Порівняти політику США та Росії щодо України.

За конспектом все коротко:

США – глобальна держава, відносини важливі в контексті підтримки європейських прагнень України

Позиція США щодо України – визначається політикою щодо РФ:

Україна як важіль

Росія понад усе

Україна – держава другого рівня

У - механізм тиску на РФ

У – як ключовий фактор стабільності і безпеки у формуванні простору навколо РФ

 

Україна в американських геополітичних проектах

Перші роки української незалежності були позначені складнощами розвитку двосторонніх відносин. Вашинґтон робив ставку на взаємини з Росією щодо більшості проблем успадкованих від СРСР. У стосунках з Україною США опікувалися передовсім питаннями ядерної безпеки, збереження балансу сил в Європі і практичні дії Києва у цьому напрямку певний час викликали запитання на Заході взагалі та у Вашинґтоні зокрема. Переламним в українсько-американських відносинах став 1994 рік, врешті, проголошений у США «українським». Підписання тристоронньої угоди про без’ядерний статус України стало поштовхом до поліпшення американсько-українських взаємин. Але головними, більш глибинними і довготерміновими чинниками американської уваги та прихильності до України стали: розуміння того, що із завершенням «холодної війни» ситуація в Європі за деякими параметрами ускладнилась, а Україна як держава, розташована у центрі континенту, має важливе значення; поступове наростання великодержавницьких тенденцій у політичному житті Росії; сприйняття слушності ідеї З.Бжезінського про те, що з поверненням України до складу Росії остання механічно стає «імперією»; усвідомлення взаємозв’язку стабільного розвитку України із безпекою у Східно-Центральній Європі, інтерес до якої у США є традиційни

Для кра­їн Заходу й передусім для Сполучених Шта­тів суверенітет України залишається одним з фундаментальних чинників стабільності на європейському континенті та просування єв­роатлантичних безпекових інституцій. Цей двосторонній взаємовигідний процес виглядає найбільш життєздатним сценарієм геополі-тичного позиціонування України.

Суттєвою пересторогою на шляху підтримки Заходом євроінтеграційних ініціатив України є невпевненість США та Євросоюзу в ефек­тивності органів державної влади в Україні, життєздатності «українського проекту» на тривалу перспективу. Понад те, кланова спорідне­ність бізнесу і влади в Україні сприяла збе­реженню фактичної присутності Кремля на пострадянських теренах, оскільки ґрунтува­лась на залежності вітчизняного господарсь­кого комплексу від поставок російських енер­гоносіїв. За цих обставин задекларований ке­рівництвом держави курс на євроатлантичну інтеграцію та зовнішньополітична стратегія України взагалі закономірно розглядалися Заходом як імітаційні. Саме тому рівень пря­мих іноземних інвестицій ЄС та США в Україну за останні 15 років не перевищив З млрд дол. Відсутність у владної еліти в Україні однозначної, прогнозованої стратегії економічних й суспільно-політичних перетво­рень призвела до виведення Сполученими Штатами Америки, Німеччиною, Францією та іншими країнами ОЕСР України на гео-економічну периферію своїх інтересів.

На зовнішньополітичній арені виключно Спо­лучені Штати протягом усіх років незалеж­ності Української держави репрезентували її світу як повноправну європейську державу, проблеми якої стосуються переважно енерго-залежності від Російської Федерації, а також надмірності її військового арсеналу. США че­рез систему грантів різних благодійних фон­дів сприяли створенню в Україні основ гро­мадянського суспільства, розвитку малого й середнього бізнесу, послідовно підтримували ліберально-демократичні політичні сили.

Помаранчева революція, утвердження в Україні демократичної процедури зміни влад­них еліт засвідчили завершення процесу інс-титуціоналізації. Держава Україна відбулась як самостійний учасник системи міжнародних відносин. Одним з найбільш вагомих чинників на цьому шляху була підтримка демократич­них трансформацій з боку вищого політичного керівництва США та його найближчих союз­ників. Показово, що результати парламентсь­ких виборів та (навіть) специфічні особливості формування урядової коаліції, які легітимізу­вали прихід до влади альтернативних полі­тичних сил, були визнані Сполученими Шта­тами як вибір українського народу.

Вступ України до СОТ і пов'язані з цим змі­ни у діяльності українських підприємств, банківській сфері й режимі торгівлі за фак­том відповідно вплинуть на систему міждер­жавних відносин пострадянського простору. За великим рахунком Україна може змінити Польщу у геоекономічних проектах Сполуче­них Штатів, у проектах взаємодії реформо­ваного Європейського Союзу та простору на­ціональних інтересів Росії.

З огляду на це значення незалежної України для політики США в Євразії ґрунтується на таких положеннях.

1. Україна — велика європейська держава, її географічне розташування визначає винят­кове геополітичне значення. Нині Україна є лідером Балтійсько-Чорноморського регіону, найбільшою з демократичних держав, що не є членами ЄС і НАТО.

2. Україна посідає провідне місце у ЦСЄ за рів­нем розвитку ОПК, ПЕК, промисловості взага­лі, поступаючись лише Російській Федерації.

3. Відмова України у 1994 році від третього в світі ракетно-ядерного потенціалу — на сьо­годні єдиний успішний приклад зусиль аме­риканської дипломатії у нерозповсюдженні та контролю за ЗМУ.

4. Перебіг президентських виборів 2004 року, альтернативність та реальна зміна вищих по­літичних еліт — приклад функціонування ін­ститутів громадянського суспільства на пост­радянському просторі.

5. Відсутність цензури ЗМІ, свобода слова, со­вісті та зібрань після Помаранчевої революції стали нормою українського суспільного життя.

6. Задекларований ще у середині 90-х років євроатлантичний вибір нині реалізується у таких напрямах:

* фактично завершено переговорний процес зі вступу у СОТ;

* США та ЄС визнали ринковий статус ук­раїнської економіки;

* Україна утрималась від участі в започат­кованих Російською Федерацією економічних та воєнно-політичних інтеграційних проектах

* Ташкентський договір, ЄвроЗЕС, ЄЕП;

* участь Збройних Сил України у миротвор­чих операціях під егідою ООН та військових навчаннях у рамках програми Партнерство заради миру;

* реалізація проекту «Одеса—Броди» як один з чинників забезпечення енергетичної безпеки ЄС.

Бжезінський так характеризує зміст трансформаційних процесів в Україні: «По-перше, ситуація в Україні — це не протисто­яння Росії та Заходу. Це скоріше протисто­яння демократії, як у Росії, так і в Україні, проти недемократії. Тому що немає жодних, зовсім жодних сумнівів у тім, що якщо в Україні переможе демократія, це стане най-могутнішим імпульсом для демократичних сил у Росії і прискорить там дуже повільний і важкий процес демократичних перетворень. Як би там не було, будь-якому демократич­ному уряду України доведеться підтримува­ти гарні відносини з Росією. Питання не в тім, що демократичний уряд зможе домогтися вступу України в НАТО і зробить її части­ною якогось антиросійського блоку. Це не так. Питання в тім, чи буде Україна просу­ватися шляхом демократії, до якої вона, схоже, дедалі більше готова в соціально­му плані, і чи зможе це активізувати процес демократизації в Росії.

Серед зовнішньополітичних пріоритетів президента Б. Обами - формування ефективної системи енергетичної безпеки, заходи щодо зменшення викидів парникових газів в атмосферу, модернізація міжнародних альянсів за участю США, активізація багатобічної дипломатії.

Коментуючи російсько-грузинський конфлікт, Б.Обама засудив порушення Росією суверенітету Грузії і охарактеризував дії РФ як неприпустимі. Під час російсько-грузинського конфлікту кандидат на посаду віце-президента Джо Байден відвідав Грузію з метою підтримки президента М. Саакашвілі. Б. Обама закликає переосмислити політики Заходу щодо Москви і вважає, що США мають і в подальшому працювати над просуванням принципів демократії в Росії. Водночас Б. Обама виступає за продовження співпраці з РФ у сфері нерозповсюдження ядерної зброї і технологій, зменшення ядерних арсеналів.

Слід зазначити що Україна не є terra incognita для Б. Обами, який відвідав нашу країну разом з сенатором Р. Лугаром у серпні 2005 році. Вже перші заяви Б.Обами свідчать про те, що в системі зовнішньополітичних координат нової адміністрації США Україна посідатиме пріоритетне місце. Так, у своєму зверненні до 20-го Конгресу українців Америки, Б. Обама виклав основні принципи політики його адміністрації щодо нашої держави, зокрема він висловив готовність працювати з союзниками США в НАТО з метою надання сприяння Україні на шляху до її членства в євроатлантичному співтоваристві. Б. Обама виступає за зменшення енергетичної залежності нашої держави, розширення американських інвестицій в економіку України, створення більших можливостей для української молоді навчатися в США.

Водночас геополітична перевантаженість США на Близькому і Середньому Сході (особливо навколо Іраку та Ірану), зростаюче амери­канське суперництво з Китаєм та Росією щодо євразійських інтеграційних проектів з перерозподілу і транспортування енергоносіїв з регіонів Каспію та Центральної Азії, значною мірою відволікає «стратегічну увагу» США від України, роблячи її заручницею економічних втрат та ризиків і причи­ною погіршення відносин з Росією та країнами СНД.

Американсько-російські відносини за всієї їх антагоністичності з питань впливів на ПРП та енергетичної безпеки взаємозалежні та взаємопов'язані, особливо з таких питань, як боротьба з міжнародним те­роризмом і глобальними загрозами, протидія розповсюдження зброї ма­сового ураження, майбутнього Китаю. Саме зростаюча взаємозалежність між США і Росією робить інших гравців ПРП об'єктами геополітики, а відтак, об'єктами американсько-російського геополітичного торгу.

Посилення протиріч між ЄС і США з питань характеру та подальшого спрямування трансатлантичних відносин, поглиблення російсько-євро­пейського енергетичного співробітництва та формування трансєвразій-ських комунікативних проектів за лінією Схід-Захід тільки підсилюють неадекватність одновекторної залежності зовнішньої політики України і вимагають її перегляду та збалансування.

Україна в контексті євразійської геостратегіі США

Ключове геостратегічне завдання США полягає в недопущенні від­творення в Євразії наддержави, яка може встановити глобальний баланс сил не на користь Америки. Питання стримування Росії та Китаю зали­шатиметься життєво важливим стратегічним завданням США на деся­тиліття. Руйнування комуністичної системи, розпад СРСР та припинення Варшавського договору не призвели до усунення цивілізаційного анта­гонізму між Вашингтоном та Москвою. Росія залишається ключовим гео-політичним суперником для США, а питання демократизації ПРП, чи бо­ротьби з авторитаризмом, є суто ідеологічним приводом для оформлення нової політики стримування.

З часів набуття незалежності України і до подій 2005 р., пов'язаних з низкою українсько-російських економічних криз, США сповідували стра­тегічну парадигму при формуванні своєї політики стосовно України. Суть парадигми полягала у тім, що: 1) Україна політично і в безпековому плані має бути інтегрована на Захід (модель З. Бжезінського); 2) Захід не здат­ний вирішити економічні проблеми великої за розміром, економікою і чи­сельністю населення України, тому в економічному плані нашій державі слід шукати моделі виживання на Сході в такому форматі\обсязі, який не обтяжував би Захід економічною відповідальністю; 3) економічна заанга-жованість України на Сході має обмежуватися співробітництвом, яке має виключати участь нашої держави в економічних та митних союзах.

Україна-США: регіональний вимір

Особливо після Помаранчеовї революції Україна стала для США «стратегічним партнером і другом,» «форпостом демократії в регіоні,» «позитивним прикладом утвердження демократичних цінностей у світі,» «надихаючим прикладом для народів, які прагнуть свободи та демократії,» «моделлю демократичного розвит­ку для сусідніх та інших держав»... Тобто нова геополітична парадигма передбачає не тільки інтеграцію на Захід, а й активну «Східну складову.» Мову геополітики Україна стала моделлю і плацдармом для поширен­ня «американського міжнародного порядку» на Росію і країни ПРП та активним учасником геополітичного суперництва, що у свою чергу не могло не викликати відповідної реакції з боку останніх.

«Східна складова» нової парадигми передбачає фактичну реанімацію ідеї середини 90-х років щодо створення Балто-Чорноморської осі з тією відмінністю, що існування ГУАМ та відповідна присутність США дозво­ляють додати ще Південний Кавказ та Каспійський регіон. Формами ре­алізації нової геополітичної парадигми для України стали започаткувати 2 грудня 2005 р. Спільноти Демократичного Вибору (СДВ) та подальша інституалізація ГУАМ, яка дістала свого оформлення під час саміту ГУАМ у Києві у травні 2006 р. Як було зазначено одним з українських посадов­ців, Спільнота Демократичного Вибору може асоціюватися із Спільнотою демократій, ініційованою колишнім Державним секретарем США М. Олбрайт і польським міністром закордонних справ С. Джеремеком - проект, що активно реалізовувався в ДСЄ.

Проблема врегулювання регіональних, чи «заморожених» конфліктів, особливо Придністровського конфлікту, набула зовсім іншого - геополітич-ного -забарвлення. Країни, які дали згоду підтримати ці регіональні ініціа­тиви є або союзниками США в ДСЄ (нові члени НАТО і ЄС), або стають проти посилення регіональної та військової присутності Росії, особливо в зонах конфліктів. Спостерігається також «дрейфування» ГУАМ у бік гео-політичного проекту, тобто поступовий відхід від геоекономічних завдань, спрямованих на забезпечення енергетичної безпеки країн-членів. Міністр закордонних справ України В економіч­ній сфері ГУАМ, до якого входять економічно слабкі країни регіону, не є ефективним механізмом забезпечення національних інтересів України. Понад те, фінансування ГУАМ здійснюють США. СДВ є іншим віртуаль­ним політичним форумом, до якого входить частина країн ДСЄ.

Зазначені вище проекти тлумачаться РФ як недружні утворення США, спрямовані проти зближення Росії з країнами «Старої» Європи. Москва розглядає підвищену активність України, Грузії і Молдови в рамках за­значених проектів як спробу створити санітарний кордон проти Росії, здійснення проамериканської недружньої політики проти партнерів РФ по СНД. Тобто подальша інституалізація ГУАМ і створення СДВ розгля­дається як діяльність, спрямована проти СНД під патронатом США. У цій ситуації особливої гостроти та геополітичного забарвлення набуло питан­ня інтенсифікованого вступу України в НАТО.

Реалізація проамериканських регіональних проектів та інтенсифіко­вана інтеграція в НАТО призвели до конфліктного напруження, яке за­шкодило економічним зв'язкам зі Сходом (Росією). Руйнуючи економічну складову існування незалежності нашої держави («економіка - Схід»), і США, і Україна фактично пішли на руйнування базової геополітичної па­радигми. Після неодноразових попереджень про неприйнятність вступу України в НАТО Росія розгорнула системну переорієнтацію економічної кооперації з Україною, а українсько-російська газова криза довела враз­ливість економіки України та внутрішньополітичної стабільності держа­ви до будь-яких конфронтаційних моделей відносин з РФ. При цьому що ближче Україна до НАТО та що активніше бере участь в американських геополітичних проектах, то більше і системніше погіршуються стосун­ки України з Росією, а відтак, руйнується базова геополітична парадигма

Українська криза:

Когда российский президент принимает твердые меры, у США нет эффективных методов. Американской внешней политике по отношению к украинскому кризису не хватает единого стратегического планирования, США постепенно скатываются к «зависимости и изолированности». Вашингтон, учитывая геополитические соображения, пользуется тем, что РФ еще не полностью восстановила собственную мощь, подрывает и разрушает «силовые рамки» страны, сжимает ее геополитическое пространство.

С другой стороны, Россия не готова мириться с ограничениями Запада, она не может позволить США проводить на территории стран Центральной Азии мероприятия по расслоению, поэтому столкновение двух стран неизбежно.

На фоне нынешнего украинского кризиса внешняя политика администрации Барака Обамы отнюдь не представляется достаточно жесткой, ее эффективность подвергается сомнению. Главная причина – отсутствие точности, нет оценки для возможностей и потенциальных рисков в связи с наступлением или отступлением, США недооценили важность Украины для России, более того, Вашингтон не смог «нащупать» ту грань, переступив через которую он вызвал сильный отпор Москвы.

Кроме того, Соединенные Штаты надеются на большие усилия в борьбе с терроризмом, решении иранской ядерной проблемы и сирийского кризиса, все это возможно при координации усилий с Россией.