квітня 2005 року на засіданні КУН на рівні міністрів

закордонних справ у Вільнюсі, Литва, держави Альянсу і Україна розпочали Інтен-

сифікований діалог щодо прагнення України вступити до НАТО. Перший конкретний

крок на цьому шляху було зроблено 27 червня 2005 року під час візиту Генерального

секретаря до Києва, коли уряд України офіційно презентував перший документ для

обговорення.222

У документі для обговорення розглядалися ключові питання, визначені в

Дослідженні щодо розширення НАТО, яке було виконано у 1995 році, (див. части-

ну VI) — це внутрішня і зовнішня політика, реформування галузі безпеки і оборони

та питання права і безпеки — та визначено у специфічних термінах ті сфери, де

необхідно досягти прогресу для того, щоб наблизити до реальності прагнення Украї-

ни. Цей документ став основою для проведення структурованих фахових дискусій,

розпочатих у вересні 2005 року, які дають українським офіційним особам можливість

більше дізнатись про те, що очікуватиметься від України як потенціального члена

Альянсу, а також дозволяють представникам НАТО детальніше ознайомитись з полі-

тикою реформ і можливостями України.

У Вільнюсі держави Альянсу і Україна також оголосили про пакет коротко-

термінових заходів, спрямованих на поглиблення співпраці між НАТО і Україною у

ключових галузях реформ: посилення демократичних інституцій, вдосконалення

політичного діалогу, інтенсифікація реформ сектора безпеки і оборони, поліпшення

інформування громадськості та управління соціально-економічними наслідками

реформ. Це головні пріоритети уряду України, оскільки вони життєво важливі для

успіху демократичних перетворень, яких у грудні 2004 року вимагав український

народ. Це також ті сфери, в яких НАТО може запропонувати особливий досвід і

знання, а у деяких випадках і матеріальну допомогу.

В Інтенсифікованому діалозі розглядаються питання, які особливо стосуються

можливого членства України в НАТО. Пакет короткотермінових заходів покликаний

зосередити практичну співпрацю на підтримці термінових реформ. Обидві ці

ініціативи повинні доповнити і посилити поточну співпрацю у рамках Плану дій

Україна — НАТО.

Початок Інтенсифікованого діалогу відзначив важливий етап у розвитку

відносин між НАТО і Україною та русі цієї держави до євроатлантичної інтеграції.

Це чіткий сигнал про підтримку прагнень України, який посилають держави — члени

Альянсу. Однак цей процес не гарантує запрошення приєднатись до Альянсу —

таке запрошення залежатиме від результатів досягнення Україною головних цілей

реформ. НАТО і окремі країни — члени Альянсу продовжуватимуть надавати допо-

могу і поради, але темпи просування залежать від самої України.

Розвиток контактів і співпраці

Україна була серед перших країн, які відкрили дипломатичні місії при НАТО

в 1997 році, а у 1998 році вона відкрила Військову місію по зв’язках. Українські

військовослужбовці працюють у Центрі координації партнерства, який розташований

поряд з оперативним командуванням НАТО в Монсі, Бельгія.

У травні 1997 року в Києві відкрився Центр інформації та документації НАТО

(NIDC). Роль центру полягає в координації інформаційної діяльності, яка спрямована223

на підтримку взаємовигідного партнерства України і НАТО і пояснення політики

Альянсу широким колам української громадськості. Центр прагне розповсюджувати

інформацію і сприяти обговоренню питань євроатлантичної інтеграції та безпеки

через публікації, семінари, конференції та інформаційні академії для студентів і

державних службовців. Більше того, Центр нещодавно відкрив ряд інформаційних

пунктів у деяких областях країни.

У квітні 1999 року в Києві відкрито Офіс зв’язку НАТО (NLO), який очолює

цивільна особа, і який повинен працювати безпосередньо з українськими офіційними

особами, заохочуючи їх до цілковитого використання можливостей співпраці у рам-

ках Хартії Україна — НАТО і програми ПЗМ. Він активно підтримує зусилля України,

спрямовані на реформування галузі безпеки і оборони, на посилення співпраці

відповідно до Плану дій та сприяє контактам між НАТО і українськими властями на

усіх рівнях. Офіс має у своєму складі військовий зв’язковий елемент, який тісно

співпрацює з українськими збройними силами над питаннями участі у спільних

навчаннях, тренуванні та миротворчих операціях під проводом НАТО. В серпні

2004 року було відкрито Офіс оборонної документації НАТО в Україні, завданням

якого є поліпшення доступу до документації підрозділам і штабам, які беруть участь

у заходах ПЗМ.

4 апреля 1949 года США, Канада, Великобритания, Франция, Италия, Бельгия, Нидерланды, Люксембург, Норвегия, Дания, Исландия, Португалия подписали в Вашингтоне Североатлантический договор (поэтому его часто называют Вашингтонским договором) и, таким образом, образовали Организацию Североатлантического договора (NATO – North Atlantic Treaty Organisation), которую также называют Североатлантическим альянсом. В 1952 году к НАТО вошли Греция и Турция, в 1955 – ФРГ, в 1982 – Испания, в 1999 – Польша, Чехия и Венгрия, а в 2004 г. – Латвия, Литва, Эстония, Словения, Болгария, Румыния и Словакия. На данный момент членами этой организации являются 26 держав Европы и Северной Америки.

Соответственно Вашингтонскому договору каждое государство-член Альянса несет дополнительную ответственность и пользуется преимуществами от участия в системе коллективной безопасности. Весь договор состоит из 14 статей, ключевыми из которых являются 1, 2 и 5.

Статья 1 констатирует, что государства-члены НАТО обязуются “решать все международные споры, участником которых они могут стать, мирными средствами и таким образом, чтобы не ставить под угрозу международный мир, безопасность и справедливость, а также удерживаться … от угроз силой или применением силы в любом виде, несовместимом с целями Организации Объединенных Наций”.

Статья 2 фиксирует намерение государств-членов НАТО оказывать содействие “дальнейшему развитию мирных и дружеских международных отношений, укрепляя свои независимые учреждения, добиваясь лучшего понимания принципов, на которые эти учреждения основаны, и создавая условия для обеспечения стабильности и благосостояния”.

Статья 5 непосредственно говорит о том, что вооруженное нападение на одного или на нескольких членов НАТО будет рассматриваться как нападение на всех членов и что “они договариваются, что в случае осуществления такого нападения каждый из них … предоставит помощь той Стороне или Сторонам, которые испытали нападение, и сразу осуществит, индивидуально или совместно с другими Сторонами, такие действия, которые будут считаться необходимыми, включая применение вооруженной силы, с целью восстановления и сохраненя безопасности в Североатлантическом регионе”.

Итак, Североатлантический альянс создавался прежде всего с целью коллективной обороны стран Западной Европы и Северной Америки против возможного нападения со стороны СССР, и его создание отвечает 51 статье Устава ООН, где указывается, что “Устав ни в какой мере не задевает неотъемлемое право на индивидуальную или коллективную самооборону, если состоится военное нападение на члена Организации...”

Основоположный акт Альянса свидетельствует про целиком оборонительный характер этой организации. Во времена холодной войны Альянс никогда и нигде не использовал военную силу против третьих стран или против своих же держав-членов. Вместе с тем СССР, во главе Организации Варшавского договора, решительно применял как средство военное вмешательство во внутренние дела союзников по социалистическому лагерю, как это было в Венгрии в 1956 г. и в Чехословакии в1968 г.

 

2. Законодательная база отношений Украины и НАТО

Курс Украины на членство в НАТО целиком отвечает действующему национальному законодательству. Слова в Декларации о государственном суверенитете Украины от 16 июля 1990 г., что Украина “провозглашает свое намерение стать в будущем постоянно нейтральным государством, которое не берет участия в воинских блоках”, имели целью удостоверить позицию Украины относительно Организации Варшавского Договора и таким образом поставить под вопрос возможность использования этого репрессивного инструмента СССР в его внешней политике. Во-вторых, такое формулирование не означает юридического закрепления нейтрального статуса, ведь здесь речь идет лишь о намерении, а не о факте.

Основы внешнеполитического курса нашего государства относительно Альянса определены в “Основных направлениях внешней политики Украины”, утвержденных Постановлением Верховной Рады Украины №3360-ХІІ от 2 июля 1993 г. В этом документе, в частности, подчеркивается, что “в условиях исчезновения блочного противостояния в Европе приоритетное значение приобретает проблема создания общеевропейской структуры безопасности на базе существующих международных институтов, таких как ОБСЕ, ССАС, НАТО, ЗЄС. Непосредственное и полное членство Украины в такой структуре будет создавать необходимые внешние гарантии ее национальной безопасности” и “учитывая кардинальные изменения, которые состоялись после распада СССР и которые определили современное геополитическое положение Украины, провозглашеное ею в свое время намерение стать в будущем нейтральным и внеблоковым государством может быть адаптировано к новым условиям и не может считаться препятствием ее полномасштабного участия в общеевропейской структуре безопасности”.

В действующей Конституции Украины нет ни одной ссылки, которая бы определяла нейтралитет или отказ от участия в военных блоках как средство достижения национальной безопасности или форму существования Украины в системе международных отношений.

В Решении Совета национальной безопасности и обороны Украины “О стратегии Украины относительно Организации Североатлантического договора (НАТО)” от 23 мая 2002 г., введенном в действие соответствующим Указом Президента Украины от 8 июля 2002 г., подчеркивается, что “Украина рассматривает НАТО как основу будущей общеевропейской системы безопасности и поддерживает процесс ее расширения”, а также “исходит из того, что конечной целью ее евроинтеграционной политики является вступление в эту организацию, как основу общеевропейской структуры безопасности”.

Постановлением Верховной Рады Украины от 21 ноября 2002 г. №233 “О рекомендациях парламентских слушаний о взаимоотношениях и сотрудничестве Украины и НАТО” народные депутаты поддержали эту Стратегию и подчеркнули необходимость интенсификации процесса подготовки Украины к членству в Альянсе.

Устои национальной безопасности заложенны в Законе Украины ”Об основах национальной безопасности Украины” от 19 июня 2003 г. № 964-IV. К основным направлениям государственной политики по вопросам национальной безопасности данный законодательный акт относит, среди прочего, обеспечение полноправного участия Украины в общеевропейской и региональных системах коллективной безопасности, обретение членства в Европейском Союзе и Организации Североатлантического договора при сохранении добрососедских отношений и стратегического партнерства с Российской Федерацией, другими странами Содружества Независимых Государств, а также с другими государствами мира.

“Стратегический оборонный бюллетень Украины на период до 2015 года (Белая книга Украины)”, который был опубликован в 2004 г. и вступительное слово к которому писал Президент Л.Д.Кучма, обосновывает евроатлантический курс Украины и определяет ее интеграцию “к евроатлантическим и европейским структурам безопасности и сотрудничества, обеспечение широкомасштабного участия Украины в общеевропейской системе безопасности, обретение в будущем членства в НАТО и ЕС” приоритетами ее внешней политики.

Указ Президента Украины от 2 апреля 2005 г. № 702/2005 “Вопросы Военной доктрины Украины” возвращает к этому документу положения о конечной цели - вступление Украины к НАТО.

К сведению: Указом Президента Украины Л.Кучмы № 648/2004 от 15 июня 2004 г. “О Военной доктрине Украины” была утвержденная Военная доктрина Украины, которая содержала положение о подготовке страны к полноправному членству в НАТО и Европейском Союзе. Эти положения были изъяты Указом Президента Украины от 15 июля 2004 г. № 800/2004 “О решении Совета национальной безопасности и обороны Украины от 6 июля 2004 года “О дальнейшем развитии отношений с НАТО с учетом результатов заседания Комиссии Украина - НАТО на высочайшему уровне 29 июня 2004 года”.

В Указе Президента Украины от 2 апреля 2005 г. № 702/2005 отмечается, что “активизация евроатлантической интеграции Украины с ориентацией на вступление в НАТО как основы общеевропейской системы безопасности и связанное с этим глубокое реформирование оборонной сферы государства соответственно европейским стандартам принадлежит к важнейшим приоритетам как внешней, так и внутренней политики”.

27 декабря 2005 г. Президент подписал Указ № 1861/2005 “О решении Совета национальной безопасности и обороны Украины от 25 ноября 2005 года “О неотложных мероприятиях по дальнейшему развитию отношений Украины и Организации Североатлантического договора (НАТО)”. Этим указом один из приоритетов деятельности Кабинета Министров Украины определяется как “обеспечение реализации государственной политики относительно сотрудничества Украины и НАТО, в том числе достижения критериев членства Украины в НАТО”.

13 марта 2006 г. Президент подписал Указ № 215/2006 “О Национальной системе координации сотрудничества Украины с Организацией Североатлантического договора”, которым определяется Национальная система координации, внедряется усовершенствованный институт национальных координаторов сотрудничества Украины и НАТО и создается Межведомственная комиссия по вопросам подготовки Украины к вступлению в НАТО во главе с первым заместителем Министра иностранных дел Украины, в рамках которой работает 15 межведомственных рабочих групп.

 

3. Развитие и нынешнее состояние отношений Україна-НАТО

Украина и НАТО имеют немалую историю отношений. Наработана значительная договорно-правовая база двусторонних отношений. В марте 1992 г. Украина стала постоянным членом Совета Североатлантического сотрудничества (ССАС). В 1997 г. Украина становится соучредителем и участником преемника ССАС – Совета евроатлантического партнерства (СЕАП), который на сегодня насчитывает 26 государств-членов НАТО и 20 стран-партнеров.

Начиная с 1994 г., наше государство активно участвует в программе “Партнерство ради мира” (ПРМ), в рамках которой украинские военные были привлечены к нескольким десяткам общих со странами-членами и партнерами НАТО миротворческих учений как на территории нашей страны, так и за границей.

Украина прошла путь от Хартии об особом партнерстве, подписанной 09.07.1997 г. в Мадриде, через План действий, одобренный 22.11.2002 г. в Праге, в рамках которого реализуется ежегодный Целевой план Украина-НАТО, к Интенсифицированному диалогу с НАТО по вопросам обретения членства и соответствующих реформ, который был начат 21.04.2005 г. в Вильнюсе. В рамках такого диалога рассматривается полный диапазон политических, военных и финансовых вопросов, связанных с членством в Альянсе. Целевой план Украина-НАТО на 2006 г. по своей философии и структуре построен по схеме Плана действий относительно членства в НАТО (ПДЧ). Выполнение ПДЧ является последним этапом на пути к получению страной-претендентом приглашения присоединиться к Альянсу.

На сегодня, 15 двусторонних документов регулируют отношения Украина-НАТО. Еще 17 внутренних правовых актов Украины и НАТО служат правовой базой развития взаимоотношений.

С апреля 1999 г., в соответствии с положениями Хартии, формат отношений переведен в плоскость общего форума – Комиссии Украина-НАТО (КУН). Вместе с этим консультативным механизмом сотрудничества Украина использует также и такие механизмы, как общие рабочие группы (ОРГ) Украина-НАТО по вопросам военной реформы, вооружений, экономической безопасности, планирования на случай чрезвычайных ситуаций, по вопросам науки и защиты окружающей среды, а также регулярные заседания Украина-НАТО на уровне политического, политико-венного руководства, военного, экономического и специального комитетов.

Значительный прогресс в отношениях Украины и НАТО был достигнут в 2005 г. В феврале 2005 г. на саммит Комиссии Украина-НАТО в Брюсселе Президент Украины В.Ющенко провозгласил обретение членства в НАТО конечной целью сотрудничества Украины с Альянсом. Этот сигнал Украины был положительно воспринят в Брюсселе, и уже в апреле на заседании Комиссии Украина-НАТО на уровне министров иностранных дел был инициирован Интенсифицированный диалог по вопросам членства и соответствующих реформ.

Процесс Интенсифицированного диалога, начатый при выполнении решений Мадридского саммита НАТО 1997 г., предлагается странам, которые высказали заинтересованность стать членами Альянса, и является первым этапом официального процесса подготовки стран-аспирантов к членству в НАТО.

В июне 2005 г., на реализацию решений Вильнюсского заседания Комиссии Украина-НАТО, Генсекретарю НАТО во время его визита в Украину был передан Начальный дискуссионный документ, в котором изложена позиция государства по реформированию всех сфер общественной жизни страны для достижения высоких стандартов государственного управления, которые установленны в развитых демократических странах.

Практическое обсуждение подходов Украины и НАТО в рамках внедрения Интенсифицированного диалога состоялось во время визита делегации Североатлантического Совета (САС) НАТО в Украину 18-20 октября 2005 г. во главе с Генеральным секретарем Альянса, в рамках которого было проведенное очередное заседание Комиссии Украина-НАТО с участием министров иностранных дел и обороны Украины, а также осуществленны поездки членов делегации НАТО в регионы Украины в информационно-разъяснительных целях. Впервые в истории отношений Украина-НАТО состоялось общее заседание СНБО Украины и САС НАТО под председательством Президента Украины В.Ющенко при участии Генсекретаря НАТО Я.Схеффера.

А в декабре по итогам заседания Комиссии Украина-НАТО на уровне министров иностранных дел было принято общее заявление, в котором впервые в документах Украина-НАТО идет речь не только об открытости “двери НАТО”, но и о конкретных перспективах привлечения Украины к Плану действий относительно членства.

Во время заседания КУН на уровне министров иностранных дел 28 апреля 2006 г. в Софии (Болгария) государства-члены НАТО высоко оценили проведение свободных и справедливых парламентских выборов в Украине в соответствии с общепризнанными демократическими стандартами. На итоговой пресс-конференции по результатам заседания Генсекретарь НАТО Я.Схеффер отметило положительное отношение внутри Альянса к вопросу относительно приглашения Украины к ПДЧ, подчеркнув в этой связи ожидания формирования нового украинского правительства и подтверждения им евроатлантического курса страны. За день до этого, подытоживая результаты встречи министров иностранных дел государств-членов НАТО 27 апреля, Генсек НАТО также отметил, что страны, которые стремятся к членству в Альянсе, получат во время осеннего саммита НАТО в Риге определенного рода сигнал о поддержке их усилий, содержание которого будет зависеть от реальных достижений стран-аспирантов в этой сфере. Это касается как стран, которые уже выполняют ПДЧ (Албания, Македония, Хорватия), так и Украины и Грузии.

Таким образом, есть все основания утверждать, что Украина может начать выполнение Плана действий относительно членства в НАТО в 2006 г.

47 Індивідуальна програма партнерства між НАТО й Україною.
Як вже було зазначено, одним із механізмів реалізації військового співробітництва між Збройними Силами України та НАТО є виконання Індивідуальної програми партнерства між Україною та НАТО (далі – Індивідуальна програма партнерства). Вона являється документом державного рівня, оскільки в її імплементації беруть участь всі зацікавленні міністерства та відомства України.

Індивідуальна програма партнерства складається на відповідний рік з переліку заходів Робочого плану євроатлантичного партнерства та Програми військової підготовки та навчань.

 

Формування Індивідуальної програми партнерства здійснюється на індивідуальній основі між кожною країною-партнером і НАТО шляхом обрання тих заходів, в яких вона бажає взяти участь. Цей принцип самовизначення є важливим і дієвим інструментом ПЗМ.

Фактично структура документу розподілена по так званим галузям співробітництва, у рамках яких, власне, і здійснюється кваліфікована підготовка українських військовослужбовців. Зокрема, основна увага приділяється питанням співробітництва в галузях військової освіти та підготовки; командування, управління, зв’язку та інформаційних систем; стандартизації, сумісності і логістики, а також участі у багатонаціональних військових навчаннях НАТО та НАТО/ПЗМ. Переважну більшість заходів Індивідуальної програми партнерства складають курси з фахової та мовної підготовки як військовослужбовців, так і працівників Збройних Сил України. Крім того, у рамках Індивідуальної програми партнерства проводяться конференції з питань підготовки та планування багатонаціональних військових навчань, засідання відповідних робочих груп, семінари, консультативні візити експертів НАТО до України тощо.

Довідково. Більшість заходів Індивідуальної програми партнерства складає навчання українських офіцерів на курсах програми ПЗМ, а також на різноманітних спеціалізованих курсах країн-членів НАТО.

Тематика курсів, що охоплюється зазначеними навчальними закладами, дуже різноманітна та включає наступні напрямки: планування та проведення операцій з підтримання миру, дії штабних офіцерів у багатонаціональних штабах, тилове забезпечення операцій, цивільно-військове співробітництво, захист довкілля та врегулювання криз, захист від зброї масового ураження та багато інших аспектів практичної діяльності військового персоналу.

Під час виконання заходів Індивідуальної програми партнерства перевага надається військовослужбовцям, що проходять службу у військових частинах, що визначені для участі у Процесі планування та оцінки сил, підрозділах, визначених до участі у заходах Концепції оперативних можливостей, а також органах військового управління, діяльність яких безпосередньо пов’язана з координацією участі Збройних Сил України у заходах міжнародної миротворчої діяльності